АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Часткові та ситуативні принципи організації

Читайте также:
  1. Аксіоми статики (принципи статики)
  2. АНАЛІЗ ІННОВАЦІЙНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ ОРГАНІЗАЦІЇ.
  3. Важливі принципи ООП
  4. Взаємодії в екологічних системах. Принципи формування екосистем
  5. Види і принципи екологічної політики. Теорія зовнішніх ефектів
  6. Виховна робота з педагогічно занедбаними дітьми. Принципи, шляхи і етапи перевиховання важковиховуваних дітей.
  7. Головні функції, принципи та методи діяльності МЕО.
  8. Громадські рухи й організації. Політичні партії і влада
  9. Грошовий мультиплікатор та принципи його дії. Рівновага грошового ринку
  10. До принципів форми належать такі принципи
  11. Електронна пошта, її призначення та принципи функціонування.
  12. Електронна система “Клієнт-банк”, її структура та принципи роботи.

Часткові принципи мають обмежене поширення в соціально-економічних системах. їх поділяють на такі групи:

• принципи, що використовуються у різних підсистемах суспільства (економічній, соціальній, політичній, сімейно-побутовій);

• принципи, що використовуються в процесі різних видів організаційної діяльності (принципи державної служби, принципи управління персоналом, принципи побудови системи управління персоналом в організації, принципи планування службово-професійного просування);

• принципи управління фірмою, корпорацією.

Особливості дії ситуативних принципів обумовлені ситуацією, що складається, або певним характером діяльності. Наприклад, відомий американський топ-менеджер Лі Якока при формуванні своєї команди керувався такими принципами: професіоналізм, досвід, здатність вирішувати проблеми, уміння взаємодіяти, працювати в колективі, готовність вирішити складне питання, особиста відданість, надання повної самостійності, рішучість та оперативність в підборі членів команди. До цієї ж групи правил-принципів можна віднести правила-повчання.

11- Формальні і неформальні організації

неформальна організація – це система взаємозв’язків між співробітниками організації, які виникають і розвиваються спонтанно (не санкціоновано). Внаслідок цього в організації формуються неформальні

 

Формальну організацію характеризує певний порядок, зафіксований у статуті, правилах, планах, нормах поведінки, що дає змогу свідомо координувати соціальні взаємодії для досягнення конкретної загальної мети. Така організація є формалізованою структурою ролей та посад і становить систему формалізованих організаційних відносин, які мають штучний характер, оскільки спеціально задаються і цілеспрямовано вводяться в соціальне середовище з метою організації людської діяльності, поділу і координації спільної праці працівників. Тому формальна організація функціонує як запланована і запрограмована діяльність.

В організації є три типи формальних груп:

— групи керівників (командні групи);

— виробничі (робочі) групи;

— комітети.

Командна група керівника складається з керівника та його безпосередніх підлеглих, які, у свою чергу, також можуть бути керівниками (президент компанії та віце-президенти).



Виробничі (робочі) групи складаються з осіб, які разом працюють над одним завданням (виробнича бригада).

Комітети — це особливі види груп, яким надані повноваження для виконання певного завдання або комплексу завдань (ради, комісії, цільові групи тощо). Комітети в організаціях поширені повсюдно і створюються найчастіше для вирішення конфліктних ситуацій, генерації ідей, рекомендації певного плану дій тощо. Біхевіористи рекомендують створювати відносно невеликі комітети, оскільки їх розміри впливають на якість групового рішення і можливості спілкування його членів. Комітети можуть мати лінійні та штабні повноваження. В управлінській практиці застосовуються спеціальні та постійні комітети.

Спеціальний комітет — це тимчасова група, сформована для досягнення певної мети чи виявлення певної проблеми.

Постійний комітет — постійна група всередині організації, яка має конкретну мету (наприклад, рада директорів).

 

Неформальна організація є продуктом процесів самоорганізації та саморегулювання. Таким чином, під неформальною організацією розуміють організаційні зв'язки і процеси, не заплановані програмою, які виникають спонтанно, непередбачувано.

Отже, групи людей, які виникають спонтанно, але в яких люди вступають у взаємодію регулярно, називають неформальними. Менеджери повинні приділяти неформальним групам особливу увагу, оскільки ті можуть стати домінуючими в організації, взаємно проникати в інші групи та істотно впливати на процес управління.

До основних характеристик неформальних груп також належать:

— соціальний контроль, який здійснюється шляхом вироблення та закріплення групових елементів допустимої поведінки, жорстких санкцій, відчуження тощо;

— опір змінам, що відбуваються, у зв'язку з можливими загрозами існуванню неформальної групи;

— наявність неформальних лідерів, які займають практично таке саме становище, як і у формальних групах.

Відмінність полягає в тому, що лідер формальної організації отримує свої повноваження офіційно, а неформальної — шляхом визнання його групою.

‡агрузка...

 

Внутрішнє середовище організації

Внутрішнє середовище організації- це виробничий потенціал підприємства. Основними змінними внутрішнього середовища організації є: цілі (те, до чого прагне організація), структура (зв'язки, що склалися між підрозділами, об'єднаними в одне ціле), трудові ресурси, обладнання, технологія (засіб перетворення сировини), культура організації (принципи і норми, підтримувані й колективні співробітниками організації).

Фактори внутрішнього середовища організації:

Цілі - конкретний кінцевий стан або очікуваний результат діяльності організації (групи). ,Відрізняються за тривалістю та змістом. Існує значний різновид цілей залежно від характеру організації

Структура - взаємовідносини рівнів управління і видів робіт (функціональних сфер), які виконують служби або підрозділи. Поєднує горизонтальний і вертикальний поділи праці в організації. Виділяють високу і плоску структури управління організацій.

Технологія - засіб перетворення вхідних елементів(матеріалів, сировини тощо) на вихідні (продукт, виріб). З огляду на особливості їх внутрішньої організації та застосування на виробництві виділяють:багатоланкові технології (наприклад, складання автомобіля); посередницькі технології (банківська справа);інтенсивні технології (монтаж кінофільму). В Україні найчастіше технології класифікують на індивідуальні, дрібносерійні, серійні, великосерійні, масові та масово-потокові.

Працівники - найважливіший внутрішній ситуаційний фактор організації, їх ролі визначаються здібностями, кваліфікацією, обдарованістю, освітою, потребами, сприйняттям корпоративного духу, знаннями (фаховістю), поведінкою, ставленням до праці, позицією, розумінням цінностей, оточенням (склад групи, до якої входять), наявністю якостей лідера тощо.

- Фактори зовнішнього середовища організації прямого впливу

- Фактори зовнішнього середовища організації непрямого впливу

Зовнішнє середовище організації включає такі елементи, як споживачі, конкуренти, урядові установи, постачальники, фінансові організації та джерела трудових ресурсів. Насправді елементів зовнішнього середовища набагато більше, але ми не будемо йти в нетрі і обмежимося лише тими, які головним чином впливають на успіх організації. Зовнішню середовище організації поділяють на дві основні групи:середовище прямого і непрямого впливу. Середовище прямого впливувключає в себе фактори, які безпосередньо впливають на організацію. До таких факторів слід віднести споживачів, конкурентів, постачальників, фінансові організації та урядові установи. Середовище непрямого впливуне впливає безпосередньо на організацію але тим не менше впливає на прийняті нею рішення. Основні фактори середовища прямого впливу наступні.

1. Споживачі- ті, для кого створюються товари. Мають на меті максимальне задоволення потреб від придбаних ними товарів виходячи з наявного доходу, особистих пристрастей з урахуванням ринкових цін. Це основний фактор, який виправдовує існування організації.

2. Конкуренти- особи, що змагаються на якому-небудь поприщі з іншими. Конкуренція - це боротьба між учасниками ринкових відносин за отримання максимального ефекту, за вигідну угоду, тобто це суперництво між фірмами, організаціями, зацікавленими в досягненні однієї і тієї ж мети.

3. Постачальники- деякі організації залежать від безперервного припливу матеріалів, багатьом фірмам, які не мають складів, необхідно, щоб матеріали доставлялися точно в строк. Така система постачання вимагає тісної взаємодії виробника з постачальниками.

4. Державні органи- організації повинні дотримуватися законів і вимоги органів державного управління.

Основні фактори середовища непрямого впливу такі.

5. Науково-технічний фактор- будь-яке науково-технічне нововведення загрожує великими довготривалими наслідками, які не завжди вдається передбачити. Виробник повинен уважно стежити за тенденціями в рамках науково-технічного прогресу, працювати в тісному контакті з фахівцями сфери НДДКР і стимулювати їх на проведення досліджень, в більшій мірі націлених на ринок.

6. Політичний фактор- це середовище складається з правових уложений, державних установ і впливових груп громадськості, які впливають на різні організації. Події, що відбуваються у політичному середовищі, сильно позначаються на маркетингових рішеннях організації.

7. Економічний чинник- стан світової економіки впливає на вартість імпортованих товарів і здатність споживачів купувати їх. Стан економіки може істотно ускладнити можливість отримання організацією кредиту через підвищення ставки відсотка. І, навпаки, при ослабленні оподаткування допомогти організації у розвитку бізнесу.

8. Природний чинник- дефіцит деяких видів сировини, таких як нафта, кам'яне вугілля і інші корисні копалини.

9. Соціокультурний чинник- при прийнятті маркетингових рішень враховуються традиції та культурні цінності населення.

Аналіз зовнішнього середовища дає можливість організації для прогнозування її можливостей, тобто для створення системи антикризового управління.

Аналіз внутрішнього середовища організації зазвичай проводиться для порівняння становища компанії з положенням конкурентів. Вивчення внутрішнього середовища спрямоване на виявлення сильних і слабких сторін організації.

15- Поняття і склад загальних функції управління

Процес управління- це сукупність безперервних, послідовно виконуваних, взаємозв'язаних дій по формуванню і використанню ресурсів організації для досягнення нею своїх цілей. Ці дії є важливими для успіху організації і називаються функціями менеджменту. Таким чином, процес управління є загальною сумою всіх функцій.

Функції менеджменту- це відносно відокремлені напрямки управлінської діяльності, які дозволяють здійснювати певний вплив на управлінський об'єкт в цілях досягнення поставленої задачі.

Функції менеджменту підприємством, об'єднанням витікають із змісту виробничого процесу, визначаються об'єктом і складом вирішуємих задач. Вони визначають специфіку управлінської праці, тісно зв'язані з іншими категоріями науки управління: структурою, методами, технікою, кадрами управління, інформацією і управлінськими рішеннями.

Функції повинні мати чітко визначений зміст, опрацьований механізм здійснення і визначену структуру, в рамках якої завершується її організаційне відокремлення. Під змістом розуміють дії, які повинні здійснюватися в рамках конкретної функції.

Зміст дій і функцій, здійснюваних в процесі управління залежить від типу організації (адміністративна, суспільна), розмірів і сфери її діяльності (виробництво, освіта, торгівля, побутові послуги), рівня керівництва в управлінській ієрархії (вищий, середній або нижчий), ролі його в середині організації (виробництво, маркетинг, фінанси, кадри) і цілого ряду інших факторів.

За змінами розміру і типу виробництва функції управління залишаються тими же, змінюється лише обсяг робіт по їх виконанню. Так, незалежно від розміру підприємства на кожному з них виконується функція планування. На великому підприємстві для її виконання може бути створений плановий відділ, на невеликому дану функцію може виконувати один економіст, а у малих організаціях ці обов'язки покладаються на одного із спеціалістів по сумісництву. По мірі просування вверх від одного управлінського рівня до іншого об'єм робіт по функції збільшується, у зв'язку з чим зростає і чисельність працівників, які її виконують. Таким чином створюється єдина система органів по виконанню кожної функції менеджменту.

При поглибленні розподілу праці менеджмент як єдина функція диференціюється, відбувається виділення і відокремлення специфічних видів управлінської діяльності. Функцію виконує визначена кількість працівників, кожний з яких в процесі щоденної праці здійснює окремі види робіт. Правильне виділення функцій дозволяє близькі та схожі за характером роботи об'єднувати в одну ланку управління. Це спрощує структуру і полегшує координацію діяльності функціональних підрозділів апарату управління підприємства, об'єднання.

Загальні функції менеджменту - планування, організація, мотивація, контроль, координація, облік і аналіз є обов'язковими для всіх підприємств. Кожна з цих функцій для організації життєво важлива. Разом з тим планування, як функція управління забезпечує основу для інших функцій і вважається головною, а функції організації, регулювання, мотивації, контролю і обліку орієнтовані на виконання тактичних і стратегічних планів.

 

16- Класифікація функцій менеджменту

Загальні функції менеджменту - планування, організація, мотивація, контроль, координація, облік і аналіз є обов'язковими для всіх підприємств. Кожна з цих функцій для організації життєво важлива. Разом з тим планування, як функція управління забезпечує основу для інших функцій і вважається головною, а функції організації, регулювання, мотивації, контролю і обліку орієнтовані на виконання тактичних і стратегічних планів.

Планування- головна функція менеджменту, яка передбачає прогнозування, визначення цілей, стратегії, політики і завдань того чи іншого формування; означає свідомий вибір рішення що роботи, як, кому і коли.

Організаціяяк функція менеджменту направлена на формування управляючих та управляємих систем, а також зв'язків і відносин між ними, забезпечуючи упорядкованість технічної, економічної, соціально-психологічної і правової сторін діяльності кожного суб'єкта господарювання.

Мотивація- це процес спонукання працівників до високопродуктивної діяльності для задоволення своїх потреб і досягнення цілей організації.

Контроль- це система спостереження і перевірки відповідності функціонування підприємства встановленим стандартам та іншим нормативам, виявлення допущених відхилень від прийнятих рішень і визначення причин їх невиконання.

Координаціяяк функція менеджменту являє собою процес, спрямований на забезпечення пропорційного і гармонічного розвитку різних сторін (виробничої, технічної, фінансової та ін.) об'єкта при оптимальних витратах матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.

Регулювання- це вид управлінської праці, ціллю якої є подолання протиріччя між організацією і дезорганізацією, порядком і факторами, які порушують цей порядок.

Функції апарату управління підприємством, які залежать від особливостей управляємого об'єкта, мають назву спеціальних або конкретних. В умовах галузевих підприємств виділяють наступні спеціальні функції управління [7, с.59-63].

17- Особливості циклу (процесу) управління

Управління існує у просторі й часі і складається з певних стадій та етапів, основні з яких мають обмежену кількість. Тому діяльність з управління (або управлінський процес) має циклічний характер. Кількість різновидів циклів необмежена і залежить від багатьох зовнішніх та внутрішніх факторів, які впливають на систему, та від якостей і структури системи в цілому. Взагалі кількість циклів не обмежена, а пов'язана з іншими одиничними циклами у просторі й часі та утворює управлінський процес, спрямований на досягнення певного результату.

"У процесі здійснення кожного окремого циклу здійснюється ряд певних операцій, які послідовно змінюють одна одну. Ця послідовність операцій, що здійснюється суб'єктом, пов'язана з тим, що будь-який конкретний процес є циклічним і розчленовується на певні етапи, стадії, які з необхідністю йдуть одна за одною" .

Управлінський цикл — сукупність послідовно здійснюваних управлінських операцій, у ході яких суб'єкт управління досягає бажаних результатів.

У кожному циклі спостерігається певна послідовність управлінських дій. Додержання певного порядку їх виконання має важливе значення для забезпечення високої якості управління. Казати про обов'язкову послідовність цих дій не можна, можна лише про послідовність стадій та етапів.

Управлінський цикл можна подати як процес, який поділяється на певні стадії, етапи, операції або окремі управлінські дії.

Цикл управління складається із стадій управлінської діяльності Наведемо приклад управлінського циклу із семи стадій, який склав Г.В. Атаманчук (рис. 3.1).

В.М. Плішкін пропонує таку технологічну модель управлінського циклу:

Перша процедура: формулювання мети. Операції: діагноз, прогноз, формулювання кінцевої мети, стратегія дії, конкретні завдання.

Друга процедура: прийняття рішення. Операції: виявлення проблемної ситуації, обґрунтування варіантів дії, вибір оптимального варіанта, затвердження-рішення.

Третя процедура: організація соціальної дії. Операції: розподіл завдань між виконавцями, забезпечення виконавців, координація та регулювання процесу виконання, контроль.

Четверта процедура: аналіз результатів. Операції: зіставлення запланованих та досягнутих результатів, відкриття нових проблемних ситуацій, попереднє формулювання нової мети.

У спеціальній літературі кожен автор наводить свій зміст управлінського циклу, але основна сутність і послідовність операцій суттєво не змінюються.

18- Визначення поняття планування. Види планування.

Планування - це процес визначення цілей діяльності організації та прийняття рішень щодо їх досягнення. Зміст процесу планування полягає у пошуку відповідей на три ключових запитання: де організація знаходиться у даний момент (який її стан, яка ситуація зовні)? чого організація прагне досягти (куди вона прямує, які її цілі)? як саме організація досягне цього стану (яка програма її дій)? Планування є первісною функцією серед решти основних адміністративних функцій управління, позаяк полягає у підготовці рішень, які визначають діяльність організації у майбутньому для досягнення поставлених цілей.

До підфункцій планування відносяться: цілевстановлення, прогнозування, моделювання, програмування (проектування).

Мета планування полягає в створенні системи планових документів, де визначається зміст та певний порядок дій, які треба здійснити для забезпечення довготривалого існування організації.

Основними етапами процесу плануванняє такі:

1. Визначення цілейдіяльності організації, які визначають очікуваний або бажаний стан організації.

2. Розробка стратегії діяльності організації - безпосереднє опрацювання тих шляхів, якими організація досягне очікуваних результатів.

3. Надання стратегії конкретної форми - це впровадження стратегії, перетворення її у конкретні дії організації. Цей етап здійснюється шляхом розробки планів та бюджетів, що забезпечують її реалізацію.

Розрізняють:стратегічне планування; поточне, оперативно-виробниче планування.

Під стратегічним плануванням розуміють набір дій і рішень, що приводять до розробки конкретних цілей та стратегій, відповідної системи планових документів (стратегічних планів, проектів та програм), призначених для того, щоб допомогти підприємству існувати у довгостроковій перспективі. Інструментами стратегічного планування є довгострокові прогнози різного типу (у т.ч. сценарії), стратегічні плани, проекти та програми розвитку об’єкту управління.

Поточне планування здійснюється на період одного року (з розбивкою по кварталах та місяцях), є уточненням завдань стратегічних планів на цей період, враховуючи хід їх виконання за попередні роки, зміни, що здійснилися у зовнішньому та внутрішньому середовищі, рішення, що приймаються керівництвом підприємства. Інструментами поточного планування є плани різного типу (наприклад, виробнича програма), бюджети (коштів та часу), організаційні плани тощо. Зміст поточних планів визначається керівництвом підприємства на основі стратегічних планів та можливостей їх реалізації, обмежень на поточний рік.

Оперативно-календарне планування – це планування роботи підприємства на місяць, декаду, добу, зміну. Інструменти цього типу планування – оперативні плани та графіки різного типу (в т.ч. сіткові).

Типи планів.На практиці існує багато критеріїв класифікації планів організації. Найчастіше з них використовують критерії: а) за широтою охоплюваної сфери - стратегічні, поточні, оперативні; б) за часовим горизонтом планування - короткострокові, середньострокові, довгострокові; в) за ступенем конкретизації - завдання, орієнтири.

Етапи процесу планування:розроблення стратегії розвитку; визначення

тактики; складання оперативних планів.

19- Етапи процесу планування

Планування - це процес визначення цілей діяльності організації та прийняття рішень щодо їх досягнення. Зміст процесу планування полягає у пошуку відповідей на три ключових запитання: де організація знаходиться у даний момент (який її стан, яка ситуація зовні)? чого організація прагне досягти (куди вона прямує, які її цілі)? як саме організація досягне цього стану (яка програма її дій)? Планування є первісною функцією серед решти основних адміністративних функцій управління, позаяк полягає у підготовці рішень, які визначають діяльність організації у майбутньому для досягнення поставлених цілей.

До підфункцій планування відносяться: цілевстановлення, прогнозування, моделювання, програмування (проектування).

Мета планування полягає в створенні системи планових документів, де визначається зміст та певний порядок дій, які треба здійснити для забезпечення довготривалого існування організації.

Основними етапами процесу плануванняє такі:

4. Визначення цілейдіяльності організації, які визначають очікуваний або бажаний стан організації.

5. Розробка стратегії діяльності організації - безпосереднє опрацювання тих шляхів, якими організація досягне очікуваних результатів.

6. Надання стратегії конкретної форми - це впровадження стратегії, перетворення її у конкретні дії організації. Цей етап здійснюється шляхом розробки планів та бюджетів, що забезпечують її реалізацію.

20- Місія: визначення місії організації, вимоги

Вибір місії фірми.Місія - це головне призначення організації, чітко сформульована причина її існування, що і формує основні напрямки і орієнтири її діяльності. Місія фірми начебто окреслює межі бізнесу організації, дозволяє уявити можливості фірми та визначитися з тим, на що не треба марно витрачати зусилля. На практиці місія фірми формулюється у процесі пошуку відповіді на запитання: “Яким бізнесом передбачає займатись фірма?”

Таким чином місію фірми слід шукати за її межами, в її споживачах та ринку, де вона діє. Сама формуліровка місії має бути чіткою та лаконічною та містити у собі такі елементи: визначення фірми з точки зору її конкретного виду діяльності в умовах конкретного ринку (сегменту ринку; ставлення до своїх споживачів; культуру або широчінь діяльності фірми.

Приклади місій відомих компаній.

1. Форд: "Надання людям дешевого транспорту."

2. ІВМ: “ІВМ – це обслуговування”.

3. Herbalife International: “The Mission is Nutrition” (на спеціальному значку з зображенням земної кулі і штучного супутника).

4. МакДональд: "Надання людям дешевої їжі швидкого приготування."

5. Діджитал: "Зростання - не головна наша мета. Наша мета - бути організацією високої якості. Коли буде досягнуто високу якість, зростання відбудеться саме собою."

21- Визначення цілей (вимоги до цілей)

Визначення цілей діяльності організації. Завдання організації – це уява організації про те, як вона збирається виконувати свою місію. Завдання подані у конкретних показниках діяльності і розраховані на певні строки. Завдання являють собою специфічні для даної організації шляхи реалізації місії. Організація, як правило, встановлює декілька завдань. Встановлення завдань є першою фазою в процесі планування. Тому ефективність планування багато в чому залежить від якості реалізації цієї фази.

Цілі (завдання) організації визначаються кількісно та якісно і можуть характеризуватись такими показниками: прибутковість, зростання обсягів виробництва та реалізації, завоювання (утримання) ринку (споживачів), добробут робітників, якість продукції, впровадження НДДКР, розвиток інших напрямів виробництва (диверсифікація), ефективність, фінансова стабільність, розвиток управління, забезпеченість ресурсами тощо.

Сформульована місія організації визначає її особливий шлях в бізнесі, напрям, у якому вона буде рухатись. Зовнішній та внутрішній аналіз показують, із чим організація може зустрітись у дорозі: що буде допомагати, а що - перешкоджати її діяльності. Проте, необхідно ще знати, куди конкретно прямує організація і коли вона туди дістанеться. Аби знайти відповіді на ці запитання і визначаються цілі діяльності організації.

22- Матриця SWOT-анализа| – побудова|шикування|, заповнення квадратів

Внутрішній аналіз – це процес оцінки факторів, які піддаються управлінню та контролю з боку фірми, тобто факторів, які “виростають” з самої організації та є результатом діяльності або бездіяльності її керівництва. Основне завдання внутрішнього аналізу – це виявлення сильних та слабких сторін організації. Сильні сторони – це особливі, оригінальні властивості організації або принаймні якості, які відрізняють її від конкурентів. На ці якості робиться ставка в бізнесі фірми. Слабкі сторони – це якості, яких не вистачає організації проти успішних конкурентів. В процесі SWOT-аналізу досліджується також попарне сполучення усіх складників SWOT-аналізу з метою: пошуку позитивної синергії (сильні сторони / сприятливі зовнішні чинники); усунення негативної синергії (слабкі сторони / зовнішні загрози). В результаті отримаємо матрицю SWOT, в якій розглядаються усі можливі парні комбінації на кожному з полів (див. рис.2.1).

  Можливості (О): 1. 2. . . Загрози (Т): 1. 2. . .
Сильні сторони (S): 1. 2. . .   Поле" СІМ" (сила і можливості)   Поле "СІЗ" (сила і загрози)
Слабкі сторони (W): 1. 2. . .   Поле "СЛМ" (слабкість і можливості)   Поле "СЛЗ" (слабкість і загрози)

 

23- Базові стратегії


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 |


При использовании материала, поставите ссылку на Студалл.Орг (0.021 сек.)