Політична стабільність — стан динамічної рівноваги політичних сил

Вона досягається завдяки інтеграції суспільства на засадах спільних для всіх громадян цінностей і норм, універсалістської правової системи, розширення прав членів суспільства. Серед способів досягнення політичної стабільності — позитивна інтеграційна ідея суспільного розвитку; вирішення соціально-економічних проблем певних соціальних груп населення або населення певних регіонів; розв'язання територіальних і національних кон­фліктів; підписання акта про національне примирення; проведення «круглого столу» всіх політичних сил; вста­новлення мораторію на страйки тощо.

Невід'ємним компонентом, нормою демократичного суспільства є політична опозиція.

Політична опозиція — легальна форма протистояння, протидії пев­ної соціальної або політичної групи чи партії офіційному курсові.

Вона бореться або за владу, або за вплив на неї, за симпатії виборців. Опозиція — це й угруповання партій, парламентських фракцій, які протистоять правлячим по­літичним силам. Загалом вона обмежує монополію вла­ди, є необхідною противагою їй, своєрідним контролем за нею з боку суспільства, здійснюваним із допомогою кри­тики, гласності. Опозиція стимулює політичну діяльність влади в інтересах усього суспільства.

Політична опозиція буває конструктивною і деструкти­вною. Конструктивна критикує помилки правлячої партії, владних структур і пропонує ефективніші рішення, нерідко співпрацює з владою в загальнонаціональних інтересах. Де­структивна перетворює критику влади на мету, на засіб дискредитації влади, перших осіб держави, правлячої пар­тії, відмовляється від співробітництва з владою.

У політичному житті сучасного суспільства набув поши­рення популізм. У 90-х роках XIX ст. і в 20-х роках XX ст. у СІЛА він був ідейно-політичною доктриною та політич­ною течією, загалом позитивним явищем, оскільки акцен­тував на відповідальності держави за добробут народу. Ни­ні практика популізму здебільшого постає в негативному аспекті.

Популізм — загравання певних політиків і політичних сил із маса­ми, гра на їхніх труднощах та обіцянки надзвичайних успіхів у ви­рішенні соціально-економічних проблем у разі приходу до влади.

Вирішення політичних завдань у суспільстві забезпе­чується апаратом державного управління. Звісно, ідеаль­на (веберівська) модель державного механізму з «раціо­нальною бюрократією» трапляється нечасто. Але в прин­ципі державний механізм і державні службовці (бюрок­ратія) посідають провідне місце й відіграють вирішальну роль у втіленні політичних рішень. Важливими чинника­ми утримання бюрократії під контролем і в межах на­лежного їй місця і ролі є парламентський устрій та роз­винена багатопартійність.

Отже, політичне життя сучасного суспільства є склад­ним, багатогранним і організованим, у ньому кожний суб'єкт займає своє місце і має можливість для самовияв­лення.

Запитання. Завдання

1. Назвіть основні компоненти політичного життя.

2. У чому полягає відмінність між поняттями «політичний процес» і «політичні відносини»? Як вони впливають на політичну діяльність?

3. Охарактеризуйте рівень розвитку громадської думки в Україні та спробуйте визначити ступінь її впливу на політичне життя суспільства.

4. Що являє собою опозиція? Назвіть основні її різновиди, визна­чте її місце й роль у політичному житті.

5. Розкрийте нинішній стан політичного життя в Україні через ана­ліз понять «політичні потреби», «політичні інтереси», «політичні пози­ції», «політичні сили», «політична діяльність».

Поиск по сайту: