Цивілізація Давньої Месопотамії

Цивілізація Давньої Месопотамії була іншим давнім і найбільш важливим осередком культури, що мав сильний вплив на розвиток Середземномор’я й усього світу. Вона розвивалася з IV-III тис. до н.е. по VI ст. до н.е. На її території (нині Ірак) виник ряд деспотичних держав: Шумер, Аккад, Вавилон, Ассирія.

Одним з найважливіших досягнень народів Давньої Месопотамії було створення перших у світі правових кодексів; найвидатнішою пам’яткою Давньосхідної правової думки стали закони царя Хаммурапі, викарбувані на чорному базальтовому стовпі. Цей кодекс містив ряд норм, що стимулювали економічне життя країни.

Саме Месопотамію можна вважати батьківщиною писемності. Її винайшли, аби полегшити бухгалтерію, що значно ускладнилася у розвиненому міському та храмовому господарстві. Писемність мала велике значення у становленні і закріпленні нової культури стародавнього суспільства. У музеях і наукових закладах зберігається нині понад 1,5 млн. клинописних текстів. Месопотамська писемність у своїй найдавнішій піктографічній формі з’явилася на рубежі 4-3 тис. до н.е. Клинописне письмо на глиняних табличках із середини ІІ тис. до н.е. стало засобом міжнародного спілкування на Близькому Сході, а згодом було покладено в основу фінікійського, на базі якого було створено грецьку абетку. Одним із найвидатніших досягнень вавилонсько-ассирійської культури було створення бібліотек і архівів. Одна із найбільших бібліотек того періоду – бібліотека ассирійського царя Ашшурбаніпала (669-біля 633 до н.е.), що містила близько 25 тис. глиняних табличок із записами найважливіших історичних подій, законів, літературних і наукових текстів. Комплектація бібліотеки була під контролем самого царя. Тексти бібліотеки були класифіковані відповідно до галузей знання.

Величезним досягненням народів Месопотамії було створення міфологічних образів і сюжетів («Сказання про Гільгамеша») про «золотий вік», всесвітній потоп, про створення людей, райське життя та інші, які стали попередниками багатьох біблійних сюжетів. Одним із найкращих зразків давньомесопотамської літератури вважається “Епос про Гільгамеша”. Ця поема є свого роду циклом давніх сказань, що розповідають про подвиги Гільгамеша та його друга Енкіду, про трагічну смерть Енкіду і подорожі Гільгамеша у пошуках безсмертя. Ця розповідь переплітається з цілим рядом давніх міфів, котрі у вигляді окремих епізодів включені у загальний текст поеми.

Поема сповнена глибокого філософського змісту. В епосі поставлено одвічне питання про сенс життя та неминучість смерті людини, навіть уславленого героя. Могутній правитель міста Урук, приголомшений смертю друга, вперше відчуває свою смертність. Одержимий бажанням стати безсмертним Гільгамеш кинувся на пошуки вічного життя. Але людина не може зрівнюватися з богами, даремними будуть її силкування добути безсмертя. Єдине, що робить людину безсмертною в пам’яті людей - це її славні діла.

До найвищих досягнень культури Давньої Месопотамії слід віднести успіхи у спорудженні палаців та храмових комплексів. Ще у шумерський період сформувався певний тип храмового зодчества, пов’язаний із застосуванням штучних платформ, на який установлювався центральний храм. Такі храмові башти-зіккурати були в кожному шумерському місті. Знаменита Вавилонська вежа – це семиступеневий зіккурат, на вершині якого було розташовано святилище верховного бога Мардука. Одним із семи чудес світу були висячі сади при палаці вавилонського царя Навуходоносора ІІ (605-562 до н.е.). В області архітектури важливим досягненням народів Месопотамії стало створення арки і склепіння.

На відміну від давніх єгиптян, що розглядали життя як підготовку до смерті в надії на вічне життя, світогляд народів Месопотамії був більш реалістичним, орієнтованим на земні інтереси. Жерці не обіцяли людям благ у похмурому царстві мертвих. Засобом досягнення земного щастя вважалося підкорення божественній та царській волі; вищими цінностями були успіх, повага, слава.

В уявленні народів Месопотамії боги мислились як людиноподібні небесні володарі світу, що встановили незмінні закони існування та створили людей (із глини) для того, щоб вони слугували богам.

Боги вважалися покровителями царської влади, релігійний культ носив офіційно-державний характер. Ідея обожнення правителя в Месопотамії не набула такого розмаху як у Давньому Єгипті.

Жерці визначали волю богів головним чином за розташуванням небесних світил. Вавилон є батьківщиною астрології. Шумерські та вавилонські жерці-астрономи спостерігали рух небесних світил з висоти своїх обсерваторій, розташованих на верхніх майданчиках храмових башт. Окрім того, сучасна цивілізація використовує уявлення про календар і час, вироблені давньовавилонськими астрономами (12 місяців, 7 днів, 60 хвилин, 60 секунд), а також геометричні уявлення про поділ кола на 360 градусів, про градус як міру дуг і кутів.

Досягнення Месопотамії в галузі математики, медицини, літератури, архітектури стали значним внеском у скарбницю світової культури.

Разом з тим, релігійні погляди давніх єгиптян і жителів Месопотамії визначає одна спільна тенденція: перехід від політеїзму, тобто віри у числених богів, через пошуки нових богів-спасителів до монотеїзму – ідеї єдиного та всемогутнього бога, що цілком відповідало новим суспільним потребам в умовах створення світових імперій у період занепаду та розкладу давнього суспільства.

Тому на рубежі нашої ери в ряді релігійних течій Сходу з’явилося прагнення створити нові релігійні та моральні цінності. Серед цих течій слід особливо виділити зороастризм (Персія) та іудаїзм (Палестина).

8.5. Зороастризм – стародавня релігія Ірану

Зороастризм – релігія, що була поширена у древності і ранньому Середньовіччі в ряді країн Ближнього та Середнього Сходу і була пануючою релігією в давньоіранських імперіях приблизно з VI ст. до н.е. по VII ст. н.е. Зороастризм був державною релігією Ірану до його завоювання арабами. Його засновником став пророк Заратуштра. Греки вимовляли це ім’я як Зороастр (від грець. астрон – зірка), оскільки вони вважали Заратуштру мудрецем-астрологом, і в такій формі ім’я пророка прийшло до Європи. Звідси і назва цієї релігії.

Вчення Заратуштри викладено в Авесті – збірці священних книг, що відображали релігійні вірування і міфологічні уявлення давньоіранських племен. Вчення Заратуштри являло собою філософське усвідомлення світу, розуміння сутності пануючих в ньому зв’язків та відношень, виявлення того головного, що діється навколо людини. Оскільки людина розглядалась як арена битви космічних сил, центральне місце в системі посідала соціально-етична проблематика.

Основною рисою зороастризму є дуалізм. Згідно з віровченням зороастризму, в основі світу лежить боротьба між злом і добром, яка ніколи не припиняється. Визнається два божественних начала: світле, уособлюване добрим богом Агура-Маздою (грецькою – Ормузд), і темне, зло, уособлюване злим богом Ангра-Майнью (Ариман), кожний із яких очолює сонм духів: світла і добра – ахурів або темноти і зла – девів. Обидва великих божества вважаються рівноправними творцями світу. Перший створив усе добре, розумне, корисне. Другий – усе дурне і шкідливе. Це стосується і області етики: правда, добро, справедливість протистоять брехні, злу, підлості. Агура-Мазда та Ангра-Майнью борються за людину. Вона створена Агура-Маздою, але вільна у виборі між добром та злом.

У зороастризмі важлива роль відводиться духовному вдосконаленню людини. Головна увага в його етичній доктрині зосереджується на діяльності людини, котра заснована на тріаді „добрі помисли, добрі слова, добрі справи”, „зрікаюсь злих помислів, злих слів, злих справ” (Авеста). Зороастризм привчав людину до чистоти і порядку, вчив співчуттю до людей і вдячності до батьків, сім’ї, співвітчизників, вимагав виконувати свої обов’язки стосовно дітей, допомагати єдиновірцям, піклуватися про пасовища для скота. Зороастризм надає людині свободу вибору свого місця в житті і закликає уникати творити зло. У той же час, згідно з віровченням зороастризму, доля людини, хоча й визначається роком, але від її поведінки залежить, куди попаде її душа після смерті: до пекла чи до раю. Це значить, що завдяки свободі вибору людина може стати на сторону добра чи зла у цій боротьбі і відповідно заслужити або посмертне блаженство, або страшні муки. Зороастризм визнає безсмертя душі і в нагороду за праведність обіцяє загробне блаженство.

Міфологія зороастризму розробила есхатологічне вчення про кінець світу і свого роду страшний суд – поділ усіх людей на праведників і грішників. У день Останнього Суду грішники помруть назавжди, а праведні, яким Агура-Мазда дасть напій безсмертя, будуть жити вічно і щасливо.

У культі зороастризму особливе значення надається вогню (зороастрійці називали його Атар) як очищувальній силі.

Зороастрійське віровчення було унікальним для свого часу. Багато його положень глибоко благородні і моральні. Тому не випадково, що більш пізні релігії – іудаїзм, християнство, іслам – багато чого запозичили із зороастризму. Усі ці релігії пропонують слідувати високим нормам моралі і строгим правилам поведінки. Зокрема, великий вплив на християнство мала розроблена однією з перших у зороастризмі концепція гріха як морального падіння людини. Саме в цій релігії посмертна доля людини залежить від добра або зла, напрацьованого нею за життя. Безсмертю тіла не надавалось великого значення. Головним було спасіння душі. Крім того, на християнство значно вплинуло есхатологічне вчення про кінець світу, „страшний суд”, а також про пришестя „месії”, який врятує людство і нарешті виграє битву добра проти зла.