Характеристика політики ЄС у сфері зайнятості

На початку 90-х років минулого століття однією з головних причин, які призвели до широкого обговорення проблем зайнятості на загальноєвропейському рівні, було усвідомлення того, що економічні та соціальні складнощі, які виникли внаслідок енергетичних криз попередніх десятиліть, а також валютна криза 90-х, великою мірою корінилися всередині самого Співтовариства. В той час, як темпи європейської інтеграції в багатьох сферах зростали, об'єднання не мало ані достатньо ефективних інструментів, ані послідовної стратегії для подолання макроекономічних потрясінь. Співтовариство не мало дієвих відповідей на проблему подолання стійких рівнів безробіття, що в подальшому загрожувало перетворитися на довгострокове безробіття та інші структурні проблеми на ринках праці. Такі проблеми не були лише результатом страху перед новітніми технологіями, зростання кількості осіб, що не мають роботи, неготовності до глобалізації або конкуренції з боку країн третього світу. Великою мірою структурні кризи були пов'язані з прогалинами національної політики в галузі зайнятості і відповідальність за них покладалася цілком на держави-члени ЄС, враховуючи їх виключну компетенцію в даній сфері. Однак, загострення криз дало розуміння того, що їх ефективне подолання можливе лише за умови поглиблення координації політики зайнятості на загальноєвропейському рівні.

Протягом 90-х років відбувався активний багатосторонній діалог у сфері зайнятості, що супроводжувався розробками різних стратегій та уніфікацією підходів у відповідній сфері. Актуалізація проблеми зайнятості на європейському рівні призвела до включення відповідного розділу до Амстердамського договору 1997 року, що набув чинності в 1999 році. Саме в цей період проблема зайнятості утверджується як один з ключових напрямків діяльності Європейського Союзу.

У 1997 році було розроблено та введено в дію Європейську стратегію в галузі зайнятості з метою досягнення прогресу по боротьбі з безробіттям протягом наступних п'яти років. 2000 року відбувся Лісабонський самміт Європейської Ради, яким було ухвалено ключовий стратегічний документ ЄС - «План економічного та соціального оновлення для Європи до 2010 року», що в широкому вжитку отримав назву Лісабонської стратегії. Згідно з Лісабонською стратегією, передбачалося до 2010 року перетворити економіку Європейського Союзу на найефективнішу у світі структуру, орієнтовану на розвиток і залучення високих технологій, шляхом:

¾ створення консолідованої, динамічної та орієнтованої на високі технології економіки;

¾ забезпечення прискореного й сталого економічного зростання;

¾ забезпечення повної зайнятості як ключової мети економічної та соціальної політики, включаючи зниження рівня безробіття до того, якого вже досягнуто в найуспішніших країнах-членах;

¾ модернізацію соціальної політики.

Отже, Лісабонською стратегією забезпечення повної зайнятості визначено ключовою метою економічної та соціальної політики, а її успішну реалізацію - одним з головних пріоритетів Союзу. Відзначимо також, що після розробки Лісабонської стратегії саме на її виконання було орієнтовано інші європейські програми в галузі зайнятості. Виконання високих цілей поставлених перед об'єднанням пов'язано з проведенням структурних реформ, що є об'єктом глибоких досліджень з боку провідних наукових та аналітичних інституцій, які здійснюються на замовлення структур Євросоюзу.

Головними проблемами у сфері зайнятості, з якими сьогодні зіткнулися у Європейському Союзі, є потреба впровадження економічних реформ з метою пристосування сучасних європейських економік до об'єктивних змін, викликаних глобалізацією, а також демографічні проблеми, пов'язані передусім із процесом загального старіння населення, а, відтак, і скорочення кількості осіб працездатного віку. Визначеними цілями реформування є підвищення рівня зайнятості та продуктивності праці зайнятих працівників. Впровадження зазначених глобальних перетворень вимагають підпорядкування короткострокових заходів ширшим за змістом та важливішим структурним перетворенням.

З метою досягнення Лісабонських орієнтирів та забезпечення динамічнішого й сталого розвитку в подальшому необхідно здійснити цілий комплекс структурних реформ у різних сферах суспільного життя, передусім у галузі економіки та в законодавчій сфері.

Внаслідок прискорення технологічного вдосконалення та глобалізації, зміни стали визначальною ознакою економічного життя. Для підприємств, створення клімату, сприятливого для започаткування нових видів діяльності, розвитку високих технологій та винахідництва є найбільшим рушієм для змін. Підприємства повинні мати спроможність адаптуватися до неочікуваних коливань у попиті на їх товари й послуги та пристосовувати до цього свої засоби виробництва. Вони також муситимуть давати раду зі старіючою робочою силою за умови меншої кількості молодих працівників.

Для працівників робочий процес ускладнюється, оскільки напрямки роботи стають різноманітнішими та менш передбачуваними. Процес переходу від навчання до роботи, з однієї роботи на іншу, зміни посад на місці роботи, від роботи до підвищення кваліфікації, від періодів стагнації у професійному зростанні до кар'єрних злетів, від роботи до виходу на пенсію має здійснюватися з найменшими потрясіннями. З метою забезпечення для робочої сили в ЄС нових можливостей необхідно максимально підвищувати рівень географічної мобільності працівників. У цій галузі необхідне виконання наступних завдань.

Підтримка підприємництва та збільшення бази для створення робочих місць. Сучасні європейські програми здійснення структурних реформ демонструють велику схильність до лібералізації внутрішньої економічної політики поряд із посиленням економічної експансії як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Підприємцям повинні бути створені такі умоки, які дозволять їм інвестувати у стабільний бізнес, Для максимального створення нових робочих місць вартість праці - включаючи заробітну платню, податки та інші подібні витрати роботодавців- повинна сприяти зайнятості, а не робити найом нових працівників невигідним для підприємців.

Головними заходами у цій сфері мають бути:

¾ усунення адміністративних та регуляторних бар'єрів для започаткування власної справи та подальшого її розширення. Здатність новостворених підприємств до зростання с ключовим фактором для створення робочих місць;

¾ розвиток консультативних служб в галузі започаткування бізнесу та надання допомоги малим та середнім підприємствам в галузі управління людськими ресурсами й фінансовими ризиками;

¾ збільшення доступу до фінансових ресурсів з метою започаткування малих та середніх підприємств;

¾ підвищення управлінської культури, зокрема, шляхом сприяння запровадженню менеджерських курсів у навчальних програмах вищої та професійної освіти;

¾ перегляд законодавства про банкрутство з метою зменшення надмірних ризиків для підприємців;

¾ зниження рівня податкових нарахувань на заробітну плату низькооплачуваних/низько кваліфікованих працівників.

Велика сума фіскальних нарахувань та соціальних виплат може відігравати роль стримуючого фактору для роботодавців при наймі нових працівників; на засадах забезпечення максимального рівня зайнятості як головної мети створення умов, за яких рівень заробітної плати відповідав би ситуації на ринку та загальному рівню продуктивності праці. Крім того, необхідно враховувати об'єктивність істотної диференціації заробітної плати в залежності від сектора та регіону. Розвиток і поширення наукових досліджень та інновацій. З метою підвищення рівня зайнятості та забезпечення економічного зростання ЄС має відповісти на подвійний виклик: стимулюючи інновацію й наукові дослідження, необхідно сприяти впровадженню їх результатів в економічній сфері на всій території об'єднання. У цій сфері країнам-членам пропонується:

– сприяти створенню мереж та налагодженню партнерства задля розвитку та розповсюдження інновацій на регіональному або секторальному рівні, а також залучення до цього процесу університетів, дослідницьких установ, підприємств та органів влади;

– збільшити використання інформаційно-комунікацімних технологій (ІКП) шляхом збільшення доступу до них та розширення відповідної сфери навчання на всіх рівнях:

– забезпечити створення належних стимулів - як фіскальних, так і в галузі захисту інтелктуальної власності — з метою підвищення рівня приватних інвестицій у сферу наукових досліджень та інновації. Рівень інвестицій у сферу наукових досліджень планується підвищити на 30%. Головним джерелом інновацій слід розглядати ІКТ. Вони також відіграють роль ключового засобу для збору, збереження та поширення знань.

Вдосконалення навичок ІКТ та їх використання на всіх рівнях навчання та серед різних верств населення є передумовою для успішного поширення Інновації.

Однак, сам по собі доступ до новітніх технолоіїй та процесів не є запорукою успішного впровадження інновацій, Необхідною умовою є адекватне сприйняття інновацій працівниками, що передбачає сучасну організацію робочого процесу та управління людськими ресурсами.

Партнерство й мережі, що створюються з метою впровадження інновації і поєднують компанії, навчальні та дослідницькі установи, повинні отримати максимальну підтримку та розглядатися як головний інструмент поширення інновації, частиною таких ініціатив могло б бути сприяння інтенсивнішому обміну персоналом між підприємствами та дослідницькими установами, важливу роль у цьому процесі можуть відігравати регіональні агентства сприяння розвитку, забезпечення гнучкості та безпеки на ринку праці.

Більша адаптованість економіки до змін вимагає забезпечення більшої гнучкості на ринку праці, зокрема, й шляхом сучасної організації виробничого процесу та більшого вибору механізмів здійснення трудової діяльності, що передбачає урізноманітнення механізмів юридичного оформлення трудових відноснії, ідеалізація цих завдань пов’язана з необхідністю переглянути існуючі законодавчі вимоги щодо оформлення трудових контрактів з метою підвищення їх гнучкості. нові умови трудових відносин потребують забезпечення належного рівня безпеки працівників за будь-якої форми контракт та попередження виникнення тіньового ринку робочої сили.

Крім того, необхідно усунути бар’єри для створення та розвитку агентств, що надають послуги з тимчасового працевлаштування, як ефективного та перспективного посередника на ринку праці. Вони пропонують кращі вакансії та керуються високими стандартами в галузі підбору працівників, Особливо ефективними є такі агентства в галузі влаштування осіб, що шукають роботу вперше або після тривалої перерви.

Гарні перспективи для ринку праці відкриваються завдяки використанню ІКТ, що сприяють гнучкому розподілу робочого часу та дозволяють модернізувати організацію робочого процесу, в цьому контексті необхідним видається усунення бар’єрів та збільшення зацікавленості роботодавців і працівників у частковій зайнятості. Сучасні системи соціального захисту також мають бути адаптовані до нових умов з метою підтримки мобільності на ринку праці та нормального забезпечення зміни одного статусу на інший (робота, навчання, звільнення або відкриття власної справи), що може бути належним чином компенсована.

Аналізуючи інструменти політики зайнятості за цим напрямком, варто відзначити, що чимало завдань, які стоять перед ЄС вже давно сформульовані та взяті до виконання в українській політиці зайнятості. Такий збіг пов'язаний в першу чергу із реалізацією проектів технічної допомоги у сфері зайнятості та підтримки підприємництва з боку США та ЄС. Тим не менше, можна стверджувати, що в Україні не враховуються пріоритети, передбачені для ЄС і в той же час актуальні для нашої держави. Наприклад, в питаннях усунення адміністративних та регуляторних бар'єрів, не дивлячись на значне сприяння з боку проектів USAID, виконавча влада та місцеве самоврядування не демонструють послідовності. Ще у 2001 році було розроблено пакети регуляторних актів, які сприяють вирішенню проблеми зарегульованості підприємницької діяльності. За виключенням окремих міст, ці пакети не були запроваджені саме через пасивність місцевої влади, яка в свою чергу не може втрачати можливості наповнення бюджетів за рахунок дрібних підприємців, В цьому контексті варто забезпечити тіснішу співпрацю Державної служби зайнятості на та Державного комітету з питань підприємництва та регуляторної політики.

В питаннях розвитку мереж консалтингових структур, які надають підтримку у започаткуванні підприємницької справи, то не дивлячись на те, що створена знову ж таки за підтримки міжнародних організацій консалтингова мережа, не має належної підтримки з боку держави. Більше двох років Верховна Рада України не може прийняти закон про сільськогосподарські дорадчі служби, які вже практично створені та працюють, але фінансуються тільки з боку донорів та проектів технічної допомоги. І це при тому, що проблема сільського безробіття загострюється з кожним роком.

Забезпечення фінансування та кредитування малих підприємств є більше декларативним, ніж практичним пріоритетом державної політики. Підтвердженням цього є незначна частка коштів страхування на випадок безробіття, спрямованих на започаткування безробітними власної справи. У 2003 тільки 5,5% зареєстрованих безробітних отримали одноразову допомогу на започаткування власної справи. Не вирішено питання із наданням пільгових кредитів комерційних банків. Зважаючи на те, що безробітні не можуть забезпечити заставу, а держава не дає необхідних гарантій, більшість безробітних позбавлені доступу до кредитних ресурсів.

Варто звернути увагу на такий інструмент політики зайнятості ЄС, як зменшення податкових та страхових нарахувань на зарплати некваліфікованих працівників. З одного боку, існує прогресивна шкала, яка забезпечує порівняно низькі нарахування на мінімальну зарплату. Тим не менше, враховуючи те, що мінімальна заробітна плата забезпечує тільки 70% прожиткового мінімуму, витрати роботодавця на мінімальну зарплату на рівні 17% є надмірним. Варто також переглянути розмір неоподаткованого мінімуму.

Щодо запровадження інноваційної політики розвитку економіки та ринку праці, варто відзначити, що в Україні такий пріоритет виконавчої влади сформувався у 2001 році. За підтримки міжнародних організацій створення мереж для поширення інновацій, розвиток ІКТ стали реальністю української економіки. Актуальним завданням у розвитку цього напрямку залишається активне залучення приватного капіталу для фінансування просвітницьких програм у сфері ІКТ та розробки вітчизняних інноваційних технологій. Також необхідно продовжувати політику державної підтримки технопарків, збільшення бюджетного фінансування та ефективного використання коштів, спрямованих на підтримку наукової та винахідницької діяльності.

В питанні забезпечення гнучкості ринку праці, європейські пріоритети значною мірою не співпадають з українськими. Проте, рекомендації Робочої групи щодо урізноманітнення правових механізмів оформлення трудових відносин та сприяння частковій зайнятості є досить актуальними для України,

Положення щодо оформлення трудових договорів варто максимально врахувати при опрацюванні проекту Трудового кодексу України до другого та третього читання. Хоча проектом передбачено максимальне охоплення праці договірними відносинами, питанню урізноманітнення форм трудових договорів приділяється недостатня увага. Зокрема, не враховані чинні норми щодо сезонних контрактів тощо.

Варто також звернути увагу на нормативне забезпечення діяльності спеціалізованих агентств з тимчасового працевлаштування та взагалі змінити підходи та ставлення до тимчасової, неповної зайнятості. На даному етапі у державній політиці зайнятості тимчасова та неповна зайнятість оцінюються як негативні явища в контексті зменшення гарантій соціального захисту працівників. Разом із тим, варто враховувати об'єктивні реалії вступу України до СОТ та відповідні труднощі забезпечення конкурентноздатності вітчизняних підприємств. Очевидно, що останнім буде важко забезпечити повну зайнятість працівників разом із передбаченими чинним законодавством соціальними гарантіями. Відповідно, необхідно звернути увагу на належне правове регулювання неповної та тимчасової зайнятості.

Нагальною необхідністю сьогодні в ЄС є залучення нових людей до ринку праці. Однак, просте залучення їх є недостатнім. Збереження зайнятості та забезпечення ефективного переходу від безробіття до роботи є не менш важливими, ніж саме працевлаштування. З цією метою необхідно намагатися донести до людини, що робота завжди вигідніша за допомогу по безробіттю, тобто зробити роботу прибутковою. Важливо також не лише поставити прибутки в залежність від кожної години, проведеної на робочому місці, але й пов'язати працевлаштування з подальшим кар'єрним зростанням, захистивши людину від низькооплачуваної/низькоякісної роботи та повернення до статусу безробітного. Забезпечення справді прибуткової зайнятості. Однією з головних проблем сьогодні лишається небажання безробітних відмовитися від виплат, що гарантуються їм їхнім статусом, та працевлаштуватися. Це пов'язано передусім з побоюванням, що оплата їх праці не буде суттєво відрізнятися від виплат по безробіттю. Вихід з цієї ситуації вбачається в наступному:

– здійснення додаткових нарахувань до низької заробітної плати;

– забезпечення того, щоб житлові та інші субсидії дійсно виконували функцію захисту від бідності, а не перетворювалися на додатковий фактор небажання працевлаштуватися;

– підвищення фінансової привабливості часткової зайнятості. Особливо це буде корисним для батьків, що бажають суміщати сімейні обов'язки з професійним життям або для літніх осіб, які мають намір поступитися частиною пенсії заради продовження професійної діяльності.

Істотною умовою досягнення успіху в галузі залучення населення до ринку праці є подолання тіньової, або прихованої, зайнятості. Головними засобами боротьби з цим негативним явищем є поєднання заходів щодо покращення ділового клімату, усунення перешкод та створення додаткових стимулів для працевлаштування, запровадження ефективних санкцій, вдосконалення методів обчислення прихованої зайнятості та забезпечення дієвих інституційних механізмів для реалізації перерахованих заходів. Активізація політики на ринку праці. Серед іншого варто звернути увагу на заходи щодо попередження безробіття та сприяння працевлаштуванню безробітних і пасивних людей. Оскільки ці категорії приховують у собі досить серйозний потенціал, який використовуватиметься тим ефективніше, чим менше вони віддалятимуться від ринку праці. З метою збереження потенціалу саме цих людей та уникнення їх фактичної ізоляції від ринку праці необхідно активізувати політику сприяння зайнятості шляхом:

– створення системи надання персоналізованих послуг усім безробітним та особам, які шукають роботу, на ранній стадії у формі консультацій, навчання та знаходження вакансій;

– підвищення ефективності програм сприяння зайнятості шляхом визначення справжніх потреб осіб, які шукають роботу (необхідність подальшого навчання і т.д.). Замість загальних програм перевагу потрібно віддавати спеціалізованим заходам;

– розвитку системи швидкого реагування на закриття та реструктуризацію великих підприємств, включаючи такі разові послуги, як консультування, перепідготовку та працевлаштування для зацікавлених працівників з метою уникнення безробіття або раннього виходу на пенсію;

– устаткування та забезпечення служб зайнятості таким чином, щоб вони були спроможні надавати персоналізовані послуги;

– врахування специфічних потреб найбільш вразливих категорій населення, включаючи інвалідів.

Запровадження дієвої стратегії у відповідь на старіння населення. Збільшення частки старших осіб, які працюють, та віку виходу на пенсію є однією з головних проблем сучасних країн, що характеризуються першим типом відтворення населення. Сьогодні виникла нагальна потреба в розробці спеціальної стратегії, яка включала би:

– засоби створення працівникам умов, за яких би вони були зацікавлені якомога пізніше виходити на пенсію, а роботодавці - брати на роботу старших працівників. Це передбачає створення пільгових механізмів оподаткування, спеціальних правил працевлаштування та виплати пенсій з метою зацікавити старших працівників якомога довше продовжувати своє професійне життя та позбавити раціональних підстав ранній вихід на пенсію;

– забезпечення доступу до навчання для всіх незалежно від віку та розвиток систем постійного навчання, включаючи навчання на місці роботи для старших працівників, які недостатньо представлені саме в цій сфері;

– покращення умов праці з метою забезпечення сприятливого, безпечного та здатного до пристосування середовища протягом усього професійного життя, включаючи можливість часткової зайнятості або тимчасового вибуття з роботи.

Залучення представників національних меншин та іммігрантів. Зазвичай положення на ринку праці представників національних меншин та іммігрантів гірше, ніж громадян. Рівень безробіття серед них удвічі перевищує ті ж самі показники в громадян. Причому серед висококваліфікованих спеціалістів показники зайнятості гірші, ніж у низько кваліфікованих.

Головними причинами такої ситуації є недостатній або просто низький рівень загальної кваліфікації, а також культурні й мовні бар'єри. Таких осіб необхідно інтегрувати до ринку праці. У зв'язку з цим важливою є активніша участь іноземців у процесі навчання, а також визнання та належна оцінка кваліфікації, здобутої поза межами держави перебування. Ці заходи мають бути поєднані з іншими заходами, наприклад: надання інформації та консультацій з приводу ринку праці за схемами, спеціально адаптованими до особливостей та потреб кожної окремої гетерогенної групи іммігрантів. Досить великого ефекту можна очікувати від надання підтримки у відкритті власного бізнесу іммігрантами.

Особливу увагу варто приділити проблемі дискримінації. Як пряма, так і непряма дискримінація мають бути усунуті за активного вироблення позитивного ставлення до негромадян на робочому місці. Серед інших заходів, пропонованих для подолання дисбалансу на ринку праці Євросоюзу, сьогодні активно розглядається можливість використання потенціалу трудових мігрантів із третіх країн. Середня чисельність міграційного притоку до ЄС складає близько мільйона осіб на рік. Причому однією з причин такої численної імміграції є готовність європейського ринку праці до прийняття додаткової робочої сили. Не відмовляючись від пріоритету власної робочої сили, у ЄС високо оцінюють перспективи працевлаштування на рикну праці іммігрантів. Відтак, головним питанням сьогодні є розробка спільної уніфікованих програм регулювання трудової міграції країнами-членами ЄС. Причому в галузі регулювання значимою може бути роль країн-постачальників трудових мігрантів до ЄС, до яких відноситься й Україна. Оскільки для цього необхідно буде укладати відповідні двосторонні угоди (найімовірніше з країнами-членами).

З огляду на те, що зараз, зі вступом нових членів до об'єднання, вирішення даного питання дещо пригальмується, нашій державі необхідно максимально активізувати політичний діалог з країнами-членами ЄС задля врахування у виробленні нових орієнтирів міграційної політики інтересів українських громадян, які масово емігрують до Євросоюзу з метою працевлаштування.

Очевидно, що й надалі регулювання переважної більшості проблем трудової міграції залишатиметься компетенцією країн-членів. Однак, вже сьогодні на рівні Союзу лунають думки про необхідність консолідації національних політик у цій сфері, зокрема в питаннях, що стосуються запровадження простіших, швидших та прозоріших процедур допущення працівників з третіх країн на ринок праці ЄС. Крім того, вже сьогодні пропонується забезпечити можливість трудящим-мігрантам перетинати кордони різних країн-членів об'єднання з метою працевлаштування. Ці сигнали можна сприймати я позитивні. Однак, для їх реалізації на практиці необхідне досягнення солідарної політичної волі країн-членів, що в найближчій перспективі навряд чи буде досягнута. Підвищення рівня зайнятості серед жінок. Використання потенціалу участі жінок у ринку праці пов'язано одночасно з проблемою статевої рівності та економічної ефективності. Задля належної реалізації робочого потенціалу жінок на ринку праці важливим є виконання наступних завдань:

– зрівняння оплати для чоловіків та жінок за працю однакової цінності;

– підвищення доступності та якості систем догляду за дітьми й літніми особами (з метою розвантаження часу жінок);

– забезпечення гнучких графіків роботи, що може бути особливо важливим для жінок-матерів;

– максимально персоналізований підхід до специфічних потреб жінок-інвалідів.

Більшість пріоритетів ЄС, передбачених цим напрямком вже стали актуальними для державної політики України. Виконання Стратегії заміни пільг адресною соціальною допомогою, ухвалення відповідного законодавства у сфері соціального захисту малозабезпечених сімей вже забезпечують стимулювання працездатного населення до вступу на ринок праці. Новітнє пенсійне законодавство передбачає стимулювання праці громадян пенсійного віку.

Досить гострим залишається питання прибуткової зайнятості з огляду на низький рівень мінімальної та середньої заробітної плати. Очевидно, що застосування такого інструменту, як доплати до низьких заробітних плат, в Україні малоймовірне з огляду на обмеженість можливостей бюджетів всіх рівнів. Разом із тим, передбачені урядом заходи поетапного підвищення розміру мінімальної зарплати до прожиткового мінімуму у 2008 році може послабити гостроту проблеми низьких прибутків зайнятого населення. Досить актуальними для України є питання боротьби із тіньовою зайнятістю. Очевидною є потреба співпраці із ЄС та МОП щодо застосування адекватних заходів подолання цього явища. Концептуально, інструменти активізації політики зайнятості ЄС «легалізовані» в Україні. Щоправда, виконавча ефективність таких заходів на даний момент є сумнівною. Державна служба зайнятості (ДСЗ) на даному етапі не може повною мірою забезпечити персоналізацію брокерських послуг, врахування особистих побажань безробітного при працевлаштуванні. Свідченням цього є найбільша ефективність такого інструменту зайнятості, як громадські роботи. Чисельність безробітних, які залучаються до громадських робіт постійно збільшується, при цьому таке залучення практично не забезпечує подальше постійне працевлаштування. Потребують зміни підходи до застосування перекваліфікації безробітних, оскільки цей інструмент також не впливає на інтенсифікацію подальшого працевлаштування.

Заслуговує на увагу підхід ЄС до трудової міграції щодо здійснення заходів підвищення кваліфікації мігрантів з третіх країн. Для України зміна підходів до трудової міграції з третіх країн може розглядатись як пріоритет враховуючи негативні тенденції в зміні структури зайнятості. У 2003 році був зафіксований дефіцит робочої сили у промисловості на рівні майже 2 млн. робочих місць. Відповідно, врахувавши перспективи повернення українських трудових мігрантів із Західної Європи, можна підвищити квоту для трудових мігрантів з третіх країн із перспективою їх працевлаштування у важкодоступних регіонах та галузях економіки.

Поиск по сайту: