Закономірність розсіювання-концентрації документів у документопотоках та масивах

Розсіювання документів - це поява документів однієї тематики не лише в тематично спеціалізованих потоках і ма­сивах, але й в потоках і масивах непрофільних документів.

Одночасно в інфосфері відбувається протилежний про­цес — концентрація документів — функціонування більшості документів певної тематики переважно лише в декількох однопрофільних документних потоках і масивах.

Ці явища досліджені на базі функціонування наукових документів. Наукознавцями доведено, що в різні періоди іс­торії розвитку ДП та М ефект розсіювання мав неоднакову інтенсивність. У період слабкої диференціації науки (до XIX ст.) розсіювання документів було значним. Учений читав по суті всю наукову літературу, відбираючи профільну для себе інформацію із різних джерел. А оскільки такої літератури бу­ло небагато, пошук потрібної інформації не завдавав особли­вих труднощів.

Явище розсіювання виявили ще наприкінці XIX ст., але родоначальником його вивчення вважається головний бібліо­текар Лондонської наукової бібліотеки, член Королівського товариства наукової інформації, хімік і бібліограф С. Бредфорд. Вивчаючи потік наукових статей з електротехніки за 1925 - 1927 рр., прикладної геофізики і змазки за 1928 - 1931 рр., він помітив, що розподіл наукових журналів, що містять статті за названими темами, має загальну форму. На основі встановленої закономірності розподілення публікацій по ви­данням учений в 1948 р. сформулював закон, який згодом отримав назву "закон розсіювання Бредфорда”.

Суть закону Бредфорда: якщо наукові журнали розта­шувати в порядку зменшення кількості статей з певного пи­тання, то журнали в цьому списку можна розподілити на три зони з однаковою кількістю статей у кожній зоні. При цьому приблизно 1/3 статей з теми розташована у невеликому ядрі профільних журналів. Другу третину статей містять суміжні за тематикою журнали, кількість яких у Бредфорда була в п'ять разів більша за кількість журналів зони ядра. Остання третина статей розсіяна у журналах, непрофільних для обра­ної теми, їх кількість за назвами відносно ядра зростає при­близно в п'ять у квадраті разів. Якщо кожну із зон позначити відповідно А, В, С, то закон Бредфорда можна записати фор­мулою: А:В:С == 1:п:п², де п - постійна величина, яка в Бред­форда дорівнювала 5.

Отже, закон Бредфорда можна розглядати як наближену феноменологічну модель, але не розрахункову. Тому вже більше двадцяти років здійснює активний пошук математичної моделі в двох напрямах: математичне відображення словес­ного і графічного формулювання закону Бредфорда; математичні моделі, що найбільш задовільно описують емпіричний розподіл у тих галузях, де закон Бредфорда - Ципфа не пра­цює.

Протилежними, але взаємопов'язаними специфічними закономірностями функціонування сучасних ДП та М є фрагментарність і дублювання документованої інформації.

Фрагментарність - це наявність у потоці документів, що містять фрагменти відомостей про об'єкт. Під фрагментом розуміється опис окремої частини об'єкта, однієї його характеристики, або властивості, що не дає загального уявлення про об'єкт та можливості його оцінювання.

Дублювання - це наявність у документах теоретичних та практичних відомостей про об'єкт, що повторюються вна­слідок виходу в світ видань різних типів, видів, жанрів.

За матеріалами дослідження Г. Ф. Гордукалової дублю­вання інформаційної складової документа обумовлено такими факторами:

- необхідністю оповіщання широкої читацької аудиторії про події суспільного життя;

- складністю та суперечністю процесу одержання нового знання про соціальні явища;

- бажанням зберегти й зробити доступними для використання праці мислителів минулого;

- поступовим нарощуванням знання;

- ущільненням знань про об'єкт.

Найдавніші зразки прадокументів належать до епохи палеоліту (2 мільйони років - 15 тис. років до н.е.). Тоді лю­дина фіксувала своє початкове знання про світ у виді прикрас та насічок на кістках тварин, знаряддях праці (списах, палицях, дрючках та ін.). Для закріплення числової інформації ви­користовувалися кістки плодів, горіхи, зуби та фалангові кіс­тки тварин.

В епоху мезоліту (14-10 тис. років тому) зо­браження людей та тварин у печерах Європи, Африки, Аме­рики, Австралії мають вже стилізований характер, поряд із ними зустрічається багато символів - стрілки, хрести, кола, овали, прямокутники, змійки, ялинки тощо. Як фарби вико­ристовуються вохра, двоокис магнезію та кольорова глина. Фарби наносилися на малюнки пальцем або пензликом, зроб­леним із шерсті тварин.

Таким чином, у процесі розвитку первісного мистецтва поступово формувалися основні компоненти документа: зна­кова система, засоби та способи фіксування інформації, мате­ріальний носій та його конструкція.

Власне писемність виникла тоді, коли малюнки та зо­браження набули свідомого інформативного характеру, коли за допомогою окремих малюнків — піктограм людина почала цілеспрямовано закріплювати й передавати соціальне значи­му інформацію. Так виникла піктографія (від лат,- "намальо­ваний")- малюнкове письмо, що складалося з окремих зображень, які читалися завдяки певній послідовності розміщення всіх компонентів малюнка.

Наступна стадія розвитку прадокументів як первісних складових ДП та М пов'язана з появою у письмі окремих умовних позначень - символів, які стали основою ідеографії (іdea - ідея, образ та grapho - пишу).

Поширення у IV - III тис. до н. е. словесного письма, виникнення засобів та способів фіксування інформації, а та­кож спеціально сконструйованого для цього матеріального носія сприяли зростанню кількості документів, їх змістовно­му розмаїттю, що зумовило початок нового етапу еволюції ДП та М.

Поиск по сайту: