Економічний зміст виробництва

Отже ми розглянули з вами, які Існують види потреб. Вони можуть бути задоволені лише там, де є виробництво. Найголовніша мета виробництва — це створення споживчих благ для якнайповні­шого задоволення потреб людей. Потреби, що на перший погляд не залежать від виробництва — потреби в повітрі, питній воді або спіл­куванні, — насправді є залежними від виробництва. Адже якість води й повітря — це похідні від екологічної чистоти виробничих тех­нологій, а змістовність спілкування людей залежить від розвинутості особливого виробництва — індустрії розваг.

Вивчення економічного змісту виробництва необхідне для тих, хто працює чи готується до трудової діяльності.

Сфера економіки, у якій створюються життєві блага, призначені для задоволення людських потреб, називається виробництвом. Ви­робництво завжди відбувається в русі, є процесом створення благ. Виробництво включає власне працю, робочу силу, предмети й засоби праці.

Процес виробництва завжди пов'язаний із певними елементами, без яких він відбуватися не може.

Залежно від способу поєднання праці та засобів виробництва виді­ляють такі технологічні способи виробництва (ТСВ): реміснича техно­логія, машинне та сучасне автоматизоване виробництво.

— Використовуючи знання з історії, фізики, техніки, охаракте­ризуйте названі способи виробництва.

Зміст виробництва розкривається також у його організаційних формах, до числа яких належать поділ праці, обмін діяльністю, управління.

1. Виробництво має дві важливі сторони: воно одночасно є взаємо­дією людини; з природою і сукупністю стосунків між людьми. Проаналізувавши наведену схему, визначте, як проявляються ці взаємодії в реальному житті?

Виробництво завжди має суспільний характер, адже люди працю­ють спільно, створюючи блага, як правило, не для себе особисто, а для Задоволення потреб інших. Це зумовлюється поділом, кооперацією, комбінуванням праці.

Поділ праці означає спеціалізацію-окремих виробників чи їхніх груп на створенні певного блага або на виконанні визначених трудо­вих операцій_.

Окремі виробники, підприємства і цілі галузі спеціалізуються на виробництві певних благ або їхніх частин та виконанні певних операцій (наприклад, транспортування, торгівля, кредит, виконання окремих операцій при виготовленні одного життєвого блага тощо). Тому розрізняють попродуктивний (спеціалізація на створенні окре­мих продуктів) і поопераційний (спеціалізація на окремих виробни­чих операціях) поділ праці. В примітивних суспільствах здійснюєть­ся переважно природний поділ праці — за статтю і віком.

Кооперація праці — це такий поділ праці, коли багато спеціалізо­ваних виробників спільно беруть участь у єдиному процесі виробниц­тва або пов'язаних між собою процесах виробництва.

Виробництво може бути структуроване по-різному. Важливим підходом є його розгляд із точки зору поділу на матеріальне та нема­теріальне.

Крім поділу на матеріальне та нематеріальне, існує поділ виро­бництва на первинне, вторинне і третинне. Такий поділ не означає, що якійсь сфері надаються переваги. Він лише підкреслює характер зв'язків між сферами й свідчить про те, що одні види виробничої ді­яльності є похідними від інших.

Сукупність підприємств, що обслуговують виробництво, стано­вить виробничу інфраструктуру. Це підприємства транспорту, зв'яз­ку, торгівлі, фінансово-кредитної сфери, інформації, реклами тощо. Послуги виробничого характеру надають оптові та роздрібні торговці, банкіри, страхові та рекламні агенти, брокери, водії, зв'язківці.

Із курсу математики та соціально-економічної географії ви знає­те, що показником ефективності виробництва є продуктивність пра­ці. Він визначається за формулою: , де ПП продуктивність праці, Q — кількість виробленої продукції, L — кількість людей, задіяних у процесі виробництва, та показник ІПП — це індекс про­дуктивності праці, відносна величина, що характеризує зміну рівня певного явища в часі, просторі чи порівняно з планом. Вимірюється в частках або у відсотках.

Усі фактори виробництва поділяють на дві великі групи: мате­ріально-речові та особисті. У свою чергу, матеріально-речові факто­ри поділяють на засоби виробництва, створені людиною (капітал), і природні фактори, що об'єднуються поняттям «земля». Особистий фактор визначається поняттями «праця» та «здатність до підприємництва.

Продуктивність праці — співвід­ношення результатів виробництва (кількості створюваних економіч­них благ) та затрат праці на вироб­ництво цієї кількості продукції.

Ø 4. Обмеженість виробничих ресурсів і проблема вибору.

У розвитку будь-якого виробництва існують межі, спричинені тим, що суспільство володіє лише певним обсягом факторів вироб­ництва, миттєве збільшення яких є недосяжною мрією. Через обме­женість суспільство завжди стоїть перед проблемою, як розподілити ресурси таким чином, щоб досягти найкращого результату, тобто як створити таку кількість споживчих благ, щоб мати змогу якнайкра­ще задовольнити потреби людей.

Перш ніж перейти до вивчення нової теми, хочу наголосити, що поняття «фактор виробництва» і «виробничий ресурс» для спрощен­ня ми будемо розглядати як тотожні. Хоча між ними є відмінність. Фактор, або чинник, є рушієм певного процесу. Ресурс потенційно може стати фактором, але не завжди ним стає.

— Виробничі ресурси поділяються на відтворювані та не відтворювані. Пригадайте з курсу географії, які ресурси належать до відтво­рюваних, а які до не відтворюваних.

Обмеженість певною мірою відносна, оскільки вона зумовлена рі­внем потреб. Обмеживши потреби, можна відносно зменшити й обме­женість ресурсів. Наприклад, менше споживання виробів із хутра збереже життя багатьом тваринам. Але деякі види ресурсів, насамперед невідтворювані, обмежені природою. Тож, рано чи пізно настане час їх вичерпання. Наприклад, корисні копалини, родючі ґрунти, водні ресурси, ліси — їх кількість у природі ми можемо визначити, а безду­мне використання може призвести до їх вичерпання. Що стосується цих ресурсів, то вони є абсолютно обмежені.

Ефективність — це одержання найкращого результату від вико­ристання наявних ресурсів.

Економічна ефективність ви­робництва — співвідношення ре­зультатів виробництва (кількості створюваних економічних благ) та витрат ресурсів на їх виробництво за певний проміжок часу.

При повному обсязі виробництва розрізняють два види ефектив­ності — розподільна та виробнича.

Розподільна ефективність означає, що ресурси залучаються до виробництва саме тих товарів та послуг, які найбажаніші й найпотрібніші для суспільства.

Виробнича ефективність — використання найсучаснішої техно­логії, яка забезпечує максимальну віддачу від залучених ресурсів, виробництво товарів і надання послуг із найнижчими витрата.

Оскільки ресурси обмежені, то зазвичай економіка за повної зайнятості та повного обсягу виробництва не може забезпечити безмежну кількість товарів і послуг. Саме тому люди повинні здійснювати вибір: що виробляти, а від яких товарів відмовитися.

Множинність економічних цілей при обмеженості, ресурсів ставить проблему економічного вибору — вибору найкращого з альтернативних варіантів їх використання, при якому досягається максимальне задоволення потреб за даних витрат.

Соціально-економічними орієнтирами пошуку раціональних альтернативних варіантів використання ресурсів є не лише економія і зростання їхньої віддачі, а й: оптимізація процесу споживання; збе­реження й охорона довкілля; здешевлення товарів і послуг; забезпе­чення перспектив розвитку виробництва і споживання. Раціональна людина має підрахувати не лише майбутні витрати, але й витрати невикористаних виробничих можливостей. Це допоможе зробити оп­тимальний вибір.

Альтернативна вартість — це ціна однієї речі, що вимірюється через іншу річ, від якої необхідно відмовитися в процесі вибору.

Виробничі можливості — це можливості суспільства виробляти економічні блага за умови повного й ефективного використання наяв­них ресурсів.

Крива виробничих можливостей — сукуп­ність точок, координати яких означають мож­ливі комбінації випуску продукції (набори) із наявних ресурсів. Це точки повної зайнятості ресурсів та ефективного виробництва.

Одним із класичних прикладів економічних моделей є крива виробничих можливостей (КВМ), за допомогою якої описується прийняття рішення виробником щодо використання обмежених ресурсів в умовах зростаючих потреб. Для спрощення зробимо при­пущення:

— Економіка функціонує в умовах повної зайнятості й досягає потенційного обсягу виробництва.

— Кількість наявних ресурсів постійна.

— Технологія виробництва постійна.

— Уся вироблена продукція поділяється на два види: споживчі товари й засоби виробництва.

Крива АСВ характеризується максимально можливими обсягами виробництва засобів виробництва і споживчих благ за умови повного та ефективного використання всіх наявних ресурсів й описує чотири фундаментальні принципи функціонування будь-якої економічної системи.

— Усі ресурси, використовувані у виробництві, є обмеженими (точки А, В, С — максимальні можливості системи).

— Існує необхідність вибору між альтернативними можливостя­ми використання ресурсів (або А, або В, або С).

— Вибір одного з варіантів виробництва призводить до втрати можливості використати ресурси будь-яким іншим чином, тобто пов'язаний із витратами втрачених можливостей (альтернативною вартістю).

— У міру нарощування виробництва одного з товарів (наприклад, споживчих товарів) і скорочення виробництва іншого (наприклад, за­собів виробництва) витрати втрачених можливостей (альтернативна вартість) зростають.

Поиск по сайту: