Явище пострілу та його періоди 11 страница

Цікаво знати! фільтруючі протигази вперше були вико­ристані під час Першої світової війни 1914—1918 роках. Спочатку це були найпростіші марлеві багатошарові вологі пов'язки, по­тім вологі маски з очами, змочені розчином для захисту від хлору та фосгену. З появою інших отруйних речовин вологі маски стали непридатними. Російський вчений М. Д. Зелинський у 1915 році запропонував новий спосіб захисту від отруйних речовин за допо­могою активного вугілля. Так був створений сухий фільтруючий протигаз.

Питання для закріплення знань:

1.Призначення та будова протигазу ГП-7.

2.Для чого призначені додаткові патрони?

3.Які найпростіші засоби захисту органів дихання ти знаєш?

4.Виготуй в домашніх умовах ватно-марлеву пов'язку.

Ізолюючі засоби індивідуального захисту шкіри

Ø Характеристика ізолюючих засобів

Для захисту шкіри використовуються як спеціальні, так і простіші засоби захисту. За типом захисної дії спеціальні засоби індивідуального за­хисту поділяються на ізолюючи та фільтруючи. Засоби захисту шкі­ри, які виготовлені з ізолюючих матеріалів, можуть бути герметич­ні (комбінезони, костюми) та негерметичні (накидки, фартухи). Всі вони виготовляються із газо- та вологонепроникної тканини.

До засобів захисту шкіри ізолюючого типу відносяться загаль­новійськовий захисний комплект (ЗЗК) (мал. 201) та легкий захис­ний костюм (Л-1) (мал. 202).

До складу загальновійськового захисного комплекту входять захисний плащ (ОП-1), захисні панчохи і захисні рукавиці. Захисні плащі виготовляються із прогумованої термостійкої тканини. Захис­ні рукавиці бувають літніми — п'ятипалі із гуми та зимові — дво­палі із прогумованої тканини. Розміри захисних плащів та панчіх наведені в табл. 14 та 15. Захисний плащ може використовуватись як накидка, плащ та комбінезон.

Легкий захисний костюм Л-1 забезпечує захист від хімічних речовин в рідкому, аерозольному чи пароподібному стані. Захисний костюм складається із сорочки з капюшоном та штанів, які внизу переходять у захисні панчохи. Виготовляється костюм із прогумо­ваної тканини. У комплект входять двопалі рукавиці, підшоломник та сумка.

Захисні комбінезон і костюм захищають від аерозолів та кра­пельно-рідинних отруйних речовин протягом декількох годин.

Примітка

1.В похмуру або вітряну погоду, а також у тіні час безперерв­ного знаходження може бути збільшений в 1,5 рази.

2.Час відновлення теплового стану до вихідного рівня скла­дає не менше 1 год., кожен наступний цикл роботи скорочується на 30 %.

Для довідки: щоб зберігати максимальну працездатність при користуванні засобами захисту шкіри ізолюючого типу (за ви­ключенням Л-1), треба враховувати температуру повітря і одягати їх при Т +45°С і вище на білизну, при температурі від 0 до 16° по­верх літнього одягу; при температурі від 0 до -10°С поверх зимово­го одягу; нижче -10°С поверх ватника. Захисний костюм Л-1 завжди одягають поверх сезонного одягу. Гумові чоботи при температурі нижче 0°С одягають на теплі шкарпетки або онучі. Гумові рукави­ці — поверх вовняних.

Фільтруючі засоби захисту шкіри Призначені вони для захисту шкі­ри людини від дії отруйних речо­вин, які знаходяться в газоподібному стані. Крім того, фільтрую­чі засоби захисту шкіри забезпечують захист від радіоактивного пилу і аерозолів, бактеріальних засобів. Тканина фільтруючого захисного одягу просочена спеціальними хімічними речовинами, які тонким шаром обволікають нитки матеріалу. До фільтруючих засобів захисту шкіри відноситься комплект захисного фільтрую­чого одягу.

Комплект захисного фільтру­ючого одягу захищає шкіру людини від отруйних і сильнодіючих отруйних речовин і бактеріальних засобів у ви­гляді аерозолів (мал. 203).

До його складу відносяться ба-вовнянопаперовий комбінезон, який змочується розчином спеціальної пас­ти — хімічними речовинами, що за­тримують пари отруйних речовин або нейтралізують їх, а також білизни, підшоломника та двох пар онуч, одна з яких змочується тим самим розчи­ном, що і комбінезон. Розміри комбіне­зонів: 1 — до 160 см; 2 — 160-170 см; 3 — більше 170 см.

Найпростіші засоби захисту шкіри, виготовлені з підручних за­собів, забезпечують захист шкіряних покривів людини від радіоактив­них речовин і біологічних засобів, а в деяких випадках і від краплин­норідких отруйних речовин та інших випарів. В ролі підручних засобів може бути використаний виробничий, побутовий, спор­тивний одяг.

У вигляді простіших засобів захисту шкіри (мал. 204) можливо використовувати виробничий одяг — куртки і брюки, комбінезони, халати з капюшонами, які пошиті з брезенту, вогнезахисної або про­гумованої тканини, грубого сукна. Вони можуть не тільки захищати від радіоактивних речовин і бактеріальних засобів, але також не про­пускати деякий час краплиннорідкі отруйні речовини. З побутового одягу найбільш придатні плащі та накидки з прогумованої тканини, або, відповідно, підготовлений інший одяг. Для того, щоб звичайний одяг захищав від парів і аерозолів отруйних речовин, його треба змо­чити в спеціальному розчині, який готується на підставі мийних ре­човин або мінеральних (трансформаторне, машинне), чи рослинних (бавовняне, олія) масел.

Однак треба мати на увазі, що інколи звичайний одяг не є повністю герметичним і не ізолює тіло людини від зовніш­нього середовища. Тому використовуючи повсякденний одяг для захисту шкіри, необхідно ретельно його загерметизувати. Для цього верхній одяг застібають на всі ґудзики, гачки й кноп­ки, піднятий комір щільно обмотують шарфом або хусткою. Кінці рукавів і штани зв'язують стрічками, куртки чи піджаки заправ­ляють в штани. Одяг обов'язково підпоясують. Посилити захис­ні властивості звичайного одягу і збільшити його герметичність можна за рахунок деяких змін в його крої і просоченням його спеціальними розчинами.

Для захисту ніг використовуються гумові чоботи та боти, взут­тя зі шкіри. Для захисту рук користуються гумовими або шкіряними рукавицями.

Цікаво знати! У відсутності індивідуальних засобів захисту шкіри звичайний одяг просочують спеціальним розчином, щоб не про­никали пари й аерозолі отруйних речовин. Для цього треба: 250-300 г мильної стружки або подрібненого господарського мила розчинити у двох літрах нагрітої до 60-70°С води, долити 0,5 л олії і, підігріваю­чи, перемішувати протягом 5 хв. до утворення емульсії. Комплект одя­гу покласти у таз і залити гарячим розчином. Потім трохи викрутити і висушити. Підготовлений у такий спосіб одяг можна надягати на на­тільну білизну. Розчин не шкодить тканині, не подразнює шкіру.

Питання для закріплення знань:

1.Назвіть призначення та будову загальновійськового захис­ного комплекту.

2.Які ти знаєш розміри легкого захисного костюму Л-1?

Медичні засоби індивідуального захисту

Ø Характеристика медичних засобів

До медичних засобів індивідуаль­ного захисту відносяться проти­епідемічні, санітарно-гігієнічні і спеціальні профілактичні засоби. Всі вони проводяться з метою послаблення або запобігання ураження лю­дей. До спеціальних профілактичних засобів відносяться: аптечка ін­дивідуальна АІ-2 (мал. 205), індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8 (мал. 206), перев'язочний пакет індивідуальний «ППІ» (мал. 207).

Аптечка індивідуальна АІ-2 призначена для надання само-і взаємодопомоги при ураженнях, опіках і профілактики від ура­ження людей радіоактивними отруйними речовинами і бактеріаль­ними засобами.

Вона складається з набору медикаментних засобів (анти­дот), які запобігають або зменшують дію на організм людини іонізуючих випромінювань, отруйних речовин. Комплект препа­ратів, вкладений в пеналі, розділений по відділам в пластмасовій коробці. Аптечку після отримання необхідно мати при собі (носи­ти в кишені).

В аптечці знаходяться такі засоби.

Відділ № 1 — резервний. При необхідності в ньому буде вкла­дено шприц-тюбик з протибольовим засобом, який застосовується при переломах, ранах і опіках.

Відділ № 2 — в круглому пеналі червоною кольору знаходить­ся засіб для попередження отруєння фосфорорганічними речовина­ми. Приймають по сигналу «Хімічна тривога» перед тим, як одержа­ти протигаз.

Відділ № 3 — у висувному круглому пеналі без кольору зна­ходиться антибактеріальний засіб № 2. Його приймають при розладі травлення, яке виникає після опромінення.

Відділ № 4 — у двох восьмигранних пеналах знаходяться протирадіаційний засіб № 1. Цей препарат приймають при загро­зі опромінення по сигналу «Радіаційна небезпека» по 6 таблеток за один прийом.

Відділ № 5 — в двох однакових чотиригранних пеналах без кольору зберігається протибактеріальний засіб № 1. Приймати його треба у випадку застосування агресором бактеріальних засо­бів, при виникненні інфекційного захворювання та при пораненнях і опіках як протизапальний засіб.

Відділ № 6 — в чотиригранному пеналі білого кольору зна­ходиться захисний засіб № 1 калію йодид. Приймати його необхід­но щоденно протягом 10 днів після випадання радіоактивних опа­дів при вживанні свіжого молока. В першу чергу препарат треба давати дітям.

Відділ № 7 — в круглому пеналі блакитного кольору є про-тиблювальний засіб. Приймати його рекомендується після опро­мінення, а також при появі нудоти після удару в голову (струс мозку).

Для довідки: необхідно пам'ятати, що дітям до 8 років на один прийом дають % таблетки, дітям до 15 років — У таблетки вказаних препаратів, крім радіозахисного засобу № 2 і протибольового засобу, який дають дітям в повній дозі незалежно від віку.

Індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8 призначений для знезаражування ділянок тіла, одягу, спорядження, на які потра­пили краплини рідких отруйних речовин (СДОР), і знезаражують їх шляхом перетворення в нетоксичні або малотоксичні хімічні сполуки. Рідиною з ІПП-8 можна обробити близько 500 см² одя­гу або відкритих ділянок тіла. При потраплянні краплиннорідких отруйних речовин (СДОР) на відкриті ділянки шкіри і одягу необ­хідно змочити тампони рідиною з флакона і протерти ними закра-плені ділянки тіла і частини одягу, які прилягають до відкритих ділянок шкіри.

Запам'ятай!

Рідина, яка знаходиться в ІПП-8, отруйна і небезпечна при по­паданні в очі. Тому шкіру коло очей після обробки необхідно промити чистою водою і обтерти сухим тампоном.

Використані тампони після обробки поверхонь, отруєних ре­човин (СДОР), не можна розкидати, їх збирають, спалюють або за­копують в землю в відведених місцях.

Для довідки: при відсутності індивідуального протихімічного пакета для обробки заражених ділянок тіла можна використати під­ручні засоби, які застосовуються в побуті: шампуні, мило, пральні порошки. Вказані засоби розчиняють у воді і отриманим розчином змивають отруйні речовини з отруєних поверхонь. Замість тампонів можна використати папір, паклю й інше.

На сьогодні у спорядження формувань цивільного захисту за­мість індивідуальних протихімічних пакетів ІПП-8, ІПП-9 поступа­ють індивідуальні протихімічні пакети ІПП-10. Рецептура ІПП-10 має профілактичні якості (нею можна обробляти різні поверхні) до зараження отруйними речовинами (СДОР).

Перев'язочний пакет індивідуальний «ППІ» — складаєть­ся з бинта шириною 10 см довжиною 7м, двох ватно-марлевих по­душечок (17,5x32 см), одна з яких пришита до кінця бинта, а друга може переміщуватися. В пакеті знаходиться шпилька, на чохлі вказані правила ко­ристування пакетом. Зовнішній чохол пакета, внутрішня поверхня якого сте­рильна, використовується для накла­дання стерильних пов'язок.

На чохлі написано правила ко­ристування пакетом, порядок розпаку­вання:

—взяти пакет у ліву руку, правою рукою по лінії надрізу роз­крити зовнішній чохол;

—вийняти внутрішню упаковку;

—вийняти шпильку, підколоти її на видному місці до одягу, зняти паперову обгортку;

—розгорнути перев'язувальний матеріал, не торкаючись рука­ми внутрішньої поверхні подушечок (тієї, що прикладають до ран);

—утримуючи лівою рукою нерухому подушечку, а правою — голову бинта та рухому подушечку (з боку, пришитого кольоровими нитками), приготуватися до накладання пов'язки;

—накласти пов'язку, прибинтувавши подушечку; кінець бин­та закріпити шпилькою;

—при наскрізних ранах рухому подушечку пересувають по бинту на потрібну відстань, щоб закрити вхідний і вихідний отвори рани. Зовнішній чохол пакета, внутрішня поверхня якого сте­рильна, використовується для накладання герметичних пов'язок.

Питання для закріплення знань:

1.Які медичні засоби індивідуального захисту ти знаєш?

2.Призначення та склад медичної аптечки (АІ-2).

3.Порядок використання ППІ.

4.Які засоби використовуються для обробки шкіри після зара­ження отруйними речовинами?

Оповіщення населення про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій

Ø Сигнали і порядок оповіщення

Одним із основних завдань Цивіль-та інформування населення про загрозу ного захисту є оповіщення керівно-виникнення надзвичайних ситуацій го складу центральних і місцевих

органів виконавчої влади, підпри­ємств, установ і організацій, населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний та воєнний час і постійне інформу­вання їх про існуючу обстановку. Керівним документом під час орга­нізації оповіщення і доведення інформації до населення є «Положен­ня про організацію оповіщення і зв'язку у надзвичайних ситуаціях», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 1999 року № 192.

Кожний громадянин України повинен знати порядок пода­вання сигналу «Увага всім» та діяти за ним та іншими сигнала­ми цивільного захисту в умовах надзвичайних ситуацій та осо­бливого періоду.

Система оповіщення та інформування у сфері Цивільного за­хисту включає:

—оперативне доведення до населення інформації про виник­нення або можливість виникнення надзвичайних ситуацій;

—завчасне створення та організаційно-технічне поєднання постійно діючих локальних систем оповіщення із спеціальними сис­темами спостереження і контролю;

—централізоване використання мереж зв'язку, радіомовлен­ня, телебачення та інших технічних заходів передачі інформації не­залежно від форм власності та підпорядкування.

Оповіщення і зв'язок у надзвичайних ситуаціях забезпечуєть­ся за допомогою єдиної національної системи зв'язку.

Ø Сигнали оповіщення

Ци­вільного захисту, повідомлення про загрозу та виникнення над­звичайних ситуацій, інформація про дії в умовах надзвичайної ситуації доводяться до працівни­ків підприємств, установ, органі­зацій, населення всіма наявними засобами зв'язку, мовлення, опо­віщення (мал. 208). Оповіщення організовується відповідним ор­ганом Цивільного захисту та над­звичайних ситуацій за схемою, яка затверджується начальником цивільного захисту відповідного рівня. Система оповіщення Цивіль­ного захисту складається із загальнодержавної, регіональних і спеці­альних систем централізованого оповіщення, локальних та об'єктових систем оповіщення, систем циркулярного виклику. Система централі­зованого оповіщення регіонального рівня є основною ланкою систе­ми оповіщення в цілому.

Зона відповідальності (зона дії) в локальній системі оповіщення для хімічного об'єкта становить 2,5 км, а на атомній станції — 5 км на­вколо неї з обов'язковим включенням до неї селища станції. При над­звичайній ситуації гідродинамічного характеру екстреному оповіщен­ню підлягають населенні пункти, нижче греблі за течією на відстані до 6 км, а також селище працівників даного гідровузла.

Оповіщення населення здійснюється за допомогою електроси-рен, мережі радіомовлення та телебачення. Повідомленням, що пере­даються територіальними органами Цивільного захисту, потенційно небезпечними підприємствами, повинно передувати уривчасте зву­чання елекросирен, виробничих гудків та інших сигнальних засобів, наявних на відповідній території, а також радіомовлення, що озна­чає попереджувальний сигнал «Увага всім».

За цим сигналом населення повинно:

—вмикати засоби теле- та радіомовлення для прийому мов­ного повідомлення;

—уважно прослухати звернення до населення;

—продумати і виконати усі рекомендації, що пропонуються;

—винайти можливість сповістити про отриману інформа­цію сусідів чи знайомих, а за змогою надати їм допомогу.

Тексти звернень до населення повинні передаватися держав­ною мовою, якою користується більшість населення в регіоні про­тягом 5 хвилин.

На пунктах управління закладені варіанти текстів для пере-дання повідомлення в різних ситуаціях. Правила поведінки населен­ня за сигналами оповіщення Цивільного захисту встановлюються заздалегідь стосовно всього населення, для об'єктів.

Сигнали оповіщення населення в мирний час:

—«Аварія на атомній станції»;

—«Аварія на хімічно-небезпечному об'єкті»;

—«Землетрус»;

—«Повінь»;

— «Штормове попередження» та інші. Сигнали оповіщення населення у воєнний час:

—«Повітряна тривога»;

—«Відбій повітряної тривоги»;

—«Радіаційна небезпека»;

—«Хімічна тривога».

При застосуванні агресором біологічної зброї, населенню буде надана інформація про наступні дії. Успіх захисту населення буде зале­жати від дисциплінованості, своєчасної та правильної поведінки, суво­рого дотримання рекомендацій і вимог органів Цивільного захисту.

Залежно від виду аварії, катастрофи або стихійного лиха, а та­кож від обставин, що склалися, зміст текстів повідомлень може від­різнятися від наведених вище.

Оповіщення населення покладається на оперативних чергових відповідних територіальних органів Цивільного захисту та надзви­чайних ситуацій.

Питання для закріплення знань:

1.Які сигнали оповіщення ти знаєш?

2.Порядок дій за сигналами «Повітряна тривога!».

3. Як організована система оповіщення про виникнення над-
звичайних ситуацій в Україні?

4. Що необхідно зробити, почувши сигнал «Увага всім!»?

Проведення евакуації населення в районах виникнення надзвичайних ситуацій

Ø Сутність та порядок проведення евакуаційних заходів

В умовах неповного забезпечення захисними спорудами у містах та інших населених пунктах, які мають об'єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час, основним способом захисту населення є евакуація і розміщення його у позаміській зоні.

Евакуація — це організоване вивезення чи виведення людей з об'єктів і населених пунктів, перебування в яких стає небезпечним для життя. Основна мета евакуації — забезпечення безпеки кожної людини і всіх. Евакуації підлягають також цінності, документація та архівні матеріали.

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунк­тах, що знаходяться у зонах можливого катастрофічного затоплен­ня, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, в районах виникнення стихійного лиха, великих аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю людини).

Залежно від обстановки, яка склалася на час надзвичайних ситуацій, може бути проведена загальна або часткова евакуація на­селення тимчасового або безповоротного характеру.

Загальна евакуація проводиться в окремих регіонах за рі­шенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення і планується на випадок:

—небезпеки радіоактивного забруднення навколо атом­ної електростанції (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіянню шкоди здоров'ю населення, яке проживає в зоні ураження);

—загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотириго­динним добіганням проривної хвилі;

—загрози або виникнення загрози життю та здоров'ю насе­лення, яке проживає в зоні виникнення надзвичайної ситуації вій­ськового характеру.

Часткова евакуація здійснюється у разі загрози або виник­нення стихійного лиха, аварії, катастрофи.

Під час проведення часткової або загальної евакуації завчас­но вивозиться незайняте у виробництві і сфері обслуговування на­селення: студенти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих бу­динків, пенсіонери та інваліди, які утримуються у будинках для осіб похилого віку, разом з викладачами та вихователями, обслуговую­чим персоналом і членами їхніх сімей.

Евакуаційні заходи при загрозі та виникненні надзвичайної ситуації здійснюються за рішенням місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення відповід­ного рівня.

Евакуація населення здійснюється організовано та в обмеже­ний термін. Щоб організовано провести евакуацію, не допустити па­ніки і загибелі людей, необхідно:

—завчасно планувати евакуацію населення;

—визначити райони, придатні для розміщення евакуйованих з небезпечних зон;

—організувати оповіщення керівників і населення;

—організувати управління евакуацією;

— організувати життєзабезпечення евакуйованого населення. Евакуація повинна розпочатись не пізніше 4-х годин після

отримання розпорядження.

Безпосереднє проведення евакуації починається за наказом управлінь і відділів з надзвичайних ситуацій та цивільних закла­дів після отримання ними розпорядження встановленим порядком. Про початок евакуації населення оповіщається за допомогою під­приємств, закладів, ЖЕКів та органів міліції. Після отримання пові­домлення громадяни у встановлений термін прибувають у зазначені збірні евакуаційні пункти (ЗЕП), звідки відправляються в позаміську зону. Для організації приймання і розміщення міського населення, що евакуюється, а також постачання його усім необхідним, ство­рюються приймальні евакуаційні комісії та приймальні евакуаційні пункти сільських районів.

З прибуттям на приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) еваку­йованих розподіляють по населених пунктах, куди вони й прямують. Евакуйоване населення розміщується як в житлових приміщеннях місцевих мешканців, так і в громадських будівлях. Розміщення ева­куйованих проводиться з розрахунку наявної житлової площі в по­заміській зоні.

Для забезпечення евакуйованого населення житлом викорис­товуються квартири і будинки місцевих жителів (ущільнення), а та­кож пансіонати, санаторії, будинки відпочинку, дитячі і трудові табо­ри, туристичні бази, дачні кооперативи (будинки).

Якщо житлового фонду бракує, евакуйоване населення тимча­сово може розміщуватись в наметах, землянках, лісі тощо. У випад­ку, коли в позаміських районах області неможливо повністю розміс­тити все евакуйоване населення, частина його може бути розселена у сільських районах сусідніх областей.

Місцеві органи влади, а також керівники сільськогоспо­дарських та інших підприємств вживають необхідних заходів з працевлаштування та всебічного забезпечення евакуйованого населення.

Евакуація населення може здійснюватись трьома спосо­бами:

1. Вивіз населення з використанням всіх видів громадського транспорту (залізничного, водного, автомобільного), а також тран­спортом індивідуального користування.

2.Вивід населення пішки.

3.Комбінований спосіб, коли масовий вивід населення пішки поєднується з вивозом його всіма видами транспорту.

Автомобільний транспорт, що призначений для евакуації населення, формується в автомобільні колони, які закріплюються за маршрутами.

Пішим порядком, як правило, евакуація планується на відстань добового переходу (30-40 км). Виведення населення пішки органі­зовується колонами по дорогах, які не використовуються для інших перевезень, або за позначеними маршрутами і колонними шляхами. Чисельність піших колон коливається від 500 до 1000 осіб.

Закінченням евакуації вважається час виведення (вивезення) за межі зон можливих сильних руйнувань і зон затоплення всього населення, за виключенням працюючих змін, які продовжують ро­боту в містах.

Ø Життєзабезпечення населення у надзвичайних ситуаціях

Організація життєзабезпечення населення в екстремальних умовах є комплексом заходів, спрямо­ваних на створення і підтримання нормальних умов життя, здоров'я і працездатності людей. Вона включає:

—управління діяльністю робітників та службовців, всього на­селення при загрозі та виникненні НС;

—захист населення та територій від наслідків аварій, ката­строф, а також стихійного лиха;

—забезпечення населення питною водою, продуктами і пред­метами першої необхідності;

—захист продуктів, харчової сировини, фуражу, вододжерел від радіаційного, хімічного та біологічного зараження (забруднення);

—житлове забезпечення і працевлаштування;

—комунально-побутове обслуговування;

—медичне обслуговування;

—навчання населення способів захисту і дій в умовах надзви­чайних ситуацій;

—розробка і своєчасне введення режимів діяльності в умовах радіаційного, хімічного та біологічного зараження;

—санітарну обробку;

—знезараження (обеззараження) території, споруд, транспорт­них засобів, обладнання, сировини, матеріалів і готової продукції;

—підготовка сил та засобів і ведення рятувальних та інших невід­кладних робіт у районах лиха і осередках безпосереднього ураження;

—забезпечення населення інформацією про характер і рівень небезпеки, порядок поведінки;

—морально-психологічну підготовку і заходи щодо підтриман­ня високої психологічної стійкості людей в екстремальних умовах;

— заходи, спрямовані на попередження, запобігання або осла­блення несприятливих для людей екологічних наслідків надзвичай­них ситуацій та інші заходи.

Виконання всіх цих заходів організовується виконавчою вла­дою та органами управління цивільної оборони відповідного рівня. Безпосередніми виконавцями цих заходів є керівники підприємств, установ і організацій.

Цікаво знати! Найбільшою техногенною катастрофою ХХ сто­ліття стала аварія на Чорнобильській АЕС. Ця катастрофа змусила евакуювати населення із понад 1200 міст та сіл, приблизно 135 тисяч чоловік (90 тисяч — в Україні). Впродовж 4-5 годин від початку ева­куації було евакуйовано 44 тисячі людей. Близько 1,8 млн. чоловік продовжують проживати на радіаційно-забруднених територіях Укра­їни. Чорнобильська катастрофа виявила основні помилки, які були до­пущені на стадії вибору місця для АЕС: густонаселена територія (по­близу м. Києва) та область великого водного басейну (р. Дніпро).

Питання для закріплення знань:

1. В яких випадках проводиться евакуація населення? На­дай приклади евакуації населення яка проводилась в останні часи на Україні?

2.Хто має право оголосити загальну евакуацію населення та в яких випадках?

3.Способи евакуації населення?

6.4. Основи рятувальних та інших невідкладних робіт

Ø Характерні види рятувальних та інших невідкладних робіт

Рятувальні та інші невідкладні роботи — це організована за єдиним планом діяльність органів влади і управління, сил Цивільного захисту в напрямку рятування та надання в короткий термін всебічної допомоги населенню, яке опинилось в осередках ураження, районах стихійних лих, а також запобігання подальших руйнувань та втрат, забезпечення життєді­яльності населення, господарських об'єктів та безпечного проведен­ня подальших робіт.

Рятувальні та інші невідкладні роботи в осередках ураження проводяться з метою рятування людей та надання допомоги ураже­ним, локалізації аварій і створення умов для наступного проведення відновлювальних робіт.

Всі роботи в осередку ураження розподіляються на дві части­ни, а саме:

1. Рятувальні роботи.

2. Невідкладні роботи.

Вони проводяться одночасно.

До рятувальних робіт належать:

—пошук та діставання людей з-під завалів, зруйнованих, по­шкоджених, палаючих будівель, завалених сховищ та інших споруд, з осередків радіоактивного та хімічного ураження, з зон сильного задимлення, катастрофічного затоплення;

Поиск по сайту: