Зміст лекції. Виховання – галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти, навчання та виховання у процесі навчання

1. СУТНІСТЬ ВИХОВАННЯ. ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ ТА МОДЕЛІ ВИХОВАННЯ.

Виховання – галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти, навчання та виховання у процесі навчання.

Виховання відбувається у процесі навчання та в спеціальній виховній роботі з учнями в поза навчальний час у навчальному закладі та за її межами.

Процес виховання – система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Специфіка виховання полягає передусім у його цілеспрямованості.

Процес виховання залежить від об'єктивних і суб'єктивних чинників.

Об'єктивними чинниками є особливості розбудови України взагалі та системи закладів освіти зокрема, перебудова економіки на ринкових засадах, особливості розвитку соціальної сфери, відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки, розширення сфери спілкування з іноземними громадянами, вплив природного середовища.

До суб'єктивних чинників належать соціально-педагогічна діяльність сім'ї та громадських організацій, навчально-виховна діяльність навчальних закладів, цілеспрямована діяльність засобів масової інформації, закладів культури, позашкільних установ, церкви.

Особливості процесу виховання:

§ двоаспектний характер;

§ безперервність та довготривалість;

§ взаємозв'язок, взаємодоповнюваність процесів виховання, самовиховання і перевиховання;

§ багатофакторність різноманітних виховних впливів (батьки, друзі, навколишнє середовище, засоби масової інформації тощо);

§ латентний (прихований) характер результатів виховання;

§ концентризм формування якостей особистості з урахуванням індивідуальних, психічних і вікових можливостей;

§ різноманітність форм, методів і прийомів виховання;

§ специфіка й труднощі оцінювання поведінки та якостей особистості у зв'язку з неточністю методів діагностики виховання.

§ багатогранність завдань і різноманітність змісту;

§ залежить від специфіки професійних завдань і необхідність формування громадянина - патріота України;

§ самокерованість.

Концепції виховання XX ст.

1. Прагматизм, неопрагматизм (грец. prahma – дія, діяння) – суб'єктивно-ідеалістичне вчення, за яким цінність понять, суджень, інших знань про об'єкти навколишньої дійсності визначаються практичними для людини наслідками дій, що базуються на цих знаннях.

2. Неопозитивізм (лат. positivus – умовний, позитивний) ігнорує світоглядні аспекти наукових знань, підносить до принципу плоский емпіризм (грец. еmperia –досвід) – напрям у теорії пізнання, який на противагу раціоналізмові вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання життєвий досвід, применшує роль логічного аналізу і теоретичних узагальнень.

3. Екзистенціалізм (лат. еxistentia – існування) – суб'єктивно-ідеалістична філософська течія. Апологети цієї концепції протиставляють людині суспільство як щось вороже, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу.

4. Неотомізм є філософською доктриною католицизму, яку започаткував у XIX ст. італійський релігійний діяч Фома Аквінський (1226 – 1274). Звідси назва – томізм (Фома – Тотаз). Зусиллями Ватикану з середини XIX ст. томізм відроджено у формі неотомізму. Неотомізм як католицька філософія претендує на теоретичне осмислення проблем освіти і виховання від імені всього християнства.

5. Монархічно-релігійна концепція була провідною у царській Росії та й інших державах з монархічним устроєм. У її основі лежать три постулати: служіння Церкві, Монархові і Вітчизні. Тому вся система виховання спрямовується на формування у громадян морально-духовних якостей, які б відповідали таким вимогам: слухняність, покора, сумирність, готовність принести себе в жертву Богові, Царю і Вітчизні.

Монархічно-релігійна концепція не сприяла розвитку демократизму, гальмувала формування вільної особистості, насаджувала тоталітаризм.

6. Тоталітирно-класово-партійна концепція лежить в основі організації суспільного життя громадян у тоталітарних державах (колишні Радянський Союз, фашистська Німеччина, Іспанія доби франкізму, сучасна Північна Корея та ін.). На її основі утверджувалася класово-партійна мораль без опори на загальнолюдські морально-духовні цінності, без урахування національних особливостей, природи людини.

7. Концепція національно-демократичного виховання. Ця концепція якнайповніше відповідає природі людини, її прагненню до вільного розвитку і повноцінного життя. В її основі лежать такі постулати: оволодіння загальнолюдськими морально-духовними цінностями, збереження і розвиток духовних надбань свого народу, поважне ставлення до інших народів, визнання влади законів, демократизм суспільно-громадських відносин, створення оптимальних умов для всебічного гармонійного розвитку особистості з урахуванням її можливостей, інтересів і потреб.

У цілому у XX ст. сформувалося кілька виховних ідеалів:

1. Християнський:

1) сягає в традиції дуалізму – боротьби Добра і Зла;

2) метою виховання передбачає волю, характер, інтелект;

3) заперечує релятивність Добра і Зла, бо ці поняття є абсолютними.

Основна ознака виховного процесу – розвиток чутливої емоційно-почуттєвої сфери.

2. Ліберально-агностичний:

1) розвинувся під впливом дарвінізму, матеріалізму і психоаналізу;

2) метою виховання є особисте самозадоволення;

3) вирішальними чинниками у вихованні є соціальний вплив.

Основні ознаки виховного процесу – невтручання, реалізація особистістю власного права вибору.

3. Тоталітарний:

1) сягає до традиції деспотичних тиранів, які тримали в страху своїх підлеглих;

2) метою виховання е становлення дисциплінованого виконавця;

3) стиль стосунків є нерівноправним, менторським.

Основні ознаки виховного процесу – спільна відповідальність за вчинки окремих людей, невизнання інакомислення.

4. Попускний;

1) сягає до традиції захисників прав людини, які обстоювали неповторність особистості;

2) метою виховання є пошук власної особистісної моделі на основі культивування «методу проб і помилок»;

3) стиль стосунків є рівноправним і фамільярним.

Основні ознаки виховного процесу – незалежна самореалізація, саморозвиток.

Поиск по сайту: