Порядок припинення діяльності суб’єктів господарювання (ліквідація та реорганізація суб’єктів господарювання)

Припинення суб'єкта господарювання - одне з юридич­них понять господарського права. Це специфічна правова робота. До змісту поняття «припинення» входять юридичні підстави («умови»), акти та процесуально-правові дії щодо припинення суб'єкта господарювання як суб'єкта права. Ці підстави, акти та дії передбачені господарським зако­нодавством. Загальні підстави і форми припинення діяль­ності¹ суб'єктів господарювання усіх видів визначені Гос­подарським кодексом (ст. 59). ГК (ст. 60) встановлює та­кож загальний процесуальний (процедурний) порядок ліквідації суб'єкта господарювання. У разі банкрутства суб'єкта підприємництва відносини припинення регулю­ються Законом України від 14 травня 1992 р.(в редакції від ЗО червня 1999 р.) «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом».

Особливі підстави і форми припинення суб'єктів господа­рювання окремих видів встановлені також законами про цих суб'єктів (наприклад, ст. 19-22 Закону України «Про госпо­дарські товариства», ст. 87-98 Закону України «Про банки і банківську діяльність» тощо) та іншими нормативними ак­тами (зокрема, про корпоратизацію, приватизацію та ін.).

Суб'єкт господарювання припиняється за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів), за рішенням інших осіб-засновників суб'єкта господарюван­ня чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених ГК та іншими законами, - за рішенням суду.

Припинення за юридичними підставами може бути двох видів: добровільним і примусовим.

Юридичними підставами добровільного припинення суб'єкта господарювання є ініціатива власника цього суб'єкта чи уповноважених ним органів або передбачені законом чи установчими документами обставини (наприк­лад, у зв'язку із закінченням строку, на який він створю­вався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено). Мотиви ініціативи суб'єкта господарювання закон не визначає. Це можуть бути: зміна профілю діяльності, конкуренція, затоварення тощо.

Види юридичних підстав примусового припинення суб'єкта господарювання визначені в законодавстві у виг­ляді примірного переліку (наприклад, ч. 2 ст. 38 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»).

Примусово суб'єкт господарювання припиняється відповідно до судового рішення, постановленого на підставі:

- визнання недійсним запису про проведення держав­ної реєстрації через порушення закону, допущені при ство­ренні суб'єкта господарювання - юридичної особи, які не можна усунути;

- провадження суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що за­боронена законом;

- невідповідності мінімального розміру статутного фон­ду суб'єкта господарювання - юридичної особи вимогам закону;

неподання протягом року органам державної податко­вої служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

наявності в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність суб'єкта господарювання - юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Крім того, згідно з ч. 1 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» суб'єкт гос­подарювання припиняється на підставі рішення господарсь­кого суду про визнання його банкрутом. Порядок такого при­пинення визначає Закон України «Про відновлення плато­спроможності боржника або визнання його банкрутом».

Ч. 1 ст. 59 ГК передбачає дві правові форми припинен­ня суб'єкта господарювання: реорганізацію і ліквідацію.

Реорганізація передбачає виникнення на основі діючо­го суб'єкта господарювання одного або більше нових суб'єктів господарювання. У разі реорганізації суб'єкта господарювання усі його права та обов'язки переходять до правонаступника (правонаступників). Загалом законодав­ство визначає чотири правових способи реорганізації суб'єкта господарювання: злиття, приєднання, поділ та перетворення (ч. 1 ст. 59 ГК). З юридичної точки зору ці спо­соби розрізняються залежно від того, до якого суб'єкта пра­ва переходять всі майнові права та обов'язки підприємства, що реорганізуються.

Злиття двох і більше суб'єктів господарювання в один означає перехід прав і обов'язків кожного з них до суб'єкта господарювання, що виник внаслідок правового акта злиття. У цьому випадку виникає новий суб'єкт господарювання, а суб'єкти господарювання, що злилися, припиняються.

Приєднання одного суб'єкта господарювання до іншо­го означає, що до останнього переходять права і обов'язки приєднаного суб'єкта господарювання. Новий суб'єкт гос­подарювання внаслідок такої реорганізації не виникає, проте суб'єкт господарювання, який приєднався, припи­няється.

Поділ суб'єкта господарювання є створенням на базі одного існуючого суб'єкта господарювання двох і більше суб'єктів господарювання як суб'єктів права. За таких умов відбувається поділ усього майна суб'єкта господарювання. Такий спосіб реорганізації передбачає затвердження влас­ником (уповноваженим органом) роздільного акта (балан­су). Згідно з цим актом частини майна та відповідні права і обов'язки реорганізованого суб'єкта господарювання пе­реходять до суб'єктів господарювання, створених внаслі­док поділу.

Перетворення суб'єкта господарювання як спосіб ре­організації означає перетворення однієї форми власності в іншу (наприклад, державної або комунальної в колектив­ну або приватну) і, відповідно, зміну організаційно-право­вої форми суб'єкта господарювання. Такий спосіб реорга­нізації масово застосовувався в процесах корпоратизації і приватизації майна державних підприємств. При перетво­ренні до суб'єкта господарювання, який щойно виник, переходять права і обов'язки колишнього суб'єкта госпо­дарювання.

У випадку ліквідації суб'єкт господарювання припи­няється як суб'єкт права без правонаступництва. Згідно з ч. 6 ст. 59 ГК суб'єкт господарювання ліквідується:

за ініціативою осіб, зазначених у частині першій ст. 59 ГК;

у зв'язку із закінченням строку, на який він створював­ся, чи у разі досягнення мети, заради якої його було ство­рено;

у разі визнання його в установленому порядку банкру­том, крім випадків, передбачених законом;

у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом¹.

Слід зазначити, що ЦК встановлює обов'язок учасників юридичної особи або органу, що прийняв рішення про при­пинення юридичної особи негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію (ч. 1 ст. 105 ЦК). Такий же обов'язок встановлено і ч. 1 ст. 34 Зако­ну України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Державний реєстратор в порядку, встановленому зако­нодавством, повинен (як правило, не пізніше наступного робочого дня з дати надходження відповідних документів про реорганізацію або ліквідацію юридичної особи) запов­нити реєстраційну картку про державну реєстрацію при­пинення суб'єкта господарювання - юридичної особи, вне­сти до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи та пе­редати органам статистики, державної податкової служ­би, Пенсійного фонду України, фондів соціального стра­хування повідомлення про внесення до Єдиного державно­го реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення для зняття юридичної особи з обліку.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення суб'єкта господарювання - юридичної особи є датою його припи­нення.

Ч. 8 ст. 59 ГК містить норму, згідно з якою оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця підлягає опублікуванню реєструючим органом у спеціаль­ному додатку до газети «Урядовий кур'єр» та/або офіцій­ному друкованому виданні органу державної влади або орга­ну місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з дня при­пинення суб'єкта господарювання.

Загальний порядок ліквідації суб'єкта господарюван­ня (ліквідаційний процес) встановлено ст. 111 ЦК та ст. 60 ГК відповідно до якої ліквідація суб'єкта господарюван­ня здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим орга­ном визначеним законом, якщо інший порядок її утво­рення не передбачений ГК. Ліквідацію суб'єкта господа­рювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується. Ч. 2 ст. 105 ЦК передбачає, що комісія з припинення юридичної особи (ліквідаційна ко­місія, ліквідатор тощо) призначаються за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію.

Ліквідаційний процес передбачає здійснення щодо суб'єкта господарювання наступних заходів:

1) Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви пре­тензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.

2) Ліквідаційна комісія або інший орган, який прово­дить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в тих же друкованих органах, в яких публікувалося оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця, по­відомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені ГК чи спеціальним законом строки.

3) Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання.

4) Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кре­диторами, складає ліквідаційний баланс та подає його влас­нику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.

Проте слід мати на увазі, що згідно з ч. 1 ст. 111 ЦК ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідацій­ний баланс, який містить відомості про склад майна юри­дичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кре­диторами вимог, а також про результати їх розгляду. Про­міжний ліквідаційний баланс затверджується учасника­ми юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Саме від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу починається виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується (за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться зі спливом місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу (ч. 2 ст. 111 ЦК).

Майнові претензії кредиторів до суб'єкта господарюван­ня, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єк­та, якщо інше не передбачено ГК та іншими законами. При цьому законодавець припускає, що відповідного майна для задоволення претензій всіх кредиторів для задоволення претензій може не вистачити (презумпція недостатності майна). Тому черговість та порядок задоволення вимог кре­диторів визначаються відповідно до закону.

Так, залежно від підстав ліквідації суб'єкта господарю­вання встановлено два види черговості. Наприклад, якщо суб'єкт господарювання ліквідується у звичайному поряд­ку, діє черговість, встановлена ст. 112 Цивільного кодексу.

Якщо суб'єкт господарювання оголошений банкрутом, діє черговість, визначена статтею 31 Закону «Про віднов­лення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Звичайна черговість - це першочергові та інші борги підприємства-боржника. Згідно з ч. 1 ст. 112 ЦК у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшко­дування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про пла­ту за використання результату його інтелектуальної, твор­чої діяльності;

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

Суть черговості полягає у тому, що вимоги кожної на­ступної черги виконуються після повного задоволення ви­мог попередньої черги. Якщо в межах однієї черги майна для повного погашення боргів не вистачає, воно розподі­ляється між кредиторами пропорційно до заявлених ними і визначених ліквідаційною комісією сум.

У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні ви­мог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи (ч. 2 ст. 112 ЦК).

Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, вста­новленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідову­ють, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно (ч. З ст. 112 ЦК)

При ліквідації суб'єкта господарювання застосовуєть­ся категорія так званих погашених претензій (ч. З ст. 61 ГК) В ч. 4 ст. 112 ЦК вони іменуються погашеними вимо­гами. Погашеними згідно з законом визнаються претензії:

а) не задоволені через відсутність майна суб'єкта госпо­дарювання;

б) не визнані ліквідаційною комісією якщо їх заявники у місячний строк після одержання повідомлення про по­вне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду
з відповідним позовом;

в) претензії, у задоволенні яких за рішенням суду кре­диторові відмовлено

Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника.

Поиск по сайту: