АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Українська філософія ХУ1І-ХУIII ст

Читайте также:
  1. Атомістична філософія Демокріта.
  2. Діалектична філософія Геракліта.
  3. Середини XVІІ ст. під проводом Б. Хмельницького. Українська козацька держава та її характерні ознаки
  4. ТЕМА 1. ФІЛОСОФІЯ ЯК УНІВЕРСАЛЬНИЙ ТИП ЗНАННЯ
  5. ТЕМА 10. ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ
  6. ТЕМА 11. ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ
  7. Тема 3. Українська культура ХІV – першої половини ХVII ст.
  8. ТЕМА 4. ФІЛОСОФІЯ СВІДОМОСТІ
  9. Тема 5. Українська культура XIХ – початку ХХ ст.
  10. Тема 6. Українська культура у ХХ ст.
  11. ТЕМА 9. ФІЛОСОФІЯ МОРАЛІ
  12. Тема. Україна на початку ХХ століття. Українська національно-демократична революція. 1917 – 1920 рр.

16-17 століття. Як систематичне знання, філософія виникла в Україні щойно з розвитком інституційної вищої освіти в 16 — 17 ст. під впливом західно-філософських ідей. Проте філософське мислення і пошук відповідей на основні, життєві питання були притаманні українському народові здавна, вони пов'язувалися з його світоглядом і релігією ще за дохристиянських часів. Християнство визначило новий шлях і дало вагомий стимул для філософської думки, вносячи в нього елементи іудейсько-грецькі, а згодом і римської духовної культури. Все ж слов'янсько-українська основа і підхід мислення, менш спекулятивний, радше контемплятивний, визначили характер філософської думки в Україні та її поширення. Серед українців назагал знаходимо мало «чистих» філософів, зате філософське мислення прикметне для багатьох письменників, мистців, істориків, суспільних теоретиків. Тому історія української філософії включає, поряд з філософами типу Г. Сковороди, П. Лодія, С. Гогоцького, також М. Гоголя, П. Куліша, Тараса Шевченка, В. Липинського й ін. Ці українські мислителі висловлюють свої погляди менш теоретично й абстрактно, а передають їх най точніше, у контексті з життям, призначенням і життєвими ситуаціями людини. Вони представляють радше свої світоглядові думки і життєві настанови, аніж абстрактні схеми і теоретичні арґументи. У світосприйнятті, а тим самим у філософії українців переважають емотивні елементи над раціональними. Прагнення до синтези і гармонії також прикметне для українського світогляду, у висліді чого майже не заступлені серед українців крайні і чіткі філософські системи. Більшість мислителів і філософських течій, поширених в Україні, представляють синкретичні думки і пізнання. Так само властивою для українського способу мислення є релігійна настанова, «шукання Бога» і вартостей віри як такої, а не обов'язково пов'язання їх з конкретними релігійними доктринами. Ці риси української збірної ментальності знайшли свій вираз у філософських дослідах і пошуках.

18 століття. З християнством, письменством і освітою прийшли на Україну фрагментарні філософські відомості, насамперед через твори Отців Церкви і перекладну літературу. У тій таки літературі знаходимо вказівки на античних грецьких філософів. Вже в «Ізборнику Святослава» 1073 є вияснення деяких філософських категорій за Максимом Ісповідником і Теодороїм Райським, а в «Ізборнику» 1076 — низка етичних норм.

Відомі були на Русі й «Діалектика» І. Дамаскина, «Діоптра» П. Пустельника, «Шестоднев» у перекладі болг. І. Екзарха, антології «Пчоли», середньовічні хроніки, а далі твори Кирила філософа болг., які містили чимало філос. відомостей. Під їх впливом були висловлені думки в ориґінальних творах староукр. письменства, гол. в «Слові о законі і благодаті» Іларіона, «Поученнях» Луки Жидяти і Володимира Мономаха, у «Слові» Данила Заточника, в літописах, житіях і проповідях. Уже за Ярослава Мудрого діяли в Києві учені («книжні люди»), серед них Теодосій Печерський, Нестор-літописець та ін., що залишили глибокі своїм змістом твори. Зокрема писання Клима Смолятича доводять його ознайомлення з античною філософією, а літописець називає Клима «філософом, якого в руській землі не бувало». Кирило Турівський у поетично складених творах і проповідях намагався погодити віру з розумом. Але це мислення далеке від сучасної йому у Західній Європі спекулятивної схоластики, яка до кін. 15 ст. була майже невідомою в Україні. Слід ще згадати впливи юдаїзму й арабських рел. мислителів, що виявилися в єресі «зжидоватілих», яка, хоч виникла в Києві, набрала більшого поширення в Новгороді.

Глибше філос. зацікавлення пробивається в укр. літературі періоду рел. боротьби, коли Укр. Землі опинилися в межах Лит. Князівства і Польщі. Цей період зв'язаний з поширенням освіти (братські школи, Острозький наук. гурток і академія) та з впливами зах, течій: схоластики, ренесансу, гуманізму" і рел. реформацій. З кін. 15 ст. українці вже здобувають освіту у зах. університетах (Болонья, Падуя, Париж, Прага, Краків). Насамперед зах. ідеї діставалися на Україну через поль. рел. й осв. установи й у зв'язку з намаганнями поширити католицизм на укр. землі (Берестейська Унія). Полемічна література з боку православних і католиків та уніятів користувалася, крім теологічних, також філос аргументами (виняток становить антинаук., з аскетичним наставленням правос. полеміст І. Вишенський). Багато філос. думок висловлено в полемічному творі «Апокрисис» Христофора Філалета кін. 16 — поч. 17 ст. Обидві сторони вдаються в полеміці до метафіз. спекуляцій, покликуючися на авторитет Платона, Арістотеля, св. Авґустина і Томи Аквінського. Вони були також ознайомлені з творами Лютера, Меланхтона і Цвінґлі. Кат. і протестантські школи на укр. землях у 16 — 17 вв. сприяли поширенню цих філос. теорій і серед укр. молоді.

Дальший розвиток філос. навчання і письменства зв'язаний з Києво-Могилянською Академією, дехто з викладачів якої вчився у Замостській Академії (К. Сакович, І. Трофимович-Козловський, С. Косов) та зах.-евр. університетах (І. Ґізель, Т. Прокопович, С. Яворський та ін.). Філософія викладалася вже в Київ. Лаврській школі з 1631. її викладали у Києві лат. мовою та залишили свої твори-курси викладів такі вчені: І. Ґізель («Opus totius philosophiae», «Axiomae philosophicae», він же автор трактату українською мовою «Миръ съ Богом человЂку»); Й. Кононович-Горбацький («Orator Mohileanus», в якому поміщені його диспути про діалектичні настанови; він же автор курсу арістотелівської логіки «Subsidium logicae»); C. Яворський («Agonium philosophicum», a також курси психології і логіки, фізики та трактат "Камень вЂри); М. Козачинський («Philosophia Aristotelica»); Ю. Кониський (курси «фізики» і етики в дусі Арістотеля); Йоасаф Кроковський (заг. курс філософії, диспути з логіки). У останнього вже помітне відхилення від схоластики й Арістотеля та критика томізму, хоч ці системи переважали у філос. поглядах ін. учених Києво-Могилянської Академії. З Академією пов'язана наук. та письм. діяльність енциклопедиста Т. Прокоповича, що викладав поетику, реторику, логіку, фізику, математику й теологію. В його творах помітні впливи гуманізму і просвітництва, популяризація ідей X. Вольфа і Ф. Лейбніца (українською мовою «Філос. твори», 3 тт. К. 1979). Прокопович поклав основи теорії зверхности світської влади над церк. й обґрунтував самодержавство у творах: «Правда воли монаршей», «Слово о власти и чести царской», «Духовный регламент». Він і багато Еипускників Академії згодом працювали як викладачі філософії чи церк. діячі у Москві й ін. містах Росії.

Два філос. твори, що появилися в другій пол. 17 ст., не зв'язані з Академією. Це «Зерцало богословія» К. Ставровецького-Транквіліона і «Трактатъ о душЂ» (1625) К. Саковича; останній писав філос. праці також поль. мовою. Елементи філософії є в трактатах П. Могили («Confessio Orthodoxa») та А. Зернікава (Чернігівського) про походження св. Духа («De processione Spiritus Sancti»). Курси філософії читалися у 18 ст. у лівобережних колеґіях (Чернігівській, Харківській, Переяславській) та в уніатських монастирських школах Василіян (гол. Лаврівська і Львівська школи).

Перехідною постаттю між «золотим віком» Академії та розповсюдженням філософської освіти в інших містах України та Сх. Европи і його завершенням з'являється блискучий і перший справжній укр. філософ Г. Сковорода, вихованець Академії, сучасник Канта. Сковорода, названий «укр. Сократом», видатне явище в укр. і елов. філософії взагалі, людина, що своїм життям і філос. проповіддю засвідчувала автентичність своїх поглядів і теорій. Студії над Сковородою за останніх сто p., зокрема від часу видання його творів Д. Багаліем (1894), виявили, що його філософія є не лише вираженим у літ. символах етичним світоглядом чи еклектично дібраними філос. елементами з перевагою богословської думки, а й суцільною ориґінальною системою пізнання, метафізики й етики. Важливим етапом цих студій були праця «Філософія Г. С. Сковороди» Д. Чижевського (Варшава 1934) та статті Івана Мірчука в німецьких славістичних журналах 1930-их pp. Особливо інтенсивні досліди над Сковородою проведено на поч. 1970-их pp. в Україні і за кордоном у зв'язку з 250-літтям його народження. Тоді ж видано повне видання «Творів» у двох томах (Київ, 1973).


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)