Поблизу Черкас

Панування Польши та Московщини. Максим Гримач – удівець, дуже багатий, на вроду хороший, веселий. Люди його любили, бо будь-кого з біди виручить, як треба, заступиться за скривдженого.

Мав дві дочки: Катря (старша ), Тетяна.

Катря закохалась у наймита Семена. Батько сказав, що дозволить їм одружитись лише коли Семен стане вільним козаком. Семен іде в останнє відкупне плавання, але не повертається.

Катря з горя топиться у Дніпрі.

Іван Нечуй-Левицький (Левицький Іван Семенович) - реалізм

«Всеобіймаюче Око України»

«Кайдашева сім'я» - соціально-побутова повість 1879

Омелько Кайдаш (широке сухорляве бліде лице, ніби у ченця, сильні руки) – батько сімейства, богомільний, часто поститься, особливо в п’ятницю через боязнь утоплення. Через минулу панщину запив, витрачав на це усі гроші, як би багато не заробляв (стельмах).

Маруся Кайдашиха (висока, рівна, довгасте бліде лице, тонкі губи, сірі очі) – мати сімейства, служила у панів, де набралась від них звичаїв та поведінки. Насамперед сварлива жінка, гризлива свекруха, «наче люта змія». Хороша господиня, любила свого онука (від Мотрі та Карпа)

Карпо (широкий в плечах, з батьківськими карими темними гострими очима, що були ніби сердиті, блідуватим лицем з тонкими рисами мали в собі щось неласкаве) – старший син, був упертий, гордий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові:

Мотря (темні, маленькі, як терен очі, рум’яне лице, дрібні зуби, червоні губи) – дружина Карпа, багата дівчина, розумна і чепурна жінка. А за характером вона «...трохи бриклива, і в неї й серце з перцем». Вона любила працю. «Діло ніби горіло в Мотриних руках». Ставши невісткою, вона довгий час змовчувала свекрусі на її докори. І лише тоді, як відчула себе наймичкою, а не господинею, її терпець увірвався: «Я на батька не кричала ніколи, а в вас мусиш кричать, коли робиш на всю сім'ю сама». Захищаючи себе, Мотря поступово втрачає почуття міри, і згодом стає сварливою і жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим.

Лаврін (рум'яне довгасте лице, великі сині очі, що світяться привітно й ласкаво, тонкі брови, русяві кучері, тонкий ніс. Схожий на матір) – молодший син, був лагідної вдачі, чутливий до краси й ніжності, схильний до жартів і дотепів. Він з іронією ставився до колотнечі в сім'ї, кепкував з Мотрі.

Мелашка (невеликого зросту, рівна, гнучка, гарна, довгообраза, повновида, з тонким носиком, чорними, мов намальованими тонкими веселими бровами, густими, мов шовк, рум'яними щоками, червоними повними губами) – дружина Лавріна, з Бієвець, батько – Охрім Балаш, була убога дівчина

Село Семигори

Наступного дня після одруження Мотрі та Карпа, Маруся розбудила рано невістку, стала повчати як що робити, а сама прикидалась, що нездужала, раділа, що дістала таку гарну робітницю, змушувала виконувати її всю важку роботу по дому.
Маруся скаржилась на невістку всім, чим зчиняла сварки у родині. На Різдво подарувала шматок грубого полотна, а тонке заховала.

Мотря народила сина, якого полюбила бабуся. Коли стали шити сорочки, Маруся покроïла всiм з товстого полотна, а собi — з тонкого. Мотря стала прясти собі окремо, а коли свекруха хотіла забрати зі злості мотовило, то не вiддала. Наступного дня Омелько зробив два мотовила, а Мотря стала прати сорочки лише свої й Карпові. Якось Мотря зробила невдалу вечерю та всі висловили невдоволення, після чого вона стала варити лише на свою сім’ю. Постійні сварки вимусили добудувати частину хати, куди переселились Карпо з родиною, а батько дав йому ще худоби а шматок поля.

Лаврін одружується на Мелашці та привозить в батьківську хату. Через час Маруся скидує на неï усю роботу, хоч дівчина і не може інколи її виконати, не відпускає провідати батьків, п’яний свекор зганяв на нiй усю злiсть, а через сiни шипiла Мотря. Якось поїхала Мелашка у Київ на прощу, там і залишилась, бо не бажала повертатись у домашнє пекло. Сумує за Лавріном, яки згодом знаходить її та повертає додому, свекруха обіцяє не займати її. Мелашка народжує сина.

Лаврін та батько сваряться, Омелько спивається, йде на греблю, а вранці його знайшли втопленим. Коли почали ділити майно – зчинилась сварка. У волості віддали все батькове добро Лаврінові, бо Карпо своє вже має, з тих пір вічні родинні сварки, особливо між Марусею та Мотрею. Невістка під час одної сварки виколола свекрусі око, за що відсиділа 2 дні в тюрмі. Дві родини ворогували: Кайдашиха зварила Мотриного півня за те, що Мотря вбила Мелашчиного кабанчика.

Коли громада дiлила двiр старого Кайдаша, то до Карповоï половини вiдiйшла Лаврiнова груша. Вона довго не давала плодiв, то й не було лиха.

Цього лiта вродила дуже рясно, й Лаврiновi дiти, дiзнавшись вiд баби, що то груша ïхнього батька, стали лазити по смачнi плоди у Карпiв двiр, а Мотря ïх лаяла й лупцювала. Тепер почали лаятися й чоловiки. У волостi присудили дiлити урожай порiвну. Груша все розрозсталася, Мотря продовжувала ганяти дiтей Лаврiна. Лаврiн не погоджувався продавати грушу, а Карпо — землю з грушею. Та раптом груша всохла — i сiм’ï помирилися.

Панас Мирний ( Рудченко Панас Якович) - реалізм

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» - соціально-психологічний роман з народного життя 1875

“будинок з багатьма прибудовами”

+ Брат Іван Білик – історія села

Піски засновано Мироном Ґудзем (козак). + Марина Зайцівна = Іван (любив мати і був близький до землі).

Село віддали генералу. Генеральськими стали всі крім козаків. Генерал помер, генеральша з дітьми приїхала в село: стали зносити хати, щоб було місце для палацу, саду, майдану, жінка ущемляє селян. Є служниця Уляна, яку генеральша недолюблює. Дочки вийшли заміж, роз’їхались, згодом генеральша помирає – приїздить син Василь Семенович. Бере на роботу сина Уляни – батька Чіпки.

Іван + Мотря = 3 дітей. Син Максим любив діда Мирона, волю, був нестримний è віддали у рекрути у Московію, де п’янствував, швидко просувався кар’єрними сходами.

Полюбив Явдошку (москальку з сім’ї п’яниць і крадіїв, гарну, питущу, крадійку, шльондру) і одружились – народилась Галя. Разом переїхали у Піски (через 30 років), продали стару хату, оселились на хуторі по сусідству.

Остап Хрущ прийшов з Дону у село, отримав новий паспорт, одружився на Мотрі (мати – Оришка). Виявився двужонцем, тому в покарання віддали у москалі. У Мотрі народився Чіпка Варениченко, якого люди вважали диявольським дитям і оминали. Він був розумний, цікавий, відлюдькуватий, прагнув знань, слухав і любив Оришку.

14 років – у діда Уласа став пасти овець з Грицьком (юнак-сирота-друг), з яким дерли ще горобців. Родина поступово багатшає (+помирає родич Мотрі – поле у спадок).

15 років – смерть баби.

17 років – відміна кріпацтва, дід Улас, Грицько і Чіпка без роботи. Улас розповідає Чіпці про батька.

Грицько іде на заробітки: влітку косар, взимку - Херсон, вантажник, збирач очерету. Повернувся – купив поле, дім, закохався і одружився з Христею (сирота, наймичка).

З’явився родич з Дону, забирає землю. Чіпка йде у місто, щоб судитись. Писар (Порох) привчає до горілки. У суді відмовлено, Чіпка в селі починає спиватись в компанії Лушні, Матні, Пацюка, пропиває гроші й одяг. Віддає останнє сіно Грицькові. Грошей нема – обікрали пана, вбили сторожа (*1) – потрапили у в’язницю за підозрою. Звільнився – знов запив. Одного разу вирішив, що досить, помирився з матір’ю, влаштувався на роботу (ночами грабував людей і вбивав). Одружився з Гальою (Ґудзь), відбудував хату, припинив гуляти, став товаришувати з Грицьком. Дітей не було. Був добрий та щедрий, тому обрали Чіпку в управу, але пани цього не вподобали та забрали це право через старе звинувачення (*1). Чіпка злиться та розчарований.

Помер Максим – Явдоха продала хутір, переїхала до дітей, стала наводити свої порядки, сварилась з Мотрею. Чіпка тужить, пускається в старі гулянки з друзями: пиття, грабунки.

Якось пішли на хутір групою, де вбили вісім людей. Мотря здала їх – арешт злочинців.

Галя вішається.

Чіпка з товаришами направлений в Сибір.

Грицько забирає Мотрю до себе, де скоро вона помирає.

Іван Карпенко-Карий (Тобілевич Іван Карпович) - реалізм

«Мартин Боруля» - трагікомедія, комедія в 5 діях (авт.) 1886

Мартин Боруля одружений з Палажкою, має дітей: Степана, Марисю. Степан працює у місті, Марися живе з батьками, закохана у Миколу.

Мартин Боруля прагне стати дворянином, бо знайшов старі документи, що підтверджують його право на це звання. В сім'ї намагається встановити дворянські порядки: забороняв жінкам працювати, велить дітям казати замість «мама і тато» «мамонька і папінька». Не віддає Марисю за Миколу, бо він нижче за соціальним статусом – тим самим свариться з його родиною.

Обіцянку утвердження у дворянстві не виконано через невідповідності у документах (Б Е руля), Мартин дуже розчарований, Семена звільняють зі служби у місті. Мартин віддає Марисю за Миколу, а документи на дворянство спалює.

· Гервасій Гуляницький — друг Мартина, батько Миколи.

· Націєвський — регістратор з ратуші.

· Красовський — шляхтич, з яким судиться Боруля.

· Трандалєв — повірений.

· Протасій Пеньонжка, Матвій Дульський — чиншовики.

· Омелько, Трохим — наймити Борулі.

Поиск по сайту: