ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА

Поняття політичної культури

Вперше термін «політична культура» вжив в ХVIII столітті німецький просвітитель І.Гердер. Політична культура є сукупністю цінностей, установок, переконань, орієнтацій і виражаючих їх символів, які є загальноприйнятими і служать впорядкуванню політичного досвіду і регулюванню політичної поведінки всіх членів суспільства. Вона включає не тільки політичні ідеали, цінності і установки, але і діючі норми політичного життя.

Політична культура - це сукупність засобів, каналів, моделей поведінки, через які здійснюється входження людини в політику та її діяльність в ній. Політична культура служить каналом взаємодії особи і політичної влади. Її основне призначення полягає в здійсненні не відчуження, а приєднання людей до політичної системи і політичної діяльності.

Слід зазначити, що в науковій літературі поняття «політична культура» вживається в широкому і вузькому значенні слова.

В широкому значенні в політичну культуру включають духовну культуру тієї або іншої країни, яка пов'язана з суспільно-політичними інститутами і політичними процесами, політичні традиції, діючі норми політичної практики, ідеї, концепції переконання про взаємостосунки між різними суспільно-політичними інститутами і т.д., політичні відносини в цілому.

Політична культура у вузькому значенні слова - це лише система політичного досвіду, знань, установок, поглядів, стереотипів, концепцій, зразків поведінки і функціонування політичних суб'єктів; зрілість і компетентність громадян в оцінці політичних явищ; форма політичної етики, поведінки, вчинків і дій людей.
Політична культура є сукупністю позицій, цінностей і кодексу поведінки, що стосується взаємних відносин між владою і громадянами.

Отже, до політичної культури можна віднести:

· знання політики, фактів, зацікавленість ними;

· оцінку політичних явищ, оцінні думки, що стосуються того, як повинна здійснюватися влада;

· емоційну сторони політичних позицій, наприклад, любов до батьківщини, ненависть до ворогів;

· визнання в даному суспільстві зразків політичної поведінки, які визначають, як слід поступати.

Структурно політична культура є єдністю:

· політичних знань;

· політичної свідомості, політичних переконань і цінностей;

· політичних дій.

Політична культура - це складова частина духовної культури суспільства, вона нерозривно пов'язана з її іншими формами. Так, політична культура органічно пов'язана з правовою культурою, моральністю, ідеологією. Політичну ідеологію можна розглядати як ядро політичної культури, оскільки саме ідеологія визначає зміст і об'єм права, вибір етичних норм і принципів в політичній теорії і практиці.

В процесі розвитку політичної культури сформувалися і розвиваються її функції. Вони є тими напрямками, по яких політична культура входить в життя і побут людей. Саме за допомогою функцій вона стає реально відчутною, зрозумілою, а, отже, практично значущої і досяжною.

Політична культура виконує наступні основні функції:

· пізнавальну (засвоєння громадянами необхідних суспільно-політичних знань і формування у них компетентних політичних поглядів і переконань);

· комунікативну (передача політичних знань, цінностей, навичок, у тому числі поколінням суб'єктів політичного процесу);

· нормативно-ціннісну (задає індивідам, групам, суспільству в цілому певні норми, стандарти, цінності, установки політичного мислення і поведінки; фіксує ієрархію політичних цінностей);

· виховну (формує у громадян політичну свідомість і навики політичної діяльності, адекватні даній політичній системі);

· мобілізаційну (організовує громадян на рішення певних політичних і соціальних задач);

· інтеграційну (формує широку і стійку соціальну базу даного політичного устрою, об'єднує підтримуючі політичні сили);

· комунікативну (передає що склалася в суспільстві політичну культуру через ЗМІ новим поколінням);

· регулятивну (забезпечує ефективний вплив громадян на політичний процес).

Политическая культура общества зависит от многих факторов: от общей культуры и менталитета народа, от степени рациональ­ности его представителей, от престижа политики в государстве, от прав и обязанностей граждан. В свою очередь, от уровня полити­ческой культуры зависит политическое сознание отдельных лю­дей.

Конечно, о таком уровне политической культуры, какой был в Древней Греции в период существования городов-государств, можно лишь мечтать. Там был высочайший уровень культуры в целом, в том числе рациональных разделов культуры, а занятие политикой — высшей честью и обязанностью граждан. Почему уровень политической культуры со временем не поднимается, а, наоборот, падает? Это связано с одним, на первый взгляд парадок­сальным, обстоятельством. Дело в том, что цель политики — управление населением.

В кибернетике сформулирован закон не­обходимого разнообразия, в соответствии с которым эффективное управление возможно в том случае, если разнообразие управляю­щей подсистемы выше разнообразия управляемой подсистемы. Чтобы сделать управление более эффективным, правящая элита стремится (чаще неосознанно) к уменьшению разнообразия под­данных, т.е. действует в сторону усреднения, унификации человеческих характеристик. Не только уменьшить политическое уча­стие стремится элита, но и интеллектуальный уровень людей, а стало быть их способность разбираться в политических событиях, формировать собственную точку зрения на политику.

Отсюда нацеленность на манипулирование общественным мнением с помощью создания удобных политических мифов, пригодных для общего пользования. К наиболее распространен­ным политическим мифам в развитых странах относят следую­щие: 1) об эгоистической природе человека и его склонности к приобретательству; 2) об отсутствии социальных конфликтов и эксплуатации; 3) об индивидуальной свободе и личном выборе граждан; 4) об объективности действий государства и СМИ; 5) о плюрализме СМИ,

Совершенствование СМИ облегчает распространение и про­паганду мифов, и манипуляций сознанием приобретает угрожаю­щие размеры. Правящей элите не нужно, чтобы подлинно свобод­ные люди участвовали в принятии политических решений, но ей выгодно, чтобы люди думали, что они свободны и сами решают свою судьбу. От того, насколько удается внушить это массам, за­висит прочность власти элиты и стабильность управляемого ею общества.

Поиск по сайту: