Майно та майнові права у господарському товаристві 11 страница

Теорія зобов'язального права класифікує господарські до­говори за кількома критеріями.

- 263 -

За суб'єктним складом розрізняються дво- і багатосторонні договори. Прикладом першого є поставка продукції (сторони — постачальник і покупець — ст. 265 ГК). Прикладом другого договору є перевезення вантажів: у ньому беруть участь пере­візник, вантажовідправник і вантажоодержувач — особа, упов­новажена на одержання вантажу (ст. 307 ГК).

Залежно від юридичної підстави укладення договору розріз­няють два різновиди господарських договорів:

- господарські договори, які укладаються на підставі дер­
жавних замовлень і зміст яких повинен відповідати цим замов­
ленням {плановані договори). Ці господарські договори визна­
чені і регулюються як державні контракти. Це договори поставки
продукції, виконання робіт, надання послуг тим споживачам,
потреби яких фінансуються за рахунок держави і замовниками
у яких виступають центральні державні органи (міністерства,
відомства). Держконтракти поєднують у собі юридичні власти­
вості держзамовлень (актів централізованого планування) і власне
господарських договорів. Особливою їхньою ознакою є те, що
держава гарантує оплату продукції, робіт, послуг за державни­
ми контрактами, а також те, що держава може надавати еко­
номічні пільги виконавцям цих договорів. Виконавці держав­
ного контракту забезпечують себе матеріально-технічними ре­
сурсами самостійно шляхом укладання прямих договорів з
підприємствами-постачальниками, державними постачальницько-
збутовими та іншими посередницькими організаціями. Виня­
ток становлять окремі види ресурсів, виробництво і споживан­
ня яких контролюється і централізовано розподіляється держа­
вою (див. Закон України від 22 грудня 1995 р. «Про поставки
продукції для державних потреб»);

- господарські договори, які укладаються на поставку про­
дукції, виконання робіт, надання послуг на підставі госпо­
дарських намірів сторін (на основі вільного волевиявлення
сторін), юридично виражених істотними умовами договорів
{регульовані договори).

Залежно від способу виникнення розрізняють формальні, ре­альні і консенсуальні господарські договори. Для укладання фор­мального господарського договору необхідні два моменти: узго­дження волевиявлення сторін (консенсус) та вираження волі у певній (загалом визначеній законом) формі. Форма господарсь­ких договорів письмова, причому здебільшого регулюється імпе­ративними нормами. Це їх істотна ознака. Для укладання реаль­ного господарського договору необхідні не тільки узгодження

волі сторін, а й передача речі — об'єкта договору. Консенсуальні договори — це такі господарські договори, які виникають у момент реальних намірів сторін, недвозначно виражених слова­ми або конклюдентними діями. Консенсуальні господарські до­говори повинні мати письмову форму.

За способом оферти і визначення змісту розрізняють:

- договори приєднання. Це господарські договори, у яких
одна сторона наперед встановлює умови майбутнього догово­
ру у формулярах або інших стандартних формах. Другій сто­
роні залишається або прийняти їх у цілому, або не вступати в
договір (перевезення вантажів, страхування тощо). Друга сто­
рона не може запропонувати свої умови договору;

- договори, зміст яких сторони визначають при їх укла­
данні. За змістом істотних умов розрізняють прості і складні
господарські договори. Прості договори мають у своєму тексті
майнові елементи лише одного виду договору: поставки, міни,
перевезення і т. ін. У складних господарських договорах по­
єднуються майнові елементи двох і більше договорів (в ч. 2
ст. 628 ЦК такі договори названі змішаними). Наприклад, у
договорі підряду на капітальне будівництво — поставка, підряд,
майновий найм.

За регулятивними функціями розрізняють:

- попередні й основні господарські договори. Попередній до­
говір визначає умови, на яких сторони зобов'язуються у пев­
ний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення
попереднього договору, укласти основний господарський до­
говір («договір про договір») на умовах, передбачених попе­
реднім договором. Такий договір є необхідним щодо тих гос­
подарських відносин, в яких для укладання основного догово­
ру треба здійснити ряд дій, без яких його неможливо укласти
(підряд на капітальне будівництво складного об'єкта). Попе­
редній договір містить умови, що дозволяють визначити пред­
мет, а також інші істотні умови основного договору;

- генеральні й поточні господарські договори. Перший ук­
ладається на весь період діяльності, яка регулюється. Гене­
ральний договір визначає істотні умови співробітництва сторін
протягом усього періоду здійснення відповідної діяльності.
Поточні (разові) договори укладаються на підставі генераль­
ного договору як такі, що розраховані на певні (короткі) про­
міжки часу. Поточні договори, як правило, не включають умов,
не передбачених генеральним договором, інакше це був би
новий (окремий) договір.

- 264 -

- 265 -

Нормативна класифікація господарських договорів здійсню­ється за предметною ознакою, тобто залежно від видів майно­вих відносин, які є предметом відповідних договорів.

їх систему дає Господарський кодекс як основний закон про господарські договори (розділ VI «Особливості правового регу­лювання в окремих галузях господарювання» — Глави 30—33). Слід мати на увазі, що деякі види господарських договорів не увійшли до ГК, а регулюються нормами Цивільного кодексу, який систематизує господарські договори разом із цивільними.

За предметною ознакою закон розрізняє господарські дого­вори на передачу майна у власність (господарське відання, оперативне управління), на передачу майна у строкове оплатне користування, на виконання робіт, на перевезення вантажів (транспортні господарські договори) та надання інших госпо­дарських послуг.

§ 3. Функції господарського договору

Господарський договір, як і будь-який інший, виконує в економіці ряд функцій.

Функції господарського договору — це передбачені або санк­ціоновані законом регулятивні властивості його як юридично­го акта, завдяки яким врегульовуються відповідні господарські відносини.

Господарському договору властиві загальні договірні і спе­цифічні, тобто господарсько-договірні, функції.

Загальними функціями договору є:

- ініціативна (договір як акт вияву ініціативи і узгодженої
волі сторін врегулювати певні відносини);

- програмно-координаційна (договір як програма поведінки
сторін щодо здійснення господарських відносин і засіб узго­
дження, координації їхніх дій відповідно до економічних інте­
ресів і намірів);

- інформаційна (договір завдяки формальній визначеності
його умов включає в себе інформацію про правове становище
сторін у договорі, яка необхідна сторонам, а у відповідних ви­
падках — юрисдикційним органам, третім особам);

- гарантійна (лише завдяки договору включаються в дію
такі правові гарантії виконання договірних зобов'язань, як не­
устойка, завдаток, застава тощо);

- правозахисна (договір є правовою формою відносин, тоб­
то формою, в межах якої забезпечується примусове виконання

- 266 -

зобов'язань сторін шляхом використання майнових санкцій, засобів оперативного впливу).

Специфічними, властивими господарському договору, є такі функції:

- правового забезпечення економічних потреб стосовно тих
споживачів, потреби яких централізовано враховуються дер­
жавою і фінансуються за рахунок державного бюджету. Цю
функцію виконує такий особливий господарський договір, як
державний контракт;

- правового засобу реалізації державних замовлень. Державні
замовлення — це обов'язкові для виконавців юридичні акти
централізованого планування виробництва. У формі держзамов­
лень планується: виробництво дефіцитної продукції; заходи щодо
розвитку пріоритетних галузей народного господарства; вико­
нання міждержавних економічних угод; експортно-імпортна
діяльність; вирішення соціальних проблем тощо. Державне за­
мовлення реалізується шляхом укладання господарських дого­
ворів (державних контрактів) між його виконавцями і спожива­
чами продукції, послуг, замовниками робіт. Інакше кажучи, гос­
подарський договір у цьому разі є функціональним правовим
засобом реалізації державного замовлення;

- правового інструмента (засобу) децентралізованого плану­
вання господарської діяльності. Ця функція полягає в тому, що:

а) юридичними актами планування діяльності суб'єктів гос­
подарювання є їхні плани виробничого і соціального розвитку
(затверджуються як локальні правові акти). Плани на пер­
спективу розробляються суб'єктами господарювання, виходя­
чи з попиту на продукцію, роботи, послуги;

б) попит визначається двома правовими формами: держав­
ним замовленням та господарськими договорами, які суб'єкти
господарювання укладають із споживачами та постачальника­
ми матеріально-технічних ресурсів.

Таким чином, істотні умови господарських договорів є обо­в'язковою економічною інформацією для складання планів підприємств.

§ 4. Зміст і форма господарського договору

Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спря­мованою на встановлення, зміну або припинення господарсь­ких зобов'язань. При цьому закон розрізняє два види умов:

- 267 -

а) умови, погоджені сторонами, б) умови, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягну­то згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї з сторін по­винна бути досягнута згода.

Так, згідно з ч. З ст. 180 ГК при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити пред­мет, ціну та строк дії договору. Отже, предмет, ціна і строк дії договору визнані законом як істотні умови будь-якого госпо­дарського договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні ви­значати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у ст. 15 ГК, а у разі їх відсутності — в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінце­вих споживачів товарів і послуг (ч. 4 ст. 180 ГК).

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, вста­новленому ГК, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі можуть бути передбачені доплати до встановленої ціни на продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК).

У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни та­кою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного за­конодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

Строком дії господарського договору визнається час, упро­довж якого існують господарські зобов'язання сторін, що ви­никли на основі цього договору. На зобов'язання, що виник­ли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського дого­вору не звільняє сторони від відповідальності за його пору­шення, що мало місце під час дії договору.

Частина 1 ст. 639 ЦК встановлює, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми дого­вору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 208 ЦК у письмовій формі належить, зокре­ма, вчиняти: а) правочини між юридичними особами; б) пра-вочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному по­свідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Таким чином, господарські договори мають укладатися в письмовій формі.

Аналіз положень ч. 1 ст. 181 ГК дає підстави для висновку, що стосовно господарського договору діє загальне правило, за яким він має бути укладений у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, тобто — у письмовій формі (повна письмова форма).

Разом з тим, ч. 1 ст. 181 ГК дає змогу сторонам обирати певну письмову форму господарського договору. Крім повної письмової форми допускається укладення господарських до­говорів у спрощений спосіб — шляхом обміну листами, фак-сограмами, телеграмами, телефонограмами, радіограмами, те­летайпограмами тощо. Письмовою формою договору визнається також підтвердження прийняття до виконання замовлень. Ос­танні два способи можуть бути застосовані, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладен­ня даного виду договорів.

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи ви­конавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарю­вання орієнтовні умови господарських договорів {примірні до­говори), а у визначених законом випадках — затверджувати типові договори (ч. 2 ст. 179 ГК). Прикладом можуть бути Типовий договір на постачання природного газу, Типовий до­говір на транспортування природного газу, Типовий договір оренди державного майна тощо.

При укладанні ряду господарських договорів застосовують­ся не довільні, а уніфіковані (стандартні) форми договірних документів, щодо яких діють спеціальні правила їх складання і які мають точно визначені офіційні назви. Зокрема, це сто­сується форми договорів перевезення вантажів.

Так, згідно зі ст. 6 Статуту залізниць України накладна є основним перевізним документом встановленої форми, офор­мленим відповідно до Статуту та Правил перевезення ван­тажів і наданим залізниці відправником разом із вантажем.

- 268 -

- 269 -

Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправ­ником та залізницею на користь третьої сторони — одержува­ча. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Виконання повітряних перевезень вантажу здійснюється на підставі договору повітряного перевезення. Форми документів, які посвідчують цей договір, та правила їх застосування за­тверджує Міністерство транспорту України.

Аналогічно регулюють форму договору перевезення ван­тажів й інші транспортні кодекси і статути. Так, на автомо­більному транспорті формою договору є товарно-транспортна накладна, на внутрішньому водному — накладна. На морсько­му транспорті накладною оформляються малокаботажні пере­везення вантажів. Для інших договорів морських перевезень вантажів застосовуються такі форми, як рейсовий чартер і ко­носамент (ст. 134 Кодексу торговельного мореплавства).

Зі змісту статей 203, 205, 215 та 639 ЦК випливає, що недотримання встановленої законом форми договору (право-чину) не тягне за собою його недійсності. Оскільки згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору, то недо­тримання встановленої законом форми договору є підставою для того, щоб вважати господарський договір неукладеним.

§ 5. Порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів

Укладання господарського договору — це зустрічні договірно-процедурні дії двох або більше суб'єктів господарювання щодо вироблення умов договору, які відповідають їх реальним на­мірам та економічним інтересам, а також юридичне оформлення договору (надання цим умовам певної форми) як правового акта.

Особливістю господарських договорів є те, що при їх укла­данні застосовуються певні техніко-юридичні процедури, тобто порядок висловлення пропозиції про укладання договору (оферти) та прийняття її (акцепту) значною мірою формалізований.

У ГК вперше в нормативному порядку узагальнено і сфор­мульовано загальні умови укладання договорів, що породжу­ють господарські зобов'язання.

- 270 -

Зокрема, ч. З ст. 179 ГК встановлено, що укладення госпо­дарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він за­снований на державному замовленні, виконання якого є обо­в'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбаче­них законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'яз­ковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місце­вого самоврядування. Так, для виконавців державного замов­лення, заснованих повністю або частково на державній влас­ності (державних підприємств, установ та організацій, акціо­нерних товариств, у статутному фонді яких контрольний па­кет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності—монополістів на відпо­відному ринку продукції, державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання державного за­мовлення не спричинює збитків зазначеним виконавцям дер­жавного замовлення (ч. 8 ст. 2 Закону України «Про поставки продукції для державних потреб»).

При укладенні господарських договорів сторони можуть ви­значати зміст договору на основі:

а) вільного волевиявлення, коли сторони мають право пого­
джувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не супе­
речать законодавству;

б) примірного договору, рекомендованого органом управлін­
ня суб'єктам господарювання для використання при укладанні
ними договорів, коли сторони мають право за взаємною зго­
дою змінювати окремі умови, передбачені примірним догово­
ром, або доповнювати його зміст;

в) типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів
України, чи у випадках, передбачених законом, — іншим орга­
ном державної влади, коли сторони не можуть відступати від
змісту типового договору, але мають право конкретизувати
його умови;

г) договору приєднання, запропонованого однією стороною
для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу
в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів (як суб'єктів господарювання, так і негосподарюючих суб'єктів) електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма спожива-

- 271 -

чами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

Як встановлено ч. 7 ст. 179 ГК, господарські договори укла­даються за правилами, встановленими ЦК України з ураху­ванням особливостей, передбачених ГК, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Встановлюючи правила укладання господарських договорів, ГК виділяє загальний для всіх видів договорів порядок їх укла­дання (ст. 181 ГК) і особливості укладання господарських до­говорів залежно від їх виду, підстав, місця укладання тощо (статті 182-187 ГК).

Порядок (процедура) укладання господарського договору поділяється на ряд стадій, на кожній з яких відповідна сторо­на має вчинити певні дії, встановлені законом.

1-а стадія — надсилання пропозиції про укладання договору (оферта). Згідно з ч. 1 ст. 641 ЦК пропозицію про укладання договору (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору, відтак проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін (ч. 2 ст. 181 ГК). ГК не випадково вказує саме на проект договору, оскільки згідно з ч. 2 ст. 641 ЦК реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції про укладання догово­ру, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

У разі якщо проект договору викладено як єдиний доку­мент, він надається другій стороні у двох примірниках.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови до­говору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

2-стадія — прийняття пропозиції про укладання договору (акцепт). Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог ч. 1 ст. 181 ГК (вчиняє підпис і скріплює його печаткою) і повер­тає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Особливістю процедури укладання господарських договорів є наявність у ній проміжної стадії — оформлення і врегулюван­ня розбіжностей, що виникли між сторонами майбутнього до­говору.

Так, за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол роз­біжностей, про що робиться застереження у договорі, та у

двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірни­ки протоколу розбіжностей разом із підписаним договором (ч. 4 ст. 181 ГК).

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до догово­ру, зобов'язана протягом двадцяти днів:

а) розглянути його;

б) вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою
стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції;

в) ті розбіжності, що залишилися неврегульованими, пере­
дати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони
(ч. 5 ст. 181 ГК).

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повин­на бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узго­дження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограма­ми тощо).

Частина 7 ст. 181 ГК встановлює три випадки, коли пропо­зиції другої сторони вважаються прийнятими навіть якщо сто­рона, яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у заз­начений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що зали­шилися неврегульованими. Це стосується:

а) договору, заснованого на державному замовленні;

б) договору, укладення якого є обов'язковим для сторін на
підставі закону;

в) договору, в якому сторона-виконавець за договором в
установленому порядку визнана монополістом на певному ринку
товарів (робіт, послуг).

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладе-ним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК, а саме ч. 2 ст. 642 ЦК, згідно з якою якщо особа, яка одержала пропозицію про укладання договору, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як зазначалося, ГК, крім загального для всіх господарсь­ких договорів порядку укладання господарських договорів, містить і певні особливості їх укладання:

- 272 -

18 — 4-2636

- 273 -

а) залежно від виду договору:

— попередні договори (ст. 182 ГК). За попереднім догово­
ром суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк,
але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього
договору, укласти основний господарський договір на умовах,
передбачених попереднім договором.

Попередній договір повинен містити умови, що дозволя­ють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовуєть­ся загальний порядок укладення господарських договорів.

У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одер­жавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укла­дення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.

Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попе­реднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.

Відносини щодо укладення попередніх договорів регулю­ються ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК.

Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.

— організаційно-господарські договори (ст. 186 ГК). Догові­
рне оформлення організаційно-господарських зобов'язань може
здійснюватися учасниками господарських відносин як на ос­
нові вільного волевиявлення сторін, так і на основі примірних
договорів, якщо укладання таких договорів передбачено відпо­
відними нормативно-правовими актами. Спрощений спосіб
укладання організаційно-господарських договорів не допус­
кається;

б) залежно від підстав укладання:

— державні контракти (ст. 183 ГК). Договори за держав­
ним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єк­
тами господарювання — виконавцями державного замовлення
та державними замовниками, що уповноважені від імені дер­
жави укладати договори (державні контракти), в яких визна­
чаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відно­
сини замовника з виконавцем щодо виконання державного
замовлення.

Укладання сторонами договору за державним замовленням (державного контракту) здійснюється в порядку, передбачено-

му ст. 181 ГК, з урахуванням особливостей, передбачених за­конодавством. Державний контракт укладається шляхом підпи­сання сторонами єдиного документа.

Ухилення від укладання договору за державним замовлен­ням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену ГК та іншими законами. Спори, пов'язані з укладанням договору за державним замов­ленням, у тому числі при ухиленні від укладання договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку.

Виконавець державного замовлення звільняється від обо­в'язку укладання державного контракту на умовах, визначе­них державним замовленням, у разі визнання в судовому по­рядку державного замовлення недійсним;

— договори, що укладаються на основі вільного волевиявлен­
ня сторін, примірних і типових договорів (ст. 184 ГК). При
укладанні господарського договору на основі сторін проект
договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої зі
сторін у строки, погоджені самими сторонами.

Укладання договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладання до­говорів, встановленого ст. 181 ГК.

Укладання господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст. 179 ГК, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 ГК та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору;

— договори, що укладаються за рішенням суду (ст. 187 ГК).
Спори, що виникають при укладанні господарських договорів
за державним замовленням, або договорів, укладання яких є
обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встанов­
лених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори
можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передба­
чено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти пев­
ний господарський договір на підставі укладеного між ними
попереднього договору.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укла­дання відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше;

Поиск по сайту: