Поняття суб'єктивної сторони складу злочину та її ознаки

Суб'єктивна сторона злочину - це психічне ставлення особи до вчинюваного нею суспільне небезпечного діяння і його наслідків, тобто, так би мовити, внутрішня сторона суспільне небезпечного діяння. Ознаки суб'єктивної сторони злочину:

• вина;

• мотив;

• мета вчинення злочину;

• емоційний стан особи під час вчинення злочину.

У КП враховуються тільки 2 ознаки психологічного стану особи: інтелектуальна ознака та вольова ознака, які використовуються при визначені форми вини – умислу і необережності.

Вина - це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, та її наслідків, виражене у формі умислу (прямого чи непрямого) або необережності (злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості).

Інтелектуальна ознака умислу включає:

1) усвідомлення особою суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності);

2) передбачення її суспільно небезпечних наслідків.

Вольова ознака умислу – наявність у суб’єкта злочину бажання настання суспільно небезпечного наслідку від вчинення діяння, або свідоме допущення такого настання. В залежності від поєднання у свідомості злочинця інтелектуальної та вольової ознак умисел в теорії КП ділиться на прямий та непрямий.

Прямим умислом є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим умислом є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Мотив - це внутрішнє спонукання, рушійна сила вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого.

Мотив злочину — це спонукання до вчинення злочину.

Мотиви: а) благородні (вираженні у формі совісті, жалю, доброзичловості, душевності тощо); б) неблагородні (ненавість і помста, злість і ревнощі, призирство, жорстокість тощо).

Мотив злочину – усвідомлене спонукання особи, яке викликало в неї намір вчинити злочин. Мотив є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, коли він безпосередньо вказується у диспозиції статті КК (службові злочини з корисливих мотивів).

Мета вчинення злочину – бажання особи, яка вчиняє злочине діяння, досягти певних шкідливих наслідків.

Мета - це уявлення про бажаний результат, якого прагне особа, що визначає спрямованість діяння.

Мета злочину - уявлення про його суспільне небезпечний наслідок, про ту шкоду, що усвідомлює винний, настане для охоронюваних кримінальним законом відносин і яка, проте, є для нього бажаною.

Мета злочину характерна для злочинців, які вчиняють злочин умисно.

Поиск по сайту: