Феномен міжособистісних впливів

Соціальні впливи (інтеракції) можуть класифікуватися за чо­тирма напрямками:

1) вплив однієї людини на іншу,

2) вплив багатьох людей на одного індивіда,

3) вплив однієї людини на багатьох та ви­лив багатьох на багатьох.

На думку деяких дослідників (Келлі, Тібот), будь-яка взаємодія між двома людьми будується на основі відносин обміну за принци­пом "віддати та отримати". Якщо йдеться про стосунки між друзя­ми, закоханими або родичами, то обмін зачіпатиме не матеріальні, але не менш цікаві речі, такі як відданість та симпатію. Припусті­мо, що один із партнерів щось дає і при цьому нічого не отримує взамін, - такі відносини рано чи пізно припиняться.

Доказом адекватності цієї теорії є функціонування у багатьох аспектах соціальної поведінки принципу реципрокності (взаємнос­ті). Ми знаємо, що повинні так чи інакше віддячити за те, що отри­мали: послугою за послугу, подарунком за подарунок, усмішкою за усмішку.

Р. Чалдіні відзначає, що почуття соціальної заборгованості зму­шує нас піддаватися маніпуляції: кажемо "так" або робимо покуп­ку тоді, коли не хочемо цього. Автор описав феномен "дверима в лоб" і "нога-у-дверях ".

Суть першого психологічного явища ("дверима в лоб") в тому, що після прохання про велику послугу, на яку не погоджуються, звертаються з менш значним проханням і п'ятдесят відсотків тих, до кого зверталися, погоджувалися його виконати. Іншими слова­ми, опитувані відчули обов'язок відповісти на прохання після того, як експериментатор сам пішов на поступки.

Феномен "нога-у-дверях" будується на тому, що людина, яка йде на незначні поступки, з більшою ймовірністю погодиться і на більш значну послугу. Теорія соціального обміну та принцип реципрокності, що з неї випливає, припускає, що людина нічого не отримує просто так.

Апелюючи до суворої природи людини, треба зрозуміти наступ­ний феномен - ефект очевидця. Суть його полягає в тому, що чим більша кількість людей спостерігає, як хтось потрапив у біду, тим менша ймовірність того, що хоч одна людина йому допоможе. Це відбувається через загальну невпевненість, почасти через дифузію відповідальності. Іншими словами, люди нерідко просто не розу­міють, що комусь потрібна їхня допомога, або вони не починають діяти, бо певні, що це обов'язково зробить хтось інший.

Припустімо, що ситуація характеризується достатньою визна­ченістю, і дифузія відповідальності неможлива. Чи допоможуть в такому разі сторонній людині, яка потрапила в біду? Все залежить від того, як людина оцінить фізичні чи психологічні "витрати", на які доведеться піти потенційному помічнику, а також як він визна­чить вигоди свого вчинку. Чим більші ці витрати, тим менш імо­вірно, що допомогу нададуть. Встановлено, що люди, які зазвичай стають на захист жертви, набагато вищі за тих, хто не втручається в таку ситуацію, і майже завжди це чоловіки.

Надання допомоги визначає не лише витрати, а й вигоди (різно­манітні знаки соціального схвалення, можливість уникнути соро­му). В окремих випадках вигода від надання допомоги пов'язана із сексуальною привабливістю. Наприклад, машини частіше зупиня­ються, щоб допомогти жінці-водію, а водієм машини, що зупиня­ється, є зазвичай самотній чоловік.

Люди можуть бути розважливими і байдужими, але так само вони здатні на справжній альтруїзм. Вони працюють волонтерами, допомагають жертвам автомобільних аварій, віддають свою кров, рятують незнайомих дітей. Чому люди так чинять? Більшість від­повідає, що такі вчинки роблять їх кращими, що це їхній обов'язок. Очевидно, що не всі міжособистісні стосунки будуються за прин­ципом соціального обміну і реципрокності.

Стосунки з близькими людьми, на відміну від стосунків із не­знайомими, мають певні особливості. Серед факторів, які визнача­ють атракцію (потяг) людей одне до одного, можна виділити про­сторову близькість і фізичну привабливість. Якщо часто зустріча­тися з людиною, то вона починає нам дедалі більше подобатися, ми до неї звикаємо. Звичне стає фактором привабливості.

Фізична привабливість, без сумніву, дуже бажана якість. Люди схильні пов'язувати її з різноманітними характеристиками. І в цьо­му стереотипі є елемент істини: фізично привабливі люди, як пра­вило, більш популярні, у них широкий соціальний досвід, вони від­чувають менше тривоги, рідше бувають самотніми; однак прямої залежності інтелекту від фізичної привабливості не виявлено. Згід­но з гіпотезою про відповідність за ступенем привабливості, можна сказати, що для двох партнерів він має бути приблизно однаковим.

Любов - це особливо тісні стосунки між двома партнерами. Роз­різняють романтичну любов, коли емоції партнерів дуже сильні, і дружню любов, побудовану на основі взаємної довіри і турботи, яка відрізняється значною стійкістю і тривалістю. Романтична лю­бов дуже рідко зберігається впродовж багатьох років. Врешті-решт вона перетворюється на байдужість або на стійку ворожість. Часто романтична любов трансформується у подібний, але спокійніший стан - у дружню любов.

Вплив багатьох людей на одну людину може призвести до соці­альної фасилітації чи інгібіції, конформності, підпорядкування.

Соціальна фасилітація – підвищення швидкості або продук­тивності діяльності індивіда внаслідок уявної або реальної при­сутності іншої людини або групи людей. Виникнення цього фе­номена залежить від характеру завдань, що виконуються. Присут­ність спостерігача позитивно впливає на кількісні характеристики діяльності і негативно - на якісні, відповідно підвищуючи результативність простих видів діяльності та утруднюючи розв'язання складних завдань.

Однак, коли оточення робить те ж саме, що й ти, тобі вдаєть­ся краще вирішувати складні завдання. Інколи оточення не допо­магає, а, навпаки, пригнічує особистість, стає на заваді успішному розв'язанню завдань; це явище отримало назву соціальної інгібіції.

З'ясовано, що присутність інших людей підвищує ефективність у тому випадку, коли діяльність сама по собі не викликає трудно­щів (наприклад, студент добре вивчив матеріал). Якщо студент по­гано підготувався, то студентська група на заняттях заважатиме йому відповідати, що і є проявом соціальної інгібіції.

Інша форма соціального впливу - конформність, яка проявля­ється в тому, що люди можуть погоджуватися з думкою групи на­віть тоді, коли вона цілеспрямовано діє неправильно. Одна із при­чин конформності - інформаційна: можемо думати, що в групі є інформація, якою ми не володіємо. Друга причина - мотиваційного характеру: погоджуємося, тому що хочемо, щоб нас любили, при­ймали. Поява в групі незгодної меншості значно зменшує ймовір­ність конформної поведінки решти.

Ще одна форма соціального впливу багатьох людей на одну людину - підпорядкування, коли людину примушують робити те, що наказують усупереч її сумлінню. Сліпе підкорення, згідно з С. Мілграмом, залежить від ситуації, особливо від психологічної дистанції між діями людини і результатами цих дій. При збільшен­ні цієї дистанції, зокрема при зменшенні почуття відповідальності, при дегуманізації, тенденція до підкорення зростає. Так, когнітивна реінтеграція (намагатися забути про те, що жертва - людина, яка страждає), завдяки якій людина вже не відчуває себе відпові­дальною за свої дії, досягається за рахунок поступового посилен­ня агресії, поступового підкорення авторитету, коли кожен наступ­ний крок трохи більший за попередній. Ситуація, яку змоделював С. Мілґрам в експерименті, призвела до того, що дві третини лю­дей, які у неї потрапили, погодилися завдати болю і шкоди іншій людині. Ставши на слизький шлях сліпого підкорення й агресії, вони вже не змогли з нього зійти.

Перед початком експерименту С. Мілґрам зафіксував думку експертів (40 психіатрів), які стверджували, що опитувані чинити­муть значний опір, щоб експеримент не завершився. У цій ситуації вчений перевірив атрибуцію (пояснення, в якому наводиться кон­кретна прикмета чи певна характеристика людини відповідно до власних мотивів, установок) опитуваних. На жаль, їхні припущен­ня були далекими від істини і становили приклад фундаменталь­ної помилки атрибуції - переконання в тому, що вчинки людей значною мірою детерміновані їх особистісними особливостями і набагато менше залежать від ситуації, в яку вони потрапили.

Вплив однієї людини на інших найяскравіше проявляється в лі­дерстві. Успішність лідерства залежить як від специфічних особ­ливостей лідера, так і від ситуації. Лідери, як правило, відрізня­ються вищим інтелектом, вони більш чуйні, але і більш домінант­ні. Важливо, щоб і ситуація була сприятливою, в якій лідер володіє достатніми владними повноваженнями, а завдання, що потребують розв'язання, в цілому зрозумілі, і члени групи ладнають між собою та з лідером. У цьому випадку дві передумови - і ситуація, і особистісні характеристики - детермінують успішність лідерства.

Але є ще одна особливість: лідер в одній групі не обов'язково стане таким, яким вій був в іншій. Це відбувається в тому випадку, коли дві групи мають різні цілі або різний рівень розвитку.

Отже, особистість і ситуація відіграють однакову роль при впли­ві однієї людини на багатьох, причому вони завжди взаємодіють. Певні риси особистості можуть бути релевантними в одній ситуації і зовсім нерелевантними - в іншій. Блискучі ораторські здібності і сила волі Уїнстона Черчилля зробили його незаперечним лідером Британії під час Другої світової війни. Але у повоєнні роки, ко­ли більшість британців прагнули миру будь-якою ціною, ці якості зробили його непопулярним навіть серед членів його партії.

Четверта група інтеракції - вплив багатьох людей на багатьох одночасно - це поведінка натовпу. За своєю суттю вона ірраціо­нальна і побудована за механізмом деіндивідуалізації - людина в такому стані втрачає уявлення про себе як про окрему особистість. Імовірність появи такого стану більша у випадку, коли натовп ано­німний і збудження значне. Деіндивідуалізація вивільняє імпуль­си, що гальмувалися, і людина діє так, як ніколи не чинила б у нормальному стані. На карнавалі люди в масках і маскарадних кос­тюмах можуть взяти участь у диких оргіях, у натовпі вони можуть катувати і вбивати свою жертву.

Р. Браун назвав поведінку в натовпі "дилемою в'язня", тому що ірраціональність її може бути наявна навіть у тому разі, коли кож­на людина наодинці поводиться раціонально. Річ у тім, що кожен думає про себе і не враховує того, що інші роблять те саме. Якби кожна людина зберігала спокій і чекала своєї черги, то... Так за­вжди пишуть журналісти, коли розповідають про черговий випа­док паніки в натовпі.

Отже, ми розглянули різні прояви впливу в міжособистісних стосунках і ті психічні явища, які є їх результатом.

Поиск по сайту: