Еволюція французької моделі господарства

Післявоєнний розвиток Франції проходив під впливом багатьох факторів, які зумовили подальший прогрес її економіки та соціальної сфери. Багато у чому засоби і стратегія реалізації амбітних планів уряду цієї країни спиралася як на посилення ринкових важелів економіки, так і на застосування нетипових для неї підходів, які здобули назви індикативного планування та дирижизму. Основними факторами, що зумовили економічну трансформацію економіки Франції у другій половині ХХ ст. були: збільшення частки державної власності (з 10% до 50% у структурі ВВП, 1950 → 1980); відмова від політики колоніальних війн; високі темпи НТП; концентрація та централізація промислового і фінансового капіталу; підтримка державою фундаментальних та прикладних досліджень; розвиток виробничої та соціальної інфраструктури; диверсифікація зовнішньоекономічних зв’язків з ЄС; гнучка соціальна політика; проведення політики дирижизму.

Проте унікальність трансформації планово-індикативної моделі країни є неповторною серед країн-лідерів перш за все через її системний характер, особливо високу роль держави та розвинуту соціальну сферу. Ці особливості значною мірою відбиває етапність реалізації основних напрямків національних планів. Існувало 12 планів і ці плани координувалися з існуючими в Європейському Союзі механізмами та інструментами стимулювання, приміром Agenda-2000 (Порядок Денний-2000), які чітко встановлювали принцип компліментарності щодо надання системної допомоги з боку структурних фондів ЄС. Основні складові французького “дирижизму”: контроль за цінами; емісія цінних паперів; активна кредитна діяльність держави; активна підтримка державного підприємництва; прямі державні інвестиції в бізнес. Основні особливості індикативного планування та його специфіку в цій державі досить чітко визначив чиновник Комісаріату планування Б.Казе: “Французьке індикативне програмування – це гнучке планування, котре не передбачає встановлення громадської власності на засоби виробництва”. Специфіка французької моделі: Інституціалізація: Комісаріат планування; Регулювання сукупного попиту та пропозиції; “Квазіконтракти” на управління між державою і підприємствами; Високий рівень оподаткування;Імплементація французької моделі планування в ЄС; Великий соціальний пакет (обтяжливий для економіки).

64.Основні напрями політики «дирижизму» та індикативного планування у Франції.

Індикативне планування – прогноз основних макропропорцій соціально-економічного розвитку та застосування державних механізмів та інструментів регулювання.

Франція є однією із небагатьох промислово розвинених країн, де існував досить жорсткий режим державного регулювання, який частково зберігся донині.

У Франції упродовж 30 років (1947-1986) державне регулювання цін було складовою частиною політики "дирижизму". Початок французької системи регулювання цін було покладено законами від 30 червня 1945 р. Тяжка економічна ситуація в країні у післявоєнний період, різке зниження купівельної спроможності населення зумовили потребу прийняття рішучих заходів з контролю за цінами.

В кінці 1947 р. була впроваджена політика "контрольованого рівня цін", згідно з якою підприємці дістали право самостійно встановлювати ціни, а вже на початку 1948 р. ціни на товари були переведені в режим повної або часткової свободи їх встановлення.У період з 1965 по 1972 pp. державне регулювання цін здійснювалося через "контракти стабільності" (1965), "програмні контракти" (1966) і "контракти проти збільшення цін" (1971).

Відповідно до "контрактів стабільності" держава домовлялася з підприємствами про право збільшувати ціни на одні товари з одночасним зниженням ціни на інші. Основна мета цього етапу полягала у підтримці стабільного загального рівня цін.

По відношенню до "програмних контрактів" держава сприяла такій еволюції цін, яка відповідала умовам міжнародної конкуренції. Цей механізм розповсюджувався на всі товари і послуги. Підприємства надавали державі інформацію про свої інвестиційні програми, зайнятість, техніко-економічну характеристику товарів, методи фінансового управління тощо.

Постанова Кабінету міністрів Франції від 1 грудня 1986 р. ввела практично повну свободу цін на товари і послуги. Вона відмінила право влади втручатися в процес ціноутворення, що означало вільне формування цін у процесі конкуренції.

Держава володіла залізницями, великими воєнними підприємствами, акціями авіаційних і морських транспортних компаній. Вона здійснювала пряме фінансування капіталовкладень, розробляла й ухвалювала індикативні плани.

Отже, основними напрямами політики французького “дирижизму” є: контроль за цінами; емісія цінних паперів; активна кредитна діяльність держави; активна підтримка державного підприємництва; прямі державні інвестиції в бізнес. Регулююча роль держави проявляється через державне програмування і планування. З цією метою були створені спеціальні офіційні органи. Розроблені плани орієнтують французьку економіку на освоєння нових технологій, проведення науково-дослідних робіт. Французька система планування в своєму розвитку пройшла три великих етапи. Перший відноситься до післявоєнного періоду, для нього характерне досить сильне втручання в економіку органів управління, прийняття обов´язкових для підприємств планів. На другому етапі був здійснений перехід до індикативного планування, яке дозволяло координувати позиції держави і приватного підприємництва. Зближення ринку Франції з національними ринками країн, характерне для третього етапу, обумовило необхідність переходу від індикативного до стратегічного планування.

Поиск по сайту: