Теорія мови. ємозв'язок. Так, з одного боку, уже значенням дієслова, що входить до предикативного центру речення

ємозв'язок. Так, з одного боку, уже значенням дієслова, що входить до предикативного центру речення, зада­ється структура речення (відчинити що і чим, тоді як світати не може мати поширювачів), з іншого боку, на всі граматичні зразки речення накладаються лексичні обмеження. Цікаво, що навіть такі узагальнені (логіч­ні) значення, як екзистенція, номінація, характериза-ція, ідентифікація, в різних мовах актуалізуються в спеціалізованих структурних схемах. Через те в логі-ко-граматичному синтаксисі виділяють чотири типи речень: 1) речення характеризації (Люди спокійні. Цей будинок гарний); 2) речення тотожності, або ідентифі­кації (В. Винниченко — письменник і політичний ді­яч. Багряний колір — це густо-червоний, пурпуровий); 3) речення-найменування, або номінації (Це дерево зветься акацією); 4) буттєві речення (У цьому саду є груші. У Карпатах водяться дикі кабани).

Крім семантичного, речення має великий прагма­тичний потенціал — передає відношення до предмета мовлення, до ситуації і до адресата. Ці прагматичні компоненти, взаємодіючи з семантичною структурою речення, формують його глибоку й багатоступеневу смислову структуру.

Комунікативний (функціональний) синтаксис по­в'язаний із розподілом функціонального навантажен­ня речення між його членами, який дістав назву акту- ального членування речення. Оскільки в будь-якому повідомленні є те, що відоме слухачеві, і те нове, зара­ди чого породжується повідомлення, то висловлення відповідно поділяється на дві частини: вихідну части­ну — тему і на те, що говориться про неї, — рему (нову інформацію). Актуальне членування речення здійснюється за допомогою порядку слів та інтона­ції. Тема звичайно розміщується на початку фрази, рема — в кінці (Студенти в аудиторії), однак за до­помогою інтонації можна як рему виділити початок фрази (Студенти в аудиторії; тобто не викладачі, не гості, а саме студенти). Додатковими маркерами реми можуть бути видільні частки (тільки, лише, саме), не­означені артиклі, додатки-агенси в пасивних конст­рукціях тощо.

Актуальне членування речення зумовлене не логіч­ними відношеннями між його компонентами, а умова­ми комунікації, зовнішньою ситуацією, інтересами співбесідників тощо. Воно представляє комунікатив-

Граматична система мови

ний аспект, а не логіко-граматичний рівень. Водночас потрібно зауважити, що актуально членуються не всі речення. Однослівні, безособові і взагалі більшість односкладних речень, а також ті двоскладні речення, які є відповідями на запитання «Що сталося?», не мають актуального членування. Так, у реченнях Ле­леки прилетіли, Скресли ріки, Мати повернулася з роботи весь зміст є новим, тому ці речення не члену­ються на тему і рему. Отже, актуальне членування не можна ототожнювати з логічною структурою ре­чення.

Основоположником теорії актуального членування речення вважають французького мовознавця А. Вейля, ідеї якого розвинув чеський мовознавець В. Матезіус, який і запропонував сам термін.

Поиск по сайту: