Глава 10. Гарантії захисту прав учасників

виконавчого провадження............................................ 154

/У § 1. Поняття та значення гарантій прав учасників

виконавчого провадження............................................................ 154

§ 2. Контроль, нагляд та юрисдикційний захист

у виконавчому провадженні......................................................... 156

§ 3. Відповідальність у виконавчому провадженні............................. 167

Глава 11. Виконання рішень з іноземним елементом...................... 173

Список умовних скорочень................................................................... 176

Законодавство та література................................................................ 177

Покажчик термінів і понять.................................................................. 188

.ІМ в»:

Глава X. ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ У СИСТЕМІ ЮРИСДИКЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

§ 1. Становлення законодавства про виконавче провадження в Україні

Виконання як елемент діяльності супроводжує попередню діяль­ність юрисдикційного органу щодо розгляду та вирішення спо­ру. Виконувати необхідно щось, тобто акт уповноваженого ор­гану чи особи. Тому виконання рішення і є кінцевим етапом юрисдикційної (правозахисної) діяльності. Без реалізації цієї стадії (етапу) втрачається сенс попередньої діяльності суду та інших органів (осіб), які уповноважені на здійснення захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, територіальних громад чи держави.

Виконанням рішення суду та інших юрисдикційних органів завершується процес захисту суб'єктивних майнових та особи­стих немайнових прав громадян та юридичних осіб шляхом їх фактичної реалізації у спосіб та порядок, визначений Консти­туцією та законами України.

Наприклад, важливими ознаками рішення суду є загально­обов'язковість та реалізованість. Відповідно до ст. 124 Кон­ституції України та ст. 11 Закону України "Про судоустрій України" рішення суду підлягає виконанню як за колом осіб, так і у просторі (є обов'язковим до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх поса­довими особами, об'єднаннями громадян та іншими організа­ціями, громадянами та юридичними особами на всій території України). Враховуючи, що захист прав здійснює низка органів та осіб, лише при виконанні такого юрисдикційного рішення захист прав набуває реального змісту, доконаного вигляду. Адже, щоб поновити порушене право, не завжди достатньо отримати захист з боку суду чи інших юрисдикційних органів у формі владного рішення. Його слід реалізувати, виконати.

В Україні законодавство про виконання рішень суду та ін­ших органів становило інститут цивільного процесуального за­конодавства. Основними актами був Цивільний процесуальний кодекс України від 18 липня 1963 р. (далі — ЦПК) та Інструк­ція про виконавче провадження, затверджена наказом Міністра

Глава 1.

юстиції СРСР від 15 листопада 1985 р.¹ № 22. Виконання рі­шення було покладено на судових виконавців, які працювали при народних судах.

1998 року було прийнято Закон України "Про державну ви­конавчу службу України"², який скасував інститут судових ви­конавців, поклавши завдання виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів на спеціально сформовану службу в структурі Міністерства юстиції України (Мінюсту) — Держав­ну виконавчу службу (ДВС).

Для успішного виконання завдань нової структури у 1999 році Верховна Рада України прийняла Закон України "Про виконавче провадження", а Мінюст — Інструкцію про проведення виконавчих дій⁴. Ці акти стали базовими у діяль­ності ДВС. Зміни у законодавстві про організацію та здійснен­ня виконання вимагали, своєю чергою, змін до чинного зако­нодавства України, яке тією чи іншою мірою стосувалося ви­конавчого провадження. Це було зроблено вже у 2000 році⁵.

Однак і це не створило достатніх умов для успішної та ефективної роботи ДВС та зацікавленості державних виконав­ців у реалізації покладених на них завдань. Причинами цього були: недостатня матеріально-технічна база ДВС та грошове забезпечення державних виконавців, перевантаженість їх робо­ти, часом недостатня кваліфікація працівників ДВС, наявність великої кількості прогалин у законодавстві, що дозволяло ма­ніпулювати законом як з боку учасників виконавчого провад­ження, так і з боку працівників ДВС, брак координації діяль­ності ДВС з іншими правоохоронним органами тощо. Певний

Інструкція про виконавче провадження, затверджена наказом Міністра юстиції СРСР від 15 листопада 1985 р. № 22 // ЛІГА: Еліт 7.5.1. — ІАЦ "Ліга", ЛІГАБізнесінформ, 2003.

² Про державну виконавчу службу України: Закон України від 24 березня
1998 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). — 1998. — № 36—37. — Ст. 243.
(далі — Закон України "Про ДВС").

³ Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 р. // ВВР. —
1999. — №24. — Ст. 207.

Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Мінюс­ту від 15 грудня 1999 р. № 74/5, зареєстровано в Мінюсті 15 грудня 1999 р. за № 865/4158 // ОВУ. — 1999. — № 51. — Ст. 2563.

⁵ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям законів України "Про державну виконавчу службу" та "Про вико­навче провадження": Закон України від 19 жовтня 2000 р. // ВВР. — 2000. — № 50. — Ст. 436.

Поиск по сайту: