АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ ЖУРНАЛІСТА ЛУГАНЩИНИ

Читайте также:
  1. ВПЛИВ ЗМІ НА ФОРМУВАННЯ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ОСОБИСТОСТІ
  2. Девіантна поведінка особистості
  3. Дієво-певедінкові методи вивчення особистості
  4. Значення гри у формуванні особистості
  5. Карта спостереження за поведінкою учнів у школі (психолого-педагогічна діагностика особистості)
  6. Класифікація і характеристика методів вивчення особистості учня та учнівських колективів
  7. МАНІПУЛЯТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ПОЛІТИЧНІЙ РЕКЛАМІ ЛУГАНЩИНИ
  8. Методика для оцінки рівня розвитку адаптаційної здатністі особистості Степанов
  9. МЕТОДИКА ОЦІНКИ НАПРАВЛЕНОСТІ ОСОБИСТОСТІ
  10. Мотиви політичної активності особистості.
  11. Политична соціалізація,де соціалізація,ре соціалізація особистості.

Початок ХХІ століття в основному характеризується вирішенням таких нагальних проблем, як євроінтеграція, глобалізація, політична багатополюсність світу, а ось виховний аспект комунікаційної діяльності людини з цього переліку нерідко випадає. Сучасні журналістикознавці й мовознавці України попри економічну й політичну нестабільність усе ж намагаються пробудити людську свідомість і виховати гідне покоління молодих людей, яке б складалося зі справжніх патріотів. На формування повноцінної, національно свідомої особистості впливає багато чинників, але найголовнішим є мова. Україна за своїм складом є багатонаціональною країною, представники різних етнічних груп, що проживають на її території, нерідко намагаються зберегти свою культуру та певним чином поєднати з культурою сусідніх етносів. Унаслідок цього подекуди виникають різні форми деформація мовної ситуації, зокрема, наприклад, явище українсько-російської двомовності. До вивчення цієї проблеми зверталася такі вітчизняні та російські дослідники, як: О. Потебня, Є. Верещагіна, Ю. Жлуктенко, С. Семчинський, Л. Щерба тощо. Проте вивчення ґенези явища білінгвізму та його впливу на формування мовної культури журналіста на території сучасної Луганщини переважно залишається недослідженим. Цим зумовлена актуальність роботи.

Мета цієї статті полягає у визначенні впливу білінгвістичної ситуації на формування мовної особистості журналіста Луганщини.

Поняття “білінгвізм” походить від латинського слова “bilingual”, що означає “подвійна мова” й трактується як здатність до оперування кількома мовами. Л. Засєкіна визначає два види цього феномена: національний, який полягає у вживанні декількох мов у певній суспільній спільноті, та індивідуальний, що передбачає використання індивідом декількох мов, кожна з яких обирається у відповідності до певної мовленнєвої ситуації [1].

У науковій літературі білінгвізм визначають також як реальну соціально-мовну ситуацію, сутність якої полягає у співіснуванні й взаємодії двох мов у межах одного мовного колективу. Людину, яка в ситуаціях спілкування здатна використовувати дві різні мовні системи, Ю. Дешерієв називає білінгвом, у той час як білінгвізмом, за його словами є: досконалість знання обох мов і мислення на кожній з них без перекладу з однієї мови на іншу [2, с. 29].

В. Бєлянін виділяє природний (побутовий) і штучний (навчальний) білінгвізм. Так, “природний білінгвізм з’являється відповідно до мовного оточення та завдяки багатій мовній практиці”, усвідомлення специфіки мовної системи може не відбуватися. При штучному ж білінгвізмі другу мову необхідно вивчати, докладаючи вольових зусиль та використовуючи спеціальні методи й прийоми. Разом із тим можлива така ситуація, коли іноземну мову вивчають спонтанно. За часовою ознакою, білінгвізм поділяється на ранній, зумовлений перебуванням і життєдіяльністю у двомовному культурному середовищі та пізній, де оволодіння другою мовою відбувається в старшому віці, після оволодіння рідною мовою [3, с. 156 – 157].

Зважаючи на ступінь володіння мовами та кількістю мовленнєвих дій В. Белянін розрізняє рецептивний, репродуктивний і продуктивний види білінгвізму [3, с. 157]. Так, рецептивний (сприймаючий) білінгвізм існує тоді, коли людина задовольняється приблизним розумінням іноземної мови. Сама людина при цьому майже не говорить і не пише. Репродуктивний (відтворювальний) білінгвізм дозволяє білінгву не тільки сприймати (переказувати) тексти іноземної мови, але й відтворювати прочитане чи почуте. Продуктивний (породжувальний) білінгвізм дозволяє білінгву не тільки розуміти й продукувати іноземні тексти, але й породжувати їх. Іншими словами, при продуктивному білінгвізмі людина може більш-менш вільно володіти іноземною мовою, самостійно породжуючи повідомлення [3, с. 157].

У представників наукової еліти та у пересічних громадян склався стереотип про те, що саме радянська доба вплинула на формування двомовності в луганському краї. Проте, за свідченнями істориків, “сімдесятирічна доба” минулого століття не створила фундамент білінгвізму, вона тільки продовжила традицію минулих століть, яка йшла ще від Київської Русі, а можливо й ще раніше.

Мова – це основний засіб впливу на суспільство, головний критерій консолідації нації, з одного боку, а з іншого – інструмент її роз’єднання. Останнім задля своєї користі вміло скористалися ще в далекому 1667 р. Московське царство й Річ Посполита. Проте дослідники довели, що українська мова є самостійною системою. Ще М. Костомаров у праці “Огляд творів, написаних малоросійською мовою” зазначав: “Мова, яку зазвичай називають малоросійською, нею розмовляють в південно-західних губерніях Росії та в Галицькому королівстві, не є наріччям мови російської, яка виникла останнім часом; вона існувала з давніх-давен і зараз існує як наріччя слов'янського кореню, яке займає за своєю граматичною й лексичною будовою середину між східними та західними наріччями великого слов'янського племені, наріччя правильне, багате, гармонійне й здатне до розвитку літературної освіченості [цит. за 4, с. 5]”.

Українська мова є не похідним явищем, а самостійно розвинутою одиницею спілкування для мільйонів людей. Адже ще І. Огієнко наголошував, що “слов’янські мови розвивалися рівнобіжно одна до одної, а не генетично – одна з одної, а відтак вони не пов’язані якоюсь більшою спорідненістю, окрім походження із праслов’янського джерела [цит. за 4, с. 5]”.

Часи російського самодержавства особливо вплинули на мовну ситуацію сучасного Донбасу, у тому числі й Луганщини, Петро І та Катерина II не сприяли консолідації українських земель, а навпаки намагалися усілякими методами зрусифікувати східно-етнічні землі. Переселенці з Росії не просто освоювали чужу територію, вони насаджували в цих місцях свою мову, традиції й культуру. Ось одна з основних причин неприйняття Сходом України державної мови.

Разом з російськими переселенцями прийшла до нас і їхня церква. Це відіграло вагому роль у формуванні мовної ситуації луганського регіону. Християнська традиція східної частини України підпорядковувалась російськомовному Московському патріархату, у той час як західна – Київському, з українською мовою проведення служб. Таким чином, відбулося насадження мови через релігію – найсильніший засіб пропаганди, – адже саме церква вплинула на підсвідомість тогочасної людини, формуючи її погляди й уподобання.

Мова однієї з найдавніших націй почала втрачати авторитет на власній землі, натомість у багатьох регіонах утворився її своєрідний покруч – “суржик”. Під цим поняттям розуміють недоладну мішанину української та російської мов. Суржик є небезпечним і шкідливим, бо паратизує на мові, що формувалася впродовж віків, і може призвести до її спотворення та навіть зникнення. Спотворена ж мова примітивізує мислення. Про це говорить і науковець Я. Радевич-Винницький: “Наївно вважати, що люди лише розмовляють суржиком. Вони ним також і думають. А це призводить до інтелектуально-моральної аморфності, розмитості й невизначеності особистості, втрати нею не лише мовних, а й національних орієнтирів узагалі. Адже мова стимулює свідомість, підпорядковує її собі, формує й розвиває, а не лише розвиває думку [5]”.

Українсько-російський суржик поширений у побутовому спілкуванні жителів багатьох регіонів України, а також місцевостей на території Росії, де проживає українське населення, – на Стародубщині, Курщині, Полонні, Кубані, Ставропольщині, Терщині, Поволжі, Поураллі, Тюменщині, Омщині, Цілині (Сірий Клин), Зеленій Україні [6].

За даними досліджень Київського міжнародного інституту соціології, у 2008 р. поширеність “суржикомовності” серед дорослого населення різних регіонів України становила від 2,5% (Західний регіон) до 21,7% (Східно-Центральний регіон), а загалом по Україні – близько 12%. Але варто враховувати, що через очевидні проблеми з проведенням чіткої межі між “суржикомовністю”, уживанням окремих елементів суржику і “чистою” україномовністю чи російськомовністю такі оцінки можуть бути лише приблизними [6].

Історична доля луганського краю позначилась на усіх сферах його суспільного життя, у тому числі й на журналістській творчості. Мовне питання досить гостро торкнулося працівників засобів масової інформації Луганщини. В. Галич, аналізуючи стан і перспективи розвитку інформаційного простору Луганщини визначає типи періодичних видань цього регіону за мовою подачі матеріалу. Тож ситуація, за свідченням авторки, виглядає приблизно так: українськомовних видань – 41 (7%), двомовних (російсько-українських та українсько-російських) – 429 (74%), російськомовних – 107 (18%), іншомовних – 3(1%). До того ж дослідниця слушно зауважує, що: хоча статистика ілюструє нібито демократичне розв’язання цього мовного питання у сфері періодики, адже 41 українськомовне видання та 429 російсько-українських та українсько-російських становлять 81% усіх друкованих ЗМІ, русифікований медіапростір області засвідчує, що статус двомовності газет і журналів загалом не витримується, а скоріше потрібен засновникам видань для того, щоб їх зареєструвати [7, с. 16 –17]. Реалії сьогодення свідчать про те, що в газетних та журнальних кіосках Луганська й області фактично відсутні українськомовні періодичні видання. Тільки в деяких централізованих місцях розповсюдження преси можна знайти 2-3 українськомовні видання, частіше за все журнальні, що належать столичному видавництву [7, с. 17].

Моніторингове дослідження дало змогу виявити, що російськомовні видання у своєму арсеналі використовують як інформаційно-аналітичні, так і художньо-публіцистичні жанри, українською мовою ж подаються тільки законодавчі акти, рішення та звіти. Наведемо фактичний матеріал, що підтверджує істинність попереднього твердження: місцева газета “Жизнь Луганска” на 20 сторінках тексту подає 17 шпальт російською мовою і тільки 3 державною. У середньому частка україномовних повідомлень в газеті складає 10%. Не краща ситуація склалася і в телевізійному просторі Луганщини. Серед трьох обласних каналів: ИРТА, ЛКТ, ЛОТ, які випускають в загальній кількості 59 передач на день, тільки 5 виходять державною мовою, що складає 8,4%. Телеканал ЛОТ транслює 4 передачі на день рідною мовою: “Події”, “Дива Луганщини”, “Події-спорт”, “Час країни”, ИРТА тільки одну – “Доброго ранку”, ЛКТ взагалі відмовилося від подачі програм державною мовою. Ця ситуація пояснюється тим, що за даними соціологічного дослідження, які наводить в одній зі своїх робіт В. Галич, 68,8% мешканців луганської області назвали рідною мовою російську, і лише 30% вважають такою українську, хоча етнічних українців на території області проживає понад 50% [7, с. 17].

Зазначені вище факти ще раз підтверджують дисбаланс в мовній ситуацію нашого регіону.

Журналіст невипадково став об’єктом нашого дослідження – справа усього його життя в пробудженні людської свідомості. Саме журналіст має дати відповідь на злободенне питання: “Якого ми роду і племені?”. Сказати замало, потрібно діяти. Працівник ЗМІ має стати прикладом у подоланні будь-яких складних, на перший погляд, навіть нездоланних проблем. Доля поставила перед нашим регіоном нелегку задачу: не просто вижити в умовах білінгвізму, а залишитися при цьому громадянами своєї країни. Чи впораємось з цим, чи ні, залежить від кожного з нас. Журналіст у процесі своєї діяльності має наштовхнути людей на думку: “Знати дві мови добре, а забувати свою рідну – гріх”. На даному етапі розвитку нашої країни російську мову з обігу викреслити не можливо і поки що не потрібно, тож для подолання кризового становища української мови в Луганській області треба вжити заходи, які б посилили статус державної мови. По-перше, створити конкурентоспроможні українські видання. Працювати в них зможуть випускники того ж ДЗ “Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”. Частка цих видань спочатку має складати десь близько 30%. Потім це співвідношення буде коливатися залежно від якості поданого матеріалу, а отже і попиту на нього. По-друге, провести ті самі реформи в галузі телебачення та радіомовлення. У споживачів з’явиться можливість вибору. І, по-третє, надати змогу школярам якісніше вивчати державну мову. Для подолання цієї кризи, маємо прийти до консенсусу – хоча б знати дві мови на однаковому рівні. Російська мова для більшості східного регіону – мова пращурів, звичка, українська – обов’язок перед самим собою. Кожна людина, що поважає себе, буде повинна володіти державною мовою.

Для нашого регіону проблема білінгвізму є нагальним питанням, яке потребує вирішення. Хоча двомовність і посилює можливості індивіда, підвищує інтелектуальний рівень особистості, її культуру, (зокрема, підкреслюється значимість білінгвізму в мультикультурному глобальному світі), проте забувати й викреслювати державну мову зі свого вжитку не можна, такі дії призводять до втрати не мови, а самого себе.

Також важливо пам’ятати, що білінгвізм не знімає обов’язку з працівників пера викнувати свою роботу якісно. Видання повинні використовувати усю силу, яскравість, самобутність і могутність державної мови. Нездоровий ажіотаж між російськомовним і українськомовним населенням в регіоні викликає не антагонізм двох мов, а окремі шовіністично налаштовані особистості. Як сказав Адам Демартін: “Якщо в даному селі поляк був супершовіністом, то не говорив по-українському, якщо ж українець був супершовіністом, то не говорив по-польському. Натомість всі інші говорили на обох мовах” [цит. за 8].

До будь-якої мови світу слід відноситися з повагою, свою ж треба прославляти і любити усім серцем.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)