Функції та роль супервізора

Супервізором, як правило, називають професіонала високої кваліфікації, що має великий досвід роботи та володіє спеціальними навичками і методами здійснення такої роботи. Супервізор має допомагати супервізованому:

чітко визначати цілі роботи, встановлювати та перевстановлювати пріоритети;

бачити всі аспекти проблеми та власну роль у розв'язанні цієї про­блеми;

керувати власними почуттями, зокрема сумнівами та невпевненістю щодо конкретних ситуацій;

формувати позитивне ставлення до своєї роботи та брати на себе відповідальність за її виконання.

До функцій супервізора належить:

· підтримка (управління стресом та побоюваннями; прояснення пи­тань; надання порад; позитивний та негативний зворотний зв'язок; розу­міння особистих проблем, що заважають роботі; створення атмосфери довіри; мотивування та наснаження; підтримка належних рішень);

· управління (адміністрування, вирішення адміністративних проблем; планування; впровадження політики організації; встановлення стандартів; моніторинг; оцінювання; дотримання прийнятого плану роботи; дисциплі­нування, виконання посадових інструкцій; ефективне та економне викори­стання ресурсів);

· навчання (надання інструкцій щодо політики та процедур органі­зації; навчання ефективній практиці; моделювання; визначення необхід­них курсів; проведення тренінгу; рекомендування літератури; підтримка професійного зростання; розвиток кар'єри; мобілізація ресурсів).

Можна виділити чотири супервізорські ролі, які представлено у таб­лиці 3.1.

Супервізорські ролі

Як правило, у практичній роботі, зокрема, при впровадженні іннова­ційного проекту в соціальній службі, ці ролі комбінують. У професійних соціальних службах супервізія є частиною процесу надання допомоги, оскільки вона спрямована на забезпечення стандартів якості й підтримку соціальних працівників у їхній щоденній діяльності.

Найважливіші завдання супервізії:

· обговорення кожної особової справи соціальним працівником спільно з менеджером (який вважається супервізором працівників);

· обговорення певних питань, що постають у процесі роботи;

· узгодження робочого плану з менеджером;

· керівництво та підтримка соціального працівника з боку менеджера;

· обговорення один на один із менеджером особистих проблем со­ціального працівника, які можуть впливати на ефективність роботи;

· надання можливості соціальному працівнику виконувати власну ро­боту, консультуючись із менеджером;

оцінка ефективності роботи соціального працівника та його компетентності.

Моделі супервізії

Процес супервізії проходить одночасно в різних контекстах. Відповідно контекстуальній основі проведення супервізії, використовують її різні моделі. Зокрема, існує модель супервізії. побудована на чотирьох основ­них системах, яка має три фази розвитку.

Перша фаза - індуктивна - передбачає, що дослідження проблеми під час процесу супервізії можна проводити в межах кожної з чотирьох і іи тем (клієнта/практики, працівника, команди та агенції).

Друга - фаза зв'язку - пропонує досліджувати проблеми з точки зору зв'язків між кожною парою систем: професійний аспект (зв'язок між клієнтом/практикою та працівником); аспект співпраці (зв'язок між праців­ником та командою); аспект управління (зв'язок між командою та агенцією); організаційний аспект (зв'язок між агенцією та клієнтом/практикою).

Третя фаза - інтеграції - є синтезом усіх чотирьох систем.

Ця модель являє собою "розвитковий підхід" до супервізії. Цей про­цес передбачає професійний та особистісний розвиток супервізованого. Отже, елемент розвитку в межах даної моделі полягає у зміні фокусу супервізії з одної фази на іншу, оскільки досвід та професійна компетен­ція супервізованого зростають від першої фази (індукції), до другої (зв'яз­ку) та третьої (інтеграції).

Таблиця 3.2

Професійно-орієнтовані фази супервізії

У процесі супервізії практикуючих психологів та психотерапевтів можна застосовувати шестифокусну модель супервізії. В її основу покла­дено розгляд двох основних систем - системи терапевта (клієнта та терапевта-супервізованого) та системи супервізора (супервізора та тераиевта- супервізованого). Далі в кожній із цих систем можуть бути виділені три аспекти, які в сукупності дають шість можливих фокусів уваги, три з яких пов'язані з клієнтом і терапевтом, а три - з терапевтом і супервізо­ром. Так, система терапевта складається з розповіді терапевта: історія терапевта про клієнта та історія клієнта (фокус - на клієнті); дій терапев­та: дослідження того, що терапевт робив із клієнтом, - гіпотези, методи, втручання (фокус - на терапевті); процесу терапії: дослідження взаємодії або "динаміки" під час терапевтичної сесії (фокус - на системі "терапевт та клієнт").

Система супервізора - це стан супервізованого (під час супервізорської сесії супервізор концентрує увагу на стані терапевта); супервізорський процес (дослідження стосунків між супервізором та тим, хто на­вчається); враження супервізора (зворотний зв'язок та роздуми супер­візора про ті чи інші аспекти розповіді чи стану супервізованого, яким останній не приділяв уваги).

Процес супервізії багатоаспектний та багатофакторний, він постійно вдосконалюється, оскільки робота консультантів з клієнтами продовжується кожного дня, а, значить виникають усе нові й нові випадки, нові пробле­ми й запитання. Але справа не в проблемах, а в можливості їх розв'язання за допомогою супервізора.

Поиск по сайту: