І-й етап. Економічні теорії XV - XVII століть

Економічна школа меркантилізму (від італійського mercante – тор-говець). Сформувалась в останній третині ХV ст., в епоху розпаду феодалізму і зародження капіталізму. Пов’язана з великими геогра-фічними відкриттями, первісним нагромадженням капіталу, швидким розвитком торгівлі (перш за все зовнішньої), пограбуванням закор-донних територій та захопленням колоній. В цей час надзвичайно загострився інтерес до нагромадження грошей, зростання капіталу. Сила окремих господарств і держав стала вимірюватись вже не кіль-кістю населення і територією, а обсягами нагромаджених грошей (золота).

Меркантилісти вважали, що суспільне багатство створюється у сфері обігу – в торгівлі. Згідно їх поглядів зростання добробуту країни пов’язане з максимальним накопиченням золота і срібла шляхом ефективної зовнішньої торгівлі (досягненням активного зовнішньо-економічного балансу). Вони пропонували заходи, які гальмували відтік золота за кордон та вимагали якомога більшого накопичення його в країні. Для цього, на їх думку, треба було:

- встановлювати високі ціни на товари, які експортуються;

- обмежувати імпорт товарів;

- не допускати вивезення з країни золота і срібла.

Ці погляди були названі «теорією грошового балансу». До числа відомих економістів, які базували свої погляди на грунті мерканти-лізму відносяться: Антуан де Монкретьєн (1575 -1621), Девід Юм (1711-1776) – видатний англійський філософ, Вільям Петті (1623-1687) – засновник трудової теорії вартості. Головна заслуга меркан-тилістів полягає в тому, що вони перші створили систематизоване економічне вчення (теорію), здійснили спробу осмислення загально-економічних проблем на рівні всієї національної економіки.

Фізіократія (Фізіократична економічна школа). Фізіократи ( physis – природа і kratos – влада) першими визнали середовищем створення багатства країни сферу виробництва. Засновник цього напряму – Франсуа Кене (1694 – 1774) заперечував погляди меркантилістів і виводив домінуючу роль виробництва з принципу еквівалентності обміну в торгівлі. Оскільки, стверджував він, на ринку обмінюються рівновеликі вартості, то «обмін (торгівля) не породжує багатства». А якщо так, то джерело багатства треба шукати не в сфері обігу, а в сфері виробництва.

Звідси Ф. Кене зробив висновок: гроші – лише засіб обігу і їхнє нагромадження не породжує справжнього багатства. Одночасно Кене (а за ним і всі фізіократи) вважав, що єдиною сферою, яка створює реальне багатство є землеробство. Ф. Кене вперше поділив суспіль-ство на класи: виробничий клас землеробів та землевласників і «без-плідний клас» – всі інші громадяни, зайняті в інших галузях виробництва. «Серед всіх засобів для надбання майна немає жодного, - писав Кене, - яке було б краще, вигідніше, пристойніше для вільної людини, ніж землеробство».

Причиною, яка породжувала таке переконання було те, що в ті часи абсолютна більшість населення займалася сільським господарством і переважна кількість продукції походила з цієї галузі.

Поиск по сайту: