Далекосхідний культурний регіон

Більша частина су­часного населення далекосхідного регіону відноситься до трьох основних груп монголоїдної раси: північна (корінні народи Сибіру і народи північно-східного Китаю); східна (монголи і північні китайці): змішані і перехідні форми між монголоїдами та австралоїдами (південні китайці, ін­донезійці, народи Індокитаю, японці).

У духовному житті далекосхідного регіону протягом ба­гатьох століть велику роль відігравали синтоїзм, даосизм, конфуціанство, легізм, буддизм. Всі вони мали величезний вплив на формування стилю мислення, способу життя і діяльності жителів регіону, були одночасно релігіями і фі­лософсько-практичними системами.

В Японії до проникнення буддизму панівне місце у фор­муванні духовної спільності відігравав синтоїзм. Його ви­никнення зв'язують з появою японського племені ямато, релігія якого носила назву синто (І-II ст. н.е.). Релігійні уявлення синтоїзму були представлені культами природи, предків та японського імператора — мікадо. Стародавня синтоїстська легенда розповідає про богиню сонця Аматерасу, яка подарувала своєму онуку (першому японському імператору) священні дзеркало, меч і намисто з яшми. Ці три сіимволи (дзеркало - символ знань, меч - доблесті та мужності, яшма - мистецтва, краси, гармонії) ста­новлять фундамент духовних цінностей японців. Поступово і синтоїзм зближався з буддизмом (VI-VII ст.) і зливався з ним у єдине ціле, що дістало назву дзен-буддизму. Батьківщиною даосизму є Китай. Як релігія він включає вчення про надприродну божественну силу - Дао (звідси даосизм), вчення про потойбічний світ, а також систему заклинань і талісманів.

Даосизм як філософська система - один з основних на­прямів давньокитайської думки. Його основні положення викладені в трактаті «Лао-цзи». Дао, як філософська кате­горія, означає «шлях» природи, її закономірність. Головна ідея даосизму в тому, що природа і життя людей підпо­рядковані не волі Неба (див. конфуціанство), а загально­му закону Дао, який існує поза свідомістю людини.

Конфуціанство - етико-політичне вчення давньокитай­ського філософа і педагога Конфуція (Кун Фуцзи, близько 551-479 рр. до н.е.) виступало в ролі соціально-політич­ної доктрини і водночас етики тієї релігійної системи, яка домінувала в даному регіоні. За функціональною значимі­стю воно еквівалентне тій частині християнського вчення, яка містить соціальні принципи і моральні постулати.

Специфічність конфуціанства як релігії полягала в тому, що в ньому персоніфіковані земний спадкоємець божествен­ного (тобто імператор як єдиний одержувач «велінь» Не­ба) та надзвичайно абстрактно представлене божественне.

Легізм виникає і розвивається разом з конфуціанством (V-III ст. до н.е.). Він прагнув до утворення сильної і дооре керованої держави. Але якщо конфуціанство на пер­ший план висувало моральні якості людей, то легізм вихо­див із державних законів і доводив, що політика несумісна з мораллю. Основними методами впливу на людей повинні виступати нагороди і покарання, причому останні мусять домінувати. Легізм мав величезний вплив на становлення державності в Китаї. Держава за його зразком проісну­вала до XX ст.

На відміну від європейського регіону, у Східній Азії народні вірування утворили міцну єдність з держав­ною структурою. Замість обернення населення в нову віру і викорінення попередніх релігійних культів тут спостері­гався процес поступової інфільтрації прийшлої світової ре­лігії (буддизму) у різні сфери суспільного життя.

Конфуціанська мораль, що вимагала покори і пошани, окреслила коло провідних тем китайського живопису. Це - любов до батьківщини, дер­жави, сім'ї (зокрема батька, старшого брата, дружини); шанування предків;.благоговіння перед мистецтвом, ствер­дження великої цінності творчості; повага до знань, преклоніння перед вченими; самовдосконалення: послухання дітей. Якщо в мистецтві Заходу з часів античності людина була центральною фігурою і в її відображенні мистецтво досягло виняткової досконалості, довершеності й повноти, то відношення до неї митців Сходу не було таким безумов­ним і відкритим. Так, у Китаї людина, хоча й зображувалась у багатьох літературних жанрах - романах, новелах, поезіях, але не як індивід, особистість, а як соціальний тип. абстрактний символ, носій визначеної і чітко окресле­ної мети.

Розкриваючи специфіку духовності далекосхідного ре­гіону, неможливо залишити поза увагою місце та роль об­ряду, ритуалу, символіки у його системі цінностей.

Сьогодні ще існує думка про те, що Схід відстає чи сповільнено розвивається. Ми звикли виміряти ступінь роз­витку суспільства ступенем розвитку техніки, точної науки, але, можливо, існують й інші критерії, наприклад, естетич­ні, моральні. Можливо, Європа буде виглядати дуже від­сталою, з точки зору високих духовних критеріїв, які про­тягом двох з половиною тисячоліть виробляло китайське мислення. Схід не йшов повільніше від Заходу, він йшов іншим шляхом.

Поиск по сайту: