Система освіти в Україні ХІХ ст

Царський уряд робив усе, щоб народні маси залишалися неписьменними. До того ж

царський уряд, проводячи великодержавницьку політику і придушуючи українську культуру, не

допускав в Україні викладання в школах українською мовою. Однак формування капіталістичних відносин, і насамперед, розвиток промисловості, торгівлі, міст вимагали дедалі більшого числа освічених, кваліфікованих працівників і зумовлювали збільшення кількості навчальних закладів і учнів у них. Міністерство народної освіти, яке почало діяти в 1802 р., вирішило провести реформу

системи освіти і у 1803 р. затвердило "Попередні правила народної освіти", а в 1804 р. статут

навчальних закладів. У парафіяльних школах, які створювалися при церковних парафіях і які були початковими, навчання продовжувалося 4-6 місяців в селах і до одного року в містах. Дітей навчали (російською мовою) читати, писати, перших дій арифметики, основ православної віри.

Повітові школи, що були другим ступенем у системі початкової школи (спочатку

двокласні), за статутом 1828 р. стали трикласними. У них вивчали російську мову, географію,

історію, арифметику, природознавство, фізику, малювання. У повітових школах навчалися

здебільшого діти дворян і чиновників. гімназії -середні школи, куди приймали майже виключно дітей дворян і чиновників. Спочатку в гімназіях навчання тривало 4 роки, а за статутом 1828 р. -7 років. У гімназіяхвикладали латинську, німецьку і французьку мови, історію, географію, початковий курс філософії і словесних наук, математику, фізику, природознавство, політичну економію, малювання. За статутом 1828 р., що посилював реакцію в галузі освіти, з навчальних планів гімназій було виключено природознавство, філософію і політекономію, а введено викладання "закону божого", "священної й церковної історії", грецької мови.

Ще менше була розвинута середня освіта, її здобувати дітям недворянського походження

царський уряд не дозволяв. Гімназії існували лише в губернських і окремих повітових містах. На

кінець 50-х років в Україні їх було 18.

Крім державних, у ряді сіл, особливо на Полтавщині і Чернігівщині, продовжували

існувати дяківські школи, які утримувалися на кошти батьків і в яких дяки навчали дітей,

переважно українською мовою, читати буквар, часослов і псалтир, а також церковних співів. Були

також приватні пансіони (в Чернігові, Ніжині, Полтаві, Херсоні, а потім у кожній губернії), що

працювали за програмою середніх навчальних закладів. Для навчання середньої освіти і виховання

дочок дворян були засновані інститути шляхетних дівчат: у Харкові (1812), Полтаві (1817),

Одесі (1829), Керчі (1836) і Києві (1838).

Проміжне місце між гімназіями й університетами займали ліцеї, яких в Україні було три:

Рішельєвський в Одесі (заснований у 1817 р.), Кременецький на Волині, створений у 1819 р., і Ніжинський, в який було у 1832 р. перетворено Гімназію вищих наук, засновану в 1820 р. на кошти братів О.А. і І.А. Безбородьків.

Поряд з загальноосвітніми в Україні діяли й нечисленні професійні навчальні заклади. У кадетських корпусах у Полтаві (з 1840 р.) і Києві (з 1852 р.) із дворянських синків виховували офіцерів. У Єлисаветграді продовжувала працювати медична школа, заснована ще в 1787 р., у Києві в 1842 р. була створена фельдшерська школа, у Миколаєві -артилерійське (з 1794 р.) і штурманське (з 1798 р.) училища, засновані морським відомством. У Херсоні в 30-ті роки було відкрито училище торговельного мореплавства, в Севастополі -морську школу. У 1855 р. біля Харкова почала працювати землеробська школа, яка готувала агрономів.

У першій половині XIX ст. в Україні було два університети. Це були Харківський (1805 р.) і

Київський (1834 р.). Головним завданням університетів, як це визначав університетський статут 1804 р., була підготовка "юнацтва для вступу у різні звання державної служби", тобто підготовка державних чиновників. Крім навчальної й наукової роботи, університети контролювали роботу шкіл своїх навчальних округів і здійснювали цензурний нагляд за літературою, що видавалася в межах цих округів.

У тяжкому стані перебувала освіта в західноукраїнських землях. Австрійська монархія й панівні

класи всіма силами гальмували розвиток освіти, не допускали в школи української мови, закривали трудящим шлях до знань. Призначених для нижчих верств населення трикласних тривіальних (початкових), чотирикласних головних і нормальних (неповносередніх) шкіл було дуже мало, при цьому майже всі школи Галичини й Буковини були підпорядковані римо-католицькій церкві. У 1813 р. уряд утримання шкіл переклав на плечі селянства. В усіх школах було введено німецьку мову. А поряд з німецькою в Галичині в школу проникала польська, на Буковині -румунська, в Закарпатті -угорська мови. І тільки в українських парафіяльних школах, що існували в ряді сіл завдяки піклуванню населення, навчання велося українською мовою.

Поиск по сайту: