АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Культура 19 ст. Загальний історичний тип (західна Європа) та українська культура

Читайте также:
  1. II. Культура и экономика.
  2. VI. ПОЛИТИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА США
  3. А. Революційна українська партія (РУП)
  4. А. Українська демократична партія
  5. Арганізацыйная культура бібліятэкі.
  6. Б) Інформаційна культура та її складові
  7. Бегазы-дандыбаевская культура (X-VIII вв. до п.э.).
  8. Бегазы-Дандыбаевская культура - феномен поздней бронзы Центрального Казахстана.
  9. Билет №8 Культура и цивилизация
  10. ВГО Всеукраїнська федерація «Спас»
  11. Виходячи з поживності добрив і знаючи дози виносу речовин відповідними культурами, можна обчислити приріст їх урожайності.
  12. Власне українська та іншомовна лексика у професійному мовленні.

Романтизм – це специфічний етап у розвитку європейської культури, що виник на межі 18-19 ст. і проіснував аж до 40-х років. Він охопив широкі області духовного життя – літературу, економіку, історію, право і склав цілу історичну епоху в філософії.

Як світогляд романтизм формувався на певному розумінні дійсності. Сутність цього світогляду – у дуалістичній концепції світу, де постулюється розрив світу мрії і власне дійсного світу. Сама по собі концепція двосвіту не нова для історії великих епох. Варто лише згадати епоху середньовіччя, з його орієнтацією на світ земний і потойбічний, чи епоху бароко, де вони змішуються в хаотичному поєднанні. Але в романтизмі – це своєрідний двосвіт – матеріального й ідеального, де присутні постійні безперервні зміни, рухи, розвиток усього сущого і потяг до того, чого досягти неможливо. Останній фактор і є причиною того, що романтичний світогляд у переважній більшості просякнутий трагізмом.

Витоками виникнення епохи романтизму є кілька чинників.

Оним із них є Французька революція. Світогляд романтиків – це „велике переживання революції”, що вразила країни й пов’язала їх узами політики й війн. Це був час, коли змінювалися суспільні цінності, коли постала проблема визначення місця людини в мінливому світі, у новій культурно-духовній ситуації, у прогресі соціальному й науковому. Поразка революції позначилася на напрямку розвитку настроїв романтизму. Проголошені лозунги про рівність, братерство і волю подарували надію. Але поразка самої революції заставила задуматися над тим, а чи мрії можуть бути здійсненими.

Ще одним чинником зародження і розвитку романтичного світогляду стало визначення самосвідомості людини за приналежністю до певної нації. Національне самоусвідомлення було викликано рядом національно-визвольних війн і повстань, що прокотились по Європі. З’являється поняття націоналізму й усвідомлення себе людиною, що належить до певного народу. Звичайно, не можна сказати, що поняття націоналізму – це повністю винахід 19 сторіччя. Але суть полягає в тому, що до епохи романтизму чинник соціальний переважав над національним. Тобто англійський феодал відчував більшу близькість до феодала французького чи німецького, аніж до англійського селянина. Романтизм же пробудив інтерес до власних коренів, до історії свого народу, до його героїчного минулого (М.Гоголь „Тарас Бульба”, Т.Шевченко „Гайдамаки”, В. Скотт “Айвенго”, “Квентін Дорвард”, “Роб Рой”, О. Пушкін „Полтава”), до мудрості, що дрімала у фольклорі (Т.Шевченка, М.Гоголя, казки О.Пушкіна, Андерсена, братів Грімм, Ш.Перро). Цікавим прикладом інтересу до власної культури та її фольклору є твір М.Гоголя „Вечори на хуторі близь Диканьки”, де художньо втілена концепція Малоросії – цього слов’янського давнього Рима – як цілого материка на карті всесвіту, з Диканькою як своєрідним його всесвітом. Твір є зосередженням національної духовної специфіки і національної долі.



Посилена увага романтиків до культури власного народу стала причиною особливого зацікавлення історією при абсолютній байдужості до сучасності. Нинішнє життя здавалося їм голим і ницим, а умови життя – дрібними й жалюгідними. Тож увіковічнювати їх у мистецтві не видавалося гідним. Не знаходячи опори в теперішньому, романтизм розвиває природний зв’язок часів, ідеалізуючи минуле, особливо античність та середньовіччя, патріархальний образ життя, ремісничий устрій, лицарський кодекс честі; конструює майбутнє, вільно маніпулюючи часовим потоком. З огляду на це у малярстві навіть почав культивуватися коричневий колір, який вважався живим і живописним, бо міг імітувати музейний колорит і тим самим кодувати ностальгічне відчуття, що викликане швидким історичним часом. О.Шпенглер назвав цей колір патиною часу.

Розвиваючись у багатьох європейських країнах, романтизм скрізь набував національного забарвлення. Так, Англія стала відома своїм пейзажним живописом й вільнолюбними настроями Байрона, Франція – школою істориків, літераторів і драматургів, картинами історичного сюжету, Німеччина – філософією, обробкою національного фольклору, музикою. Для Сполучених Штатів, він був першим великим рухом у літературі й живописі. В Україні, Росії, Білорусі він виразився в обробці фольклорних елементів, а також у портреті. Отже, романтична культура існує в багатьох варантах: німецька, англійська, американська, слов’янська версії. Разом з тим романтизм має спільні риси. Якщо просвітництво можна розглядати як грандіозний експеримент у культурі, що реалізує можливості розуму, то романтизм – це велична епоха уявлення.

‡агрузка...

Ще однією з причин появи нового світогляду став наступальний розвиток економічного життя. Романтизм розвивався в таких країнах, історія яких на початку 19 ст. була пов’язана з розвиком капіталізму. Швидкі зміни в економіці породжували в людей постійне бажання до вдосконалення матеріального життя, нагромадження багатств, що найчастіше призводило до духовного зубожіння. Такі, здавалося б, життєві бажання простих людей для романтиків стали причиною трагічного відчуття життя. Вони сприйняли всесвіт у розриві – повсякденного, міщанського (те, що пропонував матеріальний світ) і духовного, ідеального, до чого слід прагнути. Ця дуалістична концепція постулювала розрив світу мрії і власне дійсного світу. Поєднати їх – неможливо! Адже при втіленні ідеального в реальне життя, мрія відразу знівелюється і перетвориться в дійсне, матеріальне, міщанське. Отже, досягти мрії в дійсності не можна. Єдине, що доступно – це лише прагнення.

Весь романтизм пройшов в історії під знаком недовтіленості. Конфліктна доля супроводжувала тих, хто справді міг думати й відчувати. Романтик прагнув до того нового, що з’являлося в житті, а життя поверталося до нього своїм офіційним боком, підкріпленим владою грошей. І йшла вона з ворожості самої дійсності до романтизму. Тому в центрі романтичного двосвіту постає людина, що переживає всі негаразди долі. Герой-романтик – це індивідуальність, це особлива постать. Він був утіленням романтичного бунту проти дійсності, уособленням мрії про людину, яка не ладна змиритися з бездуховним світом, яка не може і не хоче вписатися в життя. Світ класицизму з його незкінченними обмеженнями (нормами) виявився схожим на в’язницю, стіни якої рухнули в романтиці. І з цієї в’язниці вийшла на свободу зовсім інша ідеальна людина. Романтичний світ своєвільного хаосу приводить до формування ідеалу вільної людини, абсолютно розкутої, необтяженої ніякими нормами й догмами, що віддає перевагу не розуму, а розгулу фантазії. Така людина визнає пріоритет індивідуального перед загальним (на відміну від класицизму, де загальне стоїть на першому місці).

Надзвичайний герой не може мати звичайних людських почуттів та інтересів. Тому романтичним творам завжди притаманні бурхливі почуття, рокові пристрасті. Не знаходячи задоволення в дійсності, вони поринали у мрії. Протиставлення дійсності й мрії, того, що є, й того, що можливе, – мабуть, найсуттєвіше в романтизмі, що й визначає його глибинний пафос. Романтичний герой був близький автору, і нерідко виступав як його alter ego. Тому часто в творах митців-романтиків можна прогледіти постать самого автора, а в житті їх геров життя автора. У А.Гофмана практично всі казки закінчуються або смертю героя, або ж його божевіллям, бо іншого виходу в банальному світі для людини-романтика бути не може. Доктор Фауст німецького поета Гете хоч і знаходить врешті момет щастя (продавши душу), але все його життя – це невдоволення дійсністю і пошук гармонії. Байронівський герой, що є втіленням самого автора, знаходиться у вічному пошуку й вічній трагедії. Крізь усі твори Байрона проходить образ похмурого, розчарованого й самотнього героя, який втікає від цивілізованого суспільства на Схід, де можна ще знайти пристрасті й яскраві почуття. Герої Мюссе в його „Іспанських та італійських казках” – незадоволені дійсністю люди, вони знаходяться в розладі з життям, але не здатні розірвати з ним. Життя російських поетів (як до речі і героїв їх творів) Пушкіна, Лермонтова є пошуком і трагедією. Їх твори проникнуті мрією про свободу, тугою за героєм-бунтарем, титанічними пристрастями й екстримальними ситуаціями, що сполучаються з філософським самозаглибленням. Цим людям не властива споглядальність та інфантильність.

Не є винятком і українські митці, серед яких історик М.Костомаров, що, втілюючи в дійсність романтичні ідеї, практично зруйнував своє життя. Омріявши ідеальну вільну Україну, він на довгі роки втратив її, а вигадавши ідеал кохання, так і не зміг одружитися. Щоб зберегти в чистоті ідеал власних почуттів, він запропонував коханій жінці одружитися, але зберегти всі стосунки на стадії недоторканості. Будучи ідеалістом, наївний романтик просто не міг уявити, що його викохана тендітна Аліна, може ходити в халаті чи пахнути смаженими млинцями. Не менш трагічною є постать романтика Т.Шевченка, що так і не втілив у життя своїх мрій. У коханні, що тричі з’являлося в його долі, жодного разу так і не відбулося щасливої розв’язки. Прагнучи все життя свободи, він-таки знаходить її, але вже не молодим бунтівником, навколо якого все вирує й кипить, а хворим, майже всіма забутим. І смерть його знаходить в темній чужій комірчині (останні дні він доживав у приміщенні Академії живопису в Петербурзі) у повій самотності. До речі, подібну долю мав найбільший романтик-композитор Шопен, що покинув рідну Польщу, втікаючи після поразки визвольної війни. До кінця життя він так і не зміг повернутися на батьківщину, і, забутий, хворий і самотній, доживав дні під чужим дахом.

І все ж, не зважаючи на трагізм доль, романтики прагнули постати вище всього буденного. Врешті таке прагнення закарбувалося в двох типах образів. Один – це „оптимістичний, чи активний, бунтівник, з великим душевним поривом, емоційною припіднятістю; друий – пасивний, зі стриманістю, потаємністю. Однак як активний герой з його культом енергії, незвичайної духовної сили, так і пасивний, з його меланхолією, просвітленим сумом виділяються із звичайного ритму життя або ж своєю динамічністю, що ніби обганяє повсякдення, або ж своїм спокоєм, яке буття незаторкнуло. Так, у портретах Тропініна, який ще будучи кріпаком писав портрети українських селян, можна виявити обидва типи. „Портрет селянина з Поділля” (ймовірно Кармелюка) написано з дуже низьким горизонтом. Тому майже весь фон займає небо. Завдяки цьому фігура селянина виглядає монументально. Вона виростає, створює враження безмежності. Це центр всесвіту, який увібрав у себе всю динаміку, всю широчінь навколишнього світу. Фігура на фоні безмежного грозового (як характер героя) неба приковує всю увагу глядача. Нічого зайвого, лише одинока, єдина у світі душа з її переживаннями. Скорботний погляд звернений у себе виказує внутрішню бурю чоловіка. Обличчя виразно моделюється світлотінню. Романтики дуже любили з допомогою світлотіньової контрастності передавати настрої й почуття.

І зовсім інший тип у картині „Дівчина з Поділля”. Це романтично ідеалізований жіночий образ. Молода дівчина в національному костюмі відзначається гармонійною красою і національною типовістю. Одухотвореність образу доповнюється спокійним мальовничим пейзажем.

Надзвичайне місце у творчості митців займає романтизація природи. Романтизм у своєму прагненні до універсальності зумів відкрити зв’язки космічних сил, природних багатств, клімату, відчуття окремої людини в оточуючому середовищі. Природа романтиками сприймається як таємниця. У той же час вона демонструє етапи зародження, росту, визрівання, розквіту та зав’ядання. Митці-романтики мали схильність до грандіозного тлумачення природних явищ. Вони сприймали з епічним розмахом біблійного потопу природні катастрофи в мініатюрі: грози, бурі, наводнення. Створювалися цілі пейзажі-драми (роботи Айвазовського), пейзажі-катастрофи (Т.Жеріко „Потоп” Дж.Тернер „Корабельна аварія”), чи ідеалізовані пейзажі (роботи Орловського).

Круті скелі чи бурхливі потоки природи романтики часто доповнювали напівзруйнованими римські споруди та рицарсьскі палацами, кладовищами. Це навівало спогади про героїчність минулого чи взагалі про трагічність існування. Тема цвинтарів часто обігрувалась як у живописі (наприклад, Т.Шевченко „Казашка Катя”), так і в поезії.

Романтики культивували рух і боротьбу. І це не випадково адже свобода, оспівана ними, немислима статичною й покірною. Французький художник Жеріко спеціально їде в Італію, щоб писати схвильоване море, шумну маячню карнавалу. Делакруа пише шалене полювання на левіві тигрів. Повсякчасний рух створює хаос і нескінченність. Його картина “Свобода, що веде на барикади” написана під враженням побаченого художником під час революції 1830 року. Композиція картини надзвичайно динамічна. У центрі картини розташована група озброєних людей, що рухається вперед. За пороховим димом не видно ні площі, ні того, наскільки велика ця група. Напір натовпу, що заповнив глибину картини, утворює все зростаючий внутрішній тиск, який безумовно повинен прорватися. А кульмінативною точкою стала жінка з республіканським прапором і зброєю, що широким кроком зійшла на вершину взятої барикади. Це втілення Свободи, що рішучим і сміливим рухом вказує дорогу бійцям.

Отже, романтизм відіграв вирішальну роль у розвитку культури Нового часу. Світогляд романтиків був побудований на антитезі „мрія – дійсність”, що стала характерною і визначною для романтичного мистецтва. Заперечення сущого, реально даного – й у світі матеріальному, й у світі духовному – стало основою романтичного світогляду. Романтизм підготував прихід не тільки реалізму, а й подальших явищ культури – модернізму та постмодернізму.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 |


При использовании материала, поставите ссылку на Студалл.Орг (0.164 сек.)