АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Тестовий контроль

Читайте также:
  1. I. Контроль, корекція та закріплення знань.
  2. I. Контроль, корекція та закріплення знань.
  3. II. Контроль исходного уровня знаний студентов
  4. III. Государственный надзор и контроль за соблюдением законодательства об охране труда
  5. IV. Організація. Контроль.
  6. Административно-общественный контроль на предприятии
  7. Акустический и виброакустический контроль
  8. Алгоритм изменения дозы НФГ в зависимости от относительной величины АЧТВ (по отношению к контрольной величине конкретной лаборатории)
  9. Анализ результатов контрольного этапа
  10. АНАЛИТИЧЕСКИЙ КОНТРОЛЬ
  11. Аудиторский контроль
  12. Аудиторский финансовый контроль

1 До граматичного зв'язку належать:

а) узгодження й керування;

б) узгодження й прилягання;

в) керування й узгодження.

2 Якщо присудок виражений дієсловом минулого часу, а іменник, що означає професію, характерну для обох статей, виступає із власним ім’ям, то присудок слід узгоджувати:

а) з ім’ям;

б) з іменником, що означає професію;

в) як з ім’ям; так і з іменником, що означає професію.

3 У словосполученнях, що позначають дати, відмінюється:

а) тільки перша частина;

б) тільки друга частина;

в) перша й друга частини.

4 У діловій документації переважає:

а) розповідна форма викладу;

б) наказова форма викладу;

в) урочиста форма викладу.

5 Граматичним центром речення виступають:

а) підмет і додаток;

б) присудок і обставина;

в) підмет і присудок.

6 Діловим документам надають стислості:

а) дієприслівникові звороти;

б) дієприкметникові звороти;

в) дієприслівникові й дієприкметникові звороти.

7 Офіційно-діловому й науковому стилям притаманний:

а) прямий порядок слів у реченні;

б) зворотний порядок слів у реченні;

в) прямий і зворотний порядок слів у реченні.

8 Розповідь – це:

а) текст, у якому явища й факти викладаються в хронологічній по­слідовності;

б) текст звітів, актів, наказів і постанов;

в) найскладніший спосіб викладу матеріалу в документах.

9 Кома ставиться:

а) у кінці речення;

б) для поєднання однорідних членів у словосполучення і окремих висловлювань у складне речення;

в) для розрізнення різних за змістом інформацій, об’єднаних у складне речення; у кінці рубрик переліку, коли вони досить розвинені й кожна частина становить закінчене речення.

10 Крапка з комою ставиться:

а) для відокремлення поширених прикладок і додатків;

б) для відокремлення вставних або складних конструкцій;

в) для розрізнення різних за змістом інформацій, об’єднаних у складне речення; у кінці рубрик переліку, коли вони досить розвинені й кожна частина становить закінчене речення.

 

 

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Тема 1

Спеціальність – окрема галузь науки, техніки, мистецтва, у якій людина працює; основна кваліфікація; улюблена справа, заняття, у якому хто-небудь проявляє вміння, хист.

Професія – рід занять, певна форма трудової діяльності, що вимагає належного рівня знань і навичок і є для кого-небудь джерелом існування. Це слово виступає як родове поняття до слова спеціальність, а тому вживати одне замість іншого не рекомендується.

Фах – уживається з обома значеннями: вид заняття, трудової діяльності, що потребує певної підготовки і є основним засобом існування; професія, спеціальність, кваліфікація; справа, заняття, у яких хтось проявляє велике вміння, майстерність, хист.

Спеціаліст – той, хто досконало володіє певною спеціальністю, має глибокі знання в якій-небудь галузі науки, техніки, мистецтва.

Професіонал – той, хтозробить яке-небудь заняття предметом своєї постійної діяльності, своєю професією; добрий фахівець; знавець своєї справи; спеціаліст; професіонал.

Фахівець – той, хто досяг високої майстерності в чому-небудь; знавець чогось.

Тема 2

Мова – система словесного виразу думок, якій притаманні певна звукова та граматична будова, і яка слугує для спілкування між людьми.

Національна мова - це мова певного народу в усіх її виявах: літературна мова, діалекти, територіальні і соціальні жаргони, просторіччя.

Державна мова – це офіційно проголошена законодавчою владою мова сфери офіційного спілкування, мова спілкування держави з її громадянами і навпаки (мова всіх гілок державної влади - законодавчої, виконавчої, судової, засобів масової інформації, освіти, культури, науки, документації і т. д.).

Офіційна мова – поняття “офіційна мова“ близьке до поняття “державна мова”, але статус офіційної мови не передбачає обов’язкового проголошення законодавчою владою.

Лінгвоцид (у дослівному перекладі – мововбивство) – це свідома, цілеспрямована політика нищення певної мови як головної ознаки етносу – нації чи народності.

 

 

Тема 3

 

Літературна мова - це впорядкована форма національної мови, що має певні норми, розвинену систему стилів, усну і писемну форму, багатий лексичний фонд.

Норми літературної мови – це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі.

Правопис – загальноприйнята норма написання слів якоїсь мови.

Культура мови – це прагнення знайти найкращу форму для висловлювання думок, яке ґрунтується на бездоганному знанні мовних норм. За словником лінгвістичних термінів, культура мови - це ступінь відповід­ності нормам вимови, слововживання та ін., установ­леним для певної мови; здатність наслідувати кращі зразки у своєму індивідуальному мовленні.

Національна мова - це тип національного мислення, тип національної культури, філософії й психології, що може реалізуватися в різноманітних варіантах мовної, мовленнєвої й національно-культурної діяльності.

Національна мова – це мова, що є засобом усного й письмового спілкування нації. Національною мовою української нації є українська мова. Поняття «національна мова» охоплює всі мовні засоби спілкування людей – літературну мову та діалекти.

Діалект (грецька назва – розмова, говір, наріччя) – це різновид національної мови, уживання якого обмежене територіальною чи соціальною групою людей. Відповідно розрізняють територіальні та соціальні діалекти.

Територіальний діалект є засобом спілкування людей, об’єднаних спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, історико-культурних традицій, самосвідомості. Основними наріччями діалектної мови є:

Соціальний діалект – це відгалуження загальнонародної мови, вживане в середовищі окремих соціальних, професійних, вікових та інших групах населення.

Літературна мова - це наддіалектна впорядкована форма національної мови, що має певні норми, розвинену систему стилів, усну й писемну форму, багатий лексичний фонд.

Унормованість літературної мови передбачає наявність у ній чітких, обов’язкових правил вимови звуків, наголошування, уживання слів, творення та використання граматичних форм, синтаксичних конструкцій тощо.

Норми літературної мови – це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними й зразковими на певному історичному етапі.

Культура мови – це прагнення знайти найкращу форму для висловлювання думок, яке ґрунтується на бездоганному знанні мовних норм. За словником лінгвістичних термінів, культура мови - це ступінь відповідності нормам вимови, слововживання та ін., установ­леним для певної мови; здатність наслідувати кращі зразки у своєму індивідуальному мовленні.

Тема 4

Мовний стиль – це сукупність мовних засобів, вибір яких зумовлюють зміст, мета і ситуація мовлення.

Розмовно-офіційний підстиль – це засіб усного спілкування на виробництві, у громадсько-політичній сфері.

Офіційно-діловий стиль - це стиль, який задовільняє потреби писемного спілкування в суспільно-політичному, господарському житті, у ділових стосунках, у виробничій та іншій діяльності членів суспільства.

Науковий стиль – це стиль, сферою використання якого є наукова та науково-технічна діяльність, освіта; він призначений для інформування про результати наукових досліджень, обґрунтування гіпотез, класифікації і систематизації знань, впливу на інтелект читача або (рідше) слухача.

 

Тема 5

Документ – (від латин. documentus – спосіб доказу) – це матеріальний об’єкт (носій), що містить певну інформацію, оформлений у визначеному порядку і має юридичну силу відповідно до чинного законодавства.

Реквізити – окремі елементи, з яких складається документ.

Формуляр – це модель, зразок побудови документів певного виду.

Стандартизація тексту документів – це відбір певних слів, типових мовних зворотів, установлення правил побудови речень і словосполучень.

Документи з текстами високого рівня стандартизації – це документи, які складають за затвердженою формою, використовуючи типові й трафаретні тексти.

Документи з текстами низького рівня стандартизації – це документи, у яких добір слів, словосполучень, побудова речень кожного разу залежать від конкретних ситуацій. За способом викладу документи цієї категорії поділяють на розповіді, описи, міркування.

Мовний етикет – це правила мовленнєвої поведінки, вироблені національним колективом мовців.

 

Тема 6

Ономастика – це розділ мовознавства, який вивчає будь-які власні імена, історію їх виникнення, розвитку і функціонування (від грец. — майстерність давати імена).

Власні назви – невід’ємний атрибут будь-якої документації, що вимагає від кожного професіонала розуміння їх особливого статусу, без чого звичайні правила орфоепії або написання не будуть діяти.

Вивченням власних імен людей займається порівняно молода ще наука – антропоніміка.

Прізвище – це оформлена офіційними документами родова назва лю­дини, яка приєднується до її імені.

Етикет – це встановлені норми поведінки й правила ввічливості.

 

Тема 7

Слово – основна значуща одиниця мови, що становить собою звукове вираження окремого предмета, поняття, думки.

Лексика (словниковий склад мови) – усі слова, що вживаються в певній мові.

Лексикологія – розділ мовознавства, у якому вивчається словниковий склад мови.

Синоніми – слова, що називають те саме поняття, спільні за своїм основним значенням, але різняться значеннєвими відтінками.

Антоніми – слова із протилежним значенням.

Омоніми – слова, які звучать однаково, але значення мають різні.

Пароніми – слова, близькі за звуковим складом і вимовою, але різні за значеннями.

Власна лексика – слова, що входили в українську мову в різні історичні періоди.

Запозичена лексика – слова, що запозичені в різні історичні періоди з інших мов.

Активна лексика – це слова, які часто вживаються в повсякденному спілкуванні.

Пасивна лексика – це рідковживані слова, які не належать до повсякденного мовного вжитку.

Діалектизми – слова, які використовують жителі певних територій.

Жаргонізми, або сленг – слова, уживані в мовленні людей, об’єднаних спільними інтересами, віком, соціальним станом.

Арготизми – слова, характерні для людей, які свідомо прагнуть зробити свою мову незрозумілою для інших.

Суржик – суміш елементів української і російської мов.

Фразеологізми – відтворювані одиниці мови з двох або більше слів, цілісні за своїм значенням і стійкі за складом та структурою.

 

 

Тема 8

Термін (від латин. terminus - межа, кінець) - це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини

Термінологія (термінознавство) - розділ мовознавства, що вивчає терміни; сукупність термінів певної мови або галузі.

Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживають практично в усіх галузевих термінологіях

Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовують у кількох споріднених або й віддалених галузях.

Вузькоспеціальні терміни - це терміни, характерні лише для певної галузі.

Професіоналізми - це слова або вислови, притаманні мові людей певної професійної групи; виникають як розмовні, неофіційні замінники термінів.

Номенклатура ( від лат. nomenclatura - перелік, список імен) - сукупність назв конкретних об’єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо.

Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Перекладні словники - найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників.

Енциклопедично-довідкові словники подають пояснення наукових понять, а не просто фіксують терміни.

Тлумачно-перекладні словники - це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення.

Стандартизація термінології - це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт).

 

Тема 9

Граматика – це розділ мовознавства, який вивчає будову слова, класи слів за їх будовою й формами словозміни, а також типи словосполучень і типи речень.

Іменник – самостійна частина мови, яка має значення предметності і відповідає на питання хто?, що?

Прикметник – це самостійна частина мови, яка виражає постійну ознаку предмета і відповідає на питання який? або чий?

Числівник – це самостійна частина мови, яка відповідає на питання скільки? або котрий? і означає кількість або порядок слів при лічбі.

Займенник – це самостійна частина мови, яка замінює собою іменник, прикметник або числівник на абстрактному рівні й має відповідні граматичні категорії.

Дієслово – самостійна частина мови, яка означає дію або стан і відповідає на питання «що робити», або «що зробити».

Прислівник – незмінювана самостійна частина мови, яка характеризує дію, стан або ознаку предмета і відповідає на питання як? де?

Прийменник – це службова частина мови, яка разом із відмінковими закінченнями служить для вираження підрідних зв’язків між словами, указуючи на відмінок іменника або займенника.

Прийменник – це службова частина мови, яка разом із відмінковими закінченнями служить для вираження підрядних зв’язків між словами, указуючи на відмінок іменника або займенника.

Сполучник це службова частина мови, яка поєднує однорідні члени речення або речення.

Частка – це службова частина мови, яка передає ставлення мовця до викладеної інформації, що надає висловлюванню чи окремому слову певного смислового або емоційного відтінку.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.01 сек.)