АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ЧИ НЕ ТАК В ЖИТТІ ВЕДЕТЬСЯ?

Читайте также:
  1. Врожвєм щедрим у житті віддячить.
  2. ЗМІСТ ТА СУТНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА
  3. Значення рослин та тварин у житті людини.
  4. Значення тварин і рослин у природі та житті людини. Причини вимирання тварин.
  5. Практика. Її форми та роль у житті людини і суспільства.
  6. Роль та місце націй і етновідносин у політичному житті
  7. РОЛЬ ТА МІСЦЕ НАЦІЙ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН У ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ
  8. Філософія і її роль в житті суспільства

В Ірпіні, в краю лісному

Новий дім будується,

З цегли, блоків і бетону

Швидко комплектується.

Серед сосен і беріз,

Біля шляхоброду,

Де козацькі ватажки

Пили з кіньми воду.

На одну з таких будов

Був і я подався,

А тому, як кінчив школу –

У похід зібрався.

І до мене /це я знав/,

З різних кінців світу,

Будуть люди приїзжать

Поклонитись цвіту...

Цвіт життя, що вдалині,

В річці, що хлюпоче,

Й захотілося мені,

Що в душі клекоче.–

Вилить щиро в моноліт

З цегли і бетону,

Щоб відчути інший світ

З шовку і бастону.

За що дякував собі,

За свою удачу,

Що в нелегкій боротьбі

Сам себе я бачу.

І за приклад я не брав

Я братву ту браву,

Що живе усе життя,

Тільки на халяву.

Тих, яким би погулять,

Побрикать, почаювать...

Я до цього добавляю:

Поки руки, ноги маю,

Буду, буду працювать,

Рай для діток будувать.

І хоч їх я ще не маю,

Але вже надію маю.

Не у мене, так в сусіда,

І таке маленьке, бліде..

– Мамо,– каже,– де наш дім,

Жити будемо в якім?

Спершу вірш хотів писати

Все ж пішов я будувати.

А писати не для нас,

Так сказати в добрий час.

Є без нас паперомари

З‑за яких не раз я марив,

Й хоч проклять їм не бажав,

Але їх не поважав.

Пишуть все одну й ту тему,

Взяв якийсь зразок за схему,

Все про трактор, серп та молот,

Та ніхто із них про голод.

І вважають, що поети,

Бо римують вже куплети.

Про бідняцьку пише хату,

А сам дивиться на Штати.

О, поете, негодиться

Так вже зверхньо гонориться,

Бо оті ідеї гучні,

Всі для вас не будуть влучні.

Хай й редактору твій вірш,

Буде, ніби дуля в хвіст...

Все ж бажанно, щоб громада

Була дуже тобі рада.

От і я пишу вірші,

Й знаю: вам не по душі.

Й знаю: їх не надрукують –

Так мої думки віщують.

Я хоч часом і жахаюсь,

Та ніскілечки не каюсь,

І на вас не ображаюсь,

Бо в майбутньому надіюсь –

Крізь пісок я не просіюсь.

Ваші ж всі вірші епічні,

Безідейні, непрактичні,

Для людей всіх будуть хламом,

Які змиються ураном.

І ота уявна слава –

Книгомазная забава

Без зупинки і жалю

Полетить у пропасть злу.

Ой, ти, хмелю, ти, поете,

Про які ти мовиш злети,

Ти скоріше виліковуйсь,

Й загостри сильніше голос.

І пиши як у натурі

Веселяться люди хмурі,

Й потім голосно сміються,

Й шо дурні – не заїкнуться.

Отак і я почав свій вірш,

Згадав про віршомазів,

Та я хотів в вірші своїм

Сказать скількись абзаців;

Як в час, грабуючи себе,

Здоров’я не жалієш,

Живеш у світі для людей,

І це ти розумієш;

Та замість того, аби нам

Віддать належну шану –

За кров пролиту в боротьбі –

Тикнеш, як шарлатану

Під серце фінського ножа

Окропленого кров’ю,

Холодного, немов вужа,

Гартованого бронню.

Та дім, який побудував

Стоїть він і понині,

Про нього я писав вірші

Як там жили, мов свині.

В кімнаті повно нас було,

Жили ми як уміли,

Проте, не скаржився ніхто,

Бо всі вогнем горіли.

А потім осінь, холода,

Уже й зима настала,

Але тепла в нім не було,

Тому й душа кричала.

Та ми старались, як могли,

Але не ми виною,

Що із весни до осені

Всміхався дім одною

Стіною, що старались ми

Закінчить в стислі строки.

А хіба тільки він один,

Які наші пророки

Мололи в строк побудувать,

А розчину й бетону

Не поспішали доставлять

І завершать газони.

І хто ж причиною того?

Звичайно, ми зостались,

Як ми з образою для нас

Самі не здогадались?

Можливо винен бригадир?–

Хіба у ньому сила,

Якщо бухгалтер і касир

Побриються й без мила?

Можливо главбудінженер

Залишиться виною,

Що застарівший "Піонер"

Стояв з слабенькою стрілою?

Можливо, спритний комірник,

Ключів що носить в’язку,

Можливо, хитрий поставщик,

Що має з першим зв’язку?

Говорять – ні! То як мені

В ділах цих розібратись,

Щоб більш ніколи у житті

До них не повертатись?

І от в зарплату чи в аванс

Прийдеш, було, до каси,

Говорять: –Був хороший шанс,

Та мало вкладеної маси.

Та хто ж нарешті винен в цім?

Звичайно, ми зостались,

Як ми з образою для нас

Самі не здогадались?!

2.3.1959 р.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.)