АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Література. Тема. Культура ХІХ століття

Читайте также:
  1. V. Література періоду громадянських воєн.
  2. VI. Література періоду принципату
  3. Болгарська література
  4. Використана література
  5. Використана література
  6. Джерела та література
  7. Додаткова література
  8. Додаткова література
  9. Додаткова література
  10. Додаткова література
  11. Додаткова література
  12. Додаткова література

Тема. Культура ХІХ століття

План

1. Романтизм: культ "генія" і "героя"

2. Феномен інтелігенції у XIX ст.

3. Метод реалізму

4. Початок доби модернізму

Література

1. Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л. Левчук. – К.: Либідь, 1994. – 320 с.

2. Історія української та зарубіжної культури: Навчальний посібник /За ред. С.М.Клапчука, В.Ф.Остафійчука. –К.: Знання, 2002.–356 с.

3. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч.посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф. А. Яртися та проф. В. Мельника. – Львів: Світ, 2005. – 568 с.

4. Матвєєва Л.Л. Культурологія: Курс лекцій: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2005.

5. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник. / Закович М.М., Зязун І.А., Семашко О.М. та ін. – К.: Товариство «Знання», 2000. – 622с.

6. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник./ Дещинський Л.Є., Денисов Я.Я., Скалецький М.П. та ін. – Львів: Бескид Біт, 2005. – 304с.

 

XIX ст. здається довшим, ніж попередні, оскільки його вирізняє надзвичайний соціальний та духовний динамізм — наполеонівські війни, зміна старих режимів в Європі; насичена новими теоріями ідейна атмосфера. Діалектика Г. Гегеля, еволюційна теорія Ч.Дарвіна внесли в картину світу ідею постійного руху, оновлення, розвитку. Парадигма XIX ст. — гідронімічні образи: ріки, течії, колообігів, тиховоддя (література невипадково надає перевагу роману, який показує плин людського життя з його витоками, бистринами, вирами, берегами). Кінець XVIII — перша половина XIX ст. —"свято" філософії (німецька класична філософія, Ієнський гурток, "Буря та натиск"), але домінуюче місце у суспільній свідомості посідає мораль: по-перше, кожна філософська доктрина містить певний моральний модус; по-друге, па пертий план виходять соціальні проблеми і найбільш загальна з них — конфлікт людини і суспільства, що виявляється в різних аспектах: суперечність суспільного і приватного інтересів, відчуженість людипи від різних сфер власного буття, злидні і темрява народу, проблеми, що виникли від "розлучення" з традиціоналістськими устоями ("батьки і діти", боротьба жінок за свої права, криза масової релігійності).

Нове, буржуазне суспільство було організоване набагато краще, ніж феодальне, але зовсім не схоже на те царство Розуму, яке обіцяли просвітники. Цей новий соціальний і духовний досвід породив індивідуалістичну культуру, змістом якої є людина (часто сам художник) та її проблеми. Мистецтво вчилося виражати найтонші душевні порухи, рефлексивність, самотність, важкий хрест моральної відповідальності, непорозуміння, тягар забобонів, духовний вакуум тощо. На початку XIX ст. з'явився гетевський "Фауст": безмежне поривання вперед і критичний сумнів, скепсис. Чому дратувала нова дійсність? Очевидно, що дратував передусім людський типаж, що запанував, адже "новий європеєць" тепер прагнув практичного успіху (вужче — "вигоди"). Головним мотивом його діяльності був індивідуальний інтерес. Цей торжествуючий індивідуалізм (як принцип моралі він цілком прогресивний для тієї доби, коли рушієм прогресу стала вільна конкуренція, боротьба за лідерство, прибуток) закріплений законодавчо в "Декларації прав людини і громадянина". Все це може вітати кожен свідомий громадянин, але реальне життя — таке сіре, таке заземлене.

 

1. Романтизм: культ "генія" і "героя"

Філософське обґрунтування романтизму зробила група німецьких філософів кінця ХVIII— початку XIX ст., що належала до Ієнського гуртка. Серед них: Ф. і А. Шлегелі, Новаліс, Ф.Е. Шлеєрмахер, Ф.В. Шеллінг. У всіх ранніх романтиків головним був інтерес до всього, що перебуває у становленні, розвитку. Ф. Шлегель розглядав весь світ, природу і людину як вічну творчість. Культ розкутого людського духу і творчої свободи, культ вічного оновлення і в світі речей, і в світі думки, культ "генія" і "героя" — такі філософські підвалини романтизму, закладені Ієнським гуртком. Особистість з її напруженим духовним життям стала центральною проблемою романтизму, а пізнання світу — самопізнанням. Мікросвіт людини сприймався як модель макросвіту, що пояснює феномен творців національного міфу в добу романтизму: Дж.Г. Байрон в Англії, А. Міцкевич у Польщі, Т.Г. Шевченко в Україні, О.С. Пушкін у Росії.

Романтизм як світовідчуття виник як реакція на раціоналізацію суспільної свідомості, він прийшов на зміну ідеології Просвітництва ("Горе з розуму" стверджував О. Грибоєдов, а його герой Чацький атакував фамусівський спосіб упорядкованого позаособистісного міщанського існування). За своїм змістом романтизм став бунтом проти відчуженості і перетворення великої, як вважали з часів Відродження, людини на пересічну приватну особу. Звідси романтична теорія "генія" як вищого вияву людини та культ "героя" як основної рушійної сили історії. Всі герої романтичної літератури незвичайні та яскраві. їм властивий напружений індивідуалізм: романтику немає місця у суспільстві, він — громадянин світу і відлюдник одночасно (самотня людська постать чи навіть дерево на тлі природи у Е. Делакруа). Героя Дж.Г. Байрона переповнює світова скорбота — розчарування, він шукає недосяжного, але коли повертається в осоружну дійсність, на нього чекає крах. Романтичне переживання ірраціональності буття відобразилося у популярних образах потвор, як втіленні дисгармонійності світу (Квазімодо у В. Гюго, карлик Цахес у Е.Т.А. Гофмана). Важливе значення мала боротьба романтиків за свободу особистості.

Романтизм як напрям у мистецтві виявився дуже плідним. Пошукам загальнолюдського об'єктивно "прекрасного" ідеалу, врівноваженим канонам класицизму романтики протиставили яскраву національну та індивідуальну самобутність, багатство людських характерів і почуттів. Вони протиставили прозі життя поезію надзвичайного, екзотичного світу. З протиставлення сильних почуттів та ідеальних поривань героя вбогій та ворожій навколишній дійсності випливали характерні мотиви трагічного розладу з життям, гірка насмішка над невідповідністю мрій та реальності, захоплення стихією природи, в якій знаходять відгук переживання героя, тяга до далекого від сучасної цивілізації устрою життя. Важливого значення романтична естетика надавала іронії як універсальному засобу піднесення над суперечністю ідеалу та життя. Творчий метод романтиків характеризувався тяжінням до виключних характерів і обставин. Романтизм пробудив інтерес до минулого, до ранніх етапів національного життя, фольклору, традицій, історії мови і культури.

Романтичні риси простежуються у творчості майже всіх великих художників першої половини XIX ст. Основними жанрами в літературі стали драма, новела, романтична поема, балада, роман у віршах, де втрачається межа між епосом і лірикою, та літературна казка лірико-філософського або фантастичного змісту. Казка стала одним з найулюбленіших жанрів у німецьких романтиків. Поет Ф. Новаліс хотів зупинити час, зберегти навіки старовинні замки, патріархальні звичаї ("Генріх фон Офтердінген"). Брати Я. і В. Грімм записали і літературно опрацювали народні казки, що набули всесвітньої слави. Е.Т.А. Гофман створив химерні, смішні і водночас трагічні повісті та романи ("Життєва філософія кота Мурра", "Крихітка Цахес" тощо). Французькими романтиками є Ф. Шатобріан, Жорж Санд і головний теоретик романтизму В. Гюго. Він вважав драму нецікавою, якщо вона, наче плоске дзеркало, просто відображає сіру нудьгу життя; драма має бути "дзеркалом, що концентрує, перетворює мигтіння на світло, а світло — на полум'я!" В. Гюго не приваблював образ буржуа, надто розважливий і бездушний, його герої ("Рюї Блаз", "Марія Тюдор", "Знедолених", "93-го року" та ін.) — сильні благородні особи, непересічні характери, готові на подвиг і самопожертву.

Англійський романтизм презентують герої Дж.Г. Байрона ("Корсар", "Каїн", "Манфред", "Чайльд-Гарольд"), які кидають виклик суспільству, що узаконило деспотію та тиранію, утиски і приниження. Всі вони тираноборці (відгук епохи революцій). Люди бурхливих, титанічних пристрастей, бунтівники — герої А. Міцкевича, Т. Шевченка, М. Лєрмонтова, III. Петефі, Ф. Купера. Наприкінці XIX і на початку XX ст. виникла нова хвиля романтизму (неоромантизм), представлена такими широко відомими письменниками, як англійці Р. Стівенсон, Дж. Конрад, А. Конан-Дойл, американець Дж. Лондон та ін. їх творам властива виняткова напруга почуттів і переживань, світла мрія про подвиг, мужність і воля. Автори ведуть своїх героїв на простір океанів, у тропічні країни, дикі острови (Дж. Конрад, Р. Стівенсон), у суворі випробування крайньої Півночі (Дж. Лондон) або в "джунглі" цивілізованого світу (А. Конан-Дойл). Це романтика конкретних випробувань.

У живописі для романтиків характерні збуджений гарячковий колорит, сильні кольорові контрасти, експресивний малюнок. Першим був Т. Жеріко — майстер героїчних сюжетів ("Плот Медузи" та ін.). Вождем романтизму у Франції став Е. Делакруа ("Різня на Хіосі", "Свобода па барикадах"), творам якого властивий істинний драматизм. До романтиків також належать майстри жанрового та пейзажного живопису бідермаєру, прерафаеліти, У. Тернер у Великій Британії та ін.

Романтизм — один з найяскравіших періодів історії музики, час розквіту народно-побутової, фантастичної, романтико-героїчної опери, програмної симфонії, концертної увертюри, симфонічної поеми, романсу, балади, пісні тощо. Романтизм значно збагатив гармонійну мову, інструментовку, надавши музичній формі більшу свободу і гнучкість. У цей час творили такі композитори, як Ф. Шуберт, Ф. Шопен, Ф. Ліст, Г. Берліоз, Р. Шуман, молодий Р. Вагнер. У театрі було створено нову школу гри, що базувалася на уяві, почутті, сценічному переживанні, введено у спектакль жваву, емоційну мову, стрімкий жест, історичну і побутову виправданість декорацій, костюмів, масових сцен.

 


1 | 2 | 3 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)