ПРОТОСТРОНГІЛІДОЗИ

Хвороби овецьі кіз, спричинювані гельмінтами Миеllеrius сарillarіs та Рrоtоstrongylus kосhі родини Рrоtоstroпgуlidae підряду Strongylаtа, характеризуються бронхітами, пнев­монією, зниженням продуктивності, схудненням тварин.

Збудники. М. сарillarіs має ниткоподібне тіло. Самці завдовжки 11-26 мм, сам­ки 18—30 мм. Спікули самців гребінчасті. Яйця буро-коричневого кольору, розміром-0,084-0,028 мм. У зовнішнє середовище виділяються личинки завдовжки 0,27-0,31 мм, на хвостовому, кінці яких є шип. Нематоди локалізуються в дрібних бронхах, бронхіолах, під легеневою плеврою.

Р. kосhі - тоненькі, коричневого кольору гельмінти. Самці завдовжки 24,3-30 мм, самки - 28-40 мм. Спікули самців губчасто-гребінчасті, темно-коричневого кольору.

Яйця розміром 0,1 х 0,02 мм, личинки — 0,23—0,3 мм. Гельмінти локалізуються в альвеолах, дрібних і серед­ніх бронхів.

У овець і кіз паразиту­ють й інші нематоди: Р. hоbmaiere, Р. raillieti, Р. davtiana, Р. skrjabini і Р. Muraschkinzewi.

Цикл розвитку. Нема­тоди є біогельмінтами. Роз­виваються за участю про­міжних хазяїв — наземних молюсків.

Самки відкладають яйця в легенях інвазованих тва­рин, де з,них вилуплюються личинки, які відкашлюються з бронхіальним слизом і заковтуються. Через травний канал вони проходять без змін і разом з фекаліями виділяються у зовнішнє середови­ще. Личинки першої стадії активно проникають через ніжку в тіло наземних мо­люсків, двічі линяють і через 2 тижні — 1,5 міс стають інвазійними. Вони можуть три­валий час (6-8 міс) зберігатись в організмі проміжного хазяїна. Разом зі слизом молюски виділяють частину личинок, які осідають на траві. За сухої й жаркої погоди їх виділення сповільнюється, а за вологої, навпаки, відбувається найінтенсивніше. Інвазійні личинки не мають захисного-чохлика і тому в зовнішньому середовищі швидко гинуть. Жуйні тварини заражаються при заковтуванні інвазованих молюсків або личинок разом з травою. Через 24—28 год личинки проникають у стінку кишок і з кров'ю та лімфою заносяться в леґені, де линяють. Статевої зрілості гельмінти дося­гають через 2—2,5 міс. В організмі тварин вони живуть кілька років.

Епізоотологічні дані. Основним джерелом поширення інвазії є хворі тварини. За­раження їх відбувається на пасовищах влітку та восени. Хворобу частіше реєструють у південних регіонах. Молодняк до 3-місячного віку не хворіє. Максимальні екстен­сивність та інтенсивність інвазії спостерігаються в лютому-березні у дорослих тва­рин. Ягнята частіше заражаються у червні.

Личинки першої стадії досить стійкі проти висихання (у сухих фекаліях жит­тєздатні понад 11 міс) і низьких температур (зимують). Разом із тим пряме сонячне проміння діє на них згубно.

Наземні молюски максимально заражені личинками гельмінтів улітку та восени. В осінній період частина личинок залишає молюсків і виповзає на траву, що робить їх доступнішими для тварин. Іноді личинок знаходять у тілі прісноводних молюсків, однак вони не досягають інвазійної стадії.

Патогенез та імунітет. Дія личинок залежить від інтенсивності інвазії, локалізації паразитів та загального стану організму тварин. При їхній міграції з кишок у легені розвиваються патологічні процеси. Виникають вузликові й осередкові запалення ле­геневої тканини й перибронхіти. Закупорювання дрібних судин зумовлює інфаркт ілегень. Розвиваються бронхоектазія, катаральний бронхіт. Під дією антигенів і ток­синів розвивається дифузна ексудативна пневмонія.

Імунітет при протостронгілідозах ненапружений.

Клінічні ознаки. Перебіг хвороби переважно субклінічний. У разі високої інтен­сивності інвазії у тварин спостерігаються прискорене дихання, кашель, виділення слизу з носа, схуднення, зниження продуктивності, плеврит і пневмонія, інколи діарея. Апетит зберігається і лише за 2—3 доби до загибелі вівці відмовляються від корму.

Патолого-анатомічні зміни. При розтині трупа в легенях виявляють темно-чер­воні, чорно-коричневі цятки, які зливаються у більші ділянки. В середній і задній частках легень, поблизу країв трапляються ущільнені сіруваті вузлики діаметром до -2 см, утворені гельмінтами. На розрізі стінки дрібних бронхів потовщені, у їхній по­рожнині виявляють каламутну рідину. Слизова оболонка більших бронхів гіперемійована, вкрита густим тягучим слизом. Власне паразитів можна виявити за допо­могою компресорного дослідження уражених ділянок легень під мікроскопом.

Діагностикаі Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки хвороби, патолого-анатомічні зміни та проводять дослідження проб фекалій за методами Бермана, Вайда. Наземних молюсків досліджують за допомогою компресорію на наявність ли­чинок.

Личинок диференціюють від інших видів легеневих стронгілят.

Лікування. Для дегельмінтизації застосовують антигельмінтики широкого спек­тра дії з груп бензімідазолу, макроциклічних лактонів, левамізолу.

Профілактика та заходи боротьби. У неблагополучних господарствах тварин дегельмінтизують у стійловий період. Проводять щеплення ягнят вакциною, виготов­леною з екстракту легень, інвазованих гельмінтами, яка вдвічі збільшує термін преімагінального розвитку нематод. Гній від хворих і дегельмінтизованих тварин піддають біотермічному знезараженню. На пасовищах і поблизу кошар знищують дрібні чагарники, багаторічні трави. Тварин випасають на культурних пасовищах. У лісовій і лісостеповій зонах через 2,5 міс змінюють пасовища. Повернення тварин на першу ділянку дозволяється лише в наступному сезоні. Для знищення молюсків на обмежених ділянках застосовують 5%-ві гранули метальдегіду. Препарат розсіюють на ділянці з розрахунку 40—60 кг/га.

22. Методи посмертної діагностики гельмінтозів.

Методи посмертної діагностики гельмінтозів тварин. Посмертна діагностика полягає у виявленні гельмінтів в органах і тканинах тварин. Розрізняють кілька модифікацій гельмінтологічних розтинів:

Ø метод повного гельмінтологічного розтину за К.І. Скрябіним передбачає дослідження всіх органів і тканин хазяїна з метою виявлення і збору паразитів;

Ø метод повного гельмінтологічного розтину окремих органів за К.І. Скрябіним дає змогу визначити ступінь інвазованості окремих органів певними видами паразитів;

Ø метод неповного гельмінтологічного розтину - звичайний патологоанатомічний метод розтину, при якому виявляють тільки гельмінтів великого розміру;

Ø метод порційного гельмінтологічного розтину передбачає дослідження частини вмісту органу разом з гельмінтами;

Передбачені дослідження проводяться методом послідовного промивання органів тварин з послідуючим переглядом матриксів по черзі на чорному і білому фоні та застосування компресорного методу, який полягає в розчавленні дрібного органу, окремої його частини або зскрібка зі слизової оболонки кишечника між компресорними скельцями до прозорості. Підготовлений препарат розглядають під лупою чи мікроскопом.

Метод посмертної діагностики дикроцеліозу у овець (І.С. Дахно 1996). Після забою тварини та зняття шкури, витягують печінку і кладуть разом з жовчним міхуром на шкуру з боку міздри. Печінку щільно загортають в шкуру і витримують 1,5-2 години.

Потім шкуру розгортають, а печінку переносять в посудину для змивання з її поверхні гельмінтів. Трематод, які знаходяться на поверхні шкури знімають препарувальною голкою і переносять в посудину з водою. Рідину відстоюють 10 хвилин, верхній шар зливають, а осад порціями досліджують і підраховують кількість гельмінтів. Ефективність виявлення молодих трематод 76,5%, статевозрілих — 97,6%.

23. Езофагостомоз свиней.

Поиск по сайту: