Спеціальні школи

При організації шкільного навчання також враховується стан слухової функції та мовлення у дітей. Відповідно існує два типи спеціальних шкіл:

для глухих дітей - І-ІІІ ступенів (І ступінь - підго­товчий, 1-4 класи; II ступінь - 5-10 класи; III ступінь 11-13 класи);

для дітей зі зниженим слухом — І-ІІІ ступенів (1 сту­пінь - підготовчий, 1-4 класи; II ступінь — 5-10 кла­си; III ступінь 11-13класи).

До спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) для глухих дітей приймаються діти, які:

не реагують на гучний голос;

не реагують голос розмовної гучності біля вуха;

розрізняють окремі мовні звуки (а, о, у, р), що вимовляють­ся біля вуха голосом підвищеної гучності.

Такі діти характеризуються середньою втратою слуху у мов­ному діапазоні понад 80 децибел частоти від 500 до 40000 герц.

До спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей зі зниженим слухом приймаються діти 6 (7) ро­ків, які:

• мають середню втрату слуху в діапазоні від ЗО до 80 деци­бел, розрізняють мовлення (слова і словосполучення зви­чайної розмовної гучності на відстані 3 метрів) і мають уна­слідок часткової втрати слуху різні рійні недорозвинення мовлення;

• утратили слух у шкільному або дошкільному віці, але збе­регли мовлення (повністю або частково);

• розрізняють мовлення розмовної гучності на відстані 3 метрів від вуха, але мають значний недорозвиток мовлення, що зу­мовлює труднощі в навчанні таких дітей у загальноосвітньо­му навчальному закладі.

Залежно від стану сформованості мовлення діти направля­ються до І або II відділення спеціальної школи:

^ до І відділення приймаються діти зі зниженим слухом, пізнооглухлі діти, які володіють розмовним мовленням з деякими недоліками (недорікуватість, нерідко виразний аграматизм та недоліки на письмі);

^ до II відділення приймають дітей зі зниженим слухом і глибоким мовленнєвим недорозвитком; дітей, які корис­туються фразовим мовленням, але зі значними порушен­нями граматичного оформлення і обмеженим словнико­вим запасом.

Не зараховуються до спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) для глухих дітей та дітей зі зниженим слухом:

• діти з вадами слуху у поєднанні з тяжкою, глибокою розумо­вою відсталістю;

• діти з тяжкими порушення мовлення на фоні нормального слуху (алалія, афазія та ін.);

• діти з психопатоподібними розладами;

• діти із стійким денним і нічним енурезом

Урок у підготовчих, перших класах шкіл для глухих та дітей зі зниженим слухом дітей триває 35 хвилин, у других четвертих - 40 хвилин, у п'ятих тринадцятих - 45 хвилин з обов'язковою фізкультхвилинкою. Наповнюваність класу шко­ли для глухих дітей - 8учнів, ніколи для дітей зі зниженим слухом — 12 школярів. Освітня робота у школах поєднується із корекційною, яка передусім спрямована на розпиток слухового сприймання та формування вимови у дітей. Окрім того діти ово­лодівають певною професією.

4.Організація допомоги учням з порушеннями слуху в умовах загальноосвітньої школи

У першому класі загальноосвітньої Інколи Іноді зустріча­ються діти, які часто за зовнішніми ознаками не відрізняються від інших: вони е досить кмітливими, розуміють звернене до них мовлення, засвоюють елементарний рахунок, адекватно по­водять себе, в класі, але при цьому відчувають незрозумілі педа­гогу труднощі в оволодіння грамотою. Під час поясню вального читання така дитина не завжди відповідає на запитання вчителя. Поступово вона замикається в собі, стає боязкою, апатичною, плаксивою, має схильність до невмотивованої впертості, а у дея­ких випадках здається навіть розумово відсталою. Окремі з цих ознак можуть свідчити про порушення слуху. Суттєвим у таких випадках є те, що дитина, як правило, не жаліється на зниження слуху, а оточуючі помічають це тоді, коли час для проведення ефективних заходів буває вже втраченим.

Вчителю слід бути уважним передусім до мовлення учнів. У дітей з порушеним слухом є помітними такі вади мовлення:

недоліки вимови;

обмежений запас слів;

недостатнє засвоєння звукового складу слова, яке виражаєть­ся не лише у неточностях вимови, а у помилковому написанні слів;

неточне розуміння і неправильне вживання слів;

недоліки граматичної будови мовлення; неправильна побудова речення;

неправильне узгодження в середині речення;

обмежене розуміння усного мовлення;

обмежене розуміння прочитаного тексту.

Через ці відхилення у розвитку мовлення діти зі зниженим слухом відчувають такі труднощі у шкільному навчання:

1) труднощі засвоєння первинної грамоти (письма й читан­ня);

2) специфічні помилки в диктантах і самостійному письмі;

3) труднощі розуміння пояснень вчителя;

4)трудної ці користування підручником внаслідок недостат­нього розуміння прочитаного тексту.

Отже, якщо вчитель виявив дитину із такими труднощами, він має рекомендувати батькам проконсультуватись у шкільного лого­педа та лікаря отоларинголога. Фахівці перевірять слух дитини (логопед, лікар ґрунтовно, за допомогою спеціальної апаратури), стан розвитку мовлення: звуковимову, запас сліп, граматичну будову, зв'язне мовлення, читання та письмо.

Постає питання про можливості навчання дітей зі зниженим слухом у масовій школі або переведення у спеціальний заклад. Розв'язання цій проблеми залежить від таких факторів:

- стан слухової функції дитини (дитина, яка чує розмовне мовлення на відстані понад 3 м від вуха, може навчатись у масовій школі);

- рівень мовленнєвого розвитку дитини;

- умови, які можуть буди створені вдома для навчання і розвитку дитини, зокрема, ретельна допомога батьків у засвоєнні шкільної програми;

- готовність ніколи надати необхідний психолого-педагогічний супровід.

Повне обстеження дитини та вирішення питання про заклад має здійснюватись у ПМПК. Якщо для дитини виявиться мож­ливим навчання у масові її школі, то воно має ґрунтуватись на індивідуальному підході до такого учня і поєднуватись із корекційним впливом.

Особливості корекційної роботи у навчанні дітей з вадами слухової функції;

- робоче місце дитини має бути розташовано так, той вона завжди добре бачила обличчя вчителя;

- слід вимагати від дитини, щоб вона завжди дивилась на вчителя у момент його мовлення;

- слід контролювати, чи почула іі зрозуміла дитина ма­теріал. Це можна здійснювати у різних формах, наприклад: «Повтори, що я сказала», «Продовж, будь ласка», «Розкажи, що ми сьогодні вивчали»;

- особливої корекційної спрямованості набувають уроки рідної мови, оскільки вади слуху перешкоджають правильному оволодінню мовою і мовленням. Тому важливого значення на­буває граматична правильність мовлення дитини. Слід пропону­вати учневі завдання, в яких вій міг би справлятись у складанні словосполучень і речень, коротких текстів у межах теми, що вивчається;

- необхідно приділяти увагу корекції звуко-буквеного скла­ду слів. Вагомого значення у цій роботі набуває використання предметних малюнків, розрізної азбуки. До реалізації цього за­вдання слід обов'язково залучати батьків, навчаючи їх окремим прийомам такої роботи;

- дуже корисно разом з дитиною усно промовляти слова, після правильного їх прочитання. Багаторазовепромовляння допомагає дитині запам'ятати звуковий склад слона;

- якщо дитина припускається помилок па письмі, то їх не просто треба виправити, а й проаналізувати з дитиною звуковий склад слона, записати його правильно декілька разів;

- роботу над звуковим складом слова необхідно проводи­ти з використанням звукопосилюючої апаратури або вимовляти слона біля самого вуха дитини;

- для уникнення помилок перед диктантом повідомити учня про що йдеться у тексті; заздалегідь ознайомити із складним для нього звукобуквеним складом, значенням і граматичним оформ­ленням сліп і словосполучень;

- слід спеціально готувати учня до переказу. Наприклад, спочатку пропонують учневі почитати текст про себе, потім по­слухати, як читає вчитель. Якщо й після цього учневі важко переказувати самостійно, то скласти з ним разом запитання чи план до тексту;

- дитині зі зниженим слухом важливо побільше читати са­мостійно. Для цього можна користуватись букварем та книгами, випущеними для дітей зі зниженим слухом, або будь-якими кни­гами, адресованими дітям молодшого віку з виразними й зро­зумілими ілюстраціями до тексту. Це допоможе дитині краще розуміти прочитане;

- всі нові слова необхідно давати дитині у писемній формі;

- на уроках математики особливу увагу приділяти розумін­ню словесної умови задачі, застосовувати наочні засоби;

- на всіх уроках необхідно проводити роботу з розвитку мовлення дитини.

Навчання і виховання дитини з вадами слухової функції має бути поєднаним із оздоровленням, корекційними заняттями сурдопедагога з розвитку слуху і мовлення, по необхідності із лікуванням, заняттями з психологом.

Контрольні запитання

1. Визначте роль слуху в розвитку дитини

2. Як впливає порушення слуху на розпиток мовлення в дитя­чому віці?

3.Назвіть причини порушень слуху?

4.Дайте визначення понять "глухота", "зниження слуху","пізнооглухлість".

5. Охарактеризуйте особливості мовлення дитини зі зниженим слухом?

6 Як зниження слуху відображаєтьсяна засвоєнні учнем на­вчальних програм?

7. Що повинен зробити вчитель загальноосвітньої школи з ме­тою надання допомоги дитині зі зниженим слухом?

8. Які фактори враховуються при визначенні для дитини з по­рушеннями слуху тину навчального закладу?

9. У чому полягає корекційна спрямованість навчання дітей з порушеннями слухової функції?

Тема 2.5

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ, НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ ЗОРОВОЇ ФУНКЦІЇ

План

1. Порушення зору як психолого-педагогічна проблема.

2. Класифікація порушень зорової функції та причини їхнього виникнення.

3. Навчання і виховання дітей з порушеннями зорової функції у спеціальних закладах.

4. Організація допомоги учням з порушеннями зору в умовах загальноосвітньої школи.

Література

1. Вавіна Л. С. Розвиваємо у дитини вміння бачити: від на­родження до 6 років: поради батькам / Л. С. Вавіна, В. М. Ремажевська. К.: Літера ЛТД, 2008. -- 128 с,

2. Ермаков В. П. Развитие, обучение й воспитание детей с нарушением зрения: справочно-методическое пособие для учи­теля / В. П. Ермаков, Г. А. Якунин. М.: Просвещение, 1990. - 223с.

3. Положення про спеціальну загальноосвітню школу (школу-інтернат) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку. - К. 2008. 2-1 с.

4. Психология детей с отклонениями й нарушениями психического развития / сост. В М Астапов. Ю В. Микадзе. СИГ..: Питер, 2001.

5. Синьова С. П. Тифло психологія: підручник / Є. П. Синьо на. К. ' Знання, 2008 365 с.

6. Специальная психология: учебное пособие для студентов высших учебных заведений /, М.: Академия, 2006. - -164 с.

7. Федоренко С. В. Тифлодидактика: навчальний посібник для студентів ВНЗ / С. В. Федоренко. К.: НПУ їм, М. Драгоманова, 2009. 144 с.

1. Порушення зору як психолого-педагогічна проблема

Зір (від лат. — зір) — це здатність організму сприй­мати і диференціювати світлові подразнення за допомогою зо­рового аналізатора, що реалізується через зорову систему або зо­ровий аналізатор людини, який являє собою сукупність нервових структур, що сприймають і диференціюють світлові подразнення і визначають силу, напрямок, активність світла, його віддаленос­ті, тобто проводять складну зорову орієнтацію в просторі.

Зоровий аналізатор є складною нервово-рецепторною систе­мою. Він складається з рецепторної частини (сітківки), зорових шляхів (зорових нервів, хіазми, зорових трактів), зорових центрів (підкіркових і кіркових). Периферійна частина зорового аналіза­тора - це очне яблуко із захисним (повіки, зіниця) і допоміжним (сльозові органи, м'язи очей, кон'юнктива) апаратом ока.

Найбільшу кількість інформації про навколишній світ лю­дина отримує через зір. Саме він виступає тією аналізаторною системою, яка дозволяє отримати найбільше вражень про нав­колишні предмети і явища. Такі ознаки предметів, як світло, колір, форма, відстань, протяжність, розмір ми отримуємо за­вдяки зору. Розвиток орієнтування в просторі також значною мірою залежить від зорового сприймання. Зорові відчуття за­безпечують людину найбільш диференційованими відомостями про те, що п оточує. Зокрема, відомо, що людина протягом дня робить 100000 зорових фіксацій.

Гострота зору - це здатність ока розрізняти дві точки, що світяться, як окремі Ігри мінімальній відстані між ними. Гострота зору перевіряється за допомогою спеціальних таблиць, що містять 10-12 рядків букв, малюнків або спеціальних знаків. Наприклад, у дітей гострота зору перевіряється за таблицями, на яких зо­бражені різні предмети Співвідношення знаків кожного наступного рядка порівняно з попереднім відповідає річниці гостроти зору 0,1. Величина знака кожного рядка відповідає відстані, з якої весь знак видно під кутом зору в 5^а, а окремі його елементи (штрих або розрив) в Г. Гострота зору, яка зустрічається у більшості людей і характеризується здатністю бачити деталі пред­мета під кутом зору в Г, розглядається як нормальна. Вона до­рівнює 1,0. Для перевірки гостроти зору нижче 0,1 користуються перерахунком пальців. Якщо досліджуваний не розрізняє паль­ців, а визначає лише світло, його гострота зору характеризується як світловідчуття. Якщо він правильно вказує напрямок світла, його гострота зору визначається як світловідчуття з правильною проекцією світла. Якщо досліджуваний не відрізняє світла від темряви, його гострота зору дорівнює 0. Ступінь порушення го­строти зору є однією з основних ознак, згідно з якою формується контингент шкіл для дітей зі зниженим зором.

Лікар-офтальмолог окрім гостроти зору перевіряє й інші його функції. Зокрема, за допомогою спеціальної вимірювальної ліній­ки визначається рефракція; тонометром вимірюють очний тиск. Для повного визначення стану зору досліджують поля зору (периферія), передній (відділ ока; оглядають очне дно (офтальмо­скопія). За потребою проводять додаткове ультразвукове дослі­дження очей.

Основними захворюваннями, що призводять до розладів зору е аномалії рефракції (міопатія, гіперметропія, астигма­тизм), патологія кришталика (катаракта, афакія), атрофія зо­рового нерва, патологія судинної оболонки та сітківки ока, уро­джені вади розвитку, глаукома, наслідки травм та опіки очей. У 85-95% випадків важка патологія очей у дітей є вродженою.

Тифлопедагогіка (від гр. сліпий) - це наука про навчання і виховання осіб з порушеннями зору. Тифлопедагогіка є частиною спеціальної педагогіки, в завдання якої входить розробка наступних основних проблем: психолого-педагогічне і клінічне вивчення зору та аномалій психічного і фізичного розвитку при цих порушеннях; шляхи і напрямки проведення корекційно-розвивальної та реабілітаційної роботи з даною категорією осіб; вивчення умов формування та розви­тку особистості осіб з даним відхиленням у різні вікові періоди їхньою розвитку.

Необхідно зазначити, що до теперішнього часу у світовій лі­тературі, присвяченій дослідженням порушень зору, не сформу­валось єдиного погляду на те, чи близька психіка сліпої дитини і психіка дитини з нормальним психофізичним розвитком. Зараз існує два погляди на цю проблему. Перший з них приймає за вихідне положення у психічно­му розвитку дефект зору, його функціональне значення і вплив на весь хід розвитку. що призводить до недооцінки можливос­тей компенсації дефекту за рахунок інших сенсорних систем. Наявністьособливостей психічного розвитку дітей з порушення­ми зору відмічали ще на початку XX століття. Перебільшення цієї специфіки призвело до того, що пропагувалось твердження про необхідність створення особливого мовлення сліпих, яке б відрізнялось від мовлення людей, які бачать, а в деяких ви­падках робились неправомірні висновки про те, що в результаті ізольованого життя сліпих створюється особливий тип людей. Ці автори стоять на позиції створення специфічного стандарту психічного розвитку, як правило значно нижчого порівняно зі стандартом для людей, які бачать (Хайес, 1953; Тиллмен, 1967; Уліз, 1970 та інші).

Інша група науковців (Т. Катсфорт, 1951; Максфілд, 196.3; В. Уільямс, 1968; М. Тобін, 1972; М. І. Земцова, В. М. Коган, А. Г. Литвак, Л. І. Солнцева), прослідковуючи динаміку пси­хічного розвитку дітей молодшого віку, дійшли переконання, що помітна різниця в загальному психічному статусі між дітьми з нормальним психофізичнимрозвитком і дітьми з порушеннями зору поступово згладжується внаслідок покращення динаміки психічного розвитку дітей з відхиленнями, М. Тобін (1972) вка­зує, що у кожній віковій групі краща дитини з групи незрячих може випередити у своєму розвитку дітей з нормальним зором. Позиція зближення на сучасному етапі дітей з нормальним зором і з його порушеннями поступово переважає, чому сприяє теорія і практика компенсації зорового дефекту.

Часткова або повна втрата зору відображається на розвитку психічної діяльності, викликаючи кількісні і якісні ЇЇ особли­вості. Кількісніособливості проявляються головним чином у сфері чуттєвого пізнання: у дитини порушуються зорові відчуття та сприймання, що впливає на формування кількості зорових уявлень, образів уяви тощо.

Якісні особливості проявляються практично у всіх сферах діяльності. Зокрема, змінюється система взаємодії аналізаторів, виникають особливості у формуванні образів уявлень, понять.

Порушення зору відображається і на фізичному розвитку особистості через зниження ЇЇ активності, невмінні виконувати частину рухів, наявності загальмованості, зниження через відсутність тренування м'язової сили тощо.

Причини виникнення якісних особливостей психічного розвитку у дітей з порушеннями зорового аналізатора полягають в тому, що:

- по-перше, послаблюються або повністю порушуються зв'язки між зоровими та іншими системами, які беруть участь у сприйманні. Порушення в історично сформованій системи взає­модії аналізаторів викликають зміни у процесах чуттєвою піз­нання, негативно відображаються на рівнях чутливості окремих аналізаторних систем і на процесах сприймання і формування уявлень. Так, порушується зорово-кінестетичиий контроль, який відповідає за якісне поєднання рухів руки, оскільки рука одно­часно і викопує рух, І контролює його. Таким чином, глибокі порушення зору впливають на якість отримання інформації, яка надходить через інші аналізатори. Внаслідок компенсаторного пристосування порушена система взаємодії аналізаторів перебу­довується і починає адекватніше відображати зовнішні впливи;

- по-друге, при глибоких порушеннях зору сітківка ока менше працює і поступово замість розвитку зорових відчуттів та сприймань спостерігається їх більше зниження. Одночасно не розвиваються і дотикові сприймання, які мають виконувати компенсаторну функцію, оскільки наявність навіть незначного залишкового зору загальмовує розпиток активного дотику;

- по-третє, найважливішою причиною недостатньої повно­ти і точності відображення при порушеннях зору с зниження пізнавальної активності.

2. Класифікація порушень зорової функції та причини їхнього виникнення

Порушення зору можуть бути вродженими і набутими

Вроджена сліпота обумовлюється ушкодженням або за­хворюванням плоду в період внутрішньоутробного розвитку або виникає внаслідок впливу негативних спадкових факторі».

Набута сліпота в основному виникає внаслідок захво­рювань органів зору сітківки, рогівки або захворювань центральної нервової системи (менінгіт, пухлини мозку), ускладнень після загальних захворювань організму (кір, грип, скарлатина), травматичних ушкоджень головно­го мозку або очей.

Розрізняють прогресуючі і стаціонарні порушення зо­рового аналізатора. При прогресуючих порушеннях відбувається поступове погіршення зорових функцій під впливом патологіч­ного процесу. Наприклад, при глаукомі підвищується внутріш­ньо очний тиск і відбуваються зміни в тканинах очей. Зір зни­жується під впливом пухлин головного мозку. При недотриман­ні санітарко гігієнічних норм при читанні і письмі відбувається розвиток короткозорості та далекозорості.

До стаціонарних дефектів зору відносять перш за все вро­джені вади: мікрофтальм природжена аномалія розвитку, що характеризується зменшенням розміру одного або обох очей різного ступеня вираження; колобома дефект райдужної обо­лонки або судинної оболонки очного яблука; астигматизм - по­єднання в одному і тому ж оці різних виді» рефракції; катаракта помутніння кришталика ока. Причинами цих хвороб можуть стати наслідки деяких захворювань або операцій, але при цьому сам процес хворобливого зниження зору припинився.

Дітей з порушеннями зору поділяють на дві групи з психолого-педагогічних позицій.

Сліпота різко виражений ступінь аномалії розвитку і порушень зорового аналізатора, при якому стає неможливим або дуже обмеженим зорове сприймання дійсності внаслідок відсутнос­ті зору або глибокого порушення гостроти центрального зору (від О до 0,4), чи звуження поля зору (до 10^е-15') при більш високій гостроті зору Такий розлад зору призводить до інвалідності.

У соціальному розумінні виділяють:

• практичну сліпоту втрачається здатність орієнту­ватись у навколишньому оточенні, пересуватись без сторонньої допомоги поза оселею, хоча людина може володіти світловідчуттям;

• побутову сліпоту різко знижується гострота зору загалом (0,02);

• виробничу сліпоту - зір падає настільки, що людина не може працювати навіть за умови застосування будь-яких оптичних засобів;

• професійну сліпоту зір падає настільки, що виконай І (Я звичної професійної діяльності стає неможливим

Сліпі діти - це діти з порушеннями зорового аналізато­ра, у яких повністю відсутні зорові відчуття або мас місце незначне світловідчуття або залишковий зір - до 0,04 на оці, що краще бачить, з використанням засобів корекції. Сліпі діти поді­ляються на сліпо народжених і осліплих. Сліпо народжені це діти, які народились сліпими або втратили зір до становлення мовлення, тобто приблизно до 3-х років.

За ступенем порушення зору сліпі діти поділяються на:

1) абсолютно (тотально) сліпих, до яких відносяться і діти з залишковим світловідчуттям на рівні розрізнення світла і тіні або зі звуженням поля зору. Поле зору - це простір, усі точка якого видно при непорушному погляді. В нормі поле зору дорів­нює 180° по горизонталі та 110" по вертикалі, але для червоного, синього та зеленого кольорів та для предметного бачення воно звужується також і в нормі. Звуження поля зору до 10" діагнос­тується як сліпота;

2) частково (парціальне)сліпих, до яких відносять дітей із залишковим зоровим сприйняттям, яке дозволяє розрізняти на близькій відстані контури предметів; дітей із гостротою зору від 0,01 до 0,04, дозволяє орієнтуватись під час ходьби, розріз­няти на деякій відстані форми предметів та яскраві кольори.

Дослідженнязалишкового (і ахроматичного, і кольорово­го) зору у сліпих дітей показало, що залишковий зір не можна розглядати лише як крайній ступінь послаблення нормального зору. Він має неоднакові характеристики залежно від різних клінічних форм. Залишковий зір являє собою деякуінтегральну властивість глибоко ушкодженої зорової системи, недостатності різних зорових функцій, лабільність і нестійкість окремих компонентів зорового процесу в цілому, тенденція до настання швидкої втоми.

Як зазначає у своїх дослідженнях Є. П. Синьова, глибо­кі порушення зору прямо або опосередковано викликають різні особливості психічного розвитку дітей. Так, сліпі діти не мо­жуть безпосередньо сприймати візуальні та просторові ознаки об'єктів і явищ, що негативно відображається на розвитку їхньої рухової активності, ускладнює орієнтацію в просторі, збіднюєчуттєвий досвід, перешкоджає розвитку образного мислення.

Своєрідність становища сліпої дитини у середовищі інших поглиблюється помилками у її вихованні, переважно обумовле­ними явищами гіперопіки. Водночас спостерігаються і проти лежні випадки, коли оточення або не рахується з проблемами незрячого, або, навпаки, завищує вимоги до нього. Це може ви­кликати небажані відхилення в особистісному становленні дичи­ни низьку самостійність, негативізм, розбещеність, або навпа­ки, надмірну самовпевненість чи захисні психічні реакції.

Сліпі діти усвідомлюють свій дефект. Невдачі у різних ви­лах діяльності та у спілкуванні, зумовлені неможливістю вико­ристання зору у практичній діяльності, часто викликають у них тяжкі емоційні переживання.

На розвиток вищих форм пізнавальної діяльності (логічно­го мислення і мовлення, довільного запам'ятовування, цілеспря­мованої уваги тощо) сліпота відображається опосередковано, ви­кликаючи якісні відмінності, залежно від особливостей зорового сприймання. Спостерігається дисгармонія у взаємодії чуттєвих та інтелектуальних функцій. Так, переважанням словесно-логічної форми пізнання над чуттєвою можна пояснити те, що сліпі діти мають іноді досить великий запас абстрактно-словесних, фор­мально правильних, але не наповнених конкретно-предметним змістом знань, спостерігається також певне відставання у розу­мінні слів із конкретним значенням.

На відміну від сліпонароджених, діти, що осліпли після певного періоду нормального розвитку, зберігають зорові уяв­лення, сформовані у них раніше. Такі сліди зорових уявлень залишаються у свідомості дитини завдяки образній пам'яті і ві­діграють важливу роль у відновленні образів і предметів під час сприймання їхнього словесного опису. Ступінь збереження зорових уявлень залежить від віку, в якому відбулось порушен­ня зору, від змісту і організації пізнавальної діяльності сліпих дітей. Необхідно відзначити, що образні уявлення у них можуть зберігатись досить довго, навіть протягом усього життя.

Як вже зазначалось, втрачена функція зору компенсується у сліпих дітей за допомогою активної діяльності збережених ана­лізаторів — слухового, тактильного, смакового, шкіряного та ін. У процесі розвитку в сліпих утворюються нові способи сприй­мання та аналізу дійсності, орієнтування в просторі, що відіграє відповідну роль у їхній пізнавальній діяльності. Велику роль тут набувають спеціально організоване навчання і виховання сліпих дітей, що попереджає і коригує виникнення вторинних відхилень їхнього розвитку, формує та стимулює компенсатор­ні процеси. Принципово важливим для забезпечення успішного компенсаторного розвитку сліпих є формування у них високих соціальних мотивів, забезпечення свідомості та активності у різ­них видах діяльності, виховання настирності та самостійності, процесу їхнього спілкування у колективі.

Діти зі зниженим зором - це діти, які мають захворювання очей, що викликає стійке зниження гостроти зору (від 0,05 до 0,4 на оці, що краще бачить, з використанням засобів корекції), або зі звуженням поля зору де» 20° від точки фіксації.

Крім зниження гостроти зору та звуження поля зору глабкозорі діти можуть маги й інші відхилення в роботі зорового аналіза­тора порушення сприймання кольору і світла, периферійний і бінокулярний зір.

Характеризуючи психічний розвиток дітей зі зниженим зо­ром, Є.Синьова зазначає, що його особливості пов'язані пере­дусім з тим, Ідо вони, на відміну від сліпих, мають можливість використовувати з метою сприймання предметів і явищ навко­лишньої дійсності та просторової орієнтації наявний у них за­лишковий зір. Але досить глибокі порушення зорової функції зумовлюють такі особливості процесів візуального сприймання, як загальмованість, знижена точність, вузькість огляду. Зоровий дефект при слабкозорості певною мірою ускладнює і процес про­сторової орієнтації. При цьому потрібно мати на увазі, що недо­ліки зорової функції у слабкозорих не просто кількісно знижу­ють запас вражень, а й викликають якісну особливість образних уявлень, що пов'язано зі специфікою зорового відображення дійсності за різних форм зниження зору. Так, у дитини зі зни­женим зором з порушенням кольоророзрізнення формуються збіднені (з погляду багатства їх кольорових характеристик) уяв­лення про предмети і явища. Діти, які страждають короткозо­рістю або далекозорістю, можуть не помітити деяких важливих, але невиразних ознак об'єктів або явищ.

Спеціальні спостереження тифлопедагогів свідчать, що у слабкозорої дитини після того, як вона зрозуміла, що бачить не все і погано, виникають проблеми суто психічного характеру: з одного боку вона не відчуває себе сліпою, з іншою — не відчу­ває себе повністю зрячою. Невдачі та труднощі в навчанні, грі, спілкуванні часто неправильно оцінюються дитиною, виклика­ють роздратованість, замкнутість, негативізм та інші негативні характерологічні риси.

Причини виникнення зорової патології прийнято поділяти на вроджені і набуті.

Вроджені порушення зорової функції обумовлю­ються генетичними факторами (наприклад спадковими форма­ми вроджених катаракт) а також хворобливими виливами на організм у період ембріонального розвитку. У цьому аспекті для вагітної жінки небезпечними е такі фактори, що виклика­ють зорову патологію: токсоплазмоз; захворювання червінкою, особливо в перші місяці вагітності, коли у плоду відбувається формування зорової системи; різні патології, що викликають крововиливи її мозок у ділянці очей, переломи та зміщення кісток черепа.

У дослідженнях Л.Д.Кирилової відмічаються такі спадкові форми зорової патології: спадкові порушення обміну речовин у вигляді альбінізму; спадкові захворювання, які призводять до по­рушень розвитку очного яблука вроджений анофтальм, мікрофтальм; захворювання рогової оболонки - дистрофія роговиці; спадкова патологія судинної оболонки — анірідія, колойома су­динної оболонки; вроджені катаракти (мають місце вроджені ката­ракти генетичного походження); окремі форми патології сітківки, дегенерація Штаргардта, атрофія Вебера, вроджена атрофія.

Зорова патологія вродженого перинатального характеру становить 70% випадків від загальної кількості очних захворю­вань; зорова патологія, що є наслідком грубого ураження цен­тральної нервової системи 8%; зорова патологія як наслідок безпосередньої травматизації органу зору 4%. При цьому зорове порушення вродженого характеру часто поєднується з нервово-психічними розладами: парези кінцівок, зниження слу­ху, порушення мовлення, розумова відсталість, різні порушення центральноїнервової системи. 30% дітей з порушеннями зору мають органічну недостатність центральної нервової системи.

діяльності, яке набуває характеру вторинних відхилень. Найсуттєвіший вплив відбувається у розвитку уявлень, понять, що необхідно враховувати педагогам під час організації занять з такими дітьми.

Набуті зорові аномалії поширені значно менше, ніж вроджені. У цьому аспекті значну роль відграють досягнення медицини, заходи профілактичного характеру, внаслідок чого практично ліквідовані випадки глибоких порушень зору у дітей, викликані різними інфекціями. Проте набуту зорову патологію можуть викликати ускладнення після таких захворювань орга­нізму, як грип, туберкульоз, менінгіт, менінгоенцефаліт, віспа, кір, трахома, туберкульоз очей, скарлатина, а також травматич­ні пошкодження мозку і очей.

3.Навчання і виховання дітей з порушеннями зорової функції у спеціальних закладах

Станом на 2009 рік и Україні працюють 6 шкіл для сліпих дітей, в яких наймаються біля 850 учнів; 29 шкіл для дітей зі зниженим зором, в яких навчаються близько 4400 учнів; 102 до­шкільних заклади, в яких виховується близько 8000 дітей із зоровими патологіями різної глибини. Дорослих сліпих людей в Україні налічується близько 70 000.

До спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) для сліпих дітей зараховуються діти 6 (7) років:

• з гостротою зору 0,04 Д і нижче на оці, яке краще бачить зі стерпною корекцією;

• з гостротою зору 0,05-0,08 Д на оці, яке краще бачить зі стерпною корекцією, у разі складних порушень зорових функцій, прогресуючих очних захворювань, що призводять до сліпоти.

До спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей зі зниженим зором зараховуються діти 6 (7) років:

• з гостротою зору 0,05-0,4 Д на оці, яке краще бачить зі стерп­ною корекцією; при цьому враховується стан інших зорових функцій (поле зору, гострота зору на близькій відстані, фор­ми та перебіг патологічного процесу);

• з більш високою гостротою зору у разі прогресуючих або час­тих рецидивних захворювань, а також за наявності астено-пічних явищ, що виникають під час читання та письма на близькій відстані.

У всіх випадках діти повинні читати шрифт №9 таблиці для визначення гостроти зору зблизька зі стерпною корекцією звичайним оптичним склом на відстані не ближче 15 см.

Не зараховуються до спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей сліпих, зі зниженим зором діти:

• з розумовою відсталістю помірного, тяжкого та глибокогоступеня;

• з глибокими відхиленнями у поведінці;

• із значними порушеннями рухової сфери, які самостійно не пересуваються і не обслуговують себе;

• із стійким денним і нічним енурезом і енкопрезом.

Спеціальні школи (школи-інтернати) для сліпих та дітей із зниженим зором мають І-Ш ступені: І ступінь підготовчий клас, 1-4 класи;ІІ ступінь 5-10 класи: ІІІ ступінь - 11-13 класи. В основі навчання - програма загальноосвітньої масо­вої школи, адаптована до особливостей психофізичного розпитку (передусім сприймання) дітей з порушенням зорової функції.

У закладах для сліпих дітей учні користуються спеціаль­ними підручниками, посібниками, оптичними засобами для використання залишкового зору, тифлотехнічними прилада­ми і пристроями, рельєфними посібниками і картами тощо. Наповнюваність класів у цій школі - до 6 дітей.

Зміст навчання у школі-інтернаті для дітей зі зниженим зором більшою мірою відповідає змістові освіти у загальноосвітній школі. Проте терміни вивчення освітнього матеріалу збільшу­ються. Зміст окремих предметів (трудове навчання, малювання, креслення, фізкультура) зазнає деяких змін. Протягом навчан­ня діти проходять професійно-трудову підготовку і одержують професію. Наповнюваність класів у цій школі до 12 дітей. Велика увага у закладах приділяється дотриманню спеціальної системи гігієнічних заходів з охорони і розвитку неповноцінного зору, нормативам освітлення, режиму зорового навантаження.

Випускники, які отримують атестати про закінчення цих шкіл, мають право вступати до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів на спеціальності, одержання яких не протипоказано особам з порушеннями зорової функції.

Для сліпих і дітей зі зниженим зором у поєднанні з первин­ним порушенням інтелектуального розвитку (розумово відста­лих легкого ступеня, із затримкою психічного розвитку) ство­рюються спеціальні (допоміжні) класи. Наповнюваність таких класів до 6 дітей. Навчання таких дітей відбувається за про­грамами і навчальними планами відповідного інтелектуальному рівню розвитку типу шкіл.

4. Організація допомоги учням з порушеннями зору в умовах загальноосвітньої школи

Діти із нерізко виразними порушеннями зорової функції цілком можуть навчатись в умовах масової школи Питання про це вирішується з урахування таких факторів, як:

конкретний зоровий діагноз і відповідні рекомендації лікаря-офтальмолога;

рівень соціальної адаптації дитини та її орієнтації у просторі;

психологічна готовність дитини та її родини до спільного навчання із здоровими дітьми;

можливість створення школою відповідних умов для ди­тини та фаховий психолого-педагогічний супровід.

Вчителю, який буде навчати дитину з порушеннями зорової функції, необхідно добре знати її психологічні особливості та варі­анти їх проявів у освітньо-виховному процесі. Важливого значен­ня набуває й підготовка учнівського та батьківського колективу до перебування у класі дитини з вадами зору. Дітям слід пояснити, чому один з однокласників буде носити окуляри (чи сказати про інші особливості), налаштувати, чим вони можуть допомогти сво­єму товаришеві, сформувати у них позитивне ставлення до нього. Так само певну підготовчу роботу слід провести й з дитиною із вадами зору: вона має бути готовою до подолання труднощів, до співпраці з іншими на рівноправних засадах. У дитини з вадами зору часто виникають труднощі спілкування з іншими людьми, особливо ведення діалогу. Допомогу у подолання цієї проблеми можуть надати і вчитель, і психолог, і логопед. Рівень допомоги та її зміст визначається після повного обстеження дитини та спо­стереження за нею у процесі навчання й виховання.

При наявності у класі дитини з порушеннями зорової функ­ції вчитель у процесі навчання повинен використовувати й пев­ні корекційні прийоми для реалізації індивідуального підходу. Наведемо деякі з них.

Поиск по сайту: