АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Місце і роль гетьмана Івана Мазепи вукраїнському національно-визвольному русі

Читайте также:
  1. POS - це скорочення від point of sales (місце продажу).
  2. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СВІТОГЛЯДНОЇ ПУБЛІЦИСТИКИ ІВАНА ФРАНКА
  3. Архітектура і образотворче мистецтво Русі.
  4. Архітектура Київської Русі. Собор святої Софії.
  5. Безспірне списання коштів місцевих бюджетів для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам
  6. Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів.
  7. В поезії Івана Франка
  8. Видатки місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів
  9. Видатки та кредитування місцевих бюджетів
  10. Відомості про складову частину документа // Відомості про ідентифікуючий документ. – Відомості про місцезнаходження складової частини в документі. – Примітки.
  11. ВІЧНІ ПИТАННЯ ПОЕТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ ІВАНА ФРАНКА
  12. Вплив християнства на духовну культуру Київської Русі.

Галицько-Волинська держава стала новим після занепаду Києва центром економічного та політичного життя. Вона модернізувала давньоруську державну організацію. Галицько-Волинська держава врятувала Україну від поневолення її Польщею,

Економіка Галицько-Волинського князівства була переважно натуральною. В її основі лежало сільське господарство, що базувалося на самодостатніх угіддях — дворищах. Ці господарчі одиниці мали власні ріллі, сіножаті, луги, ліс, ловища та рибні озера. Головними сільськогосподарськими культурами були переважно овес і жито, менше пшениця і ячмінь. Окрім цього було розвинуте тваринництво, насамперед конярство, а також вівчарство і свинарство. Важливими складовими господарювання були промисли — бортництво, мисливство ірибалка.

Серед ремесел були відомі ковальство, гончарство, обробка шкіри, зброярництво, ювелірна справа і ливарництво. Оскільки Галицько-Волинське князівство знаходилось у лісовій і лісостеповій зоні, що була густо вкрита лісом, особливого розвитку набуло будівництво і обробка деревини. Одним з провідних промислів князівства було солеварництво

Унії

У період укладення трьох угод про політичний союз (унію), що тривав понад 180 років, змінювався характер підпорядкування українських земель польсько-литовській короні. Залишаючись за своїм типом середньовічною феодальною державою, Литовсько-Руська держава змінює внутрішню форму, режим правління стає дедалі жорсткішим, а влада - чужинською.

Першою була Кревська унія 1385 року. Відповідно до неї Великий литовський князь Ягайло, одружившись із польською королевою Ядвігою, став королем Польщі під ім'ям Володислава II. Він зобов'язався приєднати до Польщі литовські, українські й білоруські землі, прийняти католицизм і зробити його державною релігією. Литовсько-українські землі щедро роздавали польській знаті.

Із правової точки зору Кревська унія означала інкорпорацію Литовсько-Руської держави до складу Королівства Польського. Однак на практиці й після 1385 р. держава Гедиміновині в й надалі існувала як окремий соціально-політичний організм. Цьому сприяла загалом негативна оцінка змісту унії з боку сепаратистськи налаштованих литовських удільних князів та місцевих земських еліт.

Цілковитому загарбанню Польщею територій, споконвічно заселених русинами-українцями, завадили внутрішні чвари у Литві. Князя Вітовта, який з допомогою зброї в 1392 р. прийшов до влади в Литві, українсько-білоруські князі визнали "королем Литовським і Руським". За його князювання експансію Польщі було стримано, а у Грюнвальдській битві 1410 р. об'єднані українсько-польсько-литовські війська завдали нищівної поразки німецьким рицарям-хрестоносцям.

Наступник кроком до зближення Литви й Польщі стало укладення в Городлі в 1413 р. Городельської унії, яка зрівняла у правах польську та литовську шляхти. Українські та білоруські феодали зав'язували родинні стосунки з польською знаттю, приймали католицьку віру. Польща дедалі дужче контролювала литовські, українські та білоруські землі. За підтримки Польщі в Литві розгорнулася активна діяльність із ліквідації автономії українських земель. Спершу її втратили найбільші удільні князівства (Волинське, Новгород-Сіверське, Київське, Подільське), де почали правити великокнязівські намісники. У 50-х роках XV ст. литовський уряд остаточно скасував поділ України-Руси на князівства. Тут постали воєводства, які підлягали Великому Литовському князеві. Але обидві держави ще зберігали суверенітет.

Передумовою Люблінської унії 1569р. було те, що на початку XVI ст. Литва була близька до занепаду. Із заходу їй погрожував Тевтонський орден мечоносців; зі сходу зміцніла Московська держава заявила претензії на всі землі колишньої Київської Русі, а тим часом захопила Чернігівщину та Смоленщину. Країну спустошували постійні набіги кримських татар.

Усе це спонукало правлячу литовсько-руську феодальну верхівку до союзу з Польщею. Остання також була зацікавлена у подальшому зміцненні обопільних зв'язків, висуваючи при цьому головну умову - об'єднання Польщі й Литви в єдину державу.

У 1569 р. у Любліні скликали спільний польсько-литовський сейм, який узаконив утворення держави Речі Посполитої. За польською державною традицією, на чолі держави був єдиний король, якого обирав сейм. Нова держава опікувалася зовнішніми відносинами, податковою політикою, фінансами. Водночас Литва певний час зберігала ознаки автономії: систему судочинства, військо, місцеве самоврядування тощо. Згідно з унією до Польщі відійшла переважна більшість українських земель - уся Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина (західноукраїнські території Польща анексувала ще раніше). Литовсько-руська форма державності українського народу припинила існувати.

Козаки

Вперше термін «козак» зустрічаємо у Початковій монгольській хроніці (1240). У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання». Слово «козак» вживалося для позначення полярних рольових функцій: «страж» і «розбійник».

Проблема появи та формування козацької верстви й досі є дискусійною. Перші спроби її розв'язання були зроблені ще на початку XVII ст., коли польські історики намагалися вивести козацький родовід із самоназви, тобто зі слова «козак». Версії походження: хозарська Черкаська татарська автохтонна болохівська бродницька уходницька захисна соціальна. Жодна з цих теорій не може пояснити всю складність виникнення та формування козацтва, оскільки кожна з них базується на якомусь одному чиннику.

Чинниками, що робили можливими появу та формування козацтва, були: 1) існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами в порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілізаціями; 2) досвід освоєння південних територій уходниками, добичниками, бродниками та ін; 3) природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого, до самозбереження, самоствердження і самореалізації.

Необхідність виникнення козацтва зумовлена:

1)зростанням великого феодального землеволодіння, що розпочалося з XV ст. і підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізації нових земель; 2) посиленням феодальної експлуатації, прогресуючим закріпаченням, наростанням релігійного та національного гніту; 3) зростанням зовнішньої загрози, нагальною потребою захисту від нападів турків і татар.

Отже, протягом XV—XVI ст. в суспільстві формується нова соціальна верства — козацтво, яка виникла як опозиція, як виклик існуючій системі, як нова еліта, що небезпідставно претендувала на роль політичного лідера і владу.

 

Складність питання про місцезнаходження і час виникнення першої Січі полягає в тому, що стихійно прибуваючі на Запорожжя козаки будували в різних місцях так звані «городці» та засіки або ж «січі» з повалених дерев для захисту від ворожих нападів. Проте такі імпровізовані населені пункти були слабоукріпленими і тому під натиском ворога досить швидко припиняли своє існування, не лишаючи після себе згадки, Заснування першої Запорозької Січі історики, як правило, пов'язують з ім'ям козацького ватажка Дмитра Вишневецького. Під його керівництвом протягом 1552—1556 рр. на о. Мала Хортиця було побудовано фортецю, мури якої не тільки гарантували безпеку, а й надалі стали своєрідною базою для здійснення походів на Крим, осередком згуртування запорозького козацтва.

3 часом на Запорожжі сформувалася нова українська (козацька) державність, яку називають праобразом справжньої держави. Головними ознаками держави є існування особливої системи органів та установ, що виконують функції державної влади; право, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою; певна територія, на яку поширюється юрисдикція даної держави.

Запорозька Січ, маючи низку головних ознак державності, все ж була лише своєрідною, перехідною моделлю між справжньою повноцінною державою і професійною общиною.

 

Національно-визвольна війна

Експлуатація з боку панів, шляхти була жорстокою. Національний і соціальний гніт, насильницьке покатоличення населення, утиски православної церкви, конфіскація церковного майна, земель, об’єднали у русі протесту широкі верстви населення, незважаючи на розбіжність економічних і соціальних інтересів. Усе це зумовило національно-визвольний характер війни, рушійною силою якої стали козацтво, селяни, міщани, православне духовенство.

Розпочавшись як селянський рух у лютому 1648 року захопленням загоном повсталих козаків Запорізької Січі й обранням гетьманом Війська Запорозького Богдана Хмельницького, Національно-визвольна війна, на думку багатьох вчених, тривала до вересня 1676. Після блискучих перемог українського війська під Жовтими Водами й Корсунем у травні 1648 козацьке повстання надзвичайно швидко переросло в загальнонаціональне. Протягом червня-листопада національно-визвольна і соціальна боротьба, що вилилась з селянського руху у Селянську війну охопила восени 1648 всі без винятку етнічно українські землі, що перебували у складі Польщі й Литви і мала винятково масовий характер.

Перший етап (лютий 1648 - червень 1652) характеризувався найбільшим розмахом й інтенсивністю національно-визвольної і соціальної боротьби. Відбувається бурхливий процес розвитку державних інституцій, формування національної державної ідеї, становлення політичної еліти.

Другий етап (червень 1652 – серпень 1657) відзначається погіршенням економічного і геополітичного становища козацької України та активним пошуком союзників на міжнародній арені з метою розгрому Речі Посполитої.

Третій етап (вересень 1657 – червень 1663) охоплює час різкого загострення соціально-політичної боротьби, що вилилася в громадянську війну і призвела до розколу козацької України на два гетьманства (Правобережне і Лівобережне) та виділення Запоріжжя в окрему політичну силу.

Четвертий етап (липень 1663 – червень 1668) ознаменувався прагненням польського й російського урядів поділити Українську державу (що й сталося згідно з Андрусівським договором 1667).

П’ятий етап (липень 1668 – вересень 1676) припадає на нове загострення політичної боротьби, посилення втручання іноземних держав у внутрішні справи України, ліквідацію державних інституцій у Правобережжі та його жахливе спустошення польськими, російськими, турецькими, кримськими військами.

Значення революції полягало в тому, що вона:

· призвела до створення національної держави, частина якої у формі Лівобережного гетьманства на правах автономії проіснувала в складі Росії до початку 80-х років XVIII ст.;

· зумовила формування національної державної ідеї, яка стала для наступних поколінь українців неписаним заповітом у боротьбі за незалежність;

· відіграла вирішальну роль у формуванні нової політичної еліти, стала могутнім імпульсом для розвитку національної самосвідомості;

· зумовила закріплення назви «Україна» за створеною державою й започаткувала зміну назви «Руський народ» на «Український народ», забезпечила умови, коли протягом тривалого часу після її завершення козаки, міщани й селяни продовжували користуватися плодами соціально-економічних завоювань, здобутих у роки революції.

 

Переяславська рада

В 1653 р. відносини між Україною та Росією зміцнилися. Ідея об'єднання двох держав для подолання спільного ворога ставала реальною й була підтримана широкими масами населення. 8(18) січня 1654 р. у Переяславі відбулася загальна рада. На ній були присутні Богдан Хмельницький, генеральна старшина, полковники, представники київських, переяславських та інших міщан.

Вже під час складання присяги в церкві Успіння виявились непорозуміння. Гетьман зажадав від Бутурліна, щоб той від імені царя заприсягався не порушувати прав і привілеїв українського населення. На що Бутурлін заявив, що в Росії присягають не царі, а його піддані, й відмовився задовольнити прохання гетьмана. Проте сам таку обіцянку дав. Протягом січня—березня московські посланці приймали присягу від жителів 177 населених пунктів. Не скрізь вона проходила гладко й безперешкодно. Київський митрополит спочатку взагалі відмовився її складати. Але більшість із 127 тис. приведених до присяги міщан і козаків зробила це добровільно, з щирою вірою в те, що при дотриманні обома сторонами умов договору Україна збереже завоювання козацької революції 1648 р. і здобуде незалежність від найненависнішого на той час противника, яким була Річ Посполита.

Одночасно козацька старшина виробляла умови державного статусу України, 17 лютого 1654 р. генеральний суддя Зарудний і переяславський полковник Тетеря повезли до Москви на затвердження царя «Просительні статті» з 23 пунктів. У них містилися прохання про збереження прав, привілеїв і маєтностей Війська Запорізького та української шляхти, 60-тисячний козацький реєстр, плату старшині та козакам, збереження місцевої адміністрації й збирання нею податків для царської казни, право обрання гетьмана і надання йому на утримання Чигиринського староства, а також права зносин з урядами зарубіжних країн, невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України… «Просительні статті», царські укази до них та інші аналогічні документи пізніше дістали назву “березневих статей 1654 р.”. Оригінали цих документів не знайдені, відомі тільки чернетки та копії з них.

Вчені по-різному оцінювали Переяславський договір між Україною та Росією 1654 р. Одні вбачали у ньому унію двох держав, другі— угоду характеру васальної залежності, треті—військовий союз (В.Липинський), четверті—акт возз'єднання (абсолютна більшість радянських вчених). Існували точки зору й про об'єднання двох держав, входження України до складу Російської держави. Але справа не у назві цього державного акту. Головне — це невизначеність державного статусу України в нових умовах. Підписуючи договір, кожна з сторін вкладала в нього свій зміст: російська вважала його узаконеною формою залежності України, українська, визнаючи зверхність Росії, сподівалася зберегти в нових умовах державну автономію. Багатовікова відсутність національної держави, досвіду державотворення й тяжкі обставини штовхнули Україну на об'єднання з державою, в складі якої вона не мала перспектив для самостійного розвитку. Надто різними були внутрішні суспільні устрої та економічне становище обох країн.

Місце і роль гетьмана Івана Мазепи вукраїнському національно-визвольному русі.

Найдовше з усіх гетьманів – з 1687 по 1710 р. – тримав гетьманську булаву Іван Степанович Мазепа (Калединський). З початком його гетьманування закінчується страшний період Руїни – недарма в пам'яті народній залишилася приказка «Від Богдана до Івана не було гетьмана» (мається на увазі від Богдана Хмельницького до Івана Мазепи). Виходець з сім'ї українського шляхтича, вихованець єзуїтської колегії та Київської академії, він розпочав свою службу при польському дворі, виконував дипломатичні доручення. За гетьмана Дорошенка він став генеральним писарем, а після І. Самойловича – гетьманом України.
Ставши гетьманом, він був змушений підписати Коломацькі статті, що обмежували й без того куцу автономію України і владу гетьмана. Гетьман за ними мав бути слухняним виконавцем царської волі. За Мазепи внутрішнє життя України стабілізувалося. В цей час в Україні зростає шляхетське землеволодіння, офіційно вводиться панщина (2 дні на тиждень). Оскільки сам гетьман був великим землевласником, він сприяв цим процесам. Бувши близьким другом російського імператора Петра І, він виконував всі його накази.
У 1702 р. у Мазепи з'явився небезпечний конкурент в особі фастівського полковника С. Палія, що підняв повстання на польському Правобережжі з метою визволитися від поляків та об'єднати Україну. Палій був прихильником козацького, демократичного ладу в Україні, а Мазепа – аристократичного, тому за доносами Мазепи Палій був усунутий та за вказівкою Петра І засланий до Сибіру.
Північна війна Росії зі Швецією підривала сили України, і гетьман вирішив скористатися поразками російського війська у перший період війни. З 1706 р. він розпочинає таємні зносини зі шведським королем Карлом XII, а в 1708 р. переходить на його бік з метою відірвати Україну від Росії. Водночас він укладає договір з польським королем про перехід України під владу Польщі. Однак у червні 1709 р. шведські війська під Полтавою зазнали поразки, через яку стали нездійсненими плани гетьмана. Мазепа врятувався втечею до Молдови, де й помер в 1710 році.
Одним з найважливіших напрямків діяльності гетьмана була підтримка культури – він виділяв значні кошти на розвиток освіти, мистецтва, архітектури. Мазепа мав чудову бібліотеку у Батуринському палаці, сприяв перетворенню Києво-Могилянського колегіуму на академію. Він був покровителем і меценатом української церкви і – за його сприянням споруджено 12 храмів у стилі «мазепинського бароко», школи, бурси, шпиталі у Києві, Чернігові, Переяславі.

 

 


1 | 2 | 3 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)