Поняття та види кредиту. Кредитний договір

В юридичній літературі під кредитними правовідносинами розуміють всі кредитні відносини, що виникають при наданні (передачі, використанні і поверненні) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, на умовах по­вернення.

Стаття 1 Закону «Про банки і банківську діяльність» визна­чає банківський кредит як будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржни­ка щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми;

Згідно з ч. 1 ст. 345 ГК кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичаль­ників) та громадян. Кредитними визнаються операції, визна­чені як такі Законом «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до статей 47, 49 Закону «Про банки і банківську діяльність» до кредитних відносяться наступні операції:

- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

- організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

- надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

- придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

- лізинг.

Суб’єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.

Кредити, які надаються банками, поділяються:

За строками користування на:

- короткострокові – до 1 року; можуть надаватися банка­ми у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженням коштів у відповідному періоді;

- середньострокові – до 3 років; можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капі­тальних вкладень;

- довгострокові – понад 3 роки; можуть надаватися для формування основних фондів. Об’єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо;

За способом забезпечення на:

- забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінни­ми паперами);

- гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

- з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво стра­хової організації);

- незабезпечені (бланкові);

За ступенем ризику на:

- стандартні кредити;

- кредити з підвищеним ризиком;

За методами надання на:

- кредити, що надаються у разовому порядку;

- кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії.
Під кредитною лінією розуміється згода банку-кредитора на­ дати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів;

- гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов’язання);

За строками погашення на:

- кредити, що погашаються водночас;

- кредити, що погашаються у розстрочку;

- кредити, що погашаються достроково (на вимогу креди­тора або за заявою позичальника);

- кредити, що погашаються з регресією платежів;

- кредити, що погашаються після обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Кредити банків можуть розрізнятися також за іншими умо­вами надання, користування або погашення (ч. 2 ст. 347 ГК)

Процес банківського кредитування здійснюється на прин­ципах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості.

Принцип забезпеченості кредиту передбачає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принципи повернення, строковості та платності означають, що кредит має бути повернений позичальником банку V визначений у кредитному договорі строк з відповідною і їла тою за його користування. Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів з конкретною мс­тою, визначеною кредитним договором.

Комерційний кредит є товарною формою кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб’єктами госпо­дарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комер­ційному кредиті регулюють свої стосунки і можуть викорис­товувати платіжні засоби у вигляді векселів.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

- оплати боржником за векселем;

- передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій
юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

- переоформлення комерційного кредиту на банківський.

Лізинговий кредит – це відносини між юридичними особа­ми, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладенням лізингової угоди.

Іпотечний кредит – це особливий вид відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Консорціумний кредит – це форма кредиту, що надається банківським консорціумом шляхом:

а) акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредиту позичальникам;

б) гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків;

в) зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів мож­ливе з дозволу Національного банку України.

Банк зобов’язаний при наданні кредитів додержуватись ос­новних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кре­дитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Ви­няток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

Банк має право видавати бланкові кредити за умов додер­жання економічних нормативів.

Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винят­ком передбачених законом випадків.

У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банк має право видавати наказ про при­мусову оплату боргового зобов’язання, якщо це передбачено угодою.

Згідно з ч. 2 ст. 345 ГК кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредито­ром (в ч. 1 ст. 1054 ЦК ця сторона кредитного договору нази­вається кредитодавцем – В. Щ.) і позичальником у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням пись­мової форми, є нікчемним (ч. 2 ст. 1055 ЦК).

У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види за­безпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, по­рядок плати за кредит, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (ч. 2 ст. 345 ГК).

Суб’єкти господарювання – резиденти України – відповідно до ст. 4 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» мають право на отримання кредитів від іноземних суб’єктів госпо­дарської діяльності. Кредити в іноземній валюті надаються юридичним особам-резидентам, фізичним особам-резидентам, які займаються підприємницькою діяльністю, резидентам за операціями, що здійснюються ними з використанням платіж­них карток міжнародних платіжних систем, та юридичним особам-нерезидентам – банківським установам.

Позичальники погашають отримані кредити в іноземній валюті за рахунок валютних надходжень від усіх видів зовніш­ньоекономічної діяльності. Для погашення кредитів може бути використана іноземна валюта, придбана на міжбанківському валютному ринку України.

Відповідно до п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів Украї­ни від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кре­дитів перевищують встановлені законодавством межі, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України. Згідно із встановленим порядком уповноважений банк, що має ліцензію на право здійснення операцій з валютними ціннос­тями, може залучати кредитні ресурси від іноземних банків-кореспондентів без отримання ліцензії НБУ терміном до одно­го року. Інші резиденти-позичальники повинні отримати ліцен­зію у порядку, встановленому Положенням про порядок на­дання резидентам України індивідуальних ліцензій та свідоцтв про реєстрацію на одержання кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 1995 р. № 329 (із змінами і доповненнями від 7 травня 1997 р.).

Для отримання індивідуальної ліцензії резидент-позичальник (крім уповноваженого банку) повинен подати в НБУ:

- клопотання позичальника-резидента;

- лист уповноваженого банку на адресу Національного банку України зі згодою на обслуговування кредиту, із зазначенням реквізитів рахунку, на який буде здійснюватися переказ валютних коштів, та з експертним висновком банку щодо кре­дитного проекту (у вигляді додатка до листа), підготовленого на підставі документів позичальника, зазначених у Положенні, а саме:

- копії свідоцтва про державну реєстрацію, засвідченої нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реє­страцію, та один з примірників належним чином оформленого та затвердженого статуту або його копію, засвідчену нотаріально;

- копії кредитної угоди;

- техніко-економічного обґрунтування потреби в одержанні кредиту;

- розрахунків окупності кредиту;

- графіка погашення заборгованості за кредитом (з ураху­ванням процентів);

- висновку аудиторської організації про фінансовий стан позичальника;

- копії балансу позичальника на останню звітну дату, за­свідченої органом державної податкової служби;

- копій контрактів, що забезпечують реалізацію кредитного проекту;

- ліцензій чи інших дозволів на експорт продукції відносно цього проекту, які встановлені державними органами;

- інформації чи документа про забезпечення кредиту, якщо таке передбачено кредитною угодою.

Якщо резидент-позичальник є державним підприємством, йому необхідно додатково подати клопотання відповідного дер­жавного органу про отримання кредиту, а якщо кредитною угодою передбачена застава майна, письмову згоду органу, уповноваженого управляти цим майном, на передачу його в заставу.

Уповноважений банк для одержання свідоцтва про реєстра­цію подає до Національного банку України клопотання банку та кредитну угоду з нерезидентом з графіком погашення за­боргованості за кредитом.

Індивідуальна ліцензія чи свідоцтво про реєстрацію видаєть­ся резиденту-позичальнику для реалізації тільки одного кре­дитного проекту і не може бути підставою для залучення іншого проекту чи збільшення суми кредиту та здійснення інших ва­лютних операцій.

Індивідуальна ліцензія дійсна на весь час користування кре­дитом, якщо протягом 60-ти днів з дати її видачі позичальник одержав кредит повністю або його частку. При неможливості з поважних причин розпочати освоєння кредиту в цей термін резидент-позичальник може звернутися до Національного банку України з обґрунтованим клопотанням на подовження строку дії індивідуальної ліцензії за умови подання позитивного кло­потання уповноваженого банку з цього приводу.

Уповноваженому банку для отримання індивідуальної ліцензії на залучення кредитних ресурсів від іноземних банків-кореспондентів терміном понад один рік необхідно подати Націо­нальному банку України клопотання і кредитну угоду з нере­зидентом із зазначенням графіка погашення заборгованості по кредиту.

Отримання резидентом-позичальником кредиту в іноземній валюті від іноземного кредитора без індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою застосування передбаченого ст. 16 Декре­ту Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регу­лювання і валютного контролю» штрафу у сумі, еквівалентній сумі одержаного кредиту, перерахованій у валюту України за курсом НБУ на день здійснення операції.

Контроль за погашенням кредиту, отриманого резидентом України в іноземній валюті від іноземного інвестора, покла­дається на уповноважений банк.

Питання для самоконтролю:

1.Якими нормативними актами регулюється діяльність банківських установ?

2.Правовий статус НБУ.

3.Перерахуйте функції НБУ.

4.Повноваження Правління НБУ.

5.Структура НБУ.

6.Які рахунки в установах банку можуть бути відкриті суб’єкта­
ми господарювання?

7.Які документи подаються для відкриття рахунку?

8.У яких формах можуть здійснюватись безготівкові розрахунки в господарському обороті України?

9.Що таке платіжне доручення?

10.Що таке платіжна вимога?

11.В якому порядку здійснюються розрахунки за допомогою
систем дистанційного обслуговування?

Поиск по сайту: