АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Україна на шляху до свободи і незалежності

Читайте также:
  1. Александр II Освободитель (1855-1881)
  2. В Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова
  3. Відповіді до теми № 4 «Україна у складі Російської та Австро-Угорської імперій»
  4. Демократіє свободи
  5. Державна національна програма “Освіта” (“Україна XXI століття”)
  6. Дипломатична місія Чжан Цзяна та відкриття Великого Шовкового Шляху
  7. Забезпечення в незалежній Україні свободи свісті
  8. І СВІТОВИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС. УКРАЇНА В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
  9. Как же освободиться от чувства вины?
  10. КИРГИЗЫ И ОСВОБОДИТЕЛЬНОЕ ДВИЖЕНИЕ (Доклад 1-му съезду автономистов, читанный 19-го ноября 1905 года)
  11. Метрополия Россия и колония Казахстан в годы первой мировой войны. Национально-освободительные движения 1916 г. в Казахстане: причины, характер, особенности.
  12. Народно-освободительное движение казахов под предводительством И.Тайманова и М.Утемисова (1836-1838 гг.).

/кін.80-х – поч. 90-х рр. ХХст./

 

 

1.Основні історичні події, що відбулися на шляху до

незалежності України в 1986–1990 рр.

Трагічним поштовхом до пробудження українського суспільства стала аварія на Чорнобильській атомній електростанції 26 квітня 1986 року. Вона поставила питання: хто головний винуватець катастрофи?

· 13 листопада 1986 року в Києві відбувся перший не санкціонований владою мітинг. В ньому взяло участь понад 20 тис.осіб, основна ідея: хто повинен нести відповідальність за трагедію і її замовчування?

· Восени 1987 року у Києві засновано Український культорологічний клуб, у Львові – культурологічне Товариство Лева, в Івано-Франківську – молодіжне товариство Рух з метою відродження української культури, мови, історії.

· Еліта нації – українські письменники Олесь Гончар, Дмитро Павличко, Іван Драч, Сергій Плачинда – виступили з різкою критикою мовної ситуації в республіці.

· Червень-липень 1988 р. – у Львові відбулися перші не санкціоновані владою мітинги.

· 26 березня 1989 року, на мітингу у Львові вперше піднято синьо-жовте знамено. 1 травня колона львівян вийшла з національними прапорами на демонстрацію.

· 1989 р. – виникають осередки "неформальних" (тобто не підпорядкованих КПРС) об'єднань: "Меморіал", Товариство української мови ім.Т.Шевченка, Студентське братство, Спадщина, Зелений світ та ін.

· В лютому 1989 року відбулася установча конференція ТУМ ім.Т.Шевченка, де було розглянуто проект програми Народного руху України як першої альтернативи програмі КПРС.

· У вересні 1989 року в м.Києві було проведено установчий з'їзд Народного руху України. Учасники з'їзду репрезентували майже 280 тис.членів НРУ. Головою обрано Івана Драча.

· 1 серпня 1990 р. за рішенням міськради Червонограда на Львівщині було демонтовано пам'ятник Леніну. 14 вересня подібний акт привселюдно було зроблено у Львові, 9 жовтня – в Івано-Франківську та в багатьох містах України.

· 15 березня 1990 року вперше на державній установі (міськвиконкомі) в м.Стрию Львівської області було піднято національний прапор, 3 квітня – над Львівською ратушею, 24 липня національний прапор, освячений на площі біля Софіївського собору, замайорів на щоглі біля будинку Київської міської ради.



· На початку літа 1988 року активізує свою діяльність Українська Гельсінська спілка, вона першою в республіці заявляє про необхідність побудови самостійної української держави.

· Першою формально задекларованою політичною партією стала створена у жовтні 1989 р. у м.Львові Українська національна партія (УНП) на чолі з багаторічним політв'язнем Г.Приходьком.

· В березні-травні 1989 р. вперше в історії СРСР відбулися альтернативні вибори народних депутатів СРСР. Від УРСР було обрано представників демократичного блоку Дмитра Павличка, Володимира Яворівського, Юрія Щербака, Ростислава Братуня.

· У березні-травні 1990 р. відбулися вибори до Верховної Ради УРСР. Демократичний блок одержав 111 місць (із 442). В п'яти областях України (Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській і Київській) перемогли кандидати від Руху. Вперше в трьох областях України (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська) компартія програла вибори до місцевих рад і змушена була перейти в опозицію.

· З весни 1990 року почався новий етап боротьби за українську державність. Її центром стала трибуна Верховної Ради, де розгорнулись гострі дискусії і протистояння між комуністичною "групою 239" і демократичним блоком, об'єднаним в Народну раду.

· Гостра боротьба в парламенті і суспільстві завершилась прийняттям 16 липня 1990 року "Декларації про державний суверенітет України", яка проголосила:

− верховенство влади республіки на своїй території;

− від імені народу могла виступати тільки Верховна Рада;

− територія України є неподільною і недоторканною;

− право республіки на власну економічну політику;

− вільне національно-культурне відродження;

− право на власні збройні сили;

− дотримуватись трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

Декларація проголошувала основні ознаки суверенної держави, але вона не мала сили закону і реалізовувалась дуже повільно.

‡агрузка...

· Осінь 1990 року – радянська система відчула свій крах, і боротьба загострилась: відбуваються політичні страйки шахтарів, студентів, з 2 по 17 жовтня тривало політичне голодування студентів у Києві. Наступ консервативних політичних сил проявився в провокації з депутатом С.Хмарою, в зруйнуванні пам'ятників Є.Коновальцю, С.Бандері в Галичині, спаленні могили В.Стуса в Києві, провокаціях проти осередків Руху.

На кінець 1990 р. радянська імперія ще мала два останніх шанси свого тимчасового порятунку: укладення нового договору про оновлений союз або державний переворот (путч) і відновлення сталінської диктатури, але ці спроби могли бути вже тільки фарсом, історія не повторюється.

 

2.Процес виникнення політичних партій

в Україні на початку 90-х років та їх нинішній стан.

В кінці 1989 – на початку 1990 року на базі "неформальних" організацій і Руху почали утворюватися політичні партії, опозиційні до КПРС. З березня 1990 р. стаття в Конституції СРСР про "керівну і спрямовуючу " роль КПРС перестала діяти.

29–30 квітня 1990 р. в Києві відбувся установчий з'їзд Української республіканської партії, яка виникла на базі Української гельсінської спілки. Головна мета програми УРП – створення Української незалежної держави. Головою партії обрано Л.Лук'яненка.

Справа від УРП в 1989–1993 р. були утворені: Українська національна партія, Українська християнсько-демократична партія, Всеукраїнське політичне об'єднання "Державна самостійність України", Українська консервативна республіканська партія та інші, програми яких характеризувалися непримиренним антикомунізмом і радикальним націоналізмом.

У червні 1990 року відбувся установчий з'їзд Української селянсько-демократичної партії, лідером якої став письменник С.Плачинда.

У березні 1990 року створено ініціативний комітет зі створення Демократичної партії України, перший з'їзд якої відбувся у грудні 1990 року. Головною метою партії проголошувалося: "досягнення державної незалежності України та побудова в ній демократичного й гуманного суспільства". Головою партії обрано Ю.Бaдзя.

У вересні 1990 року відбувся установчий з'їзд Партії зелених України. Її метою проголошувалося: "відродження та захист природного довкілля і людини від згубних техногенних та інших руйнівних факторів, побудова вільної, суверенної, демократичної держави – Республіки Україна".

Головою партії став письменник, народний депутат СРСР Ю.Щербак.

Крім названих, протягом першої половини 90-х років було утворено: ПДВУ, ППУ, СПУ, Селянську ПУ, ПДПУ, УНКП, УПС, ПЕВ Криму, КУН, КДПУ, ТКУ, КПУ, ОУН в Україні, СДПУ, СНПУ, ХЛС, НРУ та багато інших політичних партій.

Так, якщо до проголошення незалежності в Україні було зареєстровано 4 партії, то в грудні 1993 року - 27, в березні 1997 року близько 40; в березні 1998 року понад 50, в 1999 році — понад 70; в 2000 – понад 100.

Процес розвитку багатопартійності відкрив простір для партій досить різнобарвного політичного спектру, але всі вони фактично належать до трьох класичних політичних напрямків: лівого, правого та центристського.

Загальна картина спектру політичних партій та обєднань України на кінець 90-х років наступна (за результатами парламентських виборів 1998 року):

1. Комуністи - 27,8%.

2. Народно-демократична партія - 17,3%.

3. Рух - 11,3%.

4. Всеукраїнське об'єднання "Громада" - 10%.

5. Соціалісти і селяни - 8,7%.

6. Зелені - 5,1%.

7. Соціал-демократи (об'єднані) - 4,2%.

8. Прогресивні соціалісти - 3,9%.

8. Інші партії - 11,8%.

За результатами парламентських виборів 2002 року:

1.Блок “Наша Україна” – 23,6 %

2.Комуністи – 21,8 %

3.Блок “За єдину Україну” – 11,8%

4.Соціалістична партія України – 7,3 %

5Блок Юлії Тимошенко – 7,3 %

6.Соціал-демократи /обєднані/ - 6,3 %

 

Характерними рисами розвитку багатопартійності на сучасному етапі є:

1. Велика кількість політичних партій, які часто утворюються внаслідок розколу, суперечок, боротьби за лідерство.

2. Малочисельність їх рядів. Навіть найбільша Комуністична партія налічує до 150 тис.осіб, найвпливовіша права – Народний рух України – 55 тис. Більша половина партій налічують у своїх рядах від тисячі до кількох тисяч членів, тобто члени деяких партій складають 1-2% усіх виборців України.

3. Невизначеність соціальної бази, незрозуміло, виразниками інтересів яких груп населення вони є, їхні програми апелюють до всього народу, але жодна політична сила не має абсолютного впливу на більшість населення.

4. Локальність партійного впливу, недостатня поширеність партійних структур у провінції.

5. Географічна зорієнтованість партій: націонал-демократи у Західній Україні, партії лівої орієнтації – у Східній.

6. Партії, блоки, об'єднання створюються під чергові парламентські або президентські вибори.

Найсуттєвіше, що сьогодні жодна із політичних партій чи об'єднань не може і не хоче взяти на себе відповідальність за кризову ситуацію в державі, за вирішення всіх проблем не на словах, а на ділі.

 

3. Спроба “оновлення Союзу”та розвал радянської імперії.

Влітку 1990 року новообрані парламенти союзних республік один за одним проголошували декларації про державний суверенітет. У цій ситуації М.Горбачов, обраний позачерговим з'їздом народних депутатів СРСР у березні 1990 р. Президентом СРСР, запропонував укласти новий союзний договір, який зберігав би унітарну, союзну державу.

З того часу всі політичні події були пов'язані з питанням, яким повинен бути новий союзний договір, які республіки ввійдуть в оновлений союз, наскільки центр збереже свою владу над республіками і т.д.

Державницькі, демократичні сили України з самого початку виступали проти укладення союзного договору, за незалежну суверенну українську державу, в певній мірі їх наміри були відображені в "Декларації про державний суверенітет України".

1 жовтня 1990 р. – з початку роботи другої сесії Верховної Ради УРСР депутат С.Конєв зачитав звернення Асоціації демократичних рад та демократичних блоків у радах з вимогою відмовитися від підписання нового союзного договору в будь-якій формі.

В кінці вересня на початку жовтня 1990 р. в Києві відбулися масові мітинги і маніфестації під гаслами "Ні – союзному договору".

Серед вимог голодуючих студентів 2–17 жовтня 1990 р. був пункт про непідписання союзного договору.

Звичайно, така позиція демократичних сил України налякала імперські угруповання, благоденство яких було тісно пов'язане з існуванням унітарної держави.

З початку 1991 року проімперські сили намагаються перейти в контрнаступ. В січні 1991 р. демократичні сили різних союзних республік спробували теж об'єднатися в Харкові, проводили установчу конференцію міжреспубліканського політичного блоку "Демократичний конгрес" (ДК). До його складу увійшли 42 партії, рухи із 13 республік СРСР. У спільній декларації учасники ДК запропонували відкинути нав'язуваний центром проект союзного договору і приступити до підготовки самими республіками договору про співдружність незалежних держав.

В цій ситуації перший і останній Президент СРСР М.Горбачов вирішив заручитись "голосом народу", вдало, хитро і дипломатично "сформулювавши" питання на референдум.

17 березня 1991 р. в союзному бюлетені референдуму було поставлено запитання: "Чи вважаєте Ви необхідним збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи людини будь-якої національності?"

Український парламент після тривалих дебатів вирішив занести до бюлетенів додаткове республіканське питання:

"Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?"

На перше питання "так" відповіли 70,2%, на друге – 80,2% громадян, що взяли участь у референдумі.

Галицька асамблея (представники виконавчої влади трьох областей: Івано-Франківської, Тернопільської і Львівської) прийняли рішення включити у бюлетень третє питання:

"Чи хочете Ви, щоб Україна стала незалежною державою, яка самостійно вирішує всі питання внутрішньої та зовнішньої політики, забезпечує рівні права громадянам незалежно від національної та релігійної приналежності?"

Результати референдуму в Галичині були наступними:

Івано-Франківськ – відповіли "так":

− на союзне запитання – 18,2%;

− за республіканське запитання – 52%;

− Галицький референдум – 87,2%.

Львів – відповіли "так":

− на союзне запитання – 16,4%;

− на республіканське запитання – 30,1%;

− Галицький референдум – 89,6%.

Чому 70% українського населення в березні 1991 р. підтримували горбачовську ідею про "оновлений Союз"?

1. Референдум проводився під контролем домінуючої в суспільстві КПРС і КПУ.

2. В кризовій політичній і економічній ситуації народ відчував страх за розвал імперії, що володіла найстрашнішим у світі репресивним апаратом, який неодноразово використовувався проти власного народу

3. На результати референдуму вплинула роз'єднаність, розпорошеність, амбіційність політичних сил у республіці.

4. Певну частину населення заманили вдало сформульований термін "оновлений союз суверенних республік" і демократичні гасла.

5. Можливо, на нашу думку, - український народ (на той час) ще не дозрів, не вірив в можливість реалізації ідеї самостійної, соборної, незалежної України в умовах збереження СРСР та однопартійної системи.

23 квітня 1991 р. з ініціативи М.Горбачова була проведена зустріч у Ново-Огарьово (біля Москви) з керівниками дев'яти республік з метою знайти копромісну формулу нового союзного договору.

Проте до літа 1991 р. ситуація в СРСР суттєво ускладнилась: на фоні активізації консерваторів різко погіршується економічна ситуація, радикалізується суспільно-політична активність народних мас.

Незважаючи на те, що в Ново-Огарьово в основному було узгоджено текст союзного договору і його підписання передбачалося попередньо на 20 серпня 1991 р., український парламент під тиском Народної ради вирішив відкласти розгляд проекту на осінь.

Імперські сили зрозуміли, що Україна може залишитись поза "оновленим Союзом", а допустити цього вони не могли, тому перейшли до активних дій – силою і страхом взяти реванш.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.013 сек.)