АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

КРИТЕРІЇ ОЦІНювання УСПІШНОСТІ СТУДЕНТІВ

Читайте также:
  1. Cамостійна робота студентів
  2. I. Організація студентів до практичного заняття
  3. I. Організація студентів до практичного заняття
  4. II. Індивідуальна робота студентів.
  5. II. Індивідуальна робота студентів.
  6. II. Критерії діагностики
  7. II. Методологічні засади, підходи, принципи, критерії формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді
  8. III. Злочинна недбалість та її критерії. Казус.
  9. V. КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ
  10. V. Критерії підсумкового оцінювання ЗНАНЬ
  11. VII. РОЗВИТОК САМОВРЯДУВАННЯ ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ СТУДЕНТІВ
  12. VІ. Критерії оцінювання

Підсумкове оцінювання рівня знань студентів з дисципліни “Філософські проблеми правового виховання” здійснюється на основі результатів ПМК та індивідуальної роботи студентів за 100-бальною шкалою.

Підсумковий контроль знань (ПКЗ) студентів з дисципліни “Філософські проблеми правового виховання” проводиться у формі заліку за тими балами, що накопичив студент протягом вивчення даної дисципліни. Конкретний перелік питань та завдань, що охоплюють весь зміст навчальної дисципліни, критерії оцінювання залікових завдань, порядок і час їх складання визначаються кафедрою і доводяться до студентів на початку навчального року.

До відомості обліку підсумкової успішності заносяться сумарні результати в балах ПМК, індивідуальної роботи студентів та ПКЗ.

Підсумкова оцінка з навчальної дисципліни виставляється в залікову книжку відповідно до такої шкали (див. табл. 1).

Таблиця 1

 

П М К Індивідуальна робота
Макс. кількість балів ЗМ I ЗМ II
     

 

 

Залік за сумою оцінок виставляється, якщо студент набирає від 60 до 100 балів.

Якщо студент не набирає 60 балів за підсумками ПМК 1 і ПМК ІІ та перевірки індивідуальної роботи, він складає залік за білетами, які розроблені відповідно до наведеного у п. 9 списку питань.

 


Словник основних

термінів з дисципліни “філософські проблеми правового виховання”

 

Абсолютна деформація правосвідомості − це невідповідність змістовно-ціннісних характеристик правосвідомості, тим правовим координатам, котрі напрацьовані людською цивілізацією.

Автономія особистості – за І. О. Ільїним, це духовна зрілість, необхідна громадянину в його будівництві життя, це здатність самій бачити і знати, що таке добро і зло, де закінчується право і де починається обов’язок, самій шукати і знаходити, знаходити і вирішувати, вирішувати і діяти відповідно до свого рішення та, здійснивши діяння, відкрито визнавати, що здійснив його свідомо й умисно, слідуючи власному переконанню та заздалегідь беручи на себе всю відповідальність за скоєне.

Аномія – морально-психологічний стан індивідуальної та суспільної свідомості, що характеризується розпадом системи цінностей, який обумовлений кризою суспільства, протиріччям між проголошеними цінностями та можливостями їх реалізації.

Виховання – це створення умов для розвитку й саморозвитку людини, осягнення нею соціального досвіду, культури, цінностей, норм суспільства. В процесі виховання покликані брати участь всі інститути суспільства, чим більше скоординована їх спільна діяльність, тим успішнішим є цей процес. Виховання визначається певними цілями. Вищою метою виховання є формування цілісної, гармонійно розвиненої особистості.

Відносна деформація правосвідомості − це певна невідповідність змістовно-ціннісних характеристик правосвідомості реально існуючій у даному суспільстві правовій дійсності.

Всеукраїнська міжвідомча координаційно-методична рада з правової освіти населення − основний державний орган, який виконує координаційну функцію у сфері правового виховання і освіти в Україні. Метою роботи Ради є: розроблення пропозицій щодо координації діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, навчальних та культурних закладів, наукових закладів, видавництв тощо у сфері правової освіти, а також надання методичної допомоги в проведенні цієї діяльності.

Гомеостазис (грец. homoios – подібний і statis стояння, непорушність) – тип динамічної рівноваги, притаманний складним системам, що саморегулюються; полягає у підтриманні суттєво важливих для збереження системи параметрів у допустимих межах.

Громадянськість – якість, властивість поведінки людини, громадянина, що проявляється в готовності та здатності брати активну участь у справах суспільства та держави, свідомо користуватися своїми правами та свободами і виконувати свої обов’язки.

Деліберативність – ознака демократичної правосвідомості, яка передбачає прийняття певної установки, спрямованої на соціальне співробітництво, а саме установки відкритості, готовності сприймати розумні доводи, що супроводжують заяви інших осіб, так само, як і свої власні.

Демократична правосвідомість – громадянська правосвідомість, яка характеризується такими ознаками: відкритість як установка на соціальне співробітництво і комунікацію та готовність сприймати раціональні доводи; здатність висувати раціональні аргументи і бути творцем власних прав на основі комплексного усвідомлення сенсу й призначення права як інструменту вирішення конфліктів і досягнення консенсусу; зацікавленість у вирішенні конфліктів дискурсивним шляхом; детермінація майбутнім як орієнтація на ідеал дискурсивного досягнення консенсусу; усвідомлення власної відповідальності як учасника колективної дії у формі практичного правового дискурсу.

Державно-правовий ідеал – закріплені на рівні суспільної свідомості та в актах державотворення уявлення про бажані якісні характеристики держави і права, які становлять орієнтир для державотворення.

Деформації суспільної правосвідомості − викривлення форми та змісту правових установок, навичок та звичок, що відображаються, перш за все, у діяльності суб’єктів правовідносин, а також у засобах вирішення конфліктів широкими верствами населення.

Диспут – публічна суперечка за важливою науковою або суспільною темою.

Діяльність –1) динамічна система взаємодії суб'єкта з об’єктивним світом, у процесі якої відбувається виникнення і втілення в об'єкті психічного образу й реалізація опосередкованих ним відносин суб'єкта в предметній дійсності; 2) термін, що у філософії позначає особливу, притаманну лише людині форму активного відношення до оточуючого світу, змістом якого є його цілеспрямована зміна та перетворення. Діяльність передбачає творчість, смислову та цілеспрямовану організацію дій, а також, врешті, доведення її до самодіяльності, тобто до такої діяльності, метою якої постає її власне вдосконалення.

Доступність права – в широкому сенсі це один з показників демократичності суспільства і держави, який охоплює ступінь дотримання формальних вимог до закону (чіткість, зрозумілість, визначеність), можливості доступу до нормативних актів та правової інформації в цілому, а також доступності правової процедури.

Емпіризм – філософський напрям, що визнає чуттєве сприйняття та досвід єдиним джерелом пізнання та недооцінює значення понять та теоретичних узагальнень при вивченні окремих фактів та явищ.

Етика відповідальності – за К.-О. Апелем, принцип солідарної колективної відповідальності за колективні дії у формі практичного дискурсу, тобто принцип співвідповідальності усіх членів правової комунікації за її результати.

Звичай – стійка модель поведінки певного народу, спільноти, групи, що сприяє стабільності їх соціальної організації й ґрунтується на механізмі спадкоємності традицій та сталих стереотипів поведінки представників конкретного соціального утворення.

Ідеальна комунікація – за Ю. Хабермасом, дискурс, який відповідає таким умовам: 1) кожний, здатний до мови та діяльності, суб’єкт може брати участь у дискурсі; 2) кожний може проблематизувати будь-яке твердження, виступати з ним в дискурсі, висловлювати свої погляди, бажання, потреби; 3) ніхто з тих, хто бере участь у дискурсі, не має зазнавати (як внутрішніх, так і зовнішніх) перешкод у вигляді зумовленого відносинами панування примусу використовувати свої, встановлені в першому й другому пунктах, права.

Інтеграція культурна – процес поглиблення культур, взаємодії та взаємовпливу між державами, національно-культурними групами та регіонами. Розглядається як єдність трьох процесів: 1) практичної та інформаційної взаємодії між культурами, закладами, творцями та споживачами культури; 2) досягнення більшої відповідності та злагодженості між різними культурними настановами, традиціями, національними формами культури, спадковості між культурами, спадщиною суспільства та новими досягненнями культури; 3) утвердження єдиної системи цінностей, дружнього обміну між культурами на внутрішньодержавному та міждержавному рівнях.

Комунікативна діяльність – за Ю. Хабермасом, взаємодія двох або більше суб’єктів, в якій вони намагаються досягти взаєморозуміння відносно загальної для них ситуації. Складовою цієї взаємодії є комунікативна дія, у якій суб’єкт мовлення наводить раціональні аргументи в якості гарантії, тобто дискурсивним шляхом досягає визнання слухачів і таким чином забезпечує об’єднання планів дій різних людей. Результат такої діяльності – підтримана всіма учасниками інтерпретація спільної для них ситуації. Цей результат інтерсуб’єктивний за своєю природою, він не може від початку бути присутнім у вигляді цілі у свідомості окремих учасників.

Консенсус – соціальна злагода та певна ступінь узгодженості в діях, завдяки чому забезпечується соціальна інтеграція та спільні колективні дії, у тому числі й груп, що перебували до цього в стані конфлікту.

Конфуціанство – вчення китайського мислителя Конфуція, який жив і творив більше 2500 років тому; пануюча в країнах Східної Азії ідеологія, що відіграє роль релігії, політичного, морально-етичного вчення та повністю визначає модель особистості й тип суспільства певних країн; в якості абсолютних цінностей висуває сім’ю з її ієрархічною організацією, а також людину як таку, узяту поза соціальною й політичною структурою в сфері її морального самовдосконалення.

Ксенофобія – 1) нав’язливий страх перед невідомими особами; 2) нетерпимість, неприйняття, ненависть до когось або чогось чужого, чужорідного.

Культура – категорія, що позначає створене людьми штучне середовище перебування та самореалізації, яка виступає джерелом регулювання соц. взаємодії.

Мета правового виховання − цілеспрямований вплив на свідомість особистостей, що виховуються, задля формування у них системи правових цінностей, знань, переконань, а також умінь та навичок законослухняної поведінки.

Метод (грец. methodos – шлях дослідження) – спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями відповідного об’єкта.

Механізм (грец. – машина) – 1) система об’єктів, що призначена для перетворення руху одного або декількох об’єктів у потрібний рух інших; 2) послідовність станів, процесів, які визначають собою які-небудь дії, явища; 3) система, пристрій, який визначає порядок якого-небудь виду діяльності

Морально-етичні цінності – комплекс зразків належної поведінки, що мають загальнолюдську значущість, слугують орієнтиром у практичній діяльності людини та обґрунтуванням її правових вчинків.

Націоналізм – це ідеологія та політика щодо захисту інтересів певної нації, основою відстоювання яких є існування незалежної держави.

Національна програма правової освіти населення в Україні − нормативний акт зорієнтований на підвищення рівня правової культури суспільства в цілому, формування поваги до права, правових ідей, загальнолюдських і національних правових цінностей, подолання правового нігілізму, підвищення рівня правової інформованості населення тощо. Затверджена Указом Президента України від 18 жовтня 2001 року.

Номоканон (у перекладі на старослов’янську – «Кормча книга») – це збірник церковного права. Він складався з «Еклоги» та «Прохірона». «Еклога» містить витяги з інституцій, промов, кодексу і новел Юстиніана та деякі нові додатки, зроблені візантійськими цісарями Львом і Костянтином під впливом звичаєвого права тих народів, що були завойовані Візантійською імперією. «Прохірон» скасував «Еклогу», очищав візантійські закони від звичаєвого права і наближав їх до засад римського права. Постанови «Прохірона» є переробленими нормами кодексу Юстиніана, а тому вони достатньо наближені до римського права. Крім «Еклоги» і «Прохірона» до «Кормчої книги» входив й правовий збірник під назвою «Закон судного людям», який за змістом подібний до візантійського права.

Об’єкт (лат. objectum – предмет) – частина дійсності, на яку спрямована пізнавальна і перетворювальна діяльність людини (суб’єкта).

Об’єкт правового виховання – окремий індивід, соціальна група або інший соціальний організм, на які спрямована правовиховна діяльність суб’єкта правового виховання.

Оптимізація діяльності з формування правової культури − використання спеціальних технологій правового виховання, в межах яких ця діяльність була б максимально результативною. Це можливо за умови, коли завдання, напрямки, форми й методи правового виховання відповідають характеру існуючої правової реальності.

Організація правового виховання − зведення всіх здійснюваних у суспільстві правовиховних заходів у певну систему взаємопов’язаних дій різних суб’єктів суспільства, об’єднаних спільним задумом та діючих за єдиною програмою.

Патерналізм (лат. paternus – батьківський) – апологія ідеології й політики батьківського піклування, турботи про людину, що як член суспільства має існувати за традиційними, наданими їй зверху правилами та інструкціями.

Покарання-кара – юридична концепція санкціонованого покарання за правопорушення, яка ґрунтується на принципі адекватності й пропорційності покарання, сенс якої полягає у залякуванні можливих правопорушників; суворість покарання спрямована на запобігання протиправній діяльності потенційних злочинців.

Правова активність – риса автономної особистості як учасника право- і державотворення, під якою слід розуміти зацікавленість у реалізації правових здібностей та інтересів (передусім, здатності ефективно брати участь у демократичній дискусії з метою відтворення правової дійсності) та фактичну їх реалізацію.

Правова держава – держава, яка характеризується законодавчим обмеженням державної влади щодо впливу на людину, захистом її невід’ємних прав та свобод, а також визнанням права як найвищої цінності суспільних відносин.

Правова культура – система правових цінностей, створених людством, невід’ємна частина культури суспільства в цілому, що виражає певний рівень розвитку правосвідомості й стану законності.

Правова освіта – цілеспрямований, організований, систематичний процес оволодіння правовими знаннями й навичками правової поведінки.

Правова пропаганда − це спеціально організована цілеспрямована діяльність суб’єкта впливу (держави, громадської організації тощо) на правову свідомість індивідів та суспільства.

Правова соціалізація – процес, в ході якого індивід освоює традиційні способи правового мислення і правових дій, які характерні для правової культури й для того традиційного способу правового виховання, до якого він належить.

Правове виховання – цілеспрямована діяльність з трансляції (передачі) правової культури, правового досвіду, правових ідеалів і механізмів розв’язання конфліктів в суспільстві від одного покоління до іншого.

Правове суспільство –спільнота, що саморегулюється, в якій обмеженням свободи одного суб’єкта є лише така ж рівна свобода іншого суб’єкта, або таке суспільство, в якому реалізовано принцип «панування права».

Правовий інфантилізм − стан правосвідомості людини, сформований при недостатньому знанні про право та правову дійсність, що може призвести до не правової поведінки.

Правовий менталітет – форма суспільної психології, яка поєднує в собі як раціональні, так і, зокрема, ірраціональні компоненти, та виражається у традиціях ставлення певного народу (нації) до права, держави, законослухняності, особистих прав і свобод людини, що обумовлено специфікою світосприйняття даного народу.

Правовий нігілізм − стан суспільної свідомості, для якого характерні: 1) відсутність (або неповнота) правових знань; 2) негативна оцінка права; 3) поширеність навичок і стереотипів неправової й протиправної поведінки.

Правовий фетишизм − абсолютизація ролі права та правових інститутів щодо регулювання суспільних відносин.

Правові ілюзії − це помилкові погляди щодо ролі права у житті суспільства.

Прагматизм – напрям в філософії, який заперечує необхідність пізнання об’єктивних законів дійсності та визнає істиною лише те, що дає практично корисні результати.

Практика (грец. praktikos – діяльний) – матеріальна, чуттєво-предметна, цілеспрямована діяльність людини, основний зміст якої полягає в освоєнні й перетворенні природних і соціальних об’єктів. Практика складає всезагальну основу, рушійну силу розвитку людського суспільства й пізнання.

Предмет правової пропаганди − це правова ідеологія, правові інститути та норми, які мають свої особливості у порівнянні з іншими видами інформації.

Принцип (лат. principium – початок, основа) – 1) підстава, з якої слід виходити і якою необхідно керуватися у науковому пізнанні або практичній діяльності; 2) внутрішнє переконання людини, яке визначає її ставлення до дійсності, норми поведінки й діяльності.

Профілактика − вплив суспільства, його інститутів, окремих громадян на причини деформацій, які призводять до зменшення та/або бажаної зміни структури протиправної поведінки і не скоєнню у подальшому потенційних девіантних дій.

Расизм – сукупність концепцій, основу яких складають положення про фізичну та психічну нерівноцінність людських рас, вирішальний вплив расових відмінностей на історію і культуру суспільства, а також про вихідне розділення людей на вищі та нижчі раси.

Раціоналізм – філософський напрямок, що визнає розум основою пізнання та поведінки людей.

Рівні правового виховання – взаємопов’язані форми правовиховного впливу на особистість: 1) неінституційний рівень пов’язаний зі стихійним засвоєнням духовних цінностей в ході різноманітних соціальних практик, 2) інституційний рівень передбачає існування системи правового виховання, орієнтованої на певний правовий ідеал.

Рівні правової культури – виокремлені відповідно до трьох складових правової реальності (рівень ідей та цінностей; рівень правових норм, або знаково-символічний рівень; рівень правового життя, або правової комунікації) взаємопов’язані елементи правової культури: 1) рівень правосвідомості, або культура правової свідомості; 2) інституційний рівень, або рівень знакових форм – норм та інститутів (інституційна правова культура); 3) рівень правової діяльності, або культура правового спілкування (діяльності).

Система правової освіти − система освіти, яка покликана забезпечити безперервність правовиховних дій в суспільстві. Повинна здійснюватися на всіх етапах життя особи: у сім’ї, в дошкільних закладах, в загальноосвітніх середніх школах, у вищих навчальних закладах, в державних установах, підприємствах всіх форм власності, а також шляхом самоосвіти.

Соціалізація – процес входження людини в суспільство, включення її в соціальні зв’язки та інтеграцію в різні типи соціальних спільнот, в наслідок якого формуються соціальні якості, властивості, знання, навички, уміння людини, її культура і в результаті вона стає дієздатним учасником суспільних відносин.

Соціальне середовище – сукупність суспільних умов життєдіяльності людини, що впливають на її свідомість і поведінку; сукупність сфер суспільного життя або система соціальних інститутів й соціальних груп.

Соціальний контроль у сфері правовиховної роботи − один з основних каналів зворотного зв’язку, який дозволяє оцінити ефективність правового виховання населення та визначити напрями з його вдосконалення.

Соціальний контроль − це механізм підтримання соціальної рівноваги, який забезпечує життєдіяльність сучасного суспільства та ефективність системи соціального управління, у тому числі у сфері правового виховання.

Стратегічна дія – на відміну від комунікативної дії, координується за допомогою егоцентричних розрахунків успіху, при цьому один учасник взаємодії здійснює вплив на іншого погрожуючи санкцією або обіцяючи винагороду.

Структура – філософська категорія для позначення відносно стійких зв’язків елементів цілого, система відносин елементів у межах даного цілого.

Структура правового виховання – такий взаємозв’язок і взаємодія об’єктів, суб’єктів, цілей, методів, способів, форм та засобів правовиховної діяльності, який забезпечує формування очікуваного суспільством рівня правосвідомості й правової культури.

Суб’єкт (лат. subjectus – той, що знаходиться знизу, лежить в основі) – активно діючий, такий, що володіє свідомістю та волею, індивід або соціальна група.

Суб’єкт демократичного правового суспільства – особистість, чиєю свідомістю та діяльністю створюється право, чиї ідеали і прагнення реалізуються в праві, автономний учасник демократичної дискусії, орієнтований на активну участь у відтворенні правової дійсності й відповідальність за власне місце у ньому.

Суб’єкти правового виховання − державні органи, громадські організації, соціальні групи, колективи тощо, які впливають на свідомість особистостей, з метою формування у них системи правових цінностей, знань, переконань, а також умінь та навичок законослухняної поведінки.

Традиція – ідеї, смаки, звичаї, правила поведінки, що історично склалися в суспільстві й передаються від покоління до покоління.

Управління – функція систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), яка забезпечує збереження їх певної структури, підтримання режиму діяльності, здійснення програм, цілей і завдань.

Управління правовим вихованням − певний вид соціальної діяльності спрямований на практику правовиховної роботи з метою її раціональної організації, оптимізації, забезпечення високої ефективності.

Фундаменталізм – ідеологія, що характерна для сучасних азійських цивілізацій і є показником загального процесу відродження релігії, моралі, звичаїв, правосвідомості; спрямована на збереження культурної та політичної самобутності народів на шляху розвитку й модернізації, що супроводжується опором вестернізації.

Функція – призначення, роль, яку виконує соціальний інститут, держава або громадянин стосовно потреб суспільної системи.

Ціннісна амбівалентність − одночасне існування у суспільній та індивідуальній правосвідомості різного ставлення до одного й того ж явища у соціальному житті.

Цінність – поняття, що вказує на людське, соціальне і культурне значення певних явищ дійсності для індивіда, суспільства, нації та людства в цілому.

Шаріат – комплекс юридичних норм, принципів та правил поведінки, релігійного життя та вчинків мусульманина, дотримання яких вважається угодним Аллаху і є божим законом, доведеним до людей через Коран і хадиси.

Public Relations зв’язки з громадськістю технології створення і впровадження образу об’єкта (товару, послуги, фірми, бренду, особистості) в ціннісний ряд соціальної групи, з метою закріплення цього образу як ідеального й необхідного в житті. В сфері правового виховання − це технологія створення образу “правової людини”, тобто людини, яка має високу правову культуру й правосвідомість.

 

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.011 сек.)