Трудові ресурси та кадри будівельної організації. Продуктивність праці

Лекція 6

3.2.1. Трудові ресурси та кадри. Поняття, класифікація, категорії працівників.

Трудові ресурси це частина працездатного населення, яка за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає певній сфері діяльності. Слід розрізняти трудові ресурси реальні (ті люди, які вже працюють) і потенційні (ті, що свого часу можуть бути привернуті до конкретної праці).

Для характеристики всієї сукупності працівників підприємства застосовуються терміни — персонал, кадри, трудовий колектив. Перевага слідує віддати терміну «Персонал», як загальнішому, універсальному.

Персонал підприємства - це сукупність постійних працівників, які одержали необхідну професійну підготовку і (або) мають досвід практичної роботи.

Окрім постійних працівників, в діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на основі тимчасового трудового договору (контракту).

Сфера участі персоналу у виробничо-господарській діяльності підприємства підрозділяється на дві зони:

- виробнича діяльність (виробничий персонал на будівельно-монтажних, підсобних і допоміжних роботах);

- невиробнича діяльність (невиробничий персонал на об'єктах невиробничої сфери – гуртожитки, дитячі і спортивні установи і ін.).

За формою участі у виробничій діяльності персонал (кадри) будівельної організації підрозділяється на 3 групи (рис. 1):

1-а група: персонал, зайнятий на будівельно-монтажних роботах (працівники на зведенні будівель і споруд, адміністративний персонал, що утримується за рахунок загальновиробничих і адміністративних витрат, працівники, зайняті безпосередньо на будівельному майданчику, включаючи охорону і т.п.);

2-а група: персонал, зайнятий в підсобному виробництві (працівники організаційно-відособлених виробництв на самостійному балансі - бетонного і розчинного виробництва, кар'єрів, кузень, столярних і механічних майстерень, арматурні виробництва, лісопилки і т.п.);

3-а група: персонал, зайнятий в обслуговуючих і ін. виробництвах (працівники транспортних контор, управлінь комплектації, підготовки кадрів, проектних бюро, лабораторій, комунальних підприємств, фонд заробітної платні яких передбачений в плані будівництва).

Відповідно до характеру виконуваних функційперсонал підприємства підрозділяється в більшості випадків на чотири категорії: керівники, фахівці, службовці і робочі.

Керівники - це працівники, які очолюють підприємства і їх структурні підрозділи. До них відносяться директори (генеральні директори), начальники, завідувачі, управляючі, виконроби, майстри на підприємствах, в структурних одиницях і підрозділах; головні фахівці (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік і т. п.), а також заступники вище названих керівників.

Фахівцями вважаються працівниками, виконуючі спеціальні інженерно-технічні, економічні й інші роботи: інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи та ін.

До категорії службовців належать працівники, що здійснюють підготовку і формування документації, облік і контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема — діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, стенографісти і ін.

Робітники — це персонал, безпосередньо зайнятий в процесі створення матеріальних цінностей, а також здійснюючий ремонт, переміщення вантажів, перевезення пасажирів, надання матеріальних послуг і т.п. Крім того, до складу робітників включають двірників, прибиральниць, охоронців, кур'єрів, гардеробників.

Професія — це вид трудової діяльності, здійснення якої вимагає відповідного комплексу спеціальних знань і практичних навичок.

Спеціальність — це більш-менш вузький різновид трудової діяльності в межах професії. Так, професія слюсаря включає спеціальності слюсаря-монтажника, слюсаря-сантехніка, слюсаря-електрика.

Кваліфікація — це сукупність спеціальних знань і практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій відповідної складності.

Рівень кваліфікації керівників, фахівців і службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи на тій або іншій посаді.

По рівню кваліфікації робітники також діляться на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані і некваліфіковані. У будівництві робітники по рівню кваліфікації диференціюються згідно «Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників» по 8 розрядам.

Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників є систематизований за видами еко­номічної діяльності збірник описів професій, які наведені в Кла­сифікаторі професій (ДК 003-95). Довідник складається з випусків і розділів, які згруповані за основними видами економічної діяльності, виробництва та робіт. Кожен випуск або розділ випуску містить обов'язкові частини, співвідносні з розділами класифікації професій за Класифікатором професій, а саме: "Керівники", "Професіонали", "Фахівці", "Технічні службовці", "Робітники". Кваліфікаційна характеристика професії працівника має такі розділи: "Завдання та обов'язки", "Повинен знати", "Кваліфікаційні вимоги", "Спеціалізація", "Приклади робіт". Для професійної групи "Професіонали" використовуються два типи вимог - для 4-х і 5-ти рівнів професійного групування. Різниця між ними полягає в тому, щоб раціонально використати ґрунтовно підготовлених працівників з освітньо-кваліфікаційними рівнями "спеціаліст" і "магістр". Саме для цього запроваджено 4 і 5 рівнів кваліфікаційних категорій. Даний тип кваліфікаційних вимог сто­сується розробників у складі груп наукових співробітників, а також професіоналів із різних галузей науки і практики, які зайняті на складних і відповідальних роботах. Для професійної групи "Фахівці" (техніки) діють три рівні кваліфікаційних категорій.

3.2.2. Система показників управління персоналом.

Управління персоналом націлене на підвищення рівня використання трудових ресурсів підприємства за рахунок набору, підготовки і підвищення кваліфікації працівників підприємства.

Найважливішими характеристиками персоналу підприємства є кількісні, якісні і організаційно-технологічні параметри наявності і рівня використання трудових ресурсів.

До облікового складу кадрів належать усі працівники, що з`явилися на роботу, а також працівники, які перебувають у відпустці, відрядженні, на лікарняному.

Середньооблікова кількість працівників - це відношення суми облікової чисельності за всі дні місяця до числа календарних днів місяця (рис. 2).

Планова кількість працівників (Чпл) визначається виходячи з планової трудомісткості виробничої програми і досягнутого рівня виробки на підприємстві:

Т _пл

Чпл = ------------------

Фр _в х Кв _в

де:

Т _пл - планова трудомісткість робіт, люд.-година;

Ф_рч - фонд робочого часу одного працівника за плановий місяць (рік), годину;

К _вн- середній коефіцієнт виконання норм виробки на підприємстві за попередній місяць.

Коефіцієнт текучості кадрів (Ктек) характеризує змінність кадрового складу підприємства:

N _ув

Ктек = ------------------

N _{ср. сп.}

де:

Nув - кількість звільнених у відповідному місяці за власним бажанням і за порушення трудової дисципліни;

Nср _.сп. - середньооблікова чисельність працівників в звітному місяці.

Коефіцієнт порушення трудової і виробничої дисципліни визначається розподілом кількості втрачених людино-діб на загальну кількість відпрацьованих людино-діб.

Фондоозброєність (механоозброєність) праці - це відношення середньорічної вартості будівельних машин і механізмів до середньорічної чисельності працівників.

Ступінь забезпеченості будівельної організації робітниками порівняно з планом визначається на основі розрахунку коефіцієнта забезпеченості – К_заб. Він визначається відношенням фактичної середньооблікової кількості працюючих за календарні дні звітного періоду () до середньооблікової кількості, передбаченої планом ().

.

Планову потребу кількості робітників визначають на основі аналізу наявного складу з урахуванням їх кваліфікаційного рівня, вікового цензу та причин, що обумовлюють рух кадрів у будівельній організації.

3.2.3. Продуктивність праці в будівництві, показники її рівня і методи виміру.

Ефективність використання трудових ресурсів у будівельній організації виражається зміною продуктивності праці, що є результативним показником роботи будівельної організації, в якому відображаються позитивні сторони роботи, а також і всі її недоліки..

Продуктивність праці, яка характеризує ефективність витрат праці в матеріальному виробництві, визначається кількістю продукції, що виробляється за одиницю робочого часу, або витратами праці на одиницю продукції.

Відрізняють продуктивність живої праці і продуктивність сукупної (суспільної праці). Перша визначається витратами живої праці (робочого часу) в даному виробництві, друга – витратами живої та уречевленої праці. При зростанні технічного прогресу частка витрат уречевленої праці збільшується, але абсолютна величина витрат живої та уречевленої праці на одиницю продукції зменшується. У цьому і полягає суть підвищення продуктивності суспільної праці.

У будівельних організаціях одним із показників, які характеризують економію витрат живої та уречевленої праці на одиницю продукції (робіт), є зниження собівартості.

Виробка продукції – найбільш розповсюджений і універсальний показник продуктивності праці.

Таким чином, існує два показники рівня продуктивності праці:

1. Прямий показник – виробка, тобто кількість продукції, яку виробляє один працівник за одиницю робочого часу (годину, зміну, доба, місяць, квартал, рік).

2. Зворотний показник – трудомісткість, тобто витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції (рис. 3).

У будівництві залежно від того, у яких одиницях вимірюється обсяг продукції (робіт), застосовується три методи визначення виробки: натуральний, нормативний, вартісний.

Вартісний метод полягає у визначенні виробки валового обсягу будівельно-монтажних робіт по кошторисній вартості за одиницю часу на одного працівника, зайнятого на будівельно-монтажних роботах і в підсобних виробництвах, які знаходяться на будівельному балансі.

Цій метод широко використовується в плануванні, обліку й аналізі рівня продуктивності праці в будівельних організаціях на всіх рівнях управління.

Виробка, обчислена вартісним методом, є основним показником продуктивності праці в будівництві. Але цей метод має і недоліки.

Для виключення впливу матеріалоємності будівельно-монтажних робіт на показник продуктивності праці в оперативному плануванні застосовується натуральний метод.

Натуральний метод виміру продуктивності праці полягає у визначенні виробки (кількості продукції або робіт) у натуральній формі за одиницю часу або кількості витрат робочого часу, який припадає на одиницю продукції чи робіт (1 м² житла, 1 м³ цегляної кладки, 1 км трубопроводу та ін.).

Натуральна виробка, тобто кількість продукції, яка виробляється за одиницю робочого часу, є найбільш ефективним і достовірним показником продуктивності праці. Показники виробки в натуральних вимірах дають пряме порівняння обсягу виконаних робіт і витраченого на нього робочого часу, дозволяють аналізувати витрати праці на одиницю продукції по видах будівельно-монтажних робіт.

Нормативний метод застосовується при визначенні ступеня ефективності використання робочого часу бригадами, ланками або окремими робітниками порівняно з нормами. При цьому використовується показник виконання встановлених норм у процентах, який відображає відношення нормативних витрат робочого часу на виробництво будівельно-монтажних робіт до фактичних трудовитрат. Даний метод має обмежене застосування через складність обчислення і тому неможливо визначити абсолютний рівень продуктивності праці.

Трудомісткість будівельно-монтажних робіт – величина, зворотня виробці. За допомогою зворотного методу вимірюється трудомісткість, тобто кількість витрат часу на виробництво одиниці продукції або робіт. Показник трудомісткості вимірюється в людино-змінах, витрачених на одиницю робіт (на 1 м³ цегляної кладки, 1 млн. грн. кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт) або на одиницю закінченої будівельної продукції (1 м² загальної житлової площі).

Залежно від способу обчислення розрізняють нормативну, планову і фактичну трудомісткості.

Нормативна трудомісткість – це нормативні витрати праці на виробництво одиниці об'єму робіт, розраховані по діючих нормативах (ДБН, ДСТУ).

Планова трудомісткість - це нормативна трудомісткість, скорегована на основі планів технічного розвитку та організаційно-технічних заходів з впровадження передових технологій і організації праці.

Фактична трудомісткість – це фактичні витрати праці (робочого часу) на одиницю робіт або одиницю готової продукції. Вони визначаються відношенням фактичних витрат робочого часу до виконаного обсягу робіт або продукції.

Показники трудомісткості потрібні для розрахунку рівнів продуктивності праці, оцінки ефективності застосування нових конструкцій, матеріалів і технологічних процесів, а також ефективності механізації будівельно-монтажних робіт, при обчисленні трудових витрат на одиницю або увесь комплекс робіт, які виконуються механізмами. Застосовують їх і для розрахунку потреби трудових ресурсів на будівництво об’єктів.

Економія витрат праці на будівельно-монтажних роботах внаслідок зниження трудомісткості визначається за формулою

або ,

- нормативна трудомісткість будівельно-монтажних робіт, людино-дні;

З – зростання продуктивності праці, %;

- зниження трудомісткості або внутрішньо змінних витрат, %.

Умовами і причинами зростання продуктивності праці на підприємстві є:

А. Зовнішні фактори:

1. Стан науково-технічного прогресу і впровадження його результатів на виробництві;

2. Рівень освіти і кваліфікації працівників.

3. Змінність рівня ринкових цін і рівня інфляції.

4. Конкуренція на ринку збуту продукції.

Б. Внутрішні фактори:

1. Стан технології виробничих процесів.

2. Організаційні умови виробництва.

3. Рівень спеціалізації і кооперації в галузі.

4. Мотивація праці працівників.

Резерви підвищення продуктивності праці - це невикористані можливості економії витрат праці, які з'являються унаслідок дії тих або інших факторів.

По сфері виникнення резерви підвищення продуктивності праці підрозділяються на:

- загальнодержавні;

- регіональні;

- міжгалузеві;

- галузеві;

- внутрішньовиробничі.
Внутрішньовиробничими резервами є:

- зниження трудомісткості випуску продукції;

- поліпшення використання робочого часу.

Поиск по сайту: