Пристрої з оптичним принципом зчитування та записування інформації

У 1982 р. фірми Sony та Philips завершили роботу над форматом CD -аудіо (C ompact D isk), розпочавши цим нову еру цифрових носіїв на компакт-дисках, в основі роботи яких лежав оптичний принцип зчитування та записування інформації. На цих дисках можна було зберігати великі обсяги інформації, тому їх почали використовувати для зберігання аудіо- та відеофайлів, баз даних, енциклопедій. Легка заміна дисків давала змогу переносити їх, завжди мати на робочому місці всі потрібні для ефективної роботи матеріали майже в будь-якому обсязі. Диски мали високу надійність та довговічність, тому їх почали використовувати для архівного зберігання інформації.

На сьогодні до родини компакт-дисків входять носії інформації різних типів, але всі вони мають ряд загальних характеристик.

Конструктивно вони є дисками діаметром 120 мм та товщиною 1,2 мм, усередині яких є отвір. Диск складається з трьох шарів:

· нижнього — основи, виготовленої з оптично прозорої речовини, на одній поверхні якої формується інформаційний малюнок із ямок (пітів) та проміжків між ямками (лендів);

· тонкого відбивального шару;

· захисного лаку.

На одному дюймі радіуса диска розміщено 16 тисяч доріжок (для порівняння — на одному дюймі дискети їх усього 96).

Для зчитування інформації з компакт-диска використовують промінь лазера інфрачервоного діапазону, тому швидкість зчитування інформації досить висока. Промінь потрапляє на диск, що обертається, з боку основи, відбивається від відбивального шару та повертається на спеціальний світлоприймач. Коли промінь лазера потрапляє на ямки та проміжки між ними, він по-різному змінює свою інтенсивність, тому світлоприймач, аналізуючи це, перетворює інформацію на електричний сигнал, що змінює свої параметри від­повідно до інформаційного рисунка компакт-диска.

Успіх у зчитуванні інформації оптичним способом залежить від стану поверхні компакт-диска. Подряпини, пил, забруднен­ня суттєво погіршують зчитування інформації, а іноді роблять його взагалі неможливим.

Залежно від кількості можливих операцій записування компакт-диски поділяють на: CD-ROM — інформацію на ці диски записують на заводі, але не існує обмежень на зчитування цієї інформації; CD-R — це диск, інформацію на який можна записати в домашніх умовах, але лише один раз; CD-RW — інформацію на ці диски можна багаторазово записувати та багаторазово зчитувати з них.

Для роботи з компакт-дисками призначено спеціальні дисководи, які теж поділяють на дисководи для CD-ROM, дисководи CD-R та CD-RW.

Першими з’явилися CD-ROM -дисководи, які забезпечували швидкість зчитування даних до 150 Кбайт/с. Із розвитком техніки розробили пристрої, що забезпечували більшу (у 4, 8 і до 56 разів) швид­кість завдяки збільшенню швидкості обертання диска.

Дисководи CD-R дають змогу зчитувати інформацію необмежену кількість разів з CD-RW і CD-R -дисків.

Дисководи CD-RW створено для багаторазового записування інформації на CD-RW -диски та зчитування інформації із CD-RW і CD-R - дисків. Швидкість записування та зчитування інформації цими дисководами різна: записування — від 2 до 24, зчитування — від 6 до 48.

На сьогодні надзвичайну популярність отримали DVD-диски (DVD — D igital V ersatile D isk — універсальний цифровий диск), які дають змогу зберігати у 26 разів більше інформації, ніж звичайні CD-ROM (стандартний одношаровий однобічний DVD -диск може зберігати 4,7 Гбайт інформації).

Поиск по сайту: