АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Розуміння історичного процесу П.Н. Мілюковим

Читайте также:
  1. Бар’єри на шляху до взаєморозуміння, зокрема моральні
  2. ВАРІАНТИ ПРОЦЕСУ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ ПРО КУПІВЛЮ
  3. Взаємодія та взаєморозуміння в контексті етики та культури
  4. Взаєморозуміння та його рівні
  5. Вибір необхідних технічних засобів (ІМ і РО) для отримання інформації про змінних технологічного процесу
  6. Вибори як основне поняття соціології виборчого процесу
  7. Виконання непроцесуальних документів і доручень
  8. Вихідних процесуальних документів
  9. Вікно процесу копіювання
  10. Вопрос Поняття та види процесуальних строків.
  11. Вопрос Процесуальний статус судді та підстави відводу.
  12. Вопроси Загальна характеристика участників судового процесу.

Протягом усього життя Мілюков міркував над національним питанням. Аналізуючи національне питання в Росії, у якій, за його підрахунками, налічувалося до й після 1917 р. більше ста національностей, і порівнюючи її з Австро-Угорщиною й Туреччиною, П.Мілюков говорив про те, що, на противагу поширеній думці, Росія до 1917р. не була "в'язницею народів". Несправедливо, говорив він, ототожнювати Росію з її політичним режимом, тому що сам російський народ "ніколи не був заражений агресивним націоналізмом правлячої "раси", який можна, наприклад, помітити в мадярів". А "русифікація" окраїн та інородців, коли вона дійсно почалася, була справою урядової політики й чиновників, але ж ніяк не народу. Войовничий націоналізм у Росії був завжди знаряддям політичної реакції. Відповідно до поглядів Мілюкова, у Росії існувало два типи національностей: ті, які уникли асиміляції, розвиваючи власну національну свідомість, і ті, що, виявившись тільки в політичному підпорядкуванні в Росії, зберегли як етнічну чистоту, так і національна самосвідомість – Фінляндія, Польща, Прибалтійські держави (естонці, литовці й латиші), народи Кавказу (грузини, вірмени) і народи Середньої Азії.

Цікаво відзначити, що й у 1927 р. Мілюков говорить про загальноросійську національну самосвідомість, розглядаючи "російське плем'я", яке складається з трьох народів – великоросів, українців і білорусів. І не без відтінку іронії він пише про проблему української мови, що стала пізно складатися, так само, як і білоруська, яка ще довго не мала статусу літературної мови. З іншого боку, він визнавав: "Звичайно, саме російське населення не становить єдиного цілого; антагонізм українців і білорусів із великоросами надзвичайно посилився саме останнім часом".

…Керуючись ідеєю єдності держави й рівноправного громадянства, Мілюков захищав право кожної національності використовувати свою рідну мову в суді. Це було, на його думку, кращим засобом підтримки зв'язку центру з національними окраїнами, тому що судити незрозумілою мовою означає відмовити в правосудді тому, хто його просить. І він повторює слова депутата Крупенського, вимовлені в часи другої Думи: "Не можна судити мовою незрозумілою, не можна судити по-російськи, якщо люди, які підлягають суду, не розуміють її. Я стою за національність мови суду й ставлю знання її за обов'язки суду".



Мілюков викриває гасло ультраправих: "Росія для росіян", яке сприяло лише збільшенню прірви між різними національностями Росії та росіянами, тобто було чинником розвалу єдності Росії. Крім цього, праві не говорили про те, що вони мають на увазі під словом "росіянин", але ж історія Росії знала "могутній, стихійний процес злиття національностей. Ми всі знаємо, що всі ми в минулому або фіни, або татари, або ще хтось".

…Відповідаючи депутатові Бобринському, який із презирством відкинув пропозицію одного з депутатів про відкриття шкіл українською мовою для 25 мільйонів українців, Мілюков нагадує, що вимога ввести в деяких провінціях викладання рідною мовою вже звучала у свій час у проханнях земств. І він відкидає аргумент, що білоруська й українська мови ніколи не стануть мовами культури, вважаючи це питанням часу: "Ми вважаємо, що немає такої мови, що не могла б стати мовою культури, якщо нею буде говорити, мислити й відчувати інтелігенція"(С.Брейяр (університет Пуатьє). Партія кадетів і українське питання (1905-1917)).

 

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 |


При использовании материала, поставите ссылку на Студалл.Орг (0.004 сек.)