АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Релігія Римської імперії

Читайте также:
  1. IV. Перші кроки римської поезії під впливом грецької
  2. Джерела права Риму в період імперії.
  3. Етапи розвитку античної цивілізації в рамках Римської держави
  4. Періодизація розвитку Римської держави і права
  5. Релігія
  6. Релігія як соціальне явище.
  7. Філософія і релігія в елліністичному світі.

З 27 р, до н. е. починається період існування Римської імперії. Після вбивства в 44 р. до н. е. Юлія Цезаря прибічниками збереження республіки, через деякий час до такої ж необмеженої влади прийшов його спадкоємець Окта-віан (63 р. до н. е. — 14 р. до н. е.). З народження він мав ім'я Гай Октавіан Фурін, з 44 р. до н. е. після усиновлення Юлієм Цезарем — Гай Юлій Цезар Октавіан, з 40 р. до н. е. - Імператор Цезар, а з 27 р. до н. е. в його ім'я було добавлено "Август", що означає "звеличений богами", "рівний богам".

В творі "Громадянські війни" історик Аппіан зазначаєж.. Цезар перший став в очах римлян священним і одержав від них ще за життя прізвище Август".

Одержавши титул Августа, він встановив державний лад принципата, фактично це була необмежена імператорська влада, погано замаскована під аристократичну олігархію.

Сам Август був помірковано - релігійним і марновірним, він побоювався грому і блискавки, вірив у сни і прикмети. До часу встановлення його влади в римському суспільстві було поширено скептичне ставлення до традиційної релігії, поширювалася елліністична філософія, містичні вчення і східні культи. Август намагався в руслі свого загального консерватизму відродити ста-роримську релігію. Він поновлював і будував нові храми. В "Діяннях Божественного Августа" від імені Августа пишеться: "... храм на Капітолії Юпітера Феретрія і Юпітера Громовержця, храм Квіріна, храм Мінерви і Юнони Цариці і Юпітера Визволителя на Авентіні, храм Ларів на Священному шляху, храм богів Пенатів у ВелІЇ, храм Великої Матері на Палантині я побудував". Там же повідомляється про те, що він був верховним жре-цем — великим понтіфіком, авгуром (жрецем - птаховорожісм), членом колегії П'ятнадцяти (квіндеиемвірів), що зберігали Сивільні книги, членом колегії Семи епулонів (що організовували релігійні трапези), членом Арвальського братства з дванадцяти жерців, що навесні обходили римську міську смугу з молитвами про врожай, членом колегії ТіЙієв і феціалів (двадцять жерців, що вирішували міжнародні проблеми). Це в той час, коли він посідав усі вищі посади в начебто демократичному республіканському Римові. Август до культу Юпітера додав культ Венери, що начебто була праматір'ю роду Юліїв.

Як Цезар Август поважав своїх божественних предків, свідчить повідомлення Светонія про те, що після здобуття Перузії "...він відібрав з тих, хто здалися, триста чоловік усіх станів і в іди березня біля олтаря в честь божественного Юлія перебив їх, як жертовну худобу".

Великого значення набув культ генія Августа, що прямо стверджував його виняткову владу.

Зміцнюючи авторитет римських імператорів, Август вніс поправки в римський юліанський календар: місяцю секстилію він дав своє ім'я ("август"), ще раніш місяць квінтілій одержав родове ім'я Юліїв (іюль).

Свій культ Август поширював і в підлеглих Римові країнах. В Єгипті Август вважався фараоном і сином бога Сонця — Ра, на честь Августа був висвячений храм Кесаріон в Олександрії. Чисельні храми були присвячені Августу в інших містах. День народження Августа святкувався у всій імперії.

Імператор Август посилено насаджував культ своєї особи. Таціт в "Анналах" наводить думки деяких римлян, що "богам не лишилось ніяких почестей, після того як він побажав, аби його зображення в храмах були встановлені фламинами і жерцями як божества". Після смерті Августа в 14 р. н. е. йому успадкував Тіберій Клавдій Нерон (42 р. до н. е. — 37 р н. е.). Обожнення Августа таки здобуло визнання. З Тацита читаємо:"... після того, як поховання (Августа — В. Т.) було здійснено згідно з усіма належними обрядами, сенат ухвалив спорудити Августу храм і встановити його культ".

В Римській імперії одна за іншою в період принципату змінювалися династії Юліїв Клавдіїв, Фоавіїв, Антонінів тощо.

Розповідаючи про події в Римі останніх десятиріч перед нашою ерою і початку нашої ери, які сповнені насильства, жорстокості, вбивства, зрадництва, ненависті, переслідувань — одним словом — лихі часи, Тацит пише: " Ніколи ще боги не давали римському народові бульш очевидних і більш жахливих доказів того, що їх справа — не піклуватися про людей, а карати їх".

Стародавня римська релігія чудово обслуговувала римське суспільство. Особливо слід відзначити її комунікаційні якості. Римляни, під багатовіковим впливом демократичних принципів поважали колегійність не лише в управлінні державою, але і в повсякденному житті. Релігія давала їм можливості повсякденного спілкування. Принесення жертв, наприклад, завжди мало колективний характер. Всі релігійні, суспільні, ділові, побутові справи вирішувалися разом, відповідними групами. Релігійні збори полегшували спілкування. Ось тому релігія органічно входила в спосіб римського життя.

Гастон Гоцасьє, характеризуючи римську релігію, зазначає, що в порівнянні з стародавньогрецькою, вона привчає до дисципліни і підлеглості, вона моральна, краще піддана філософському тлумаченню і тому без неї римляни просто не розуміли свого існування........

Обожнення імператора було головним змістом римської релігії. З свого боку імператорська влада здійснювала безпосереднє управління всіма релігійними справами і в таких умовах потреби в старій системі управління, в церкві не було.

В імператорському Римі підсилюється вплив східних культів. Особливо активно вони сприймалися народними низами, які були задавлені поневоленням і злиденністю. Ці східні культи обіцяли нужденним потойбічне щасливе життя, якого не могли одержати хоч в обіцянках від численних римських богів, які відверто покровительствували їх визискувачам. Користувалися увагою східні культи і у вищих колах. В 1 ст. до н. е. велику популярність мав Аполлон Тіанський, якого вважали чи то філософом, чи магом, чи просто шарлатаном. Астрологія, магія, ворожіння стали повальною модою. Вважали, що наука астрологів, хоч вона дуже сумнівна в деталях, але може бути істотною в цілому, оскільки і людиною, і всесвітом керують одні й тіж об'єктивні закони.

Імператорська влада, намагаючись зберегти політеїстичну релігію стародавності, де і їй знаходилося місце в обширному пантеоні, намагалася обмежити вплив східних культів. Але природний процес релігійного взаємовпливу робив свою справу, і вже імператор Кал і гул а, що правив з 37 по 41 р. н. е. будує богині Ісіді храм на Марсовому полі, де римляни з ентузіазмом споглядали релігійну драму вбивства Осіріса Сетом і його воскресіння. Його спадкоємець Клавдій (41 — 54) звеличує фрігійську Кібе-лу.

Друге століття нової ери характерне поширенням в Римській імперії мітраїзму. Прагматично мислячі римляни захоплюються міркуваннями про добро і зло. Зло у них стає не наслідком невдоволення богів, а дією бога Аоімана. Мітраїстські містерії, які відбувалися таємно, стають особливо привабливі. А за імператора Діоклетіана (284 - 305) і Максіміана (286 — 302) культ Мітри входить в число державних культів.

Серед східних культів з'явилась і нова релігія, якій нележало велике майбутнє. Це було християнство. Воно зародилося в першій половині 1 ст. н. е. в Палестині, як одна з сект іудейської релігії. В силу цілого ряду якостей і специфічних історичних умов розвитку, про які буде мова в наступних розділах, воно поступово набрало великого значення в центрі імперії, в Римі. Велику роль в утвердженні християнства в Римі відіграв апостол Павел. Процес поширення християнства в Римі був досить скупний. Його то дозволяли, то забороняли, на християн були жорстокі гоніння. А вплив стародавньоримської релігії тим часом все падав і падав. Нарешті, в 313 році імператори Костянтин (306 — 337) і Ліціній (308 — 334) видали наказ про надання християнству офіційної рівності з усіма іншими релігіями. В 324 році християнство було оголошено державною релігією Римської імперії. Почалося нищення релігійного попередника християнства — стародавньої римської релігії. Храми і святилища руйнувалися, статуї богів розбивалися, сама стара релігія одержала назву язичества, тобто релігія "язиків", народів, підлеглих Римові, оскільки поширення християнства з центра імперії — Рима в провінції було не таким вже і швидким. Під гаслом боротьби з язичеством (ще вживається термін "поганство", але він є виразом зверхності християнства над старими релігіями, презирливою назвою їх, тому вживання його має відверту ідеологічну спрямованість) відбувалось нищення античної культури, це були ідеологічні видатки утвердження нової релігії.

Але вплив стародавньої римської релігії був незнищимий. Як і вся культура Стародавнього Риму, вона залишила глибокий слід в історії всесвітньої цивілізації. її вплив відчуваємо і в сучасності.

12.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)