Про дендритного зайчика і невидимих забіяк

Втекли одного разу мікроби від діда з бабою у ліс. Бачать у лісі хатку Дендритного Зайчика, вони туди вбігли і заховалися на печі. Прибігає Зайчик, коли чує-хтось є в його хатці. Зайчик і питається: «А хто-хто в моїй хатці?». Сидять мікроби і кажуть:

Ми-невидимі мікроби,

Викликаємо хвороби,

Ми-маленькі злодіяки,

Хулігани й розбишаки.

Тупу-ту ногами

Сколим тебе шипами,

Токсинами отруїмо,-

Тут тобі і смерть!

Дендритний Зайчик злякався, заплакав, вибіг на вулицю покликати на допомогу. Бачить іде його друг ЦТЛ-Ведмідь із славетного роду лімфоцитів із північної тимусної частини негранулярного лісу і каже до нього: «Чому ти, Зайчику, плачеш?» — «Як же мені, Ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить!» — «От я його вижену!». Побіг до хати: «А хто, хто в зайчиковій хатці?». А мікроби з печі:

- Ми-невидимі мікроби,

Викликаємо хвороби,

Ми-маленькі злодіяки,

Хулігани й розбишаки.

Тупу-ту ногами

Сколим тебе шипами,

Токсинами отруїмо,-

Тут тобі і смерть!

Ведмідь і злякався. «Ні,— каже,— дендритний Зайчику, не вижену — боюсь».

Послав зайчик свого першого Т-помічника теж із славетного роду лімфоцитів із негранулярного лісу покликати Вовчика-Макрофагика із роду моноцитів, що також мешкає в негрануляргому лісі, на допомогу. Прибіг Вовк і каже: «А чого це ти, Дендритний Зайчику, плачеш?»— «Як же мені, Вовчику-макрофагику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить!». А Вовк: «От я його вижену!»— «Де тобі його вигнати! Тут і Ведмідь гнав, та не вигнав.»— «Отже, вижену». Побіг Вовк до хатки та й питається: «А хто, хто в зайчиковій хатці?». А мікроби з печі:

- Ми-невидимі мікроби,

Викликаємо хвороби,

Ми-маленькі злодіяки,

Хулігани й розбишаки.

Тупу-ту ногами

Сколим тебе шипами,

Токсинами отруїмо,-

Тут тобі і смерть!

Вовк і злякався. «Ні,— каже,— Дендритний Зайчику, не вижену — боюсь».

Послав тоді Зайчик свого другого Т- помічника до свого давнього друга В-Лисички із славетного роду лімфоцитів, що жила в червоному замку із кісток у негранулярному лісі, і мала велике військо. Але прийшли від Лисички до Зайчика лише Антитіло-Раки з легкими та важкими клешнями. Пішов Зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Лізуть Антитіло-Раки та й питаються: «Чого ти, Дендритний Зайчику, плачеш?»— «Як же мені не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить!».А Антитіло-Раки: «От ми його виженемо!»— «Де Вам його вигнати! Тут ЦТЛ-Ведмідь гнав, та не вигнав, і Вовк-Макрофагик гнав, та не вигнав, а то ти! Ви навіть не звірі!». Але все-таки полізли Раки у хатку та й питаються: «А хто, хто в зайчиковій хатці?». А мікроби з печі:

— Ми-невидимі мікроби,

Викликаємо хвороби,

Ми-маленькі злодіяки,

Хулігани й розбишаки.

Тупу-ту ногами,

Сколим тебе шипами,

Токсинами отруїмо,-

Тут тобі і смерть!

А Раки усе лізуть та лізуть, вилізли на піч та: «Я, Антитіло- Рак, як ущипну,— то буде знак!» Та як ущипнуть мікробів клешнями!Вони як запищать, що на той шум всі жителі лісу позбігалися! Мікроби та з печі, та з хати — побігли, тільки видно! От тоді Зайчик радий, прийшов у хатку та так уже ракам дякує. Та й став жити в своїй хатці.

У кожного із нас є свої Зайчики, що кличуть на допомогу, свої ЦТТ-Ведмедики, Макрофагововчики і свої Антитіло-Раки, що захищають наш організм-хатку від маленьких невидимих злодіяк.

Нестерук Катерини, група біохімія 1.2.

20.05.2013.

Поиск по сайту: