АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Джерелом усього космосу

Читайте также:
  1. B B парності В
  2. Dei men gar ti pro pantwn einai aploun touto kai pantwn eteron twn met auto
  3. E. M. Бабосов
  4. Http://www.lawbook.by.ru/theory/Skakun/cont.shtml
  5. I. Основні риси політичної системи України
  6. I. Суспільство як соціальна система.
  7. I. Сутність і види соціальних змін.
  8. II. Поняття соціального процесу.
  9. REALIZATION OF CONTEXTUAL MEANINGS OF THE INDEFINITE ARTICLE
  10. THE INTERNATIONAL FERTILIZER INDUSTRY ASSOCIATION (IFA)
  11. XIV. 7. Вимірювання електрорушійних сил. Застосування методу вимірювання ЕРС для визначення різних фізико – хімічних величин
  12. XV. 2. Електродна поляризація

Важливе місце в розгляді цієї проблеми займають класифікація і аналіз причин.

Арістотель виділяє чотири види причин:

- матеріальні — ті, з яких складаються речі, її субстрат,

- формальні - ті, в яких форма проявляє себе, створюючи сутність, субстанцію буття.

Кожна річ є те, що вона є;

- діючі (виробляючі) - ті, що розглядають джерело руху і перетворення можливості на

дійсність, вони є енергетичною базою формування речей;

- цільова (кінцева) причина відповідає на питання «Чому?» і «Для чого?».

Арістотель критикує платонівські ідеї за те, що на їх основі не можна пояснити, що

відбувається з речами. Згідно з Арістотелем, є перші сутності — одиничне буття, тобто

субстанція. Світ є сукупністю субстанцій, кожна з яких - певне одиничне буття. Воно -

єдність матерії і ейдосу (форми). Матерія — це можливість буття і разом з тим певний

субстрат. З міді можна зробити кулю, статую, оскільки ^матерія - мідь є можливістю і кулі,

і статуї. Щодо окремого предмета сутністю завжди виявляється форма (кулевидність по

відношенню до мідної кулі). Форма виражається поняттям. Так, поняття кулі справедливе і

тоді, коли з міді ще не зроблено кулю. Коли матерію оформлено, то немає матерії без форми,

як і форми без матерії. Отже, ейдос - форма - це і сутність окремого, одиничного

предмета, і те, що охоплюється цим поняттям. Тобто кожна річ - єдність матерії і

форми.

Аристотель вважає, що суть буття речі – її форма. Він підкреслює, що формою називає суть буття кожної речі і першу сутність. Ключем розуміння форми Аристотеля є ототожнення її із суттю речі. У Аристотеля форма як суть буття речі – це той чи інший вид певного роду. Саме видове – головне, вирішальне начало буття і знання. Форма – не якість, не кількість, не відношення, а те, що становить сутність речі, без чого її немає. Форм стільки, скільки нижчих видів, які надалі не розпадаються ні на які інші види. Види Аристотеля – це вічні і незмінні сутності. Вони не створені Богом – форму ніхто не творить і не виробляє. Але все ж таки вони існують самі по собі і, будучи внесеними в матерію, начебто творять речі. До того ж в матерію їх, у кінцевому підсумку, вносить Бог. Тому кожна чуттєва сутність або окреме є дещо складове: вона складається з активної форми і пасивної матерії – наступниці форми. При цьому під матерією Аристотель розуміє: по-перше, неозначену і безформну речовину; по-друге, це те, з чого річ складається, і те, з чого річ виникає. Аристотелівська матерія пасивна, нежива, нездатна сама по собі з себе нічого народити.

Матерія у Аристотеля вічна, при цьому вона не поступається формі. Матерія і форма – два співвічні начала. Все, що існує в природі, складається з матерії і форми. Матерія є чиста можливість або потенціал речі, а форма – реалізація цього потенціалу. Форма робить матерію дійсністю, тобто втіленням у конкретну річ.

 

54. Філософія Геракліта.

Найпочесніше місце у його вченні посідає основа наук - Логос (Вогонь). Він —

субстанційно-генетична причина всього існуючого. У філософії Геракліта субстанцією

буття виступає Вогонь, оскільки завжди перебуває рівним самому собі, незмінним у всіх

перетвореннях, як першопричина, конкретна стихія. Світ — це впорядкований космос, вічний

і нескінченний. Він не створений ні богами, ні людьми, а завжди був, є і буде вічно живим

вогнем, що закономірно спалахує і закономірно згасає. На основі перетворень вогню

будується космологія Геракліта. Всі предмети і явища природи народжуються з вогню і,

зникаючи, знову перетворюються на вогонь. «Вогню смерть - повітрю народження, і

повітрю смерть - воді народження. Із смерті землі народжується повітря, із смерті

повітря - вогонь» тощо.

Усі зміни світостворення у Геракліта відбуваються з певною закономірністю,

підкоряючись долі, яка тотожна необхідності. Необхідність — це всезагальний закон

Логос. Буквально Логос — це слово, але слово розумне. Разом з тим Логос означає розум,

закон, і Геракліт найчастіше вживає його в останньому значенні, вважаючи його об'єктивним

законом світостворення. Логос — принцип порядку і міри. Він — той самий вогонь, але є

вогнем, що для почуттів, для розуму є Логосом. Усе відбувається згідно з Логосом У

найбільш загальному плані Логос Геракліта є вираженням логічної структури Космосу,

логічної структури образу світу, який безпосередньо дано живому спогляданню.

«Вогнелогос» Геракліта притаманний і людині, її душі, яка має два аспекти: речово-

матеріальний і психічно-розумний. У першому аспекті душа - одна з метаморфоз вогню,

вона виникає, випаровуючись з вологи. Душа не тільки волога, адже із збільшенням вологи

вона стає гіршою. Душа - єдність протилежностей, бо поєднує в собі вологе і вогняне, які

перебувають між собою у прямо пропорційній залежності. У п'яного душа особливо волога,

так само як і у хворого і в людини, яка підвладна чуттєвим задоволенням.

У другому аспекті сухий, вогненний компонент душі - це її Логос, який є

самозростаючим Цей суб'єктивний Логос не менш глибокий, безмежний, ніж об'єктивний,

тобто Логос, який керує космосом.

Космогонія Геракліта будується на основі стихійної діалектики. Світ як

упорядкована система-Космос створюється на основі всезагальної змінності явищ, загальної

мінливості речей. «Все тече, все змінюється, немає нічого нерухомого». Для висловлення

цієї думки Геракліт користується образним порівнянням з плинною рікою, потоком. «На

того, хто входить в одну і ту ж ріку, течуть все нові й нові води». Рух, за Гераклітом,

властивий всьому існуючому. Вся природа, не зупиняючись, змінює свій стан. «В одну і ту


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)