Проблема війни та миру крізь призму морілі

Війна́ — складне суспільно-політичне явище, пов'язане з розв'язанням протиріч між державами, народами, національними і соціальними групами з переходом до застосування засобів збройної боротьби, що відбувається у формі бойових дій між їх збройними силами. Мир — стан спокою і гармонії, період між війнами. Термін мир вживається як у значенні миру в душі людини, так і в значенні миру групами людей, народами ідержавами. В останньому значенні мир не означає відсутності конфліктів, а згоду вирішувати конфлікти без застосування насилля, що приводить до війни. Більшістьетичних систем, зокрема релігійних, розглядає мир позитивним ідеалом. Отже, крізь призму моралі війна-це аморальне явище. Тому оно заперечується моральність. А вітається мир. Основна причина виникнення воєн — прагнення політичних сил використати збройну боротьбу за досягнення різних зовнішньо-та внутрішньополітичних цілей.Також існує поняття справедлива війна — морально допустима війна, яка відповідає певним критеріям. Теорія справедливої ​​війни оформилася в рамках середньовічної католицької теології до XIII століття в працях Августина і Фоми Аквінського, а також у протестантського мислителя Гуго Гроція, хоча її основи були закладені ще у Аристотеля і Цицерона. Справедлива війна допускає війну лише в певних випадках, займаючи проміжне положення між мілітаризмом і пацифізмом. Головний етичний парадокс справедливої ​​війни — санкція на вбивство заради припинення вбивства.

О-ні моральні цінності

Основні моральні цінності Головні людські цінності, які більшою чи меншою мірою входять у всі інші етичні цінності (цінність життя, свідомості, діяльності, страждання, сили, свободи волі, передбачення, цілеспрямованості);

Чесноти (справедливість, мудрість, сміливість, самовладання, любов до ближнього, правдивість і щирість, вірність івідданість, доброта і співчуття, довіра і віра, скромність і смиренність, цінність поводження з іншими);Більш приватні етичні цінності (любов до найдальшого, здатність дарувати іншим своє духовне надбання, цінність особистості, любов, спрямована на ідеальну цінність чужої особистості).

25.

Сімейна етика

Як відомо, поняття " норми " в сімейному житті існує по відношенню до конкретної парі. Сімейна функція є парною на відміну від багатьох інших функцій людини. Норма - це коли приємно обом партнерам. основні правила подружньої етики: Якщо трапився конфлікт, ніколи не з'ясовуйте сімейні відносини при сторонніх; Навчитеся вставати на захист своєї другої половинки при сварках із друзями або родичами; Удале кредо будь-якої родини: «Ми розберемося самі!». Не дозволяйте друзям або батькам втручатися у ваші відносини; Не розповідайте знайомим про факти, що ганьблять Ваших дітей або другу половинку (наприклад: «Ой, дівки, так мій чоловік навіть полку повісити не може»); Умійте зупинити порив гніву; «Не пиляти!

Релігійна етика

– це етика, що ґрунтується як на природних, соціальних фактах моралі, так і на одкровенні Богом людині моральних істин. Стверджується, що сприймаючі людьми моральні істини доповнені в одкровенні тими, котрі не можна «відкрити» розумом, як, наприклад, заповідь любові до ворогів своїм чи істина об благодаті, що освится душу Божией, і т.п. Релігійна етика протягом тривалого часу визначала поведінку людей, оскільки була основним ціннісним елементом культури. У нас регулятор економічної поведінки грунтується на етиці православ’я. У західних країнах основи господарської моральності сформував переважно протестантизм.У цілому відносини релігії і моралі непрості. Усяка релігія, як зв'язок людини з Богом, містить у собі і визначеній моралі, що визначає принципи даного зв'язку з позицій добра. У свою чергу, остаточна своя підстава добро одержує в Богу. Як писав св. Феофан Затворник: «Віровчення завжди вдавалося в непотрібні відступи і витонченості, коли не трималося моральна цілей; а мораль приймала хибні напрямки, коли не висвітлювалося віровченням». Тому в богослов'ї існує така дисципліна, як моральне богослов'я. Найбільшими православними моральними богословами можна назвати св. Тихона Задонського (XVIII в.), св. Феофана Затворника (XIX в.), св. Ігнатія Брянчанинова (XIX в.)

28 Біоетика

— (з грец.— життя, звичай), нормативне знання, що охоплює моральну проблематику, пов'язану з розвитком біомедичних наук, які стосуються питань генетики, медичних досліджень, терапії, турботи про здоров'я і життя людини. Термін «біоетика» ввів у 1927 Фріц Ягр у статті «Біоетичний імператив», як поняття про моральні засади використання лабораторних тварин і рослин. Сучасне уявлення про біоетику розробив у 1971 році американський біохімік Ван Ренсселер Поттер з метою виокремлення вчення про моральність людської поведінки з позиції біологічно-медичної галузі та інших соціально-орієнтованих наук про життя. Обєкт біоетики: Моральність людської поведінки у біологічно-медичній галузі та в сфері охорони здоров'я стосовно її відповідності моральним нормам та цінностям. Дозволеність медичних втручань в людський організм з точки зору права, зокрема, тих втручань, що пов'язані з розвитком біологічних і медичних наук. Використання біологічних наук на службі людині з ціллю покращити умови життя. У сферу інтересів біоетики включаються також проблеми створення та інтродукції в біосферу трансгенних рослин ітварин, використання генетично модифікованих харчових продуктів. Предмет біоетики: Охорона здоров'я і життя людини від моменту запліднення до природної смерті, яка виражається через різні форми лікування. Моральні аспекти війни, вбивства, аборту, самогубства, евтаназії.

Поиск по сайту: