Основні види соціальних груп

1. За ступенем усталеності:

- нестійкі – відрізняються в основному випадковим характером і слабкою взаємодією між людьми. (туристична група, мітингуючий натовп, нейтральні глядачі на спектаклі).

- середньо усталені - трудовий колектив фірми, студентська група, бригади.

- усталені – нації, класи.

2. За розмірами:

- великі – групи, які існують в масштабах країни в цілому (нації, класи, верстви, професійні об’єднання)

- середні – мешканці міста, області.

- малі – об’єднання людей, в яких всі члени знаходяться в безпосередньому контакті один з одним (сім’я, шкільний клас, виробнича бригада, рота):

формальні – об’єднання людей, яке утворюється на основі офіційного документа юридичних норм, установ, правил, інструкцій, приписів. Члени такої групи націлені на виконання якогось виду діяльності і знаходяться в ієрархічно структурованій підпорядкованості (студентська група, клас, виробничий колектив, футбольна команда)

неформальні - складається стихійно і не має особливих документів, які регламентують її функціонування, але вона також утворюється на основі загальних інтересів, прагнень, що об’єднують людей в більш або менш стійкі об’єднання (сім’я, дружня компанія, злочинна зграя). Поведінка членів такої групи регламентується особливими неписаними правилами, відносини між ними є тісними і залежними один від одного.

3. За змістом:

- соціально – класові (верстви, стани, касти, класи)

- соціально – етнічні (роди, племена, народності, нації)

- соціально – демографічні (молодь, діти, батьки, жінки, чоловіки)

- соціально – професійні (вчителі, лікарі, шахтарі)

- соціально – територіальні (мешканці АРК., областей, районів, міст)

Соціальні спільноти – це емпірично фіксовані, реально існуючі об’єднання індивідів, які є відносною цілісністю, що може виступати як об’єкт соціального впливу, виникає в результаті об’єднання за певними характеристиками, не завжди притаманними окремим індивідам.

Важливим елементом соціальної структури є соціальний інститут (лат. Institutum - улаштування, установлення).через інститут забезпечується організація і регулювання сумісної діяльності людей, сталість соціальних відносин).

Таким чином, соціальна структура — це анатомічний "кістяк" сус­пільства, де "плоттю", що оточує даний "кістяк", є культура суспільства, а цементуючим чинником виступає соціальний контроль, що включає різні норми і санкції, прийняті в даному суспільстві. Крім того варто підкрес­лити, що будівельними "цеглинками" соціальної структури суспільства слугують саме соціальні статуси і ролі, що поєднуються між собою функ­ціональними відносинами. Вони ідеально пасують до цього, оскільки ні індивіди, ні соціальні групи, ні соціальні норми або цінності такими ком­понентами суспільного "будинку" бути не можуть.

Для прикладу давайте розглянемо, що ж являє собою будинок взагалі. Це, насамперед, сукупність несучих вертикальних підпор та гори­зонтальних перекриттів, з'єднуючих вузлів, вхідних отворів і додаткових елементів, що створюють або естетичний (інтер'єр, дверні чи віконні при­краси), або психологічний (балкон, санвузол) комфорт. Звичайно, кон­кретні форми, архітектурні види й особливості будинків різноманітні і залежать від культури народу, Історичної епохи, кліматичних умов і талан­та архітектора. Однак основу будинку складають вертикальні підпори і горизонтальні перекриття, функціонально пов'язані між собою.

У такий же спосіб це відбувається й у "суспільному будинку". У ньо­му також повинні бути основні елементи, функціональний взаємозв'я­зок яких утворює каркас суспільства. Це — соціальні статуси і ролі, функціонально пов'язані завдяки суспільному розподілу праці. Наприк­лад, соціальні статуси — "будівельник", "батько", "президент", "водій", "чоловік", "спортсмен" і т.п. — це всього лише порожні осередки. Кож­на з них заповнюється визначеною кількістю людей, але вони постійно змінюються: хтось помирає, хтось звільняється і переходить на інше міс­це роботи і т.д. Однак осередки залишаються, оскільки вони необхідні суспільству. Без них воно не зможе нормально функціонувати: лікар потрібний, щоб лікувати, учитель, щоб учити, і так до нескінченності. Кожен осередок — на своєму місці і виконує цілком визначену і важливу суспільну функцію.

Уявимо собі суспільство, де одна людина виконує всі функції: він — і президент, і воєначальник, і лікар, і будівельник, і кравець. Чи зможе таке суспільство нормально функціонувати та розвиватися? Зрозуміло, що ні. Кожну функцію "майстер на всі руки" буде виконувати абияк, адже йому не вистачить на це ні часу, ні знань, ні вмінь. У такому суспільстві є відсут­нім поділ праці. А останнє (тобто суспільство) виникає лише тоді, коли різні функції закріплюються за різними групами спеціально підготовле­них людей. Це називається спеціалізацією. Сучасне суспільство — це сус­пільство фахівців, а не дилетантів. Фахівцям доводиться кооперуватися між собою, адже вони не можуть обійтися однин без одного: пекарю потрібні чоботи, будинок, міцне здоров'я і навчання дітей. Тому він обмі­нює результати (продукти) своєї праці на товари і послуги шевця, будівель­ника, лікаря і вчителя. А ті, у свою чергу, роблять так само. У такий спо­сіб на основі спеціалізації і кооперації праці формується функціональний зв'язок статусів і ролей, що і утворюють суспільний розподіл праці.

Поиск по сайту: