Персонал підприємства, його склад, структура і класифікація

Персонал підприємства — це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку, мають досвід практичної діяльності. Крім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на підставі тимчасового трудового договору (контракту).

Усіх працівників промислового підприємства поділяють на дві групи: промислово-виробничий персонал і непромисловий персонал.

До групи промислово-виробничого персоналу відно­сять працівників основних, допоміжних та обслуговуючих ви­робництв, науково-дослідних підрозділів та заводських лабо­раторій, заводоуправління, складів, охорони, тобто усіх зайня­тих у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні.

До групи непромислового персоналу належать працівники, за­йняті у невиробничій сфері, які не пов'язані безпосередньо з процесами промислового виробництва, а саме: житлово-комунального господарства, дитячих садків, медичного та побуто­вого обслуговування тощо.

Такий поділ персоналу підприємства на дві групи необхідний для узгодження трудових показників з показниками ре­зультатів виробничої діяльності (при визначенні продуктив­ності праці враховується чисельність тільки промислово-вироб­ничого персоналу), для розрахунків заробітної плати і форму­вання фонду оплати праці.

За характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяють на категорії за Класифікатором професій (ДК 003-95): "Робітники", "Технічні службовці", "Фахівці", "Професіонали", "Керівники".

Робітники — це персонал, безпосередньо зайнятий у про­цесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ре­монтом, переміщенням вантажів. Крім того, до складу робітників належать оператори зв'язку, прибиральники, охоронці, кур'єри та ін.

В аналітичних цілях всіх робітників можна поділити на основних — тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції — та допоміжних — тих, які викону­ють функції обслуговування основного виробництва. Поступово, з розвитком виробництва, його механізації та автома­тизації грані між основними та допоміжними робітниками стираються, а роль останніх (зокреманаладчиків, механіків) зростає.

До технічних службовців належать працівники, що здійсню­ють підготовку та оформлення документів, облік та контроль, господарське обслуговування, зокрема, діловоди, секретарі, обліковці та ін.

Фахівцями вважаються працівники, які володіють знання­ми в одній або кількох галузях наук, займаються інженерно-технічними, економічними та іншими видами діяльності (інже­нери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністрато­ри, юрисконсульти, соціологи та ін.).

До професіоналів належать працівники, які мають високий рівень знань в галузі фізичних, математичних, технічних, біо­логічних, агрономічних, медичних або гуманітарних наук, підкріплений наявністю диплома найвищої кваліфікації, ска­жімо, рівня кандидатів або докторів наук.

До керівників відносять працівників, що обіймають посади керівників підприємств, установ, організацій і їх підрозділів незалежно від форм власності та видів діяльності, а саме: директорів (генеральних директорів), начальників, завідувачів, керуючих, виконробів, майстрів на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; головних спеціалістів (головного бухгалтера, головного інженера, головного механіка та ін.), а також заступників керівників, що займають пере­лічені посади.

Важливою є класифікація персоналу підприємства за професіями, спеціальностями, кваліфікацією.

Професія характеризує вид трудової діяльності, яка потребує відповідних спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність — це різновид трудової діяльності в межах певної професії, який має специфічні особливості і потребує від працівника додаткових навичок та знань. Наприклад, професія токаря охоплює спеціальності токаря-карусельника, токаря-револьверника, токаря-розточувальника.

Професійний склад персоналу підприємства залежить від специфіки діяльності, характеру продукції або надаваних послуг, а також від рівня технічного розвитку. Кожна галузь має властиві лише їй професії та спеціальності. Водночас існують загальні (наскрізні) професії робітників та службовців.

Класифікація працівників за кваліфікаційним рівнем ґрун­тується на їхніх можливостях виконувати роботи відповідної складності. Кваліфікація характеризує якість, складність праці і є сукупністю спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій відповідної складності.

Рівень кваліфікації керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців характеризується рівнем освіти, досві­дом роботи. Вирізняють професіоналів-фахівців найвищої кваліфікації (працівники, що мають наукові ступені та звання), фахівців вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним досвідом практичної роботи), фахівців середньої кваліфікації (працівники з певним практичним досвідом та середньою спеціальною освітою), фахівців-практиків (працівники, що не мають спеціальної освіти, але мають прак­тичний досвід і займають відповідні посади).

За рівнем кваліфікації робітників поділяють на чотири групи, враховуючи при цьому різні за складністю роботи і неоднакову професійну підготовку:

— висококваліфіковані, що виконують особливо складні та відповідальні роботи (ремонт і наладка складного обладнання, виготовлення штампів, пресформ тощо);

— кваліфіковані, що виконують складні роботи (метало- та деревообробні, ремонтні, слюсарні, будівельні тощо);

— малокваліфіковані, які зайняті на нескладних роботах (апаратурних, деяких складальних, а також здійснюють технічний нагляд тощо);

— некваліфіковані, тобто допоміжні та обслуговуючі робітники (вантажники, гардеробники, прибиральники тощо).

Конкретний рівень кваліфікації робітників визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників і характери­зується розрядами.

Ці класифікаційні ознаки персоналу підприємства поряд з іншими (стать, вік, ступінь механізації праці, стаж) слугують основою для розрахунку структури персоналу. Для ефективного управління персоналом важлива не проста констатація чи­сельності окремих категорій працівників, а вивчення кількісно­го співвідношення між ними. Це дає змогу не тільки виявити вплив чинника персоналу на кінцеві результати діяльності підприємства, а й встановити найсуттєвіші структурні зміни, тенденції і на цій основі формувати реальну стратегію розвит­ку трудових ресурсів.

Характерною особливістю зміни структури персоналу в про­мисловості є зменшення частки робітників і збільшення част­ки спеціалістів у галузі кібернетики, програмування, управлін­ня виробництвом, пов'язаних із впровадженням нової техніки та прогресивної технології.

У машинобудуванні, яке відрізняється від інших галузей промисловості складністю виробничого процесу та продукції, що випускається, високими темпами науково-технічного прогресу, частка робітників у загальній кількості працівників менша, а спеціалістів — більша. Особливістю структури персо­налу в машинобудуванні є велика частка допоміжних робітників. Така структура є наслідком підвищення технічного рівня основного виробництва і збільшення витрат праці на обслуго­вування та ремонт складного автоматичного обладнання, сис­тем автоматизованого управління виробничими процесами. Водночас у допоміжному виробництві порівняно нижчий рівень організації праці, більша частка ручної праці.

— висококваліфіковані, що виконують особливо складні та відповідальні роботи (ремонт і наладка складного обладнання, виготовлення штампів, пресформ тощо);

— кваліфіковані, що виконують складні роботи (метало- та деревообробні, ремонтні, слюсарні, будівельні тощо);

— малокваліфіковані, які зайняті на нескладних роботах (апаратурних, деяких складальних, а також здійснюють технічний нагляд тощо);

— некваліфіковані, тобто допоміжні та обслуговуючі робітники (вантажники, гардеробники, прибиральники тощо).

Поиск по сайту: