АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Предмет, метод, поняття конституційного права України як галузі права

Читайте также:
  1. A) это основные или ведущие начала процесса формирования развития и функционирования права
  2. I. Личные права и свободы.
  3. II. Організація перевірок органами Держтехногенбезпеки України
  4. III. Метод, методика, технология
  5. III. ПРАВА
  6. IІІ. Проведення перевірок суб’єктів господарювання та органів влади та інших підконтрольних об’єктів органами Держтехногенбезпеки України
  7. А) особисті немайнові права автора
  8. Авторские права
  9. Агальна характеристика конституційного права України.
  10. Адміністративна відповід-ть: поняття та підстави.
  11. Адміністративне стягнення: поняття та види.
  12. Адміністративні проступки за Кодексом України про адміністративні правопорушення

Традиційно конституційне право розглядається у право­знавстві як галузь національного права, як наука і як нав­чальна дисципліна (курс).

З прийняттям Акта проголошення незалежності 24 серп­ня 1991 р. Україна стала самостійною, суверенною держа­вою, розвиток якої потребував перш за все правового закріп­лення. Це завдання було покликано виконати, перш за все, конституційне право як провідна галузь системи національ­ного права, що конституює державу. Проте воно ускладню­валося тим, що не можна було автоматично переносити по­ложення конституційного права колишнього Радянського Союзу в нову добу розбудови української державності. По­трібно було на засадах принципово нових концептуальних підстав створити конституційне право України і конституцій­но-правову ідеологію, які грунтувалися б на досвіді консти­туціоналізму демократичних країн світу, який, на жаль, не брався до уваги в період існування СРСР.

Зокрема, не враховувалися найважливіші принципи бур­жуазної науки конституційного права, які здобули своє вті­лення у багатьох конституціях світу:

— ідея народного суверенітету як джерела конституції, інших галузей права та державної влади;

— принцип верховенства закону над іншими норматив­ними актами;

-5-

— принцип розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову;

— принцип народного представництва і верховенства парламенту;

— рівність усіх перед законом;

— пріоритет природних прав людини над державою та її органами.

Як відомо, право регулює різні за змістом суспільні від­носини, які мають свою специфіку, з урахуванням того, що виникає об'єктивна необхідність диференціації норм права на окремі частини (галузі) єдиної, в даному разі, системи на­ціонального права України, які являють собою сукупність правових норм, що регулюють певну групу суспільних відно­син.

Приступаючи до вивчення нового суспільного явища зви­чайно з'ясовується, що саме досліджується і як, яким чином це дослідження здійснюється стосовно правових явищ, зок­рема для з'ясування питання щодо критеріїв виділення від­повідних норм права у відповідну галузь. Відповідь на перше питання становить предмет правового регулювання, а на друге — метод правового регулювання, іноді виділяють мету правового регулювання, характер санкцій, об'єкт правовідносин тощо, які також мають певне значення для виділення відповідних галузей права.

Але цього замало.

Необхідним і, мабуть, головним є такий елемент з'ясу­вання сутності відповідної галузі, як юридичний режим. (Ре­жим (франц. гедіте, від лат. гедітеп — правління) — фор­ма правління, метод правління, державний устрій.) Саме за допомогою юридичного режиму з'ясовуються основні напря­ми дії всієї сукупності норм певної галузі.

Стосовно галузі конституційного права за допомогою юридичного режиму з'ясовуються основні об'єкти дії норм конституційного права — права і свободи особи; державний устрій; влада та форми її здійснення; організація та здійснен­ня державної влади на підставі принципу її розподілу; місце­ве самоврядування; територіальна організація України.

Предмет же галузі конституційного права дає можли­вість диференційовано виділити окремі елементи, які у су­купності дають цілісне уявлення про його зміст.

-6-

Згідно з марксистсько-ленінською концепцією конститу­ційне (державне) право вважалося результатом, знаряддям панування певного класу, знаряддям державного керівни­цтва суспільством. Так, В. Ф. Коток вважав, що специфіка предмета державного права полягає в тому, що його норми закріплюють основи суспільного і державного ладу відповід­но до інтересів робітничого класу і колгоспного селянства. С. С. Кравчук специфіку предмета держаного права бачив у регулюванні суспільних відносин, які становлять основи пов­новладдя народу і виникають у процесі здійснення державою належної народові державної влади. При цьому вчені колиш­нього Союзу РСР підкреслювали, що найважливіша складо­ва предмета державного права — держава, державні органи, що фактично здійснювали всю повноту державної влади, ви­рішували, які саме права і свободи надати народові.

Такий самий підхід щодо цього питання був притаманний і буржуазним ученим-конституціоналістам. Так, відомий до­революційний учений Г. Єллінек у своїй праці "Загальне вчення про державу" писав, що "державне право обіймає правоположення, які стосуються держави і компетенції її ор­ганів, а рівно нормує права та обов'язки підданих стосовно держави".

До речі, згаданий підхід безпосередньо пов'язаний з різ­ними підходами щодо термінів "конституційне право" і "дер­жавне право". Історично відмінність між цими термінами бу­ла обумовлена різними концептуальними підходами у XVIII—XIX ст., згідно з якими у якості вихідних ідей визна­чалися, з одного боку, ідеї, що абсолютизували роль держа­ви (Німеччина), а з другого — ідеї демократії, законності та конституціоналізму (Велика Британія, СІІІА, Франція).

Зокрема, у згаданих країнах на початку XIX ст. утвер­дився конституційний лад, основними принципами якого бу­ли розподіл влади та судовий захист прав людини. У Німеч­чині законодавче закріплення цих принципів відбулося пізніше, але у процесі викладання відповідного курсу в су­часний період державне право вважається основоположною частиною публічного права, що відображається і в назвах підручників (зокрема, підручник А. Катца "Государственное право. Основной курс в публичном праве").

-7-

Слід зазначити, що в період існування як Російської ім­перії, так і СРСР, спостерігалося прагнення визначитися що­до проблеми співвідношення між згаданими термінами.

Так, на початку XX ст. у Московському і Санкт-Петербурзькому університетах професорами М. Ковалевським та В. Алексєєвим викладався курс конституційного права. По­ряд з цим існував широко відомий підручник О. Градовського "Державне право Росії".

Незважаючи на те, що за радянських часів у вузах кра­їни викладався курс державного права, дискусії щодо термі­нів "державне право" і "конституційне право" були проведе­ні у 1970 та 1972 рр. Більшість учених мотивувала неможливість запровадження терміна "конституційне пра­во" замість "державне право" не лише тим, що введення ка­тегорії "конституційне право" обмежувало б межі державно­го права лише нормами Конституції, а й тим, що це ліквідувало б розподіл між нормами Конституції та іншими нормами.

В дискусії щодо цих термінів, яка відбулася у 1992 р. в Інституті законодавства і порівняльного законодавства при Верховній Раді Російської Федерації, висловлювалися різні пропозиції. Одні вчені вважали, що конституційне і держав­не право не збігаються, оскільки поточне законодавство і підзаконні акти не можна включати до конституційного пра­ва, адже зміст останнього становлять лише конституції та конституційні закони (В. А. Кикоть). Інші (Н. А. Михалєва) виходили з того, що конституційне регулювання е органіч­ною складовою державно-правового регулювання.

На наш погляд, розв'язання цієї проблеми слід шукати у філософсько-правовому, відношенні до тих категорій, які пов'язані з двома основними напрямами юридичної думки — природно-правовим та позитивістським. Перший виходить з того, що першоосновою конституції є людина та її права, то­му в країнах, які визнають це положення, існує конституцій­не право. У тих країнах, що визнають позитивістський на­прям, першоосновою конституції визнається держава, яка визначає обсяг прав і свобод людини. Звідси і різниця, яка спостерігається щодо цієї проблеми.

Саме тому в одних країнах визнається категорія "консти­туційне право" (США, Франція, Росія, Угорщина, Україна та ін.), в інших застосовується термін "державне право" (Австрія, Німеччина, Швейцарія).

Взагалі у сучасний період ця різниця має лише відносне значення, а найменування відповідної галузі права в умовах конкретної країни визначається традиційними підходами, які збереглися у науці та державно-правовій практиці. Отже можна говорити про відносну тотожність, синонімічність термінів "державне право" і "конституційне право".

Предмет правового регулювання є основним знаряддям поділу системи права на відповідні галузі. З одного боку, він безпосередньо впливає на якісно визначений вид суспільних відносин, які вимагають правового регулювання, з другого — відповідно суспільні відносини є тією об'єктивною основою, яка викликає до життя право і вносить у нього системоутворюючі ознаки.

Кожна галузь права, в тому числі конституційне право, регулюють відповідний вид суспільних відносин, які вимага­ють правового регулювання. Природно, що вони об'єктивно не можуть бути однакові для всіх галузей права. Наприклад, у цивільному праві для них характерне перш за все те, що учасники правовідносин мають рівні права, іншим галузям притаманні інші особливості. Специфічним є й предмет кон­ституційного права. Ідеально він повинен включати такі складові: — людина — громадянське суспільство — влада як основна ознака держави — економічні, соціальні, полі­тичні, духовні сфери життєдіяльності суспільства в демокра­тичній державі — територіальна організація держави.

На жаль, така складова як громадянське суспільство, по­ки що знаходиться лише на стадії закладення правових засад його утворення і розвитку.

Досить близькі до згаданої схеми складових предмета конституційного права, але не безспірні, є погляди деяких учених. Зокрема, М. В. Баглай і Б. Н. Габричидзе вважають, що до предмета цієї галузі належать суспільні відносини з приводу охорони прав і свобод людини (відносини між люди­ною і державою, устроєм держави і державною владою).

Уявляється, що до предмета конституційного права Ук­раїни слід віднести політичні відносини і політичну діяль­ність у суспільстві.

Відомо, що будь-які суспільні відносини, які врегульова­но правом, набувають у кінцевому підсумку політичного аспекту.

-9-

Конституційне право має більш вузьку, специфічну сферу регулювання — сферу відносин безпосередньо полі­тичного характеру. Проте, враховуючи різноманітність цих відносин та їх суб'єктів, доцільно виходити у першу чергу зі змісту найбільш загального об'єкта політики — людини, життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека якої визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Саме права і свободи людини та їх гарантії становлять зміст і спрямованість держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

У процесі визначення змісту предмета конституційного права України слід виходити, на наш погляд, із загальновиз­наних конституційною практикою країн світу концептуаль­них підходів щодо вихідних ідей, які мають бути закладені у конституції.

Насамперед слід врахувати ту обставину, що генетичний початок будь-якої конституції виходить з певних суспільних інтересів соціальних груп суспільства. Інтереси ці не збіга­ються. Тому між державою і сукупністю цих груп — наро­дом у цілому утворюється певний суспільний договір. Пояс­нюється це тим, що особа має від народження природні права і свободи, які держава не може ігнорувати або відмі­няти. З другого боку, держава має свої інтереси, які не зав­жди збігаються з інтересами особи. Тому конституції, у тому числі і Конституція України, є результатом погоджених інте­ресів особи і держави, результатом консенсусу, компромісу. Іншими словами, конституційне право України основане на договірних засадах, а не на односторонній волі певної соціальної групи, партії або особи. Отже до предмета консти­туційного права України слід віднести перш за все суспільні відносини, пов'язані зі взаємовідносинами особи і держа­ви. Не випадково розділ, присвячений регулюванню цих від­носин, посідає у Конституції України провідне місце.

Слід врахувати і таку обставину: для того щоб записане у ст. З Конституції України положення відносно статусу людини в суспільстві і державі стало реальністю, необхідна сила, яка б забезпечувала права і свободи людини. Такою силою завжди була і є влада. Отже, друга складова консти­туційного права має включати суспільні відносини, що вини­кають з приводу та у зв'язку з закріпленням у Конституції влади, а також у процесі її організації і здійснення.

-10-

Проте предмет конституційного права не охоплює пов­ністю згадані відносини. Зокрема, до обсягу конституційно-правового регулювання включаються так звані соціально-по­літичні відносини владарювання, які уособлюють соціальні передумови змісту політики, її взаємозв'язок з економічними і соціальними основами суспільства і які регулювалися нормами радянських конституцій і визначали змістовні ха­рактеристики, на жаль, не всієї влади, а лише державної. Ці відносини звичайно не регулювалися безпосередньо консти­туційним правом і перебували у сфері реальної державно-по­літичної діяльності. В результаті у колишніх радянських кон­ституціях існував фактор фіктивності ряду найважливіших конституційних положень, які визначали засади влади.

Нова Конституція України чіткіше окреслює частину су­спільних відносин, які регулюються нормами конституційно­го права. Необхідно врахувати і той факт, що згадана части­на істотно звузилася. Специфікою сучасного предмета конституційного права України є те, що він охоплює, в пер­шу чергу, сферу закріплення, організації та здійснення дер­жавної влади на основі її розподілу на законодавчу, виконав­чу та судову, як гарантію забезпечення громадянських прав і свобод особи, та самоврядної влади (останньої лише у ме­жах норм Конституції), і в той же час ця влада обмежується саме політичними відносинами у процесі її організації та здійснення.

Конституція України досить вдало і логічно виходить із взаємовідносин людини і держави саме через родову і видо­ву характеристику влади. Розкриття змісту влади як родово­го поняття здійснюється за схемою — джерело влади в ціло­му — розподіл влади на окремі види. Згідно з цією схемою відповідно до ч. 1 ст. 5 Конституції України єдиним джере­лом влади є лише народ як певна сукупність людей, і саме народ здійснює владу: безпосередньо (народне волевиявлен­ня); через органи державної влади; через органи місцевої влади (місцевого самоврядування).

Безумовно, суспільні відносини, що виникають з приводу здійснення народовладдя, відіграють визначальну роль в ор­ганізації державної влади. Тому предмет конституційного права повинен включати і суспільні відносини, що виника­ють з приводу та у зв'язку з формуванням на підставі основ­них форм народного волевиявлення державної влади, яка

-11-

покликана виконувати службову роль не лише щодо людини як вищої соціальної цінності, а й забезпечувати охорону су­веренітету і територіальної цілісності держави, здійснювати державне управління усіма сферами державного і суспільно­го життя, приватним і державним секторами економіки тощо. Виконання цих завдань можливо на основі організації і здійснення державної влади на демократичних засадах її по­ділу на законодавчу, виконавчу та судову. При цьому органи законодавчої, виконавчої та судової влади повинні здійсню­вати свої повноваження у встановлених Конституцією ме­жах, відповідно до законів України, на підставі принципу верховенства права (статті 6 і 8 Конституції).

Нарешті, до предмета конституційно-правового регулю­вання належать суспільні відносини з приводу визнання і га­рантування Україною місцевого самоврядування (ст. 7 Кон­ституції України).

Слова "безпосередньо" і "через", досить вдало введені в Основний Закон України, дають можливість з'ясувати обсяг суспільних відносин, які регулюються нормами Конституції на даному етапі розвитку Української держави.

Внаслідок того, що Україна перебуває ще на етапі розбу­дови державності, народне волевиявлення здійснюється у досить обмежених формах безпосередньої демократії — ви­борів та референдумів. Установчу і особливо контрольну функції, на жаль, не регламентовано конституційними нор­мами.

У принципі народне волевиявлення ніколи не може бути за обсягом повним, оскільки слід враховувати вік людини, недієздатність певних осіб, відбуття покарання за вчинення злочину тощо.

Найбільший обсяг суспільних відносин регулюють орга­ни державної влади, що пояснюється труднощами перехідно­го періоду розбудови держави на сучасному етапі її розвитку.

Норми конституційного права регулюють також комп­лекс суспільних відносин, які визначають основні засади суспільного, політичного, економічного ладу і включають як організаційно-політичні, так і соціально-економічні відно­сини.

У процесі висвітлення змісту соціально-політичних відно­син, які безпосередньо впливають на складові предмета кон­ституційно-правового регулювання, безумовний інтерес ста-

-12-

новлять також відносини, що виникають у самій сфері дер­жавної владності, яка виявляється у процесі її організації і здійснення. Політичний характер суспільних відносин, своє­рідне коло їх учасників, специфіка об'єктів регулювання дають змогу говорити про їх особливості.

Особливістю цих відносин є те, що стороною (учасни­ком) переважної більшості з них виступає безпосередньо чи опосередковано Українська держава. Тому їх можна назвати державно-політичними відносинами владування. Будучи "одягнені" у правову форму, вони набувають якості консти­туційно-правових відносин.

Інша особливість соціально-політичних відносин полягає у тому, що державно-політичні відносини владування поділя­ються на дві групи. Перша група — це відносини, які ви­никають у ході встановлення і функціонування основних інституційних форм держави і відображають її політико-територіальну організацію. По-перше, ці відносини взаємозумовлені, а їх врегулювання конституційним правом може розглядатися як створення передумов для самого процесу державного владування. Друга група відносин виходить з на­явності основних взаємозв'язків держави і особи, проте для конституційного права істотними є відносини держави і осо­би з приводу користування взаємними юридичними можли­востями, які звичайно виявляються у конструкціях грома­дянства і конституційних політичних правах і свободах громадян. Інші права, свободи і обов'язки громадян України є предметом конституційного регулювання лише в межах та обсязі конституційного закріплення; конкретизація ж цього інституту здійснюється нормами інших галузей національно­го права.

Норми Конституції закріплюють також основні політико-правові принципи, які визначають розвиток держави, дають характеристику державної організації суспільства, зокрема конституційного ладу, форми правління, основ організації і функціонування політичної організації суспільства.

Другою складовою предмета конституційного права від­носно цієї групи є соціально-економічні відносини. Сутність Цих відносин визначається конституційним закріпленням

Див.: Степанюк О. І. Норми конституційного права України: пробле­ми теорії. Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 1993. — С. 9—10.

-13-

економічних основ держави і суспільства, які будуються на базі економічного плюралізму, різноманітності форм влас­ності, забезпечення рівного її захисту з боку держави (статті 13 і 14 Конституції України).

Нарешті, складовою суспільних відносин, що регулюють­ся нормами конституційного права, є державно-терито­ріальна організація України, яка має визначальне значен­ня для управління людьми, територіями, розв'язання політичних, соціальних та економічних питань, визначення форми територіального устрою держави (ст. 5 Конституції), її адміністративно-територіальної системи, встановлення вза­ємовідносин центру з місцями тощо.

Таким чином, предмет конституційного права Украї­нице сукупність політико-правових суспільних відно­син, пов'язаних з взаємовідносинами держави і особи в Україні, народним волевиявленням, організацією та здій­сненням державної влади і місцевого самоврядування, за­кріпленням соціально-економічних умов владування, а також з державно-територіальною організацією Украї­ни, які регулюються нормами цієї галузі національного

права.

Для повного з'ясування змісту конституційного права важливе значення має метод правового регулювання. Відпо­відно до загальної теорії права метод правового регулю­вання — це специфічний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, який здійснюється за допомогою юридичних засобів.

Цей метод характеризується:

— колом суб'єктів, яких держава визнає правоздатними і дієздатними;

— порядком формування, встановлення юридичних прав і обов'язків суб'єктів;

— ступенем визначеності змісту юридичних прав і обов'язків;

— співвідношенням основних регулятивних засобів впливу на поведінку повноважень (дозволів), обов'язків та заборон; порядком (процедурою) здійснення юридичних прав і обов'яз­ків; способами примусового забезпечення прав і обов'язків1.

 

Див.: Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. — К.:Атіка, 2001.

-14-

Специфіка конституційного методу правового регу­лювання полягає в тому, що він е сукупністю способів регулювання політико-правових суспільних відносин, які становлять предмет конституційного права.

Тому для розкриття сутності методу конституційного ре­гулювання слід з'ясувати його співвідношення з предметом конституційного права, оскільки обидві категорії щільно пов'язані одна з одною. Проте, якщо предмет розкриває сут­ність конституційного регулювання, то метод стосовно пред­мета має підпорядковане значення: це істотне відображення предмета його основних рис. На відміну від предмета метод виступає як внутрішньогалузева система засобів впливу на суспільні відносини, яка має значення для з'ясування особ­ливостей при регулюванні окремих груп суспільних відно­син. Виходячи з вищезазначених груп політико-правових суспільних відносин, які регулюються нормами конституцій­ного права України, можна виділити такі види методу кон­ституційного регулювання.

Перш за все, слід враховувати ту обставину, що внаслі­док свого призначення, місця і ролі конституційного права в системі національного права України, необхідно розрізняти методи, які притаманні виключно конституційному праву, і методи, які властиві як усім галузям, так і певною мірою га­лузі конституційного права.

До першого виду методів, властивих лише конституцій­ному праву, належать такі методи.

Метод владного впливу, який застосовується щодо суб'єктів правовідносин у конституційному праві.

Метод загального (конституційного) нормування, який є характерним для закріплення правового статусу осо­би (за винятком політичних прав) у межах та обсязі консти­туційного закріплення без конкретизації цього інституту.

Метод конкретного регулювання, притаманний для регулювання більшості конституційно-правових відносин.

Ці методи можуть бути визначені як основні.

Що стосується другого виду методів, то, як і реалізація правових норм взагалі, вони здійснюються у конституційно­му праві у формі додержання, виконання, використання і застосування. Крім безпосередньої реалізації конституцій­них норм, частина їх реалізується у поєднанні з поточним законодавством. У ряді випадків поточні закони мають ви-

-15-

даватися на підставі безпосередніх вказівок, що містяться в Основному Законі. Це перш за все стосується законів, які визначають мету, форми і порядок реалізації відповідних конституційних норм щодо органів Української держави.

Метод конституційного регулювання має свої особли­вості порівняно з методами правового регулювання, прита­манними іншим галузям права. Конституційне регулювання, як різновид політичного, здійснюється спеціальними юридичними засобами.

Разом з тим у конституційному праві України застосову­ються такі типові для інших галузей права прийоми, як доз­віл, заборона, покладення обов'язків.

Діалектичний взаємозв'язок і взаємозумовленість усіх цих способів і прийомів, форм впливу на суспільні відносини характеризує метод конституційного права України в цілому.

Розкриття змісту предмета і методу конституційного пра­ва дає можливість сформулювати визначення конституцій­ного права України.

Конституційне право України — основна галузь на­ціонального права. Воно являє собою сукупність консти­туційних норм, які регулюють політико-правові суспіль­ні відносини, пов'язані з взаємовідносинами особи з Українською державою, реалізацією народного волевияв­лення, організацією і здійсненням державної влади та місцевого самоврядування, закріпленням соціально-еко­номічних основ владування, а також з визначенням те­риторіальної організації Української держави.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.01 сек.)