Соціальний захист жінок і соціальна

Робота

інка і соціально-культурне середовище Соціальна робота з жінками є важливим напрямком сої альної роботи, специфіка і особливості якого визначаються традиці ною роллю жінки-матері, жінки-берегині, активної учасниці громадг кого і суспільного життя. Видатний американський соціолог 0. Шпенр глер писав, що "від материнської турботи шлях веде до турботі батьківської і тим самим до найвищого символу часу, яке виокрео] лилося у колі великих культур, — до держави. Те, що означає дя матері дитя, а саме, будучина і сутність власного життя так, що материнській любові усувається відокремленість двох окремих істо^ те ж означає для чоловіків військова община, шляхом якої во; зберігають дім, жінку і дитину і, значить, весь народ, його буддучи: і активність. Держава — це внутрішня форма, "буття-у-формі" наці а історія у прописному смислі і є та сама держава, яка взята не дещо рухоме, а як самий рух. Жінка, як мати, є історія; чоловік, воїтель і політик, робить історію". (О. Шпенглер. Закат Европьі. М.: Мьісль, 1993).

В Україні жінка займала визначне місце у суспільному житті, бу|И більш вільною, самостійною порівняно із жінками в інших країнаи Відомі приклади, коли ще за часів Київської Русі жінки брали актиИ ну участь у політичному житті. Наприклад, будучи регентшею, велЙИ княгиня Ольга очолювала два посольства у Візантії, мати Івана ГредВ ного — Олена Глинська — значною мірою впливала на держав справи. Марфа Борецька, княгиня Анна — мати князя Данила ГЩ лицького — також брали активну участь у політичному житті.

Відомо, що за порадою митрополита Леонтія князь Володими|Я 1001 році заснував чоловічий і жіночий училищні монастирі, в яйИ навчали грамоті. Київський жіночий монастир був одним з первЯИ подібних навчальних закладів Європи, а не тільки Київської РусйЯ

Домостроївський уклад утверджується на Русі, починаючи з XVI в Саме тоді влада сконцентрувалася в руках царя, а освічені жінки, такі, як Ксенія Борисівна Годунова, жінки царя Олексія Михайлови­ча— Марія Милославська і Наталія Наришкіна, сестри Петра І | царівна Софія і Наталія — стали рідкістю.

-264-

Тільки XVIII ст. проходить під знаком жінок: Катерина І, Анна Іоанівна, Анна Лео-польдівна, Єлизавета Петрівна, Катерина II — ціла плеяда видатних відомих правительниць. У той час, коли у просвітницькій Франції у цілому ряді бібліотек книжки, які були напи­сані жінками, зберігалися окремо, а твори Ронсара, Руссо, Лафонтена, Вольтера, Бе-ранже заборонялися як "неблагопристойні", в Росії княгиня Дашкова, яку називали "Руською Мінервою", була Президентом Академії наук, а жіноча освіта стала пред­метом царської турботи, і, виходячи за рамки приватної, домашньої освіти, створила лан­ку у загальній системі освіти.

Навчальна система Катерини II, яка була сформована під впливом просвітників Дж. Локка і Ж.-Ж. Руссо, зумовила у 1765 р. створення товариства шляхетних дівчат для 200 вихованок. Вони повинні були стати "взірцем жіночих достоїнств". Статут товариства, що пізніше було реорганізовано у Смольний монастир, був по достоїнству оці­нений першими інтелектуалами Європи — Вольтером, Грімом, Дідро. Кожна з вихованок Смольного повинна була бути там 12 років, по­чинаючи з б-річного віку. Навчальний план Смольного для того часу був дуже гуманним і узагальнював передовий педагогічний досвід.

Середня жіноча освіта мала становий характер. Вона була дос­тупною переважно для дівчаток із дворянських сімей. Саме для них були створені 27 закритих закладів за типом Смольного інституту і приватні пансіони, які вперше виникли за часів царювання дочки Пет­ра І — Єлизавети Петрівни.

На честь імператриці Марії Олександрівни було названо спеціаль­не відомство — Відомство Імператриці Марії, яке координувало пи­тання освіти. У 1894 р. в Росії було 275 середніх жіночих навчальних закладів з 75 тис. учнями, 163 гімназії Міністерства народної освіти, 31 інститут благородних дівиць з 7,8 тис. учнів, 51 училище Святого синоду із 13,2 тис. учнів.

Загальновизнаною є думка, ш,о рівень культури кожного народу визначається ставленням до жінок. "Від давніх давен, — писав Іван Франко, — всі учені люди, котрі пильно придивлялися до життя Руського народу, признавали, що русини обходяться із своїми жінками Далеко лагідніше, далеко гуманніше й свободніше, аніж їх сусіди, ^-вободна воля жінки находить тут далеко більше пошанування, ніж, ^НапР., у великоросів; в родині жінка займає дуже поважне і почесне

-265-

становище, бо навіть веде своє окреме (жіноче, домашнє) хазяй-і ство побіч мужичого, до котрого мужик рідко коли мішається. Ніі кого важнішого діла мужик не робить без поради з жінкою, дуже часто розумна і відважна жінка уміє у всім поставити свощі волю супроти мужикової. Що вже й говорити о тім, що через такі| чесне і людське держання жіноцтво руське мусило й само своїкі характером вийти далеко краще, розвитіше, ніж се бачимо у сусіди^ племен. Се також признали трохи чи не всі етнографи, не ка вже о великій щирості і ніжності чуття, котре такими чистими пері ми вилилося в незлічимих чудово гарних піснях жіночих; уже сам| зверхня подоба руського жіноцтва — складна, свобідна, гарна; його сміле та певне виступування супроти чужих жінок серед люл кого народу" (Франко І. Жіноча неволя в руських піснях наро; //Зібр. творів у 50 т. — Т. 26. — С. 210).

Питання "чоловік-жінка" найскладніше і найважче як у соціальЦ
му, так і в психолого-педагогічному аспектах. Мабуть, жодна раці)
нальна педагогічна думка в історії людства не народжувалася у
ких тривалих пекельних муках, як та, що стосується справедливе
розв'язання проблеми взаємин між чоловіком і жінкою. Мабуть^Я
висвітленні жодної проблеми педагогіки, а тим більше філософії JB
соціології, немає стількох різних тлумачень і нашарувань, як у праИ
лемі "чоловік-жінка"..сЦ

Психологічні і тендерні дослідження

В сучасних умовах у багатьох країнах світу розгорнувся рух права жінок у різних сферах життя. Наукові дослідження, які щ дяться у цьому напрямку, зосереджують увагу на тендерних розЕ ностях.

З точки зору соціальної психології, гі дер перебуває під сильним тиском як куі турних норм, які встановлюють прав» поведінки чоловіків і жінок, так і соціг ної інформації, що навіює людям, наскм¹ великою є різниця між чоловіками і ж|Н| ми. Теорія нормативного та інформації го тиску частково пояснює, яким чЩ люди вчаться цим нормам і що приму їх дотримуватися.

З позицій теорії когнітивного розв тендера, яка була сформульована Ко/ том, вся інформація, що стосується дерної поведінки, відображається у

-266-

ляді відповідних схем. Акцентуючи увагу людей на окремих речах, тендерні схеми впливають на перероблення інформації і, крім того, впли­вають на пам'ять, тому що легше запам'ятовується та інформація, яка вписується в рамки вже існуючих уявлень.

Два основні механізми, що здійснюють диференціальну соціаліза­цію, — це диференціальне посилення і диференціальне наслідування. Про диференціальне посилення говорять, коли прийнятна тендерна поведінка заохочується, а неприйнятна — карається, за умов, якщо заохочення і покарання людини за певні моделі поведінки, інтереси тощо залежать від її біологічної статі. Диференціальне наслідуван­ня — процес соціалізації, в ході якого людина обирає рольові мо­делі відповідно загальноприйнятим нормам і починає наслідувати їх.

Американська дослідниця Марго Ліс провела дослідження різних жіночих рухів за рівноправ'я, які існують у різних країнах світу. Вона підкреслила те, що ці рухи приймають різні форми і ставлять у центр уваги різні питання залежно від політичних, економічних і культурних розбіжностей. Вона радить ставитися з увагою до етноцентричного передбачення, що жіночі рухи йдуть еволюційним шляхом і з часом перетворяться у рух, подібний тому, який існував у Сполучених Шта­тах. Бушир висловив припущення, що егалітарні і ліберальні соці­альні рухи досягають найбільших успіхів там, де політична культура є більш ліберальною і егалітарною. Він пише, що саме тому Сканди­навські країни і Голландія мають найбільш представницькі і згурто­вані феміністські організації. Семенська відмічає, що тендерна ре­форма є більш вірогідною у політичних системах, які засновані на плюралізмі (формальне представництво інтересів різних груп на про­тивагу правлінню однієї партії чи класу). Марго Ліс говорить про те, що досягненню тендерної рівності можуть заважати не тільки кон­сервативні уряди, які розглядають підпорядковане становище жінок у якості основного пункту своєї платформи, але й ліві, які відводять жіночим проблемам другорядну роль порівняно з більш загальними питаннями експлуатації робітників.

Боротьба за тендерну рівність може бути також підпорядкована іншим політичним питанням, зокрема таким, що пов'язані з економіч­ним чи етнічним виживанням. Ця ситуація особливо є вірогідною у країнах третього світу і країнах, що розвиваються, де важливим є питання елементарного виживання чи відбувається міжетнічний конфлікт.

Дискусія про тендер у різних культурах піднімає ще одне питан­ня — збереження культурної розмаїтості. На думку окремих учених, зміни можуть відбуватися скоріше в індивідуалістичних культурах порівняно з колективістськими, а також у суспільствах, де політична

-267-

і культурна ідеологія орієнтована на рівність і мінімальні соці розбіжності.

В науковій літературі 1970-х років теоретики розпочали д жувати вплив статевого фактору на психологічний розвиток Вони розділилися на дві групи. Одна з них зосередилась на вд наленні існуючих теорій, працюючи з концепціями Фрейда і інша зосередилась на вивченні і дослідженні досвіду жінок, роботі Джин Бейкер Міллер "До нової психології жінки", яка ви у 1976 році, був запропонований новий погляд на жінку, її пси* гію, який поставив під сумнів основні концепції традиційних теї Приблизно в той же час соціолог Керол Гілліган займалась нака ченням емпіричних даних, які відображають корінні розбіжн психологічному і моральному дозріванні жінок і чоловіків, на яких в роботі "Іншим голосом" вона виклала свою точку зору і також стала викликом існуючим теоріям. Гілліган пише:"Якщо ре| ний досвід особистостісного розвитку жінок не відповідає том% про це пишеться у підручниках, то, як правило, офіційна психолїИ зараховує цю жінку до розряду таких, що зазнали психологіІИ деформації. Однак ця різниця може вказувати і на обмеженість ictqH чих моделей розвитку людства, їх невідповідність реальному житла

Ті психіатри, психологи і соціологи, які самі належали до жіно статі, швидко оцінили праці Міллер і Гілліган, однак минуло білц ніж 10 років, поки владна тенденція в психіатрії і психології не п ла визнавати, поважати й асимілювати ці підходи.

В контексті центрованого підходу до структури психології жі Міллер дослідила три основні шляхи: культурне середовище, вій сини і шляхи особистісного зростання.

Ядром моделі Міллер виявилось визначення важливості міжо бистісних відносин у житті і психологічному розвитку жінок. Замї того, щоб вступати в боротьбу за незалежність і самостійність, жі частіше шукають контактів з людьми. Причому зріла жінка в пе чергу займається цим не для себе, а для інших і, звичайно ж, дітей.

Американські психологи Міллер, Гілліган і Джордан, виявивши що головною рушійною силою в жінок є потяг до спілкування, вз|Н мності, чуйності, створили нову схему вивчення життєвого досвІМ людини — в контексті її стосунків з іншими.

Значний внесок у розвиток підходів щодо розуміння психолі жінок зробили дослідження представниці гуманістичного напрям психології Карен Хорні. Зарубіжні дослідники зазначають, що ці те створили первинну базу для перегляду психоаналітичного розумі статі і для психологічного дисидентства у питаннях статі.

-268

Хорні писала, що психологія жінок тривалий час розглядалась тільки з точки зору чоловіків. Хорні намагалась показати, що жінки мають властиву їм біологічну конституцію і паттерни розвитку, які повинні бути зрозумілі і усвідомлені, виходячи із жіночої точки зору, _а не тільки як похідна жіночої неповноцінності порівняно з чоловіка­ми чи як результат відмінностей жінок від чоловіків. Вона доводила, що психоаналіз, створений в умовах культури з чоловічою домінан­тою, і є продуктом чоловічого генія. Чоловіча точка зору на жінок є частиною теорії психоаналізу і подається як наукове уявлення про жіночу природу. Хорні аналізувала чоловіче бачення жінок і доводи­ла відсутність в ньому будь-якої наукової основи. У книзі "Недовіра між статями" вона писала, що жінок вважають "істотами другого сорту", тому що у всі часи більш сильна сторона створює ідеологію, яка б допомагала їй зберегти своє становище. У своїх ессе про жіночу психологію дослідниця відійшла від фрейдівської впевненості в "анатомії долі", вона більше уваги приділяла культурним факторам і розглядала їх у якості джерела жіночих проблем.

Становище жінок багато в чому залежить від ролі чоловіків у суспільстві, що пояснює інтерес дослідників до вивчення мужчин у якості тендерного класу. Кілмартін визнає, що в основі всієї сучас­ної психології лежить психологія чоловіків, оскільки у якості норми вивчалась чоловіча поведінка, і тривалий час у дослідженнях брали участь чоловіки. Однак психологія практично ніколи не зверталась до специфічних переживань чоловіків, які пов'язані з їхньою тендер­ною приналежністю. Кілмартін називає такі причини, що вказують на необхідність вивчення чоловічої психології:

1. Хоча у цілому чоловіки мають великий вплив, однак існують чоловіки, і їх чимало, які цим впливом не наділені. До того ж, маючи у суспільстві порівняно велику владу, мужчини можуть надати інтен­сивну допомогу у здійсненні перемін.

2. Спілкуючись із сильними жінками, чоловіки часто відчувають серйозні труднощі. Адже з дитячого віку хлопчики виховуються у переконанні, що саме вони повинні бути сильними і владними, тому сильні жінки сприймаються як загроза чоловічому началу. Це проти­річчя вимагає вирішення, оскільки сильних жінок з кожним днем стає see більше.

3. Якість взаємовідносин з оточенням у чоловіків часто страждає через те, що ці відносини розгортаються у рамках, де не залишаєть­ся місця для базової людської потреби — інтимності.

Сьогодні існує порівняно небагато наукових досліджень, які сто­суються обмежень, які накладає традиційна чоловіча роль. Психоло-^ги розпочали вивчати жіночу роль після того, як феміністські рухи

-269-

привернули увагу суспільства до низького соціального статусу жщок*і В останні кілька років чоловіча роль теж користується посилено*^ увагою дослідників. Це досить захоплююча і відносно нова галущ тендерних розробок. Основні характеристики традиційної чоловічої» ролі, які зазвичай критикуюти і жінками, а саме емоційна невиразність чоловіків та їх скупий внесок у виконання домашніх справ, примусі*, ли психологів звернути увагу на проблеми, пов'язані із цією роллм

Поиск по сайту: