Подолання кризової економічної нерівності населення

Аналіз світового досвіду свідчить про пряму залежність рівня інноваційного розвитку країни від стану економічної нерівності населення. При перевищенні певного порогового значення нерівності інноваційний розвиток в країні стає неможливим.

Доктрина неоліберального ринку, яка сьогодні сприймається у світі як своєрідна економічна «біблія», використовується для легітимізації будь-яких засобів, що сприяють досягненню мети накопичення капіталу в економічної еліти, внаслідок цього і відбувається посилення економічної нерівності населення. В умовах глобалізації держава, яка залишається осторонь цієї проблеми, не в змозі досягти жодних успіхів в своєму соціально-економічному розвитку, поступово скочується в стан периферійних країн, які обслуговують потреби більш розвинутих країн світу. Такі країни постійно стикаються з багатьма серйозними проблемами не тільки в організації економіки на інноваційній основі, а й в соціальній і політичній сферах.

Несправедливе, надмірне розмежування людей за рівнем життя підточує основи демократизації суспільства, стимулює зростання соціальної нестабільності, служить активатором еміграції населення, джерелом негативних змін в духовності, у відношенні людей до держави і влади.

Найбільш небезпечними для існування країни ці прояви стають при досягненні відповідного порогового значення нерівності, який визначається співвідношенням доходів 20% найбільш багатих громадян і 20% найбідніших, що дорівнює 10:1. В Україні це співвідношення навіть перевищує критичне значення. Дана ситуація значно загострюється внаслідок того, що кризовий дисбаланс сполучається з тим, що значна частина населення знаходиться за межею бідності. Причому бідність охоплює і значну частину працюючого населення. Зараз вона становить більше чверті працюючих. Ця цифра значно зросла б, якщо працюючі пенсіонери не отримували б пенсії.

Серед багатьох негативних наслідків зростання економічного дисбалансу населення важливе значення в контексті проблеми, що вирішується Стратегією, має наступне:

Ø посилюється еміграція робочої сили, в складі якої домінує найбільш активна її частина;

Ø відбуваються вимивання кваліфікованих кадрів з матеріального виробництва, їх перетік у сфери діяльності, які безпосередньо не впливають на науково-технічний прогрес;

Ø деформується структура підготовки кадрів у бік зменшення частки виробничих професій, спеціалістів технологічних напрямків діяльності;

Ø знижується соціальна мотивація щодо творчої активності населення в сфері інноваційної діяльності.

Ці наслідки в сукупності призводять до погіршення якості кадрового потенціалу матеріального виробництва і найбільш креативної частини кадрів економіки в цілому, унеможливлюючи тим самим її інноваційний розвиток. Вирішення цієї загальнодержавної проблеми потребує створення відповідного державного механізму забезпечення взаємовигідної для капіталу та трудящих взаємодії в сфері економічних відносин, справедливого розподілу доходів, враховуючи збалансованість інтересів різних груп суспільства і забезпечуючи при цьому високу ефективність використання капіталу. Зокрема, необхідно законодавчо унормувати значення таких найважливіших для забезпечення достойної оплати праці і стимулювання зросту продуктивності та якості праці показників, як частина оплати праці у ВВП; частина заробітної плати в одиниці собівартості продукції; розмір гарантованої погодинної оплати праці. Вирішальне значення має досягнення розриву між мінімальними і максимальними доходами громадян на більш 1:5 (у 20-відсотковому вимірі).

Поиск по сайту: