АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Культура говоріння

Читайте также:
  1. II. Культура и экономика.
  2. VI. ПОЛИТИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА США
  3. Арганізацыйная культура бібліятэкі.
  4. Б) Інформаційна культура та її складові
  5. Бегазы-дандыбаевская культура (X-VIII вв. до п.э.).
  6. Бегазы-Дандыбаевская культура - феномен поздней бронзы Центрального Казахстана.
  7. Билет №8 Культура и цивилизация
  8. Виходячи з поживності добрив і знаючи дози виносу речовин відповідними культурами, можна обчислити приріст їх урожайності.
  9. ВОЕННАЯ КУЛЬТУРА АДЫГОВ (КАБАРДИНЦЕВ, АДЫГЕЙЦЕВ, ЧЕРКЕСОВ): НАСЛЕДИЕ ПРОШЛОГО В РЕАЛИЯХ НАСТОЯЩЕГО
  10. Вопрос 9. Речевая культура. Стилистические и лексические приемы ораторской речи. Логика речи.
  11. ГЛАВА 12. КУЛЬТУРА ЗАКОНОТВОРЧЕСТВА
  12. Глава 3 Соціальний розвиток і культура

 

Феноменологія мовлення надзвичайно різноманітна. Це і особли­вості використаної лексики, і володіння граматикою, і багатство асо­ціацій, і продуктивність чи стереотипність мовлення, його динамічність, вияв певного ставлення до співрозмовника.

Побудова висловлювання — це розв'язання конкретних комуні­кативних завдань відповідно до мети мовлення і особливостей си­туації. Для цього за допомогою мовлення треба стимулювати співроз­мовника до створення внутрішнього образу, подібного до того, який йому передається.

Важливими характеристиками мовленнєвого спілкування є діа­лог і монолог. Ефективним може бути спілкування, в якому викори­стано як діалог, так і монолог. Діалог (тим більше полілог) істотно відрізняється від монологу. Останній розглядається як онтогенетич­но більш пізній, більш складний етап розвитку мовлення.

Монолог і діалог мають психолого-ситуативні та мовні особли­вості. На відміну від діалогу монолог наче передбачає реакції співрозмовника. Висловлювання тут більш розгорнуті, свідоміше до­бираються слова й вибудовуються речення, меншу роль відіграють міміка та жести. У діалозі велике значення мають так звані діалогічні відносини, про які так переконливо писав М. М. Бахтін: "Діалогічна реакція персоніфікує всяке висловлювання, на яке реагує" [2, с. 312— 313]. У двоголосому слові, в репліках діалогу чуже слово, позиція враховуються, на них реагують. І саме це є основною, порівняно з монологом, характеристикою діалогу.

Виходячи з цієї особливості діалогу нині вибудовуються нові концепції етики пізнання, мислення, навчання, управління тощо. При цьому враховується, що внутрішній діалог відіграє важливу роль в індивідуальному мислительному процесі, а зовнішній — у спільно­му розв'язанні завдань. Зовнішньому діалогу, який так потрібний для спільної мислительської діяльності партнерів, насамперед дітей, студентів, необхідно спеціально вчити. Тому нині одним із прин­ципів перебудови навчання у школі та вузі є принцип діалогізації педагогічної взаємодії.

Річ у тім, що монолог — це нерівноправність щодо обміну інфор­мацією. Тут домінує один, наприклад викладач, керівник, менеджер. Він є джерелом інформації, ставить запитання, контролює та оцінює відповіді, слугує еталоном наслідування. Така взаємодія передбачає лише поверхневе, частинне розуміння та прийняття особистостей тих, з ким спілкуються. Діалогічна взаємодія — це особистісно рівно­правні позиції, співпраця, де домінують мотиви самоактуалізації та саморозвитку співрозмовників. При будь-якій комунікації розрізняють рівень змісту та рівень взаємин. Щоб чіткіше зрозуміти відмінність між ними, розглянемо такий приклад: підлеглий звертається до керівника з проханням доз­волити йому скористатися автомобілем для того, щоб доїхати до аеро­порту (рівень звернення). Керівникові в цей час також буде потрібна ця машина, водночас йому хочеться допомогти (рівень взаємин). Така нероздільність цих двох рівнів комунікації у свідомості є нерідко104 причиною непорозумінь між людьми, міжособистісних конфліктів, а також маніпулятивних ігор, у які втягуються партнери. Відомо, що майже 40 відсотків мовленнєвого тексту виголошується з тим, щоб передати ставлення, взаємини. Це — позиції, думки, ситу­ативна самооцінка, дистанція спілкування, встановлення психологіч­ного контакту, рольовий та соціальний статус. На основі вивчення мовленнєвого впливу в умовах публічної дискусії (парламентські виступи) отримано ще виразніший результат: 64 відсотки всіх прийомів впливу належать до таких, коли передається певне став­лення однієї людини до інших або до змісту їхнього мовлення [6]. Це виявляється у підкресленості значення обговорюваної проблеми, дискредитації опонента та його думки, завищенні значущості власно­го ставлення до проблеми і т. ін. Навіть у межах раціональної дис­кусії велику роль відіграє особистість відправника, його установки, емоційні особливості та комунікативні здібності. Суб'єктивний ха­рактер сприймання тих, хто слухає, їхня упередженість також впли­вають на хід дискусії, на полілог. Встановлено, що незбіг чи конфронтація позицій нерідко підштов­хують партнерів перейти на інші рівні змістовної активності, а це, у свою чергу, впливає на розвиток динаміки їхніх взаємин. Загалом суперечність у динаміці двох зазначених ліній комунікації розгляда­ють як силу, що сприяє розвитку полілогу ураховуючи викладене, треба розібратися в тому, яку активність кожен із нас виявляє під час діалогу чи полілогу, і в тому, який конкретний внесок зробив кожний в обговорення. Добре, коли ак­тивність проявляється на рівні моральності, тоді вона сприяє взаємо­розумінню та досягненню мети. У противному разі бажано "виокрем­лювати" людей від проблеми, щоб обговорення було ефективним. Наприклад, є два учасники полілогу А та В. Перший з них А — схильний до опозиції і прагне ухилятися від прийняття рішення. Він нічого не робить для того, щоб наблизити протилежні позиції, не наполягає на своїй. Другий учасник В також полюбляє такий рівень взаємин, де протиставляються думки. Але він активно перероблює інформацію, що надходить під час обговорення, вибудовує свою ана­літичну концепцію і прагне донести її через переконання до інших учасників розмови. Отже, В на відміну від А дотримується мораль­них принципів і норм, тому його внесок у досягнення спільної мети не тільки помітний, а й ефективніший. Як випливає з наведеного прикладу, переконання як засіб впливу відіграє тут важливу роль.

 

Значення переконуючого впливу в мовленнєвому спілкуванні

 

Питання про роль та значення переконуючого впливу в мовленнєвому спілкуванні розглядається багатьма спеціалістами. Проте найці­кавіші результати отримали соціальні психологи, автори експери­ментальної риторики Йєльського університету [10]. Ідеться про так звану переконуючу комунікацію.

Як відомо, риторика вчить мистецтву красномовства, переконання під час промови. Експериментальна риторика показує, що можна підви­щити ефективність такого впливу, враховуючи індивідуальні особли­вості людей, зокрема їхні соціальні установки та правила конструю­вання повідомлень. Зауважимо, що в такому разі йдеться не лише про комунікативні установки, що описувалися раніше. У кожного з нас є спектр установок щодо різних об'єктів, суб'єктів і взаємин. Ці уста­новки сприяють або заважають переконуючому впливу, який, у свою чергу, сприяє зміцненню старих установок або формуванню нових.

Повідомлення нестиме заряд переконуючого впливу, якщо воно або зніме суперечність між елементами свідомості у тих, на кого цей вплив спрямовано, або підсилить думку, яка у них була раніше. Суперечність, яка "роздирає" людей, призводить до психологічного дискомфорту, отже, пробуджує в них готовність його позбутись. На­приклад, знання про те, що я палю, і про те, що це спричинює захво­рювання, співіснують конфліктно. Потрібна нова думка, яка приму­сить розв'язати цю суперечність.

Важливе значення для ефекту переконуючого впливу має харак­тер ситуації та особистість відправника повідомлення (балансна мо­дель). Якщо ставлення (установка) до відправника позитивне, то й ставлення до його висловлювання скоріше також буде позитивним. Якщо до відправника ставлення нейтральне і його висловлювання викликає негативні емоції, то ця реакція може бути перенесена і на самого відправника, а передана ним інформація сприйматиметься як така, що не заслуговує на довіру. Щоб уникнути перекручення інфор­мації, дуже важливо дотримуватись гуманістичних принципів, правил мовленнєвого етикету.

Важливою для переконуючого впливу є стадія сприймання інфор­мації. Якщо вихідні позиції, установки відправника та адресата різко різняться, то при оцінюванні другим позиції першого вона видаєть­ся ще більш віддаленою, ніж насправді. До того ж мета впливу не досягається. І, навпаки, якщо вихідні позиції адресата і відправника спочатку мало чим різняться, то вплив стане навіть підсиленим. Вод­ночас ефективність переконуючого впливу залежить від індивіду­альних особливостей відправника та побудови ним повідомлень.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)