АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Опорні поняття та терміни

Читайте также:
  1. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
  2. Адміністративно-правова наука: поняття, предмет, зміст та система.
  3. Адміністративно-правовий статус громадян: поняття, ознаки, елементи та види.
  4. Адміністративно-правові норми: поняття, ознаки, види та особливості структури.
  5. Акціонерне товариство: поняття і види.
  6. Апарат держави: поняття та структура
  7. Артефакт: поняття і сутність. Коллекція документів як артефакт.
  8. Вибори як основне поняття соціології виборчого процесу
  9. Визначення поняття «філософія».Предмет філософії, методи та її значення.
  10. Визначення, поняття та принципи побудови структури управління.
  11. Визначити відношення між поняттями
  12. Виробничі кооперативи: поняття, види, особливості створення та діяльності.

ДРУЖИНА – озброєні загони при князеві у Київській Русі. Брали участь у війнах, управлінні князівством та особистим господарством князя. Поділялась на «старшу» і «молодшу».

ЗАКУПИ – люди, що з різних причин втрачали власне господарство і змушені були йти в кабалу до феодала за купу (грошову позичку).

ЇЗГОЇ – категорія людей,що вийшли із свого звичайного соціального стану, позбавились засобів до існування.

РЕГЕНТСТВО – в монархічній державі тимчасове правління, одноосібне чи колегіальне (регентська рада), за недієздатністю монарха (за малолітством, тривалою хворобою та ін.).

«РУСЬКА ПРАВДА» – давньоруське право, включає: окремі норми «Закону Руського», правду Ярослава Мудрого, Правду Ярославичів, Устав Володимира Мономаха та ін. Предметом правового захисту в ній є: життя, тілесна недоторканість, честь дружинної знаті.

РЯДОВИЧІ – селяни, які уклали з феодалом ряд (договір) і на його підставі працювали на феодала.

СМЕРДИ – більша частина селян, що мали приватне господарство, житло, земельні наділи, платили данину князю і були відносно вільними.

СНЕМИ – князівськи з’їзди.

ХОЛОПИ – населення, що перебувало у повній власності феодала, за правовим становищем близькі до рабів.

ЧЕЛЯДЬ – особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Їх продавали, дарували, передавали у спадщину.


Література:

1. Відома і чута в усіх кінцях землі. – К., 1993. (Історичні портрети князів Володимира, Ярослава Мудрого та Володимира Мономаха).

2. Горський А.А. Ще раз про роль норманів у формуванні Київської Русі // УІЖ. – 1994. - № 1. – С. 3-9.

3. Денисенко В. Освіта і шкільництво у давній Русі-Україні // Пам’ять століть. – 2005. – № 2. – С. 15-25.

4. Залізняк Л. Давньоруська народність: імперський міф чи історична реальність? // Пам’ять століть. – 1996. - № 2. - С. 2-15.

5. Історія України в особах: Давньоруська держава. – К., 1996. – С. 5-127.

6. Історія України. Документи. Матеріали. – К., 2002. – С. 15-67.

7. Історія України. Курс лекцій. Кн.. 1. – К., 1991. – С. 35-53.

8. Історія України: нове бачення. Т. 1. – К., 1995. – С. 40-68.

9. Котляр М. Полководці давньої Русі. – К., 1996. – 150 с.

10. Котляр М.Ф. Давньоруська держава кінця ХІ – початку ХІІ століття (Від усобиць до стабілізації). // УІЖ. – 1997. - № 2. – С. 18-28.

11. Моця О., Ричка В. Київська Русь: від язичництва до християнства. – К., 1996.

12. Овсій І.О. Зовнішня політика України (від давніх часів до 1944 року). – К., 2002. – С. 6-57.

13. Полонська-Василенко Н. Історія України. – К.,1992. – Т. 1. – С. 87-144.

14. Ричка В.М. За літописним рядком. – К.,1991. – 206 с.

15. Ричка В.М. Київська Русь: проблеми, пошуки, інтерпретації // УІЖ. – 2001. - № 2. – С. 23-34.

16. Ричка В.М. Про еволюцію назви Русь в етнополітичній історії України // УІЖ. – 1991. - № 2. – С. 86-89.

17. Ричка В.М. Шлюб і подружнє життя у Київській Русі // УІЖ. – 1992. - № 1. – С. 131-142.

18. Терещенко Ю.І. Україна і європейський світ. Нарис історії від утворення старокиївської держави до кінця XVI. – К., 1996. – С. 8-130.

19. Толочко О. Коли перестала існувати „Київська Русь”? // КС. – 1992. - № 6. – С. 7-19.

20. Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь. – К., 1998. – 352 с.

21. Толочко П.П. Київська Русь. – К., 1996. – С. 9-93.

22. Фарбей О.М. Джерела з історії християнства в Криму в ІУ-ІХ ст. // УІЖ. – 2000. - № 4. – С. 48-57.

23. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К., 1997. – С. 14-31.

СЕМІНАР № 6

„РУСЬ-УКРАЇНА В ПЕРІОД РОЗДРОБЛЕНОСТІ

І МОНГОЛО-ТАТАРСЬКОЇ НАВАЛИ”

Мета: З’ясувати чому Русь перейшла від моно- до поліцентризму і які наслідки були цього процесу. Переконатись, що феодальне дріблення було природним наслідком розвитку феодального ладу. Вияснити, які князівства першими відокремились і яку роль у цей період відіграв Київ. Проаналізувати вплив монголо-татарської навали на розвиток Галицько-Волинської Русі.

План

1. Причини феодальної роздробленості Русі.

2. Основні тенденції історичного розвитку Русі:

§ Київ і Київська земля;

§ Чернігівське і Новгород-Сіверське князівство;

§ Переяславське князівство;

§ Володимиро-Суздальське князівство і утвердження окремої державності і етнічного центру.

3. Експансія монголо-татар на давньоруські землі. Русь під владою Золотої Орди.

ІНДЗ

1. Скласти хронологічну таблицю історії Давньоруської держави.

2. Скласти таблицю персоналій «Хто є хто в Київській Русі?»

№ п/п Прізвище, ім’я Роки народження і смерті чи князювання Найважливіші діяння
       

Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:

Перше питання доцільно розпочати з огляду історичного процесу після смерті Ярослава Мудрого, так як саме тоді намітилась зміна форми правління в Давньоруській державі: одноосібна монархія еволюціонізувала у монархію федеративну. Охарактеризувати спроби Ярославичів стабілізувати ситуацію і забезпечити єдність держави. Володимир Мономах і Мстислав Володимирович тимчасово уповільнили відцентрові тенденції, але утримати єдність руських земель не вдалося їх наступниками. Серед низки чинників, котрі зумовили феодальну роздрібленість, виділити і охарактеризувати такі: 1) великі простори держави та етнічна неоднорідність населення; 2) зростання великого феодального землеволодіння з натуральним господарством в його основі; 3) відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади; 4) зміна торговельної кон’юнктури, частковий занепад Києва як торгового центру, поява поліцентрії у зовнішній торгівлі; 5) посилення експансії степових кочівників. Підкреслити позитивні і негативні фактори політичної роздрібненості Русі.

Відповідь на друге питання передбачає огляд процесу відокремлення і осібного розвитку окремих регіонів Давньоруської держави. Необхідно охарактеризувати також зміну статусу Києва і піднесення нових політичних та культурних центрів.

Готуючись до третього питання варто пам’ятати, що питання про роль монголо-татарського нашестя є складним і дискусійним. Одні з учасників дискусії (Л. Гумільов, Б. Васильєв) важають, що іга фактично не було, а був союз Русі з Ордою, а інші (Б. Рибаков, П. Толочко, М. Котляр) вказують на руйнівні наслідки золотоординського іга. Охарактеризувати терміни «монголо-татарське нашестя» – «монгольське нашестя». Розповісти про битву на р. Калці 1223 року, про облогу і падіння Києва в 1240 році і про утворення Золотої Орди. Оцінювати наслідки монгольської експансії на слов’янські землі доцільно за такими напрямами: 1) руйнація та падіння ролі міст; 2) занепад ремесла і торгівлі; 3) демографічні втрати; 4) знищення значної частини феодальної еліти. Залежність від Золотої Орди показати у трьох площинах: економічній, політичній, військовій.

Основна хронологія:

1097 р. – заснування Новгород-Сіверського князівства;

1050-ті рр. – виникнення Переяславського князівства;

1206 р.– монгольську державу очолив хан Чингісхан;

1223 р. – битва на р. Калка, що призвела до тяжкої поразки руських дружин;

1237-1238 рр. – похід орд хана Батия на північні князівства: Рязанське, Володимиро-Суздальське, Смоленське;

1239-1240 рр. – війська хана Батия захопили Переяслав і Чернігів;

1240 р. – оточено і взято Київ;

1241 р. – захоплено Галичину і Волинь. Втрачено всі три столиці – Київ, Галич, Володимир-Волинський;

1242 р. – створено державу – Золота Орда. Столиця – Сарай-Бату;

1259-1261 рр. – орди хана Бурундая вирушили на Галичину і Волинь. Зруйновано основні фортифікаційні укріплення руських князівств.

 

Опорні поняття та терміни:

ЗОЛОТА ОРДА – середньовічна імперія під владою монголо-татарських ханів. Заснована Батиєм в 40-х роках ХІІІ ст. В часи свого розквіту охоплювала Східний Сибір від р. Обі, більшу частину Середньої Азії та величезні території Східної Європи до р. Дністра.

КОЛЕКТИВНИЙ СЮЗЕРЕНІТЕТ – спільне управління Давньоруською державою найбільш сильними і авторитетними князями з сімейства Рюриковичів за доби удільної роздробленості.

КИЇВСЬКА ЗЕМЛЯ – адміністративно-територіальна область Давньоруської держави. В період фодальної роздробленості її територія охоплювала землі, що простягалися на Правобережжі від басейну р. Рось на півдні (за винятком області тюркомовних чорних клобуків) до правого берега р. Прип’ять на півночі, де межувала з Чернігівським і Турівським князівствами. Далі кордони вздовж Прип’яті йшли на захід до нижньої і середньої течії р. Горинь, межиріччя р. Случ та верхів’їв Південного Бугу. На сході вони охоплювали частину Лівобережжя. Київ контролював також гирло Дніпра, де розміщувався важливий торговельний порт Олешшя.

КНЯЗІВСТВО – державне утворення або територія на чолі з князем.

КНЯЗЬ – 1) у східних слов’я вождь, воєначальник племені (союзу племен), який обирався з числа родоплемінної знаті; 2) в перід раннього феодалізму – глава держави або окремого політичного об’єднання. У Київській Русі склалася така ієрархія титулу «князь»: «великий князь», який очолював значне державне об’єднання на Русі та «удільний князь», котрий мав власне володіння (уділ), що входило до складу великого князівства.

ЧЕРНІГІВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО – у вузькому розумінні – власне чернігівська князівська волость; у широкому – вся Чернігово-Сіверська земля, до складу якої входили значні території давніх племінних об’єднань – полян, сіверян, в’ятичів, радимичів, кривичів.

 

Література:

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., 1999. – С. 45-61.

2. Борисенко В.Й. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ ст. – К., 1996. – С. 70-79.

3. Готун І., Моця О. З життя киян часів Батия // КС. – 1993. - № 5. – С. 77-80.

4. Дорошенко Д.І. Нарис історії України. – Л., 1991. – С. 59-84.

5. Історія України. Курс лекцій / кер. авт. кол. Л.Г. Мельник. – К., 1991. – С. 53-69.

6. Історія України. Нове бачення / О.І. Гуржій, Я.Д. Ісаєвич, м.Ф. Котляр. –К., 1995. – Т. 1. – С. 68-81.

7. Крип’якевич І.П. Історія України. – Львів, 1990. – С. 71-85.

8. Лях Р.Д., Ізюмов В.І., Красноносов Ю.М. Історія України. – К., 1998. – С. 48-55.

9. Полонська-Василенко Н. Історія України. – К., 1992. – Т. 1. – С. 144-192.

10. Ричка В.М. Київська Русь: проблеми, пошуки, інтерпретація // УІЖ. – 2001. – № 2. – С. 23-34.

11. Слабошпицький М. З голосу нашої Кліо. – К., 1993. – С. 51-68.

12. Терещенко Ю.І. Україна і європейський світ. Нарис історії від утворення старокиївської держави до XVI ст. – К., 1996.

13. Толочко П. Київська Русь. – К., 1996. – С. 201-305.

СЕМІНАР № 7

„КУЛЬТУРА ТА ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ”

Мета: О знайомитись з яскравим і багатогранним явищем – культурою Київської Русі, яке стало наслідком тривалого процесу внутрішнього розвитку східнослов’янського суспільства і увібрало все краще від своїх слов’янських предків та від світової цивілізації. Узагальнити отримані знання, визначити історичне значення Київської Русі. Виокремити уроки історії Київської держави.

 

План

1. Етнічні процеси. Завершення формування українського етносу.

2. Поширення топоніму. „Русь” на всі регіони Київської Русі. Поширення топоніму „Україна”.

3. Освіта, література, наукові знання, архітектура, живопис в Київській Русі.

4. Історичне значення Київської Русі.

ІНДЗ

1. Скласти план усної розповіді про історичне значення Київської Русі.

2. Реферування статті: Блажчук С. Підготовка та видання „Руської Правди” ВУАН в 20-30-х рр. // Український історичний збірник. – К., 2004. – Вип. 7. – С. 434-447.

3. Скласти конспект статті Є. Острося «Звідки пішла назва «Україна» // КС. – 2006. - № 1. – С. 56-64.

Реферати:

Культура Київської Русі.

 

Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:

Готуючи перше питання, найперше потрібно звернути увагу на те, що проблема етнічного розвитку Київської Русі постійно привертала увагу дослідників і що саме вона найбільше деформувалася впливом політичної кон’юктури. Найтривалішою є дискусія про давньоруську народність. У цій частині відповіді найкраще допоможе розібратися стаття Л. Залізняка «Давньоруська народність: імперський міф чи історична реальність? («Пам’ять століть». – 1996. – № 2. – С. 2-15). Невід’ємним компонентом відповіді має бути матеріал про те, що Київська Русь була багатоетнічним організмом. Поруч зі слов’янами на території Київської Русі проживали понад 20 народів: на півдні – печеніги, половці, берендеї, каракалпаки; на північному заході – литва і ятвяги; на півночі і північному сході – чудь, весь, меря, мурома, мордва, черемиси, перм, ям, печора та інші угро-фінські народи. У містах Київської Русі існували колонії німців, поляків, євреїв, вірмен, готів, варягів. Праці сучасних істориків, етнографів і лінгвістів доводять, що Київська Русь була давньоукраїнською державою. Український етнос формувався на території Київської, Древлянської, Чернігівської, Переяславської, Галицької і Волинської земель. За цими землями закріпилась назва «Україна».

У відповіді на друге питання найдоцільнішим є використання статті В.М. Рички «Про еволюцію назви «Русь» в етнополітичній історії України», котра рекомендована у списку літератури. Пояснюючи термін «Україна», необхідно підкреслити географічний і державницький аспекти. Опрацювати статтю Едуарда Острося про походження назви «Україна», котра рекомендована до заняття.

Третє питання це розповідь про феномен давньоруської культури, котра сформувалася на основі місцевих традицій під впливом умов соціально-історичного буття й творчого переосмислення та засвоєння досягнень світової культури. Варто підкреслити характерні риси та особливості давньоруської культури, а саме: домінуючий вплив християнської релігії; запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів; існування на Русі дохристиянського культурного середовища, котре послужило підгрунтям для створення місцевої самобутньої культури; форсоване піднесення культури, поява нових культурних явищ.

Даючи відповідь на четверте питання, варто зробити стислий огляд державно- політичної історії Київської Русі, нагадати хронологію основних подій і пікреслити, що Давньоруська держава залишила блискучу спадщину на терені Східної Європи. ЇЇ величезна політична і культурно-духовна традиція визначила на багато століть напрямок історичного розвитку кількох держав східноєвропейських народів.

В часи існування Київська Русь витворила могутню силу, яка тримала в єдності східнослов’янський світ і в часи дроблення його на князівства-держави, і в часи найбільших лихоліть: це духовна культура. Передовий для того часу соціально-економічний і політичний лад, вдала зовнішня політика, плідне використання надбань світової цивілізації,духовне і культурне відродження, пов’язане із запровадженням християнства, сприяли утвердженню Київської Русі як однієї з провідних країни світу.

 

Основна хронологія:

1012-1037 рр. – будівництво Софіївського собору в Києві;

1037 р. – Ярослав Муддрий заснував при Софіївському соборі першу бібліотеку на Русі;

1051 р. – заснування Києво-Печерської лаври;

1037-1039 рр. – Митрополит Іларіон написав і проголосив «Слово про Закон і Благодать»;

1113 р. – укладання літописцем Нестором «Повісті врем’яних літ»;

1187 р. – вперше в літописі згадується назва «Україна».

 

Опорні поняття та терміни:

ВЕСНЯНКИ – хорові пісні, присвячені приходу весни, з іграми й танцями, в яких органічно поєднанні слово, рух і мелодія. У давніх слов’ян рік починався весною (березневе літочислення).

КИЇВСЬКА МИТРОПОЛІЯ – перша церковна структура в Русі-Україні після запровадження християнства. З часу свого існування (між 995 і 997 рр.) мала відносну самостійність, хоча й перебувала під юрисдикцією константинопольського патріарха. Внаслідок політичного та економічного занепаду Києва припинила свою діяльність. Відновлена в 1620 р.

МАСЛЯНА – давньослов’янське свято проводів зими, пристосоване християнською церквою до тижня перед Великим постом.

ОРАНТА – давньохристиянська Богоматір, заступниця людей, покровителька бідних; образ молитви. Зображалася з піднятими вгору руками – жест адорації (молитви).

ФЕНОМЕН – виняткове, незвичайне, рідкісне явище.

 

Література:

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., 1999. – С. 65-75.

2. Денисенко В. Освіта і шкільництво у давній Русі-України // Пам’ять століть. – 2005. - № 2. – С. 15-25.

3. Дорошенко Д.І. Нарис історії України. – Л., 1991. – С. 73-84.

4. Дубиняк Р., Цибаняк П. Грошова система в Україні за княжих часів // КС. – 1992. - № 4. – С. 52-56.

5. Залізняк Л. Давньоруська народність: імперський міф чи історична реальність // Пам’ять століть. – 1996. - № 2. – С. 2-15.

6. Історія України. Нове бачення / О.І. Гуржій, Я.Д. Ісаєвич, М.Ф. Котляр. – К., 1995. – Т.1. – С. 73-95.

7. Лях Р.Д., Ізюмов В.І., Красноносов Ю.М. Історія України. – К., 1998. – С. 64-70.

8. Новакович Руслан. Медики князівської Русі // КС. – 1994. - № 4. – С.112-114.

9. Острась Едуард. Звідки пішла назва «Україна» // КС. – 2006. - № 1. – С. 56-64.

10. Полонська-Василенко Н. Історія України. – К., 1992. – Т.1. – С. 214-270.

11. Пуцько В.Г. Про заснування Десятинної церкви у Києві // УІЖ. – 1990. - № 9. – С. 93-98.

12. Ричка В.М. Про еволюцію назви „Русь” в етнополітичній історії України //УІЖ. – 1991. - № 2. – С. 86-89.

13. Ричка В.М. Шлюб і подружнє життя у київській Русі // УІЖ. – 1992. – № 1. – С. 131-142.

14. Терещенко Ю.І. Україна і європейський світ. Нарис історії від утворення старокиївської держави до кінця XVI ст. – К., 1996. – С. 200-250.

15. Толочко О. Коли перестала існувати „Київська Русь”? // КС. – 1992. – № 6. – С. 7-19.

16. Толочко П. Київська Русь. – К., 1996. – С. 229-344.

17. Юсова Н.М. Генеза концепту „давньоруська народність” у радянській історичній науці // УІЖ. – 2001. – № 6. – С. 65-86.

18. Юсова Н.М. Ідейна й термінологічна генеалогія поняття «давньоруська народність» // УІЖ. – 2006. – № 4. – С. 101-130.

СЕМІНАР № 8

„ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА – СПАДКОЄМИЦЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ”

Мета: Висвітлити процес появи нового державного об’єднання – Галицько-Волинського князівства, яке вродовж майже півтора століття після занепаду Києва було центром політичного та економічного життя східного слов’янства і представляло східнослов’янську державність на міжнародній арені. З’ясувати етапи державного розвитку та причини занепаду Галицько-Волинської держави.

 

План

1. Становлення Галицько-Волинської держави.

2. Діяльність Данила Галицького.

3. Галицько-Волинська держава за спадкоємців Галицького (1264-1325 рр.).

4. Боротьба за „галицьку спадщину” Литви, Польщі та Угорщини (1325-1350 рр.).

ІНДЗ

Скласти хронологічну таблицю основних подій столітнього періоду Галицько-Волинської держави.

Реферати:

Князь Данило Галицький.

Галицько-Волинська держава: сторінки історії.

 


Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:

Відповідаючи на перше питання, варто підкреслити, що наприкінці ХІІ – на початку ХІІІ ст. князівства Середнього Подніпров’я – Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське через нескінченні князівські уособиці, зміну світових торговельних шляхів, активізацію нападів кочовників тощо занепадають і втрачають своє значення. Державотворчі процеси тут пригальмовуються, а натомість Південно-Західна Русь стає новим консолідуючим центром і осердям нового державного утворення – Галицько-Волинської держави. Її виникненню та піднесенню сприяла низка чинників, серед яких: вдале географічне положення, необхідність об’єднання зусиль для спільної боротьби проти агресії з боку Польщі та Угорщини, енергійна об’єднавча політика Романа Мстиславовича і Данила Романовича, а також спільні економічні та торговельні інтереси головним чином в результаті розробки багатих покладів солі. Як етапи становлення Галицько-Волинської держави доцільно виділити: 1) утворення та становлення (1199-1205 рр.); 2) тимчасовий розпад єдиної держави (1205-1238 рр.); 3) об’єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом (1238-1264 рр.); 4) стабільність та піднесення (1264-1323 рр.); 5) поступовий занепад (1323-1340 рр.).

Друге питання – це розповідь про Данила Романовича Галицького – князя волинського і галицького, старшого сина Романа Мстиславовича та його дружини Анни. Вона може бути побудована за таким планом: вокняження на Волині, відновлення Галицько-Волинського князівства, коронування Данила Галицького, боротьба із золотоординцями. Як підсумок, має бути аргументований висновок про те, що роки князювання Данила Галицького – це період найбільшого внутрішнього зміцнення і централізації Галицько-Волинської держави.

У третьому питанні необхідно охарактеризувати діяльність нащадків Данила Галицького – Лева, Мстислава і Шварно. Найпослідовніше продовжував державницьку політику свого батька Лев Данилович (1264-1301 рр.), котрий приєднав Закарпаття і Люблінську землю, завдяки чому територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю свою історію. На початку ХІV ст. від неї відходять окремі землі: турово-пінська, ятв’язька. В цей час правив син Лева Даниловича, король Юрій І, головним здобутком якого було утворення у 1303 р. окремої Галицької митрополії. Після смерті Юрія І Галицько-Волинська держава перейшла до його синів Андрія та Лева Юрійовичів, які проводили активну зовнішню політику, виступаючи проти татар. Останнім галицько-волинським князем був Юрій ІІ Болеслав, син дочки Юрія І Марії та мазовецького князя Тройдена. Правив він у 1323-1340 роках. Період правління Юрія ІІ став поступовим занепадом Галицько-Волинської держави: посилився ординський вплив, бузуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення поверталось до католицизму.

Розкриваючи четверте питання, необхідно підкреслити, що відразу після смерті Юрія ІІ у внутрішні справи Галицько-Волинської держави втрутились іноземці. Польський король Казимир ІІІ Великий здійснив грабіжницький похід на Львів, але не зміг утвердитися в Галичині. Лише після кількох років правління боярської олігархії на чолі з Д. Дедьком (1340-1349) Галицько-Волинська держава перестала існувати, і у 1349 р. Казимир ІІІ захоплює Галичину, а згодом ще й Холмщину та Белзьку землю. Волинь, де правив князь Любарт Гедимінович, відійшла до Литовської держави.

Впродовж ХІІ ст. відбувалося поступове та неухильне проникнення угорських колоністів до Закарпаття. Наприкінці ХІV ст. угорський король передав місто Мукачеве з округою своєму родичеві литовському князеві Федору Коріатовичу, який привіз з Поділля, де княжив раніше, військову дружину й двір, що складалися включно з українців. Але по смерті цього князя його закарпатські володіння перейшли до угорського королівства.

Насамкінець необхідно підкреслити, що Галицько-Волинська держава, як спадкоємиця Київської Русі, зберегла і модернізувала давньоруську організацію, зберегла від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов’янства, продовжила військові та дипломатичні традиції Київської Русі тощо.

 

Основна хронологія:

1199 р. – волинський князь Роман Мстиславович об’єднав Галицьку і Волинську землі; утверення Галицько-Волинського князівства;

1202 р. – Роман Мстиславович оволодів Києвом, об’єднавши всю Південно-Західну Русь;

1205 р. – Роман Мстиславович загинув біля польського міста Завихвоста під час походу на малопольського князя Лєшка Білого;

1219-1228 рр. – князювання в Галичині новгородського князя Мстислава Удатного;

1201-1264 рр. – життя Данила Романовича Галицького;

1215 р. – Данило і Василько Романовичі вокняжились на Волині;

1225 р. – перша спроба захопити галицькі землі (невдала);

1238 р. – Данило Романович вокняжився в Галичині; розгромив хрестоносців під Дорогочином;

1245 р. – добився права на князювання в Галичині та Волині, здобув у Золотій Орді «ярлик»;

1253 р. – Данила Галицького короновано папою римським Іннокентієм ІV;

1256 р. – засновано м. Львів;

1323 р. – Литва захопила Берестейську та Дорогочинську землі;

1323-1340 рр. – князювання Юрія ІІ (Болеслава Тройденовича – останнього Галицько-Волинського князя);

1302-1203 рр. – заснування Галицької митрополії Православної Церкви.

 

Опорні поняття та терміни:

ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО – політично-територіальне утворення на західних землях Південної Русі, що склалося в другій половині ХІ ст. навколо м. Володимира Волинського. Започатковане старшим сином Ярослава Мудрого Ізяславом по смерті батька. В 1154 році розділилось на Володимиро-Волинське і Луцьке. Далі історія Волинського князівства зосереджується у Володимиро-Волинському князівстві, на чолі якого став Мстислав Ізяславович. Наприкінці 1160-х років воно було поділене між його синами. У Володимирі до кінця ХІІ ст. правив Роман Мстиславович, котрий об’єднав Волинське князівство з Галицьким.

ГАЛИЦЬКЕ КНЯЗІВСТВО – територіально-політичне утворення на заході Південної Русі з центром у м. Галичі. Сформоване на початку 1140-х років звенигородським князем Володимирком Володаревичем, який приєднав до своїх володінь Перемиське й Теребовлянське князівство та м. Галич. Син Володимира Ярослав і онук Володимир княжили у Галичі до кінця ХІІ ст. Зі смертю Володимира Ярославича (1199 р.) династія Ярославичів згасла.

ГАЛИЦЬКА МИТРОПОЛІЯ – церковна провінція, що була утворена на землях Галицько-Волинської держави старанням князів Лева Даниловича та Юрія І у 1302-1303 роках. Грамоту на піднесення галицького єпископства до рангу митрополії та вилучення його з-під юрисдикції київського митрополита підписали Константинопольський патріарх Атаназій та візантійський імператор Андроник. До її складу входило шість єпархій: Галицька, Володимирська, Перемишльська, Холмська, Луцька та Турівська. Вперше скасовано Галицьку митрополію за наполяганням Москви у 1347 році. У 1347 р. царгородський патріарх Філотей відновив її, і митрополитом став галицький єпископ Антоній. У 1401 році була підпорядкована Київській митрополії, а київський митрополит став іменуватися «Київським, Галицьким і всея Русі». Резиденція київського митрополита знаходилась у Москві. Вдруге відновлена у 1807 році.

ОПОЗИЦІЯ – протидія, опір певній політиці, політичній лінії, політичній дії, організація, партія, група, особа, які виступають проти панівної думки, уряду, системи влади, конституції, політичної системи в цілому.


Література:

1. Аркас М. Історія України-Русі. – К., 1990. – С. 69-90.

2. Баран В.Д. Княжий Галич в історії України (до 880-річчя Данила Галицького) // УІЖ. – 2001. - № 4. – С. 57-75.

3. Бойко О.Д. Історія України. К., 1999. – С. 75-81.

4. Вілкун Т. Літописні „бояри” і „чернь” на вічі (ХІІ-ХІІІ ст.) // КС. – 2001. – № 3. – С. 40-55.

5. Дорошенко Д.І. Нарис історії України. – Л., 1991. – С. 84-101.

6. Історія України. Курс лекцій / гол. авт. кол. Л. Мельник. – К., 1991. – Т. 1. – С. 69-86.

7. Історія України. Нове бачення. – К., 1995. – Т. 1. – С. 95-113.

8. Костомаров М.І. Князь Данило Романович Галицький // Наука і суспільство. – 1989. – № 9.

9. Котляр М. Галицько-Волинська Русь у ХІІІ ст. // КС. – 1999. – С. 3-15.

10. Котляр М. Галицько-Волинський ізвод у колі давньоруських літописів // КС. – 1999. - № 1. – С. 13-21.

11. Котляр М.Ф. Галицько-Волинське князівство // УІЖ. – 2000. - № 1. – С. 21-32.

12. Котляр М.Ф. Роман і Романовичі в історії України (до 880-річчя Данила Галицького) // УІЖ. – 2001. - № 4. – С. 57-75.

13. Котляр Микола. Бойові та похідні порядки галицького і волинського війська в ХІІ – ХІІІ ст. // КС. – 2004. - № 4.

14. Крип’якевич І.П. Історія України. – Л., 1990. – С. 85-98.

15. Полонська-Василенко Н. Історія України. – К., 1992. – Т. 1. – С. 192-214.

16. Толочко О.П. Конституційний проект Романа Мстиславовича 1203 р.: спроба джерелознавчого дослідження // УІЖ. – 1995. - № 4. – С. 22-37.

17. Толочко П. Русь-Мала Русь – руський народ у другій половині ХІІІ – XVIІ ст. // КС. – 1993. - № 3. – С. 3-15.

18. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К., 1997. – С. 60-77.

 

 

СЕМІНАРИ № 9-10

„ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ З-ПІД ВЛАДИ ЗОЛОТОЇ ОРДИ

ТА ВСТАНОВЛЕННЯ В НІЙ УДІЛЬНОГО УСТРОЮ ДИНАСТІЄЮ ОЛЬГЕРДОВИЧІВ”

Мета: Розглянути основні тенденції розвитку Литовсько-Руської держави, визначити особливості різних періодів перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського, що дасть можливість переконатися у неоднаковості їх і за тривалістю, і за змістом. Увиразнити процес втрати українськими землями залишків автономії і ознайомитись з оцінкою результатів Люблінської унії, яка була поворотною подією для українських земель.

План

1. Битва на р. Синюсі та її значення у піднесенні визвольного руху в Північно-Східній Русі.

2. Утворення Литовської держави та відновлення удільного устрою в Україні.

3. Київське князівство за Володимира Ольгердовича (1362-1394 рр.).

4. Кревська унія 1385 р. Ліквідація удільного устрою в 1399 році.

*****

5. Боротьба Вітовта із Золотою Ордою та Тевтонським орденом.

6. Великий князь литовський Свидригайло Ольгердович. Визвольна боротьба в князівстві (1432-1440).

7. Волинське удільне князівство Свидригайла (1440-1452) та Київське удільне князівство Олельковичів (1435-1470). Остаточна ліквідація удільного устрою в 1471 році.

8. Люблінська унія 1569 р.: передумови, укладення та наслідки.

ІНДЗ

1. Скласти хроніку основних подій в Україні за 1362-1394 рр. та назвати їх наслідки.

2. Реферування статті: Яковенко Н. Здобутки і втрати Люблінської унії // КС. – 1993. - № 3. – С. 77-86.

3. Пояснити терміни: удільний устрій, Тевтонський Орден, Золота Орда, унія.

Реферати:

Здобутки і втрати Люблінської унії.

 

Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:

Готуючись до першого питання, доцільно звернути увагу на малодослідженість Синьоводної битви. Ця переможна битва об’єднаної литовсько-української армії під командуванням князя Ольгерда Гедиміновича (1345-1377 рр.) проти золотоординських військ на берегах річки Сині Води (тепер Синюха; ліва притока Південого Бугу) поблизу фортеці Торговиці поклала початок звільнення північно-східних земель з-під влади Золотої Орди. Дата битви в літописах подається по-різному – бл. 1351, 1362. М. Грушевський висловив думку,що найімовірніше, битва відбулася бл. 1363 р. і місцем її розгортання були, можливо, не берегти Синюхи, а берег р. Сниводи (лівої притоки Південного Бугу, Вінницька обл.). Під час битви основні сили ворога розгромлено, а внаслідок здобутої перемоги Ольгерд відвоював у татар захоплене ними у середині ХІІІ ст. Поділля і розширив свої володіння далеко на південь у напрямку до Чорного моря. Варто наголосити, що битва на р. Синюсі 1362 р. підірвала військову могутність Золотої Орди і поклала початок звільненню східнослов’янських народів від золотооринського іга.

Друге питання - висвітлення процесу проникнення литовських князів на Русь. Об’єднав литовські племена в єдину державу князь Міндовг (1230-1263 рр.). За часів Міндовга об’єктом проникнення стали західноруські (білоруські землі). А його наступник Гедимін (1316-1341 рр.) поклав початок включенню до Литовського князівства південно-західних руських (українських земель). Зміцненню литовських позицій у цьому регіоні сприяло те, що після смерті Юрія ІІ Болеслава на Волині вокняжився син Гедиміна Любарт, котрий водночас був і галицько-волинським князем. Наступник Гедиміна Ольгерд приєднав до Литви Київщину, Поділля та Чернігово-Сіверщину. Литовське проникнення на терени України не мало характеру експансії і місцеве населення йому опору не чинило. Адже литовські князі звільняли від золотоординського іга, а руські князі зберігали свою автономність.

Поступова інкорпорація українських земель перетворила Литовське князівство у Велике князівство Литовське, котре являло собою федерацію удільних князівств. Зберігалася стара система управління, лише з тією відмінністю, що руська династія Рюриковичів поступилася місцем литовській Гедиміновичів. У цій державі, 90 % території складали інкорпоровані руські землі і майже 90 % населення становили русини, тобто білоруси й українці. Основними аргументами для підтверження процесу «ослов’янення» литовських князів варто назвати: 1) розширення сфери впливу руського православ’я у Великому князівстві Литовському; 2) утвердження руського права; 3) визнання офіційною руської мови; 4) запозичення литовцями руського досвіду військової організації, будування фортець, податкової системи тощо.

До кінця ХІV ст. українські землі у Великому князівстві Литовському складалися з уділів, керованих князями з династії Гедиміновичів, які, визнаючи владу великого князя, все ж лишалися відносно незалежними правителями. Київським та Чернігово-Сіверським князівствами керували сини князя Ольгерда – відповідно Володимир та Дмитро-Корибут Ольгердовичі. На Волині удільним князем був брат Ольгерда – Любарт Гедимінович, а згодом – син останнього Федір. Поділля дісталось в уділ небожам Ольгерда – трьом братам Коріатовичам.

У третьому питанні доцільно нагадати, що Київське удільне князівство виникло в середині ХІІ ст. внаслідок феодальної роздробленості Київської Русі. До його складу входили Київщина, Східна Волинь, Переяславщина. З др. половини ХІІ ст. до першої половини ХІІІ ст. перебувало під владою володимиро-суздальських, чернігівських, смоленських і галицько-волинських князів. У 1240 р. його захопила орда Батия. З 1243 р. перебувало під зверхністю володимиро-суздальських князів. Після входження до складу Великого князівства Литовського (1362 р.) відновило статус удільного з власною князівською династією з роду Гедиміновичів у васальній залежності від великого литовського князя.

За правління Володимира Ольгердовича (1362-1394 рр.) Київське князівство фактично здобуває державні атрибути і до 1471 р. репрезентує українську державність. Але литовська влада на Київщині в останній третині ХІV ст. мала обмежений характер. Наочним свідченням цього є татарська тамга (батіг) – «ордынское знамение» на монетах Володимира Ольгердовича. Факт карбування монет виразно засвідчує, з одного боку, неабиякі економічні можливості Київського князівства, а з другого-політичні амбіції володаря. Після позбавлення Володимира Ольгердовича влада у 1394 р. у Київ призначався намісник. У 1442-1470 рр. Київське князівство тимчасово відновлюється. У 1471 р. перетворене на воєводство. (Володимир Ольгердович, втративши владу, доживав у невеликому Копильському уділі. Помер у 1398 р. Похований у Києво-Печерському монастирі).

Четверте питання – це розповідь про передумови укладення угоди (унії) між Польщею і Великим князівством Литовським 14 серпня 1385 р. Серед них – загроза з боку Тевтонського ордена та Московського князівства, авторитет і могутність якого особливо зросли після переможної Куликовської битви 1380 року. Унія передбачала шляхом шлюбу литовського князя Ягайла з польською королевою Ядвігою об’єднати Польщу і Литву в єдину державу. Залишаючись Великим князем Литовським, Ягайло ставав королем Польщі і зобов’язувався прийняти католицтво і приєднати до Польщі підвласні йому литовські, білоруські і українські землі. Унія зумовила появу литовсько-руської опозиції, яку очолив князь Вітовт (1392-1430 рр.). Він був визнаний довічним правителем Литовського князівства, за яким зберігалася автономія. Намагаючись зміцнити внутрішню політичну єдність своєї держави, максимально централізувати управління, Вітовт ліквідував південно-західні руські удільні князівства – Волинське, Новгород-Сіверське, Київське, Подільське. У цих землях були посаджені великокнязівські намісники. Однак тенденції централізму, як і поступальний рух на схід, було припинено. В 1399 році у битві з татарами на р. Ворсклі загинули найкращі військові формування Литви та Русі.

У п’ятому питанні спочатку варто підкреслити, що розгром литовсько-українських військ на р.Ворсклі у 1399 році був наслідком втручання Вітовта у внутрішню міжусобну боротьбу в Золотій Орді. Війська під проводом Вітовта стали на захист золотоординського хана Тохтомиша, позбавленого влади внаслідок конфлікту з Тимуром (Тамерланом) і змушеного шукати собі притулку в Південній Русі. Скориставшись із ситуації, Вітовт отримав від колишнього правителя Орди ярлик на підвладні Литві українські землі. Але плани Вітовта сягали ще далі: як повідомляють літописи, перед битвою «совещася Витовт с Тахтамышом, глаголя: «Аз тя посажу в Орде на царстве, а ты мене посаду на Москве, на великом княженье на всей Русской земли» (Московский летописный свод конца ХV века // ПСРЛ. – М.; Л., 1949. – Т.25. – С. 229). Тож поразка на Ворсклі означала не лише воєнну катастрофу, а й крах прагнень Вітовта щодо об’єднання в межах Литовської держави усіх руських земель і не без допомоги Золотої Орди.

Певною компенсацією поразки на Ворсклі була перемога Вітовта у Грюнвальдській битві 1410 року. Вона відбулася під час «Великої війни» 1409-1411 рр. між військами Тевтонського ордену і об’єднаною польсько-литовсько-українською армією поблизу с. Грюндвальд (Сх. Прусія) 15 липня 1410 року. Вітовт і польський король Ягайло очолювали війська із польських і литовських частин, українських військ, смоленських полків, загонів кримських татар, чеського корпусу на чолі із Я. Жижкою. Війська Тевтонського ордену очолював великий магістр Ульріх фон Юнгінген і у їх складі були німецькі і французькі рицарі та найманці з багатьох європейських країн. У ході битви війська Тевтонського ордену потерпіли поразки (втратили вбитими 18 тис. і полоненими 14 тис.), що підірвало його військову могутність і припинило експансію німецьких рицарів на Схід.

Показником зрослого авторитету Вітовта після Грюндвальської битви було укладання Городельської унії 1413 року, якою фактично визнавалося право на існування Великого князівства Литовського як автономного політичного організму: після смерті Вітовта мали відбутися вибори нового великого князя литовського, кандидатура якого узгоджувалася із Ягайлом чи його натупником на польському троні.

Готуючи шосте питання, доцільно підкреслити, що литовський князь Свидригайло Ольгердович (р. н. невід. – 1452 р.), молодший брат Ягайла, був великим князем литовським у 1430-1432 рр. У 1386 р. разом із Ягайлом охрестився за католицьким обрядом. Свидригайлове князювання розпочалося з воєнних дій на прикордонні Польщі й Великого князівства Литовського. В епіцентрі конфлікту опинилося західне Поділля, яке з 1395 р. належало Спиткові і після смерті останнього у битві на Ворсклі, перейшло до Ягайла, а останній, у свою чергу, передав його Вітовту у довічне володіння. Однак після смерті Вітовта у 1430 р. польська шляхта прагнула приєднати Поділля до Польщі. Поляки захоплювали подільські замки, а Свидригайло затримав у Литві Ягайла. Останній пообіцяв повернути Поділля, але не дотримався обіцянки, що й стало поштовхом до початку воєнних дій. В червні 1431 р. польський король вирушив на Волинь і там 31 липня зіткнувся із Свидригайловим військом. Ягайло здобув Кам’янець, Володимир і взяв в облогу Луцьк. У серпні 1431 р. між Свидригайлом і Ягайлом було укладене дворічне перемир’я. Та в серпні 1432 р. Свидригайло був усунутий з великокнязівського столу, а владу узурпував молодший брат Вітовта – Сигізмунд Кейстутович, котрий був прихильником унії.

Скинутий Свидригайло продовжував боротьбу з Сигізмундом і вона мала певне національне забарвлення. Свидригайло тримався силою руських земель, котрі відмовились визнавати Сигізмунда. Його підтримували литовські князі і він обстоював інтереси аристократичних кіл Русі. У 1435 р. війська Свидригайла зазнали поразки від полків Сигізмунда у битві на р. Святій під Вількомиром. Невдовзі на боці Свидригайла залишилось тільки Східне Поділля. Свидригайло покинув Литву і повернувся лише після смерті Сигізмунда (1440 р.), отримавши у володіння Волинь, де і княжив до самої смерті (1452 р.).

У сьомому питанні потрібно нагадати, що після розпаду Галицько-Волинської держави збройна боротьба між Польщею і Литвою привела до укладання в 1352 р. перемир’я, за умовами якого Волинь відходила до складу Литви. У 1366 р. Польща захопила Західну Волинь з містами Холм і Белз. У складі Великого князівства Литовського Волинь зберігала статус князівства до 1452 р. Та після смерті Свидригайла Волинське князівство було ліквідоване і перетворене на звичайну провінцію Литви. Далі варто повернутися до сюжету про князювання Сигізмунда, котрий як Великий князь Литовський і прихильник унії з Польщею, прагнув заручитися підтримкою польської шляхти, чим і викликав невдоволення у Литві. В результаті змови, яку очолив князь Чорторийський, Сигізмунд загинув у березні 1440 року. Його наступником став малолітній син Ягайла Казимир.

Казимир відновив удільність Київського князівства, яке протягом 20-30-х рр. ХV ст. перебувало під владою воєводи Михайла Гольшанського. До Києва повернулися нащадки Володимира Ольгердовича. А в 1440 р. у Києві утвердився син останнього – Олександр (Олелько) Володимирович. Його заступив Семен Олелькович (1455-1470), після якого волею Казимира була перервана традиція князівського правління в Києві. У 1471 р. був остаточно зліквідований удільний устрій.

Висвітлення восьмого питання доцільно розпочати з характеристики соціальної структури Польщі, Литви та українського суспільства, підкреслюючи неодинакове становище різних класів і суспільних груп. У Польщі була ліквідована різниця між ступенями шляхетства, а в українських і литовських землях еліта була поляризована і мала різні права. Неоднорідність еліти в Литовській державі і послаблення держави у Лівонській війні (1558-1583 рр.) з Москвою, примусили Литву відновити унійний процес з Польщею. Розповісти про перебіг подій на польсько-литовському сеймі з січня до 1 липня 1569 року.

Люблінська унія завершила процес об’єднання Польщі і Великого князівства Литовського. Постала нова держава – Річ Посполита, глава якої титулювався: Король польський і Великий князь Литовський. Спільними були сейм і сенат, запроваджувалась єдина грошова одиниця. Велике князівство Литовське зберігало певну автономію, маючи окремі закони, судову систему, військо, уряд і адміністрацію. Українські землі, що увійшли до складу Польщі, були поділені на Берестейське, Подільське, Брацлавське і Київське воєводства. Укладення Люблінської унії привело до значного посилення національно-релігійного гніту в Україні. Однак, позитивними сторонами Люблінської унії можна назвати те, що українські землі увійшли до складу відносно стабільної, зберігаючої громадянський мир та внутрішню єдність держави. У польській моделі державності гарантувалися політичні свободи і станові привілеї, обмеженість королівської влади, відносна релігійна толерантність. Через Польщу в Україну проникали європейські ідеї і українське населення отримувало вихід у Європу.

Основна хронологія:

1345-1377 рр. – князювання в Литві великого князя Ольгерда Гедиміновича;

1349 р. – Польща захопила більшу частину Галичини;

1362 р. – перемога Ольгерда у Синьоводській битві. Входження до Литви Київщини і Поділля;

1375 р. – створення Галицької католицької митрополії;

1362-1394 рр. – князювання Володимира Ольгердовича в Києві;

1377-1434 рр. – князювання Ягайла Ольгердовича (з 1386 р. – польський король);

14 серпня 1385 р.- укладання Кревської унії;

1387 р. – остаточне загарбання Галичини Польщею;

1399 р. – розгром литовсько-українських військ на р. Ворсклі;

15 липня 1410 р. – Грюндвальська битва;

2 жовтня 1413 р. – Городельська унія;

1392-1430 рр. – князювання Вітовта у Великому князівстві Литовському;

1471 р. – остаточна ліквідація удільного устрою на українських землях;

1 липня 1569 р. – затверджена Люблінська унія – угода про об’єднання Польщі й Литви в одну державу – Річ Посполиту.

Опорні поняття та терміни:

ЛИТОВСЬКА МЕТРИКА – книги у кількості понад 550 томів державної канцелярії Великого князівства Литовського, в яких містяться документи ХІV-ХVІІІ ст. або їхні копії. Містять джерела з історії Литви, України, Білорусії, Польщі, Росії, Туреччини.В них включено цілу низку важливих історичних документів – текст Люблінської унії, реєстри, люстрації тощо.

ОРДА – місце, де перебувала ставка хана. З розвитком державності набуває значення столиці, а згодом і всього державного утворення (напр. Золота Орда).

ПОСПОЛИТІ – узагальнююча назва некозацького населення (селян, міщан, підсусідків і т. д.) в Україні ХV-ХVІІІ століть.

РІЧ ПОСПОЛИТА – держава, що складалася з Корони Польської і Великого князівства Литовського (1569-1795 рр.), які мали федеративні права.

ШЛЯХТА – дворянський стан у Польщі, Литві, Україні в ХІV-ХVІІ ст. Походить від лицарства, яке мало станові права на носіння зброї та наслідування власності. Вищим прошарком шляхти були магнати.

 

Література:

1. Аркас М. Історія України-Русі. – К., 1990. – С. 94-111.

2. Бойко О.Д. Історія України. – К., 1999. – С. 81-90.

3. Вовк Ю.Й. Історія України в художньо-історичних образах з найдавніших часів до середини ХVІ ст. – Тернопіль, 2005. – С. 222-237.

4. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. – Донецьк, 2003. – С. 134-158.

5. Дорошенко Д.І. Історія України. – Л., 1991. – С. 101-117.

6. Історія України / Лях Р.Д., Ізюмов В.І., Красноносов Ю.М. – К., 1998. – С. 70-86.

7. Історія України в особах: Литовсько-польська доба / Авт. колектив: О. Дзюба, М. Довбищенко,О. Русина. – К., 1997. – С. 46-51 (про Володимира Ольгердовича); 51-57 (про Олелька та Олельковичів).

8. Історія України. Курс лекцій. / Керів. авт. колективу Л.Г. Мельник. Т. 1. – К., 1991. – С.79-82; 86-91.

9. Історія України: нове бачення: У 2 т. / О.І. Гуржій, Я.Д. Ісаєвич, М.Ф. Котляр. Т. 1. – К., 1995. – С. 113-142.

10. Козаков О. Московсько-литовська боротьба за давньоруські землі на межі 70-80-х років ХV ст. // КС. – 2004. - № 5. – С. 39-53.

11. Крип’якевич І.П. Історія України. – Л., 1990. – С. 110-120.

12. Овсій І.О. Зовнішня політика України (від давніх часів до 1944 року). – К., 2002. – С. 57-69.

13. Полонська-Василенко Н. Історія України. Т. 1. – К., 1992. – С. 303-346.

14. Русина О. Українські землі під литовським і польським володарюванням // Історія України в особах: Литовсько-польська доба. – К., 1997 р. – С. 3-46.

15. Шабульдо Ф.М. Битва біля Синіх Вод 1362 р.: маловідомі та незнані аспекти // УІЖ. – 1996. - № 2. – С. 3-15.

16. Яковенко Н. Здобутки і втрати Люблінської унії // КС. – 1993. - № 3 – С. 77-86.

17. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. – К., 1997. – С. 90-99.

 

 

СЕМІНАР № 11

„СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКИХ

ЗЕМЕЛЬ У СКЛАДІ ПОЛЬЩІ ТА ЛИТВИ (ХІV – ХVІ СТ.)”

Мета: З’ясувати зміст соціальних процесів XIV-XVI ст., серед яких найпомітнішим було формування та становлення станової організації суспільства. Розглянути зміни та зрушення в економіці цього періоду. Довести, що активна урбанізація зумовила появу нових суспільних явищ та тенденцій у виробничій сфері та становищі міщанської корпорації.

План

1. Формування шляхетного стану в Україні.

2. Розвиток сільського господарства. Земельна реформа „Устава на волоки” 1557 року.

3. Зовнішня та внутрішня торгівля.

4. Розвиток міст: магдебурзьке право, ремесла, цехи.

5. Литовські Статути і соціально-правове становище різних станів.

ІНДЗ

1. Пояснити терміни: шляхта, магнати, цехи, Литовські статути, магістрат, війт.

2. Скласти план усної розповіді про органи влади Львова у ХІІІ-XVIII ст. за статтею Капраль М.М. Функціонування органів влади Львова у ХІІІ-XVIII (Нарис історії магдебурзького права) // УІЖ. – 2006. - № 5. – С. 98-111.

3. Скласти хронологічну таблицю „Українські землі в литовсько-польську добу”.

 

Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:

У першому питанні доцільно підкреслити, що упродовж XIV-XVI ст. тривав процес формування військово-службового стану – шляхти, котра складалася з різних соціальних груп, які несли військову службу у князя і могли утримувати себе під час походів. Віховими датами процесу формування шляхти, як привілейованого суспільного стану, були: 1374 р. – шляхту звільнено від усіх податків, окрім земельного; 1433 р. – шляхті гарантована особиста недоторканість; 1454 р. – король зобов’язався обговорювати зі шляхтою законотворчі питання; 1447 р. – поширено усі права на українську шляхту; 1496 р. – українська католицька та польська шляхта були зрівняні у правах; у середині XVI ст. була зрівняна у правах православна і католицька шляхта; 1573 р. – шляхті надано право організації конфедерацій та збройних повстань проти короля. У XVI ст. шляхта остаточно оформилась у привілейований стан. Вона була остаточно відокремлена від селянства, були розширені її права. Була створена і юридично оформлена система її прав, привілеїв та обов’язків.

Найвпливовішими представниками шляхетного стану в українських землях, котрі входили до складу Великого князівства Литовського, були майже 30 княжих родів литовської і давньоруської династій – Острозькі, Вишневецькі, Збаразькі, Корецькі і т. д. Місце і роль шляхти в соціальній структурі визначалися знатністю походження та величиною земельної власності.

Друге питання – це характеристика стану розвитку сільського господарства в XIV-XVI століттях. Найсуттєвішими моментами, на які варто звернути увагу при підготовці відповіді на це питання є: зміна європейської торгівельної кон’юктури викликала попит на сільськогосподарську продукцію; зростання феодального землеволодіння і наступ на общинне землеволодіння, феодальне закабалення селян; розвиток товарно-грошових відносин і зростання ринку сільськогосподарської продукції; поширення фільварків.

Поява фільваркових господарств викликала необхідність проведення аграрної та фінансово-податкової системи. „Устава на волоки” 1557 року і стала такою реформою. Земельні володіння великого князя вимірювалися і ділилися на одинакові ділянки-волоки (дорівнювали приблизно від 16,8 до 21,8 га в залежності від місцевості), що стали єдиною одиницею оподаткування.

Оцінюючи „волочну поміру” важливо пам’ятати, що вона зруйнувала сільську громаду і пов’язану з нею громадську форму селянського землекористування, змінивши його подвірним; збільшила селянські повинності і посилила закріпачення селян.

Готуючи третє питання, потрібно звернути увагу на зміну європейської торгівельної кон’юктури, що було наслідком падіння Константинополя у 1453 році і дефіцитом у Європі зерна, що зумовлювало зростання попиту на нього. Підвищуються ціни на худобу, що теж збільшує попит на неї. Львів і Луцьк стають великими ярмарками, з яких волів та іншу худобу продавали на Захід. Через Львів проходив єдиний шлях торгівлі Європи зі Сходом.

Про встановлення внутрішнього ринку свідчить поширення ярмарок. У XV ст. дедалі більше приживаються елементи нової торговельної культури – набуває поширення продаж товарів у кредит, під заставу, укладаються торгові контракти, з’являються векселі, зароджується іпотечна система (земля здається під заставу). Розвитку внутрішньої торгівлі сприяли такі чинники: поглиблення спеціалізації виробництва (у XV ст., існувало 200 ремісничих спеціальностей); виникнення фахових ремісничих об’єднань-цехів; виникнення мануфактурного виробництва тощо.

У четвертому питанні варто відмітити, що багатіючи на розвитку ремесел і торгівлі, міста отримують Магдебурзьке право, за яким вони звільнялися від управління і суду великих землевласників і створювали органи місцевого самоуправління. Це міське середньовічне право було запозичене з німецького міста Магдебурга і встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоврядування, суду, купецьких об’єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів. Українські міста отримували Магдебурзьке право від литовських князів, польських королів і українських гетьманів. Першими його отримали такі міста: Володимир-Волинський (перед 1324 р.), Львів (1356 р.), Кременець (1374 р.), Берестя (1390 р.), Київ (1494 р.) і т. д. До речі, наше місто Умань отримало Магдебурзьке право 7 квітня 1663 року (за Регестами документів Коронної канцелярії (Польща)). У містах з Магдебурзьким правом запроваджувались становий суд присяжних (лава) та адміністративно-розпорядчий орган (рада).

Магдебурзьке право скасоване Миколою І у 1831 році по всій Україні (у Києві воно проіснувало до 1835 року.

Підготовка п’ятого питання передбачає з’ясування деяких правових аспектів. Варто відзначити, що литовські статути – це найвідоміші кодекси феодального права Великого князівства Литовського, що діяли й на інкорпорованих до нього українських землях. Упродовж XVI ст. було видано три Литовські статути: 1529 р. („Старий”), 1566 р. („Волинський”) і 1588 р. („Новий”). Усі ці 3 акти були досить подібними один до одного, тому часом їх називають трьома редакціями Литовського Статуту. Литовські Статути виникли як правові акти багатонаціональної держави, в них широко використано звичаєве право всіх народів, які жили на її території, норми давньоруського, римського, польського, німецького права, попереднього поточного законодавства Великого князівства Литовського. Враховуючи, що одним із основних джерел Литовських статутів була Руська правда, слід підкреслити, що для українського народу їх „іноземне походження” мало досить відносний характер, їхні норми відтворювали звичні „давні права” і розглядання як власне споконвічне право.

Характеризуючи Литовські статути, необхідно звернути увагу, що найдосконалішим з них був третій, котрий містив норми практично всіх галузей права. Він юридично закріпив кріпосне право, проголосив єдність права для всіх громадян, декларував обмеження влади монарха законом, відмежування судової влади від адміністрації, пріоритет писаного права. Він закріплював ідею державного суверенітету.

Як підсумок, варто підкреслити, що Литовські статути відігравали важливу роль у правовій системі України. Народом вони традиційно розглядалися як найважливіші джерела своїх „давніх прав”, своєрідна противага „новині”, яка нав’язувалася з боку Росії чи інших агресивних сусідів.

Основна хронологія:

1529 р. – Перший Литовський статут;

1 квітня 1557 р. – „Устава на волоки” і початок волочної поміри;

1324 р. – м. Володимир-Волинський отримало Магдебурзьке право;

1339 р. – Магдебурзьке право надане м. Сянок;

1356 р. – Магдебурзьке право отримав Львів;

1494 р. – Києву надано Магдебурзьке право;

1663 р. – Магдебурзьке право надане місту Умані;

1566 р. – Другий Литовський статут;

1588 р. – Третій Литовський статут.

Опорні поняття та терміни:

КОПА – зібрання (сход) сільської громади в Україні XV-XVII ст., для

вирішення громадянських справ.

КОПНИЙ СУД – суд сільської громади, який збирався в Україні в період

середньовіччя. Діяв згідно зі звичаєвим „копним” правом.

КРІПАЦТВО, КРІПОСНЕ ПРАВО (від „кріпостей” – купчих документів на землі) – система аграрних відносин, за яких можновладець є власником землі, наданої селянинові у володіння чи безпосереднє користування, і неповним власником виробника на ній. Особиста залежність від феодала, як правило, юридично закріплювалась державою.

ЛАНОВЕ – державний поземельний податок із феодально залежних селян у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій у XVI-XVIII ст. Розмір ланового визначався постановою сейму і обчислювався з одиниці оподаткування – лану (малий лан – 16,8 га, великий – 25 га).

ЛЮСТРАЦІЇ – в Речі Посполитій описи державних маєтностей для податкових і військових потреб, що проводилися щоп’ять років за ухвалою польського сейму 1562 р. На території колишніх польських володінь проводились до 1876 р.

МАРШАЛОК – високий державний посадовець з наглядовими, розпорядчими та церемоніальними функціями.

СТАРОСТИ – керували повітами (адміністративні одиниці, з яких складалися воєводства).

ФІЛЬВАРОК – багатогалузеве господарство, яке грунтувалося на даровій праці кріпосних селян. У таких господарствах не лише вироблялася сільськогосподарська продукція, а й перероблялася й відправлялася великими партіями на ринок у вигляді напівфабрикатів.

Література:

1. Білоус Н.О. Функції та основні напрями діяльності Київського магістрату в ХVІ – пер. пол. ХVІІ ст. // УІЖ. – 2005. - № 5. – С. 4-18.

2. Бойко О.Д. Історія України. – К., 1999. – С. 92-101; 101-104.

3. Дорошенко Д.І. Історія України. – Л., 1991. – С. 117-135.

4. Історія України / Авт. кол.: Лях Р.Д., Ізюмов В.І., Красноносов Ю.М. та ін. – К., 1998. – С. 91-98.

5. Історія України. Курс лекцій / Керів. авт. колективу Л.Г. Мельник. Т.1. – К., 1991. – С. 95-107.

6. Історія України: нове бачення; У 2 т. / О.І. Гуржій, Я.Д. Ісаєвич, М.Ф. Котляр. Т. 1. – К., 1995. – С, 129-136; 142-144.

7. Капітан Л.І. Литовсько-польська доба на сторінках „Українського історичного журналу” (1485-2000 рр.) // УІЖ. – 2000. - № 3 – С. 53-61.

8. Капраль М.М. Функціонування органів влади Львова у ХІІІ-XVIII ст. (Нарис історії магдебурзького права) // УІЖ. – 2006. - № 5. – С. 98-111.

9. Крип’якевич І.П. Історія України. – Л., 1990. – С. 120-129; 129-143; 166-188.

10. Полонська-Василенко Н. Історія України. – Т. 1. – К., 1992. – С. 346-373; 406-413; 373-394.

 

 

СЕМІНАР № 12

„СЛОБОЖАНЩИНА, ГАЛИЧИНА, ПІВНІЧНА

БУКОВИНА І КРИМ В ХІV – ХVІ СТОЛІТТЯХ”

Мета: З’ясувати особливості заселення слобідських українських земель, вияснити становище окраїнних українських земель в період втрати ними автономії і включення до складу сусідніх держав. Розглянути ранню історію Кримського ханства і початок кримсько-татарської експансії на українські землі. Загалом, визначити особливості розвитку східноукраїнських (слобідських), галицьких та південноукраїнських земель в XIV-XVI ст.

План

1. Колонізація слобідських земель московитами та українцями.

2. Поступова ліквідація Польщею автономії Галичини. Конфесійна обстановка.

3. Становище Північної Буковини та перехід її в 1359 р. до складу Молдовського князівства.

4. Утворення Кримського ханства та напади татар на українські землі наприкінці ХV і в першій половині ХVІ ст.

ІНДЗ

Пояснити терміни: Слобожанщина, Буковина, Молдавське князівство, Кримське ханство, Османська імперія, Закарпаття.

 

Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:

На початку відповіді на перше питання доцільно з’ясувати межі Слобожанщини або Слобідської України. Це територія теперішніх Харківської, східної частини Сумської (до р. Сейму), північних частин Донецької (до р. Бахмутки) та Луганської (до р. Айдару), південно-східної частини Воронезької (правобережжя Дону від м. Коротояка до м. Богучара, заплава р. Підгірної з м. Калач на лівому березі Дону), південно-західної частини Бєлгородської та південної частини Курської областей. А взагалі – Слобожанщина – це регіон, що утворився на теренах Дикого поля між кордонами трьох держав – Росії, Речі Посполитої та Кримського ханства. Назва походить від найпоширеніших населених пунктів – слобод і вільного становища населення – свобод.

Після Люблінської унії (1569 р.) сюди спрямовувався потік втікачів від польсько-шляхетського гніту. Московський уряд, бажаючи захиститися від татарських наскоків, селив переселенців на татарському прикордонні. Для того, щоб утримувати переселенців з українських та московських земель у тих небезпечних місцях, уряд був змушений надавати численні пільги і дозволяв встановлювати козацький устрій. Основну масу переселенців на слобідські землі становили російські служилі люди та селяни втікачі з українських земель.

Друге питання доцільно розпочати з короткого екскурсу в останні роки існування Галицько-Волинської держави. Варто нагадати, що в 1340 році був отруєний останній князь Юрій Болеслав. Польський король Казимир ІІІ напав на Львів і пограбував місто. Народне повстання проти поляків очолив Дмитро Дядько, поляків вигнали і упродовж десяти років Галицько-Волинське князівство залишалось незалежним. Казимир ІІІ уклав угоду з Дмитром Дядьком і від тієї пори князівство розділилось на дві частини: 1) Галицьку, що стала на деякий час олігархічною боярською республікою і 2) Волинську, куди місцеві магнати запросили княжити литовського князя Любарта. Восени 1349 р. польські феодали здійснили новий похід проти Галицької і Волинської земель. Вони загарбали Львів, Володимир, Белз, Берестя. Любарт ледве відсидівся в обложеному ворогами Луцьку. В 1350 р. він повернув собі Волинь. А Галицька земля з того часу була приєднана до Польського королівства, спочатку на правах автономної області, а з середини XV ст.. перетворена урядом на звичайну польську провінцію.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.072 сек.)