АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ПОЛІТИЧНІ РІШЕННЯ

Читайте также:
  1. Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом,
  2. Вибір найбільш прийнятного варіанту рішення.
  3. Виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину.
  4. Виправдувальний вирок або судове рішення, що звільняє обвинуваченого з-під варти, виконуються в цій частині негайно після їх проголошення в залі судового засідання.
  5. Вирішення карибської кризи та й історичні уроки, настанови.
  6. Висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді.
  7. Внутрішньополітичні державно-правові (горизонтальні) конфлікти
  8. Внутрішньополітичні статусно-рольові (вертикальні) конфлікти
  9. Глава 3. Інформування, консультування та попередні рішення з питань державної митної справи
  10. Етнополітичні конфлікти
  11. Ефективність політичного функціонування та політичні технології
  12. Задачі для самостійного вирішення і усного захисту у міжсесійний період.

У багатогранній політичній діяльності важливу роль віді­грають політичні рішення, в яких чітко віддзеркалюється її творчий, цілеспрямований характер.

Під політичними рішеннями розуміється вибір варіанта політичної діяльності з метою задоволення певних потреб. Цс головна складова політичного процесу, його управління,

оскільки визначає предметність і спрямування політичного життя.

Прийняття політичних рішень є прерогативою суб'єктів політики. Проте не всі вони можуть безпосередньо викону­вати цю функцію. Це, зокрема, стосується базових, первин­них суб'єктів — націй, соціальних класів, страт, демог­рафічних і професійних спільнот. Маючи певні потреби і відповідні інтереси, вони самі безпосередньо не можуть приймати політичних рішень. Це здійснюють, репрезентуючи їх, відповідні політичні інститути — держава, політичні партії, суспільно-політичні рухи, правляча еліта (в тому числі бюрократія), політичні лідери. Звичайно, приймає рішення і індивід, визначаючи власну політичну поведінку.

Політичні рішення розрізняють за сферою політичних відносин, тобто залежно від того, хто виступає суб'єктом політики, а хто — її об'єктом. Відповідно існують такі типи рішень.

Перший тип — рішення в межах формалізованої системи груп (їх організацій), включаючи керівні центри. Саме до такого типу належать, наприклад, рішення держави — головного інституту політичної системи щодо інших її інститутів.

Другий тип — рішення, які приймаються групами й організаціями стосовно керівного центру, наприклад, рішення суспільства щодо політичних партій, державного устрою тощо або рішення певної соціальної групи — через відповідний політичний інститут, наприклад партію, щодо уряду. До такого типу політичних рішень належать рішення церкви щодо держави.

Третій тип — рішення керівного центру щодо оточуючого середовища. Саме такими с рішення державних органів з приводу тих або інших сторін життя суспільства, наприклад, стосовно виборчої системи, захисту національних інтересів у сфері міжнародних відносин.

Четвертий тип — це рішення в межах керівної системи, наприклад, рішення парламенту з приводу тих чи інших дій виконавчих органів (у межах конституційних повнова­жень) або ж рішення президента щодо дій конгресу, рішення федеральних урядових інстанцій стосовно місцевих, муніці-пальних органів влади.

Предметом політичних рішень можуть бути зміни у політичній системі суспільства, в характері діяльності її інститутів. Може вестися мова і про різні сфери суспільного життя: політичні рішення щодо економіки, соціальної сфери, духовного життя. Рішення можуть мати стратегічний (пере­дбачати тривалі і глибокі якісні зміни в суспільному житті)

або тактичний (визначати способи досягнення стратегічних завдань) характер.

Політичні рішення бувають регіональними і загально­національними. Якщо йдеться, наприклад, про рішення ООН, то вони мають глобальний характер.

Прийняття політичних рішень — це діяльність, якій Властиві фази. Перша фаза зумовлюється появою якоїсь потреби — економічної, соціальної, духовної чи політичної, яку треба задовольнити. Йдеться про потреби як всього суспільства, країни в цілому, так і окремих груп населення, його спільнот, асоціацій, організацій тощо. У зв'язку з появою якоїсь нсзадоволсної потреби виявляється відповідний інтерес, який вимагає адекватних політичних рішень. Такий імпульс потрібно передати в центри прийняття рішень. Для цього використовуються різноманітні комунікації, що є складовими політичної системи. Якщо йдеться про політичні рішення на державному рівні, то передача сигналу про незадоволену потребу здійснюється різноманітними канала­ми, наприклад, через політичні партії — їхні фракції у парламенті, відповідно через інші громадсько-політичні ор­ганізації. В окремих випадках — при появі неординарних суспільних потреб цю комунікативну функцію виконують спеціально створені комітети громадян. Імпульси для прий­няття політичних рішень йдуть і по лінії виконавчої влади. Ііласне кажучи, без відповідної системи комунікацій, спо­стереження за станом суспільства вона (як і законодавча млада) не може нормально функціонувати. Незамінну роль при цьому відіграє ефективна система вивчення громадської думки.

Друга фаза прийняття політичних рішень — це аргумен­тація на користь інтересів, тобто обгрунтування задоволення иідповідних потреб. Ця аргументація завжди апелює до певних політичних ідеологій (у цьому полягає службовий характер останніх), що виявляється в повсякденному полі­тичному житті країни. Будь-яка вимога політичних партій, суспільно-політичних організацій обґрунтовується чи то з позицій інтегрального чи демократичного націоналізму, з позицій соціал-демократичних чи соціалістичних, клерикаль­них чи світських, ліберальних чи авторитарних. 1 це цілком природно — без аргументації на користь задоволення тієї чи іншої потреби не може бути прийняте політичне рішення. Характерно, що виходячи з різних ідеологічних доктрин, іноді різні політичні сили вимагають зовсім протилежних рішень з одного і того ж питання. Наприклад, йти Україні на ядерне роззброєння чи зберігати статус ядерної держави.

Третя фаза — висловлення вимог до учасників прийняття політичних рішень, тиск на них. Для цього використовуються певні види соціотехніки. що сприяють згуртованості і ре­презентативності груп, які ставлять ті чи інші вимоги, домагаються відповідних політичних рішень. Соніотехніка — це подання петицій на адресу уряду, створення громадських комітетів за участю осіб, що користуються значним авто­ритетом серед громадськості тощо.

До засобів тиску належать різноманітні способи опосе­редкованого впливу на осіб, котрі прийматимуть політичні рішення, шляхом формування громадської думки. При цьому широко використовуються засоби масової інформації.

Дієвим способом висловлення вимог до центрів прийняття політичних рішень є масові акції — демонстрації, страйки, протизаконні дії — руйнування суспільної власності, захоп­лення громадських приміщень, блокування шляхів та ін.

Четверта фаза — вибір пріоритетів і встановлення їхніх сфер. Ця фаза здійснюється на рівні центру прийняття політичних рішень. Для визначення суспільних пріоритетів, на які орієнтуються політичні рішення, використовуються різні методи (зокрема, упорядкування оцінок, правило ко­лективного вибору), які дають змогу поєднати індивідуальні пріоритети з суспільними. Вибір пріоритетів здійснюється також шляхом компромісів або на основі голосування.

У центрах прийняття політичних рішень існує п'ята фа­за — координація інтересів та формулювання самих рішень. Втілюються політичні рішення в законах, указах і постановах урядових органів, у документах політичних партій.

В узагальненому вигляді спрощена модель процесу прий­няття рішень у державній організації має такий вигляд.

Прийняття рішень у державній організації

Фаза проце­су прийнят­тя рішення Вираження інтересів Формулюван­ня та аналіз проблеми Прийняття рішення Виконання рішення
Учасники Індивід, політичні партії, групи за інтересами Політичні партії, громад­ські організа­ції, експерти, державна ад­міністрація Представниць -кі органи Державна адміністрація
Форми участі Висування постулатів, мобілізація громадської думки, різні форми тиску Дискусія Голосування Примусовий вплив, умов­ляння, мані­пуляція

Основним у підготовці рішення є процес збору і переробки інформації про внутрішній стан тієї чи іншої системи і оточуючого її середовища. В процесі переробки інформації зясовується сутність політичної ситуації на той чи інший момент або період. Ситуація зіставляється з метою, яка стоїть перед системою, а розходження між реальним станом справ і метою дає змогу визначити проблему, заради якої і приймається політичне рішення.

Серед факторів, які грають найпершу роль у прийнятті рішень, виступають інтереси колективу, суспільства, від­повідно до яких 'діє людина, що приймає рішення. Ступінь відповідності політичного рішення інтересам людини колек-тиву і суспільства розглядається як критерій його ефектив­ності. Тобто рішення повинні мати соціальну спрямованість.

На жаль, у дійсності трапляється чимало випадків, коли на догоду суто економічній ефективності або відомчим інтересам, не кажучи вже про задоволення різноманітних потреб командно-адміністративної системи, в жертву прино­силися інтереси не тільки окремих людей, а й націй і цілих народів.

Змальована вище схема прийняття рішень може бути застосованою і до системи виборів у представницькі органи, і до розв'язання питань у різних органах і організаціях, і при безпосередній демократії.

Для повного здійснення демократії у суспільстві не­обхідно, щоб на всіх етапах розв'язання питання громадяни мали змогу вільно висловлювати власну позицію. При існуючих демократичних системах вільне волевиявлення утруднене.

Оскільки на Заході партіям надається перевага у вису­ненні своїх кандидатів, то виборцям залишається право тільки висловити свою підтримку певній партії. Всередині самих партій існують серйозні протиріччя з різних питань. Тому кандидат часто висловлює інтереси тільки однієї із течій у партії.

При мажоритарній системі (враховуються голоси, подані за кандидата, що дістав більшість по виборчому округу, і позбавляються представництва ті- партії, які дістали меншість голосів) партії блокуються під час виборів і виборці змушені стежити за партією, яку вони підтримують. Незалежно від виборчої системи в представницьких органах при прийнятті рішень більшістю голосів створюються блоки. Вони є в усіх багатопартійних системах. У результаті депутати, а тим більше члени урядів не є виразниками інтересів загальної думки громадян.

У сучасних західних демократіях рішення, які виносяться вищими партійними інстанціями, визначають склад урядів. А вплив виборців на політику, на процес прийняття полі­тичних рішень не є визначальним.

Характерною рисою сучасної держави є, з одного боку, зростаюча роздрібленість "політичного попиту", а з іншого — посилення ролі адміністративного апарату. Чим більш вузький і корпоративний характер мають вимоги окремих груп населення, тим важче державі приймати загальноо­бов'язкові рішення. При існуючій політичній системі прий­няття рішення традиційним способом — за і проти стає дедалі менш ефективним. Тому деякі західні держави шукають шляхи розв'язання проблеми поза політичними структурами. Система "соціального партнерства" в Австрії, Нідерландах, Швеції створена для дослідження співробіт­ництва між представниками різних об'єднань за принципом неокорпоративізму. Різні неокорпоративні теорії — "коопе­ративна політика", "неократія" ставлять своїм завданням створити механізм узгодження інтересів за цеховою ознакою, що призводить до роз'єднання. Своєю чергою, відокрем­леність інтересів неминуче спричиняється до виникненні! "груп тиску", або "лоббі", які "'намагаються нав'язати суспільству рішення вже не більшості, а меншості. І тут йдеться про численні лоббістські організації, які забезпечу­ють проходження через конгрес різноманітних законів і законопроектів. Зазначимо, що існування таких організацій легітимізоване.

Запорукою вільного волевиявлення громадян у процесі прийняття політичних рішень може бути тільки створення системи консенсусу на політичному рівні. Гарантією від розколу суспільства і від тиску певних групових інтересів на політику державних органів повинен стати облік впливу кожного волевиявлення на основі рівня його узгодженості.

Гарантованою повинна бути також відкритість волевияв­лення на всіх етапах прийняття рішень. На етапі постановки проблеми кожен член суспільства повинен мати доступ до засобів масової інформації для висловлення своїх поглядів. При обговоренні проблеми необхідно забезпечити повну свободу зібрань. Механізм виявлення думок повинен грун­туватися на системі класифікації, за умови, що кожна повинна бути врахована і ввійти в певний блок. Прихиль­ники кожного кандидата підтримують його не через партійну належність або цехову солідарність, а оцінюючи узгодженість програм кандидата з інтересами його виборців.

Методом прийняття рішень є консенсусне голосування, яке передбачає наявність декількох кандидатів або пропо-

зицій і здійснюється шляхом надання переваг від першої до Останньої з урахуванням усіх кандидатів або пропозицій.

Звичайно, політичне рішення має спільні з усіма рішен­нями властивості. Водночас воно характеризується як акт, підготований на основі аналізу, інформації і вибору варіант­ності, які прийняті у встановленому порядку ланками політичної системи, що мають обов'язкове значення і містять постановку політичних завдань і засобів для їх здійснення.

Політичне рішення повинно націлюватися на організацію практичної діяльності мільйонів людей і узгоджену роботу всіх ланок політичної системи суспільства.

За своїм змістом політичні рішення дуже специфічні. їх конструктивна інформаційна частина сприяє аналізові стану справ, тенденцій розвитку і дає їм політичну оцінку. В революційній частині головна увага приділяється визначенню мети і постановки завдань; об'єднанню зусиль різноманітних організацій, організаційно-структурному аспекту справи, на­решті, заходам політичного впливу.

При підготовці політичного рішення дуже важливо за­безпечити відображення всіх функцій тієї чи іншої ланки, виключаючи будь-яку однобічність у плануванні питань для розгляду. Завжди необхідно всебічно оцінювати варіанти рішень з урахуванням багатьох факторів, у тому числі можливих соціальних і політичних наслідків, і тільки на цій основі вибирати оптимальний варіант.

Організація виконання рішень — процес постійний, який не можна зводити до проведення окремих заходів. Тут повинна діяти цілісна система (поінформованість виконавців, громадян про прийняті рішення; роз'яснення і пов'язане з цим з'ясування змісту рішень; здійснення різноманітних організаційних, а також матеріальних і ідеологічних заходів).

Політична діяльність і виконання рішень органічно пов'я­зані з контролем. На цьому етапі політичної діяльності здійснюється перевірка досягнення мети і виконання рішень; виявлення допущених відхилень; коригування змісту і ме­тодів діяльності системи державних органів і правових норм; перевірка, пов'язана з оцінкою реального впливу політичних інститутів і норм на хід політичних процесів.

Найважливішим завданням контролю у сфері політичної діяльності по реалізації прийнятого рішення є забезпечення законності, яка регулює основні сторони суспільно-полі­тичного життя країни.

Політична влада для втілення в життя її курсу передбачає використання методів переконання і примусу. Всякий примус мас політичний характер, який відображає інтереси панівного

класу і його здатність домогтися обов'язкового виконання вимог влади. Примус спрямований на припинення протип­равних дій усунення проступків, не сумісних з цілями політики (але в межах закону). Його можуть тією чи іншою мірою застосувати різні ланки політичної системи. Державні санкції відповідно до закону — прерогатива певних адміні­стративних органів, а винесення вироків і судових рішень— правосуддя. Надзвичайно важливими є політичні заходи впливу — вияв громадської думки і політичної оцінки. політичного недовір'я, заходи громадського стягнення, методи морального впливу. Заходи примусу розраховані на зміц­нення основ суспільного ладу і політики, стабільності суспіль­ства, на перевиховання громадян.

Політичне суспільство найчастіше визначають як форму співжиття, в якому лише одному суб'єктові (урядові) нале­жить право використовувати примус, але створення політич­ного суспільства потребує від людей спільних зусиль. Біль­шість бере участь у цьому добровільно, а не з примусу. За словами Г. Харта, активний примус всього населення створює нездоланні труднощі в справі управління суспільними про­цесами та реалізації політичних рішень.

Отже, політична діяльність та процес прийняття рішень у сукупності мають досить складну структуру. Крім цього, кожний елемент і зв'язки між ними (а ми розглянули тільки найбільш важливі структурні елементи) потребують деталь­ного і глибокого вивчення, що допоможе не тільки зрозуміти зміст і тенденції політичного процесу, а й свідомо регулювати дію його окремих елементів і систему їх взаємовідносин.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)