АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Проблема прогресу і періодизації суспільного розвитку

Читайте также:
  1. II частина. Проблема спеціальних здібностей у сучасній диференційній психології
  2. II. Проблема источника и метода познания.
  3. III. Проблема субстанции.
  4. IV. Проблема соціальної справедливості і соціальних гарантій.
  5. XX век как литературная эпоха. Проблема периодизации.
  6. Альтернативні моделі розвитку. Центральна проблема (ринок і КАС). Азіатські моделі. Європейська модель. Американська модель
  7. Антропогенное влияние на природу. Экология как проблема.
  8. Антропологическая проблема в русской философии
  9. Б процес збільшення і розвитку приміської зони великих міст
  10. Безопасность как проблема дипломатической практики
  11. Бессознательное как философская проблема.
  12. Билет № 35 Проблема познания в философии. Основные направления в теории познания.

Протягом майже всієї історії розвитку філософської думки поряд з іншими фундаментальними ідеями чільне місце посіда­ла ідея прогресу.Під прогресом (латиною progressus - "просу­вання", "рух вперед", "успіх")зазвичай розуміють тип, на­прям розвитку, який характеризується переходом від ни­жчого до вищого, від менш досконалого до більш вдоскона­леного.

Про прогрес можна вести мову стосовно системи в цілому, її окремих елементів, структури та інших параметрів об'єкта, що розглядається.

Стосовно суспільства ця проблема постала у визначенні на­прямку його розвитку. Чи цей розвиток йде по висхідній лінії, чи по низхідній, чи в суспільстві все відбувається на одному рівні (інгрес) - чи піднесення, чи зменшення життєвих сил.

Основою прогресу, на думку Тюрго, є людський розум. Ро­зум має дивовижні можливості. Він звершує в історії значущі акти і стає дієвішим та активнішим у наступні епохи.

Ідею суспільного прогресу як прогресу розуму і науки під­хопив французький мислитель Жан Кондорсе (1743-1794). У праці "Ескіз історичної картини прогресу людського розуму" він, як і Ж. Тюрго, головне джерело піднесення людства вбачав у можливостях людського розуму. Всю історію суспільства Кон­дорсе поділив на епохи. Кожну наступну епоху він розглядав як більш прогресивну. Щаблями суспільного прогресу, за Кондор­се, були: об'єднання у племена, перехід до скотарства і земле­робства, писемність, культура Давньої Греції, розвиток науки, Просвітництво, книгодрукування, звільнення науки від гніту авторитетів, утворення Французької республіки. Десяту епоху Ж. Кондорсе залишає відкритою для прогресу людського розу­му.

Найбільш ґрунтовний і всебічний розвиток концепція про­гресу знайшла у поглядах на історію суспільства Гегеля. Він розглядав історію як єдиний закономірний процес. В цьому процесі кожна епоха є унікальним і водночас необхідним щаб­лем в загально-історичному розвитку людства. У межах ціліс­ного соціально-історичного процесу відбувається всесвітнє схо­дження до свободи. В той же час, у кожної історичної епохи є своя міра усвідомлення і реалізації свободи.

Історія людства, за Гегелем, є суперечністю, яка відобража­ється співвідносними категоріями "прогрес - регрес". Кінець кінцем, тенденція прогресу перемагає, і в цілому людство руха­ється до утвердження царства розуму і свободи.



Погляди на розвиток людської історії як на поступальний прогресивний рух до переходу з царства необхідності у царство свободи обстоювали К. Маркс та Ф. Енгельс. Історія людства постає у них, насамперед, історією суспільно-економічних фор­мацій. В їх основі лежить відповідний спосіб виробництва, і кожен наступний із них є обов'язково більш досконалим. Носі­єм прогресу завжди є передовий клас нової епохи, який висту­пає проти консервативних суспільних відносин, що гальмують розвиток суспільства. За Марксом, перехід від однієї суспільно-економічної формації до наступної (скажімо, від рабовласницької до феодальної) відбувається обов'язково через соціальну ре­волюцію.

Сучасні мислителі дійшли висновку, що без гармонійного розвитку усіх сфер культури в їх цілісності прогрес у розвитку людства взагалі неможливий. Вони виходять з визнання не од­ного, а цілої системи факторів, що обумовлюють суспільний прогрес.

У цю систему включаються:

- ефективність виробництва;

- організація соціального управління;

- стан сфери побуту;

- рівень споживання матеріальних і духовних благ;

- розвиток науки і культури;

- освіта і виховання;

- правовий захист людини;

- самопочуття людини в соціальній системі.

Слід зазначити, що на матеріалі технічного і наукового роз­витку сходження людства безсумнівне і не потребує доказів. Розвиток науки сприяє технічному прогресу, зростанню суспі­льного багатства, спричинює науково-технічні революції. Від­криття науки поповнюють інтелектуальний арсенал суспільст­ва. Водночас, наука сьогодні має змогу зробити такі відкриття, які загрожуватимуть існуванню людства.

Звідси виникає проблема, чи є наукові здобутки показни­ком прогресу людства? Передусім це питання стосується техні­чного прогресу, який, як відомо, вступає в суперечність із тен­денціями розвитку подальшої історії.

‡агрузка...

Надзвичайно складною є проблема прогресу мистецтва, фі­лософії, моралі, релігії. Ми не можемо довести, що кожен но­вий рік чи нова епоха приносять людству нові досягнення в ду­ховній сфері. Все, що виникає пізніше, не завжди є кращим і прогресивнішим. Довести, що мистецтво прогресує, спираючись на творчість окремих митців, неможливо. Мистецьке багатство людства вимірюється не окремими творами, а їх сукупністю.

Отже, ми можемо вважати, що мистецтво прогресує, оскі­льки воно стає дедалі повнішим, досконалішим, довершенішим.

Прогресує і філософська думка. Платон, Аристотель, Гоббс, Локк, Фіхте, Кант, Гегель, Маркс, Хайдеггер, Сартр, Камю - це вершини на філософському плато. А філософський прогрес є постійним нарощуванням цих вершин. Філософське сходження означає і ґрунтовні відповіді на одвічні питання й гуманістичне збагачення людяності філософської думки.

На найду думку, подібне сходження властиве і людській мо­ралі. Людство творить подальшу гуманізацію моралі. Людина дедалі більшою мірою може діяти так, як вважає за потрібне. В той же час право діяти самочинно зберігається і за іншими лю­дьми.

Прогресу духовності сприяє і релігія. Джерело сходження релігії полягає у тому, що вона діє як певна духовна система, у якій спресовані і взаємно доповнюються естетичні, моральні, світоглядні ціннісні чинники.

Слід підкреслити, що в світовій суспільній думці щодо про­гресу у цілому і прогресу духовних надбань людства існували й існують так звані антипрогресистські концепції.

Перша з цих концепцій виходить із твердження про те, що кожний народ має свою неповторну історію. Він творить свою неповторну матеріальну і духовну культуру. Все це ніяк не мо­жна порівнювати. Тому не можна говорити про більш прогреси­вні чи менш прогресивні, більш високі чи менш високі культу­ри. Цю концепцію найбільш послідовно обстоювали німецький філософ Вільгельм Дільшей (1833-1911), англійський етнограф і антрополог Броніслав Маліновський (1884-1942), французький етнолог Клод ЛевіСтросс (нар. 1908).

Друга лінія заперечення прогресу виходить з того, що істо­рія людства розвивається суперечливо. Адже нерідко прогрес здійснювався насильницькими методами. Засобами насильства створювались і розпадались держави, ділилися землі і народи. У зв'язку з цим виникає питання про ціну подібного прогресу. Зазначений підхід започаткували Жан-Жак Руссо (1712-1778), Іммануіл Кант (1724-1804). У XX ст. цієї лінії заперечення про­гресу дотримувались англійський філософ Бертран Рассел (1872-1970), англійський історик і соціолог Арнольд Тойнбі (1889-1975), французький філософ Раймон Арон (нар. 1905).

Загальне спрямування роздумів цих мислителів можна ви­значити назвою однієї з книг Р. Арона - "Розчарування в про­гресі". У цьому творі йдеться про кризу цивілізації, про загро­зу, що нависла над світом у XX ст. у зв'язку зі зростанням техніко-технологічного потенціалу суспільства.

Третя лінія заперечення прогресу може розглядатися як йо­го часткове заперечення. Визнається прогрес окремих сфер життєдіяльності при запереченні прогресу в цілому.

В основу цього підходу покладені:

по-перше, теоретичні обґрунтування німецьким філософом Освальдом Шпенглером (1880-1936) циклічності розвитку лока­льних культур. Більш докладно про це буде сказано трохи піз­ніше;

по-друге, концепція коловороту локальних цивілізацій А. Тойнбі. Про цю концепцію теж буде сказано пізніше;

по-третє, екзистенціальне тлумачення людської історії ні­мецьким філософом Карпом Ясперсом (1883-1969). Саме К. Яс-перс визнавав прогрес в галузі науки і техніки і заперечував його стосовно моралі і духовної культури в цілому.

Сучасна філософська думка ставить питання про ґрунтовне переосмислення як класичних теорій прогресу, так і його пов­ного заперечення. Деякі філософи намагаються замінити понят­тя "прогрес" іншим поняттям. Так, американський соціолог Уільям Огборн (1886-1959) ще в 1923 році запропонував .замі­нити термін "прогрес" поняттям "соціальна зміна". Пізніше ро­сійсько-американський соціолог Пітирим Сорокін (1889-1968) ввів у науковий вжиток термін "соціально-культурна динамі­ка".

Якщо ми визнаємо прогрес суспільного розвитку, то постає питання про його критерії. Яке суспільство можна вважати більш прогресивним чи менш прогресивним? Чи існують об'єк­тивні критерії такого порівняння?

На думку більшості сучасних зарубіжних і вітчизняних фі­лософів, універсальним критерієм суспільного прогресу є зага­льне становище людини в соціальній системі, діапазон її зага­льнокультурного розвитку, рівень матеріальної, соціально-політичної і духовної свободи. Тому, прогресивнішою вважати­меться система, яка:

- створює сприятливіші умови для самореалізації людини як особистості;

- відкриває ширші можливості для задоволення людських життєвих потреб;

- забезпечує такий рівень і структуру споживання загаль­нокультурних благ, що відповідають природі і призна­ченню людини;

- допомагає розкрити індивідуальні обдарування;

- забезпечує повну духовну свободу, психологічну вдово­леність людини своїм життєвим статусом та життєдія­льністю.

Таким чином, суспільний прогрес - це такий поступа­льний розвиток суспільства, що сприяє збільшенню міри свободи людини, розширенню можливостей для вільного розвитку Ті індивідуальності, утвердженню у взаєминах між людьми гуманізму і соціальної злагоди.

З питанням суспільного прогресу тісно пов'язана проблема періодизації суспільного розвитку. Одним з перших дослідників цієї проблеми був італійський філософ Джамбатіста Віко (1660-1744). В його трактаті "Засади нової науки про загальну приро­ду нації" проаналізовано життєдіяльність соціальних систем у їхньому розвитку від племінного побуту до Нового часу.

Його концепція дослідження суспільства шляхом розгляду духовної культури згодом стала прообразом майбутніх теорій циклічності розвитку цивілізацій.

Як вже зазначалося, Ж.Кондорсе всю історію людства поді­ляв на десять самостійних епох як етапів людського розуму. Кожну з них він розглядав як прогресивнішу за попередню.

Відомий французький філософ Огюст Конт (1789-1857) за­пропонував закон трьох стадій історичного розвитку. За цим законом, вихідним етапом історичного розвитку було "теологіч­не мислення", пояснення усього людського буття дією надпри­родних сил. Другим етапом було "метафізичне мислення", тобто пояснення буття посиланням на деяку абстрактну сутність. Ве­ршиною історичного розвитку стає третій, "позитивний" етап пояснення світу. Характерною рисою цього етапу є відмова від абстрактного знання і орієнтація на використання знання конк­ретного, "позитивного".

У марксизмі періодизація історії суспільного розвитку про­водиться через категорію суспільно-економічної формації. К. Маркс виділив три основні формації: докласову, класовоантагоніптичну та комуністичну. Але більшість послідовників К. Маркса виділяють п'ять формацій: первіснообщинну, рабо­власницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну.

Відомий російський соціолог Микола Якович Данилевський (1822-1885) розглядав рух людського суспільства як низку спі­віснуючих соціальних організмів. Їх він називав культурно-історичними типами, а на етапі зрілості - цивілізаціями. У пра­ці "Росія і Європа" М. Данилевський виділив такі культурно-історичні типи: єгипетський, китайський, ассирійсько-вавілонський, індійський, єврейський, грецький, римський, аравійський, германо-романський, мексиканський, перуансь­кий.

За Данилевським, цивілізація - це певний період розкриття тих унікальних задатків, що зумовлюють своєрідність духовно­го світу народів. Це своєрідний пік розвитку культури.

На відміну від Данилевського, німецький філософ Освальд Шпенглер (1880-1936) тлумачив цивілізацію не як злет, а як омертвіння відповідної історичної культури. Філософ нарахову­вав вісім таких цивілізацій. До них належать: китайська, ваві­лонська, єгипетська, антична, арабська, західна, культура Майя та російська.

Англійський історик і філософ Арнольд Тойнбі (1889-1975) у 12-томному "Дослідженні історії" налічує понад тридцять ци­вілізацій. Із них донині збереглося лише шість: західна, візан­тійсько-ортодоксальна, російсько-ортодоксальна, арабська, ін­дійська і далекосхідна (китайська, японо-корейська).

В теоріях, які визначають основою розвитку суспільства виробничу діяльність людини, критерієм для виділення його етапів вважається відмінність у технологічних способах вироб­ництва. Наприклад, у технологічних концепціях XX ст. (Д. Белл, Р. Арон, У. Ростоу, та інші) основою періодизації суспі­льного розвитку визначається технологія виробництва. У відпо­відності з технологічним детермінізмом виділяються і типи ци­вілізацій. Наприклад, американський соціолог Деніел Белл (нар. 1919) ділить історію на три фази, що послідовно змінюють одна одну:

- доіндустріальна, яка характеризує найнижчий етап в опануванні людиною засобами існування;

- індустріальна, яка ототожнюється з капіталізмом;

- постіндустріальна, яка знаменує стрибок до нових тех­нологій, становлення нових соціальних відносин на базі інтелектуалізації, комп'ютеризації, ресурсозберігання тощо.

Що стосується назви сучасного суспільства, то одні вчені визначають його як і Д. Белл постіндустріальним. Другі - інфо­рмаційним (американський соціолог Алвін Тоффлер (нар. 1928)), треті - суспільством управлінців тощо.

Усі ці концепції відбудовуються в межах системи спочатку "індустріального суспільства", "постіндустріального" та "інфо­рмаційного" як підтипів загальної парадигми суспільного роз­витку.

Але ж справа не в назві, а в тому, як почуває себе людина в цьому суспільстві, як вона соціальне захищена, як задовольня­ються її основні потреби.

Отже, з точки зору цивілізаційного підходу, як підходу по­слідовно нелінійного, історичний прогрес полягає в тому, щоб кожна цивілізація в процесі самовизначення збагатила своїм досвідом найважливіші цінності загальнолюдського характеру. Будь-яка цивілізація має ґрунтуватися на високих духовних надбаннях загальнолюдського масштабу.

Таким чином, суспільне виробництво є основною формою взаємодії суспільства й природи, що спрямована на перетворен­ня предметів природи та створення матеріальних і духовних цінностей, а також виробництво форм комунікації і самої лю­дини. Суспільне виробництво здійснюється за законами соціуму і тому має соціальний характер.

Суспільне виробництво лежить в основі сходження, прогре­су суспільства. Практика соціальних рухів XX ст. підтверджує, що загальна висхідна лінія розвитку людства в цілому і окре­мих його складових є результатом складної діалектичної взає­модії таких протилежностей, як змінне і не змінне, позитивне і негативне, раціональне й ірраціональне, безперервне і перервне, закономірне і стихійне.

Контрольні запитання:

1. Що таке суспільне виробництво і які його основні види?

2. Що таке спосіб виробництва?

3. Чим суттєво відрізняється матеріальне виробництво від духовного?

4. З яких елементів складаються продуктивні сили?

5. Хто і коли висунув першу теоретично обґрунтовану концеп­цію прогресу суспільства?

6. Що можна, на Вашу думку, вважати універсальним крите­рієм суспільного прогресу?

7. Які Ви знаєте концепції заперечення суспільного прогресу?

 

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 |


При использовании материала, поставите ссылку на Студалл.Орг (0.011 сек.)