Система господарського законодавства

Господарське законодавство складається з великого масиву взаємопов'язаних нормативно-правових актів різної юридичної сили, що регулюють господарські відносини. У своїй сукупності ці нормативно-правові акти складають систему господарського зако­нодавства.

Система господарського законодавства — це розташування господарсько-правових актів з урахуванням їх зв 'язків і власти­востей.

Систематизацію господарського законодавства можна здійс­нювати за різними критеріями: а) за юридичною силою актів, в яких фіксуються господарсько-правові норми (вертикальна систе­матизація); б) за предметом правового регулювання: за видами і характером господарської діяльності, галузями і сферами народно­го господарства (економіки) тощо.

Критерій юридичної сили застосував законодавець у ст. 7 ГК -«Нормативно-правове регулювання господарської діяльності». За юридичною силою нормативних актів система господарсько-пра-вових актів складається з:

• положень Конституції України щодо забезпечення держа­вою соціальної орієнтації економіки України (ст. 13), права грома-

дян на підприємницьку діяльність (ст. 42), та приватну власність (ст. 41), щодо основних засад державного регулювання суспіль­них відносин у сфері вітчизняної економіки (ч. 4 ст. 13, статті 42, 92 та ін.);

• законів України, що регулюють господарські відносини, про­
відне місце серед яких посідають кодифіковані акти: Господарсь­
кий кодекс України (визначає основні засади господарювання,
правовий статус її суб'єктів, правовий режим майна суб'єктів гос­
подарювання, основні засади зобов'язальних відносин та відпові­
дальності за правопорушення у сфері господарювання, а також ви­
значає особливості правового регулювання в окремих галузях та
сферах господарювання), положень Цивільного кодексу, що мають
застосовуватися на субсидіарних засадах (якщо Господарським
кодексом не регулюється певна категорія відносин у сфері госпо­
дарювання; наприклад, щодо договору факторингу), Кодекс торго­
вельного мореплавства та ін.; закони: «Про промислово-фінансові
групи в Україні» від 21.11.1995 p.; «Про концесії» від 16.07.1999 p.;
«Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від
01.06.2000 р.; «Про інститути спільного інвестування (пайові та
корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001 р.; «Про коопе­
рацію» від 10.07.2003 р. та ін.;

• постанов Верховної Ради України, таких, як, наприклад, По­
станова від 01.11.1990 р. «Про Концепцію переходу Української
РСР до ринкової економіки»; Постанова від 12.09.1991 р. «Про по­
рядок тимчасової дії на території України окремих актів законо­
давства СРСР»;

• указів Президента України: від 11.05.1994 р. «Про холдингові
компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватиза­
ції», від 12.03.1996 р. «Про Загальне Положення про міністерство,
інший центральний орган державної виконавчої влади» та ін.;

• актів Уряду України, що поділяються на такі види:
Декрети Кабінету Міністрів України, що видавалися протягом

6 місяців - з грудня 1992 р. по травень 1993 р. в силу делегування Верховною Радою повноважень Уряду щодо видання норматив­них актів, за юридичною силою рівнозначних законам (декрети: від 15.12.1992 р. «Про управління майном, що є у загальнодержав­ній власності», від 17.03.1993 р. «Про довірчі товариства» та ін.);

Постанови Кабінету Міністрів України (в т. ч. Постанова KM від 28.12.1992 р. № 731 «Про затвердження Положення про держа­вну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади»).

• відомчих нормативних актів, що видаються компетентними
міністерствами та відомствами щодо регулювання діяльності пев­
ної галузі народного господарства, певної категорії суб'єктів або
певної сфери економіки (наприклад, Положення про порядок дер­
жавної реєстрації торгово-промислових палат, затверджене нака­
зом Міністерства юстиції від 08.06.1998 р. № 35/5; Положення про
порядок відчуження основних фондів, що є у державній влас­
ності, затверджене наказом Фонду державного майна України від
30.07.1999 р. № 1477; накази Міністерства фінансів України від
31.03.1999 р. № 87 та від 29.11.1999 р. № 290 «Про затвердження
положень (стандартів) бухгалтерського обліку»);

• регіональних нормативних актів, що приймаються органами
місцевого самоврядування відповідно до делегованих державою
повноважень та встановленого порядку (регіональні правила забу­
дови населених пунктів та територій області, затвердження яких
входить до компетенції обласної ради народних депутатів відповід-

о ст. 11 Закону України від 16.11.1992 р. «Про основи місто­будування»; регіональні будівельні норми та правила; порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів капі­тального будівництва (крім державного замовлення);

• локальних нормативних актів, що приймаються (укладаються)
безпосередньо суб'єктами господарювання або їх засновниками (уста­
новчі та внутрішні правові документи суб'єктів господарювання).

Джерелом господарського права можуть бути і міжнародні дого­вори України (універсальні, міжнародних організацій, двосторонні), ратифіковані Верховною Радою України або укладені за її згодою.

Своєрідним джерелом права є звичаї ділового обігу, в т. ч. міжнародні торговельні звичаї (згідно зі ст. 2 Закону України «Про режим іноземного інвестування», оцінка окремих видів іно­земних інвестицій може здійснюватися за міжнародними торго-і звичаями; ст. 7 Цивільного кодексу України закріплює прин­цип застосування звичаїв ділового обороту, що стосується сфери підприємництва, тобто комерційної господарської діяльності).

Господарський кодекс України в ст. 38 визначає основні засади застосування правил професійної етики у конкуренції, що можуть використовуватися при укладенні договорів, розробці установчих та інших документів суб'єктів господарювання.

Отже, регулювання відносин у сфері господарювання може

нюватися і за допомогою правил професійної етики у сфері

конкуренції, що приймаються саморегулівними заінтересованими

організаціями за погодженням з Антимонопольним комітетом

України (ч. 1 ст. 38 ГК України). Проте такі правила належать до узвичаєнь, оскільки застосовуються за умови посилання на них у договорі, установчих та інших документах суб'єктів господарюван­ня (ч. 2 ст. 38 ГК України).

Відповідно до систематизації нормативних актів за предмет­ним критерієм розрізняють:

• компетенційні нормативні акти, тобто такі нормативно-
правові акти різної юридичної сили, що визначають правове ста­
новище суб'єктів господарського права (розділ II «Суб'єкти гос­
подарювання» Господарського кодексу України; закони «Про гос­
подарські товариства», «Про промислово-фінансові групи в Україні»,
«Про сільськогосподарську кооперацію», «Про інститути спільно­
го інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»,
«Про кооперацію», Декрет Кабінету Міністрів «Про довірчі това­
риства», укази Президента України «Про корпоратизацію підпри­
ємств», «Про холдингові компанії, що створюються в процесі кор-
поратизації та приватизації» та ін.);

• договірне право як інститут господарського законодавства,
що регулює зобов'язальні відносини у сфері господарювання. До
цього інституту належать норми Господарського кодексу України
(глава 20 «Господарські договори», глави 30-36); Цивільного ко­
дексу (глави 52-54, 56, 58, 60-77), закони «Про інвестиційну діяль­
ність», «Про поставки для державних потреб», «Про інноваційну
діяльність», «Про концесії», «Про угоди про розподіл продукції»;
постанова Кабінету Міністрів від 18.01.2000 р. № 72 «Про реєстр
концесійних договорів»; Примірний договір фінансового лізингу,
затв. наказом Міністерства у справах науки та техніки від
03.03.1998 р. № 59; Положення про форму зовнішньоекономічного
договору (контракту), затв. наказом Міністерства економіки та з
питань європейської інтеграції від 06.09.2000 р. № 201 та ін.

До окремих інститутів господарського законодавства належать нормативні акти, що регулюють ринок капіталів, страхування, інвестиційну діяльність, зовнішньоекономічну діяльність, порядок розгляду господарських спорів тощо.

Поиск по сайту: